Я хотів би розпочати з простого питання:

Чому бідні приймають так багато
невірних рішень?

Я знаю, що це різке запитання,

але погляньте на ці дані.

Бідні позичають більше, 
заощаджують менше,

курять більше, тренуються менше,
п'ють більше алкоголю

і погано харчуються.

Чому?

Загальноприйняте пояснення

колись надала прем'єр-міністр Британії
Маргарет Тетчер.

Вона назвала бідність
"дефектом особистості".

(Сміх)

По суті, слабохарактерністю.

Я переконаний, що не усі з вас
були б настільки прямолінійними.

Але думка про те, що проблема бідних 
полягає в них самих,

належить не лише одній місіс Тетчер.

Хтось з вас вважає, що бідні повинні 
нести відповідальність

за власні помилки.

Інші можуть стверджувати, що ми повинні 
допомагати їм приймати правильні рішення.

Але основна ідея є такою ж самою:

з ними щось не так.

Якщо б ми могли їх змінити,

якщо б ми могли навчити їх 
як правильно жити,

якщо б вони прислухались.

І по правді,

це те, над чим я довго задумувався.

Лише кілька років тому я зробив відкриття:

все, що я знав про бідність, було хибним.

Все почалось тоді, коли я випадково
натрапив на роботу

кількох американських психологів.

Вони подолали більше 12 тисяч кілометрів
до Індії

заради вражаючого дослідження,

залучивши фермерів, які
вирощують цукрову тростину.

Вам слід знати, що ці фермери збирають
близько 60 відсотків

річного доходу за один раз,

відразу після жнив.

Це означає, що вони відносно бідні
протягом однієї частини року

і багаті протягом іншої.

Дослідники попросили їх пройти IQ тест
перед жнивами і по закінченню.

Те, що вони згодом відкрили, вразило мене.

Фермери отримали гірший результат
перед жнивами.

Як виявилось, життя в бідності впливає

на зниження коефіцієнта інтелекту
на 14 балів.

А тепер, щоб ви могли краще зрозуміти -

це те ж, що відсутність сну
протягом однієї ночі

або ж вплив алкоголізму.

Через кілька місяців
я дізнався, що Елдар Шафір

професор Прінстонського університету та
один з авторів дослідження

збирався приїхати в Голандію, де я, власне,
і живу.

Ми зустрілись в Амстердамі,

щоб поговорити про його революційно нову
теорію бідності.

І я можу це підсумувати двома словами -

менталітет недостатку.

Виявляється, що люди поводяться по-іншому,

коли сприймають щось, як нестачу.

І не має великого значення, що саме:

чи це брак часу, чи грошей чи їжі.

Вам усім відоме це відчуття,

коли у вас багато роботи,

або ж коли ви не маєте часу на обід

і ваш рівень цукру падає.

Ви зосереджує увагу на тому, чого у вас 
немає зараз -

сендвіч, який вам потрібен в цю хвилину,

зустріч, що розпочнеться 
через п'ять хвилин,

або ж рахунки, які потрібно
сплатити завтра.

Тому далекі плани на майбутнє розсіюються,
як дим.

Це можна порівняти з новим комп'ютером,

який опрацьовує 10 важких програм 
одночасно.

Він працює все повільніше і повільніше,
роблячи помилки.

Зрештою він зупиняється

не тому, що це поганий комп'ютер,

а тому, що він виконує
надто багато завдань водночас.

У бідних така ж проблема.

Вони не приймають безглуздих рішень,
бо вони такими є,

а все тому, що вони живуть в середовищі,

де будь-хто може приймати
безглузді рішення.

І раптом я зрозумів,

чому так багато наших програм 
боротьби з бідністю не працюють.

Для прикладу, інвестиції в освіту не завжди
є ефективними.

Бідність - це не відсутність знань.

Нещодавні результати аналізу 
201 дослідження

щодо ефективності курсу 
з управління коштами

показали, що тренування не дало
жодного результату.

Зрозумійте мене правильно -

я не маю на увазі, що бідні
не можуть навчитись -

вони точно можуть стати розумнішими.

Але цього недостатньо.

Або ж, як сказав мені професор Шафір,

"Це як вчити когось плавати

і потім кинути у бурхливе море".

Я досі пам'ятаю, як сидів там

приголомшений.

І тут я усвідомив, що

ми могли це зрозуміти кілька 
десятиліть тому.

Психологи не потребували складних 
процесів сканування мозку;

вони лише виміряли рівень IQ у фермерів.

і ці тести придумали більше, 
ніж 100 років тому.

Я усвідомив, що і раніше 
читав про психологію бідних.

Джордж Орвел, один із найвизначніших
письменників всіх часів

сам відчув, що таке бідність в 1920 роках.

Він писав, що "суть бідності

полягає в тому, що вона знищує майбутнє".

І він захоплювався тим, цитую

"Як люди дають собі право повчати вас,

читати мораль,

як тільки ваш дохід падає нижче 
певного рівня".

Ці слова є актуальними і сьогодні.

Питання полягає в тому,

що ми можемо зробити?

Сучасні економісти мають кілька рішень.

Ми можемо допомагати бідним з документами

або ж відправляти повідомлення, нагадуючи
про оплату рахунків.

Дане вирішення є дуже популярним
серед сучасних політиків,

оскільки здебільшого

це нічого не коштує.

Я вважаю, що ці рішення
є символом нашої епохи,

в якій ми часто лікуємо симптоми,

але ігноруємо саму причину.

Тому в мене питання:

Чому б нам не змінити середовище,
в якому живуть бідні?

Або ж, повертаючись до аналогії 
з комп'ютером,

для чого відновлювати 
програмне забезпечення,

якщо можна легко вирішити проблему
інсталюючи додаткову пам'ять?

В цей момент професор Шафір
кинув на мене пустий погляд.

І через кілька секунд сказв:

"Я розумію.

Ви вважаєте, що бідним потрібно
виділяти більше грошей,

щоб викорінити бідність.

Це було б чудово.

Але боюсь, що такого
лівого напрямку політики,

яка є у вас в Амстердамі,

просто немає в Америці."

Але невже це така застаріла ідея?

Пригадую, що я читав попередній план дій,

який був запропонований одним із
кращих мислителів історії.

Філософ Томас Мур вперше згадав про це
у своїй книзі "Утопія"

більше, ніж 500 років тому.

І її прибічники розтягнули спектр
з різних сторін,

починаючи з Мартіна Лютера Кінга,
борця за права громадян

до економіста Мілтона Фрідмана.

Це надзвичайно проста ідея:

гарантія базового доходу.

Що це?

Ну, тут усе просто.

Це місячна сума, щоб покрити 
основні потреби:

їжу, дім, освіту.

Вона необмежена умовами,

тому ніхто не буде вказувати,
яку роботу потрібно виконати,

і ніхто не буде вказувати,
як ці кошти розподіляти.

Базовий дохід - це не послуга,
а право.

Немає жодного упередження.

Я усвідомив справжню суть бідності,

І не міг перестати думати:

Чи це та ідея, на яку ми всі чекали?

Невже все так просто?

І протягом наступних трьох років

я читав про базовий дохід усе,
що міг знайти.

Я дослідив десятки експериментів,

які проводились по всьому світу,

і не пройшло багато часу, як я натрапив на
історію одного міста,

якому вдалось це зробити -
викорінити бідність.

Але тоді...

майже усі забули про це.

Історія почалась в місті Дофін, Канада.

В 1974 усім в цьому маленькому містечку
гарантували базовий дохід,

щоб ніхто не був за межею бідності.

На початку експерименту

безліч дослідників заполонили місто.

Все йшло чудово протягом чотирьох років.

Але потім новий уряд прийшов до влади,

і нові міністри Канади не вбачали
важливості в даному експерименті.

І коли стало зрозуміло, що немає коштів
для аналізу результатів,

дослідники вирішили спакувати файли
у 2000 коробках.

Минуло 25 років,

коли Евелін Форжет, професор з Канади,

знайшла ці записи.

Протягом трьох років вона аналізувала дані,
використовуючи статистичний аналіз,

і, що б вона не робила,

дані завжди були однаковими:

експеримент мав вражаючий успіх.

Евелін Форжет виявила,

що мешканці Дофіна не лише
стали багатшими,

а ще розумнішими і здоровішими.

Успіхи дітей у школі суттєво покращились.

Рівень госпіталізації знизився
на 8.5 відсотків.

Знизились випадки домашнього 
насильста,

а також скарги на психічне здоров'я.

Люди не звільнялись з робіт.

Менше працювали лише молоді матері
та учні,

які затримувались в школі.

З того часу схожі результати були

і в інших експериментах, проведених
по світу,

починаючи з США і завершуючи Індією.

Тому...

ось, чого я навчився.

Коли мова йде про бідність,

ми, заможні, не повинні прикидатись, ніби
знаємо, як краще.

Припиніть надсилати взуття та 
м'які іграшки тим,

кого ви ніколи не бачили.

І нам слід позбутись великої індустрії 
патерналістичної бюрократії,

коли ми просто можемо роздати кошти
бідним,

щоб допомогти їм.

(Оплески)

Суть грошей полягає в тому, що люди

використовувують їх, щоб купити те,
що їм потрібно,

замість речей, які є
потрібними, на думку експертів.

Лише уявіть, скільки чудових вчених,
підприємців та письменників,

як Джордж Орвел,

гаснуть через недостаток.

Лише уявіть, скільки енергії і таланту ми б
звільнили,

якщо б позбулись бідності раз і назавжди.

Я вважаю, що базовий дохід міг би 
працювати як венчурний капітал для людей.

І ми повинні це реалізувати,

оскільки бідність є надто дорогою.

Для прикладу, візьміть вартість
дитячої бідності в США.

Приблизно 500 мільярдів щорічно.

Це витрати на охорону здоров'я, 
високий рівень відрахування

і зростання злочинності.

Це надзвичайно погане використання
людського потенціалу.

Але давайте поговоримо про те, 
що є очевидним.

Як ми можемо дозволити собі гарантувати
базовий дохід?

Насправді, це значно дешевне, ніж
більшість з нас вважає.

Фінансування в Дофані відбулось
завдяки негативному прибутковому податку.

Це означає, що ваш дохід зростає,

як тільки ви опинились за межею бідності.

І згідно з цим сценарієм,

враховуючи найкращі підрахунки
наших економістів,

при чистому доході в розмірі 175 мільярдів

чверть витрат США на оборону,
один відсоток від ПДВ,

можна витягнути усіх жителів Америки
з бідності.

Таким чином можна викорінити бідність.

І це має бути нашою метою.

(Оплески)

Час малих ідей та незначних результатів
минув.

Я щиро вірю, що настав час для радикально
нових ідей,

і базовий дохід - це щось значно більше,
ніж нова політика.

Це повне переосмислення того,
що собою являє робота.

І в цьому сенсі

ми зробимо вільними не лише бідних,

але і самих себе.

Сьогодні мільйони людей відчувають,

що їхня робота є неважливою.

Нещодавнє опитування, яке провели серед 
230 000 працівників

у 142 країнах,

показало, що лише 13 відсотків задоволені
своєю роботою.

Інше опитування показало, що більше, ніж
37 відсотків працюючих в Британії

займають посади, які вони ж 
вважають геть непотрібними.

Як сказав Бред Пітт у фільмі 
"Бійцівський клуб"

"Надто часто ми робимо те, що ненавидимо,
щоб купити те, чого не потребуємо.

(Сміх)

Зрозумійте мене правильно -

Я не маю на увазі вчителів, 
прибиральників

чи соціальних працівників.

Якщо вони перестануть працювати,

у нас виникнуть проблеми.

Я маю на увазі усіх професіоналів
з високою оплатою та чудовим резюме,

які заробляють тим, що працюють

стратегічними посередниками на зустрічах

в ході обговорення додаткової вартості
невдалої співтворчості

в мережевому суcпільстві.

(Сміх)

(Оплески)

Або щось подібне.

Лише уявіть, скільки таланту ми марнуємо,

лише тому, що вчимо наших дітей,
що їм потрібно "заробляти на життя".

Згадайте, що кілька років тому говорив
геній математик, який працює на Facebook,

"Найкращі люди мого покоління

думають, як змусити вас
натискати рекламні оголошення".

Я - історик.

Історія вчить нас,

що все може бути по-іншому.

Ми можемо змінити те,

як формується суспільство та
економіка сьогодні.

Ідеї можуть і таки змінюють світ.

Я вважаю, що протягом останніх
кількох років

стало очевидним, що ми

не можемо дотримуватись статусу-кво,

нам потрібні нові ідеї.

Я знаю, що більшість з нас налаштовані
песимістично

щодо майбутнього через зростання
нерівності,

ксенофобію

та зміни клімату.

Але недостатньо знати
з чим ми боремось.

А потрібно знати за що.

Мартін Лютер Кінг не сказав.
"У мене є страшний сон".

(Сміх)

У нього була мрія.

(Оплески)

Тому...

Ось моя мрія:

Я вірю в майбутнє,

де цінність вашої праці
не вимірюється

сумою вашого доходу,

а кількістю щастя, яке ви поширюєте,

і суттю, яку ви передаєте.

Я вірю у майбутнє,

де суть освіти не в підготовці
до іншої непотрібної роботи, а в тому,

щоб прожити достойне життя.

Я вірю в майбутнє, де

життя без бідності, це не привілей,

а право, яке належить нам усім.

І ось ми тут.

Ми тут.

У нас є дослідження,
у нас є докази

і в нас є засоби.

Більше, ніж 500 років тому Томас Мур
вперше написав про базовий дохід

і 100 років після того, як Джордж Орвел
відчув істину бідності,

нам потрібно змінити світогляд сьогодення

тому, що бідність - це не
слабохарактерність.

Бідність - це відсутність грошей.

Дякую.

(Оплески)