Якби ваше життя було книгою, а ви - автором, як би розгорталась ваша розповідь? Це питання змінило моє життя назавжди. Зростаючи у спекотній пустелі Лас-Вегасу, все, чого я прагнула - це бути вільною. Я мріяла про мандри світом, жити у засніженій місцевості, та уявляла всі ті історії, які буду розповідати. У свої 19, наступного дня після закінчення школи, я переїхала туди, де іде сніг та стала масажисткою. Все, що було потрібно для роботи - це руки та масажний стіл біля мене. І я мала змогу піти, куди завгодно. Вперше за життя я відчувала, що я вільна, незалежна та повністю контролюю своє життя. Так було, доки життя не змінило маршрут. Одного дня я пішла з роботи раніше, вважаючи, що маю грип, а менш, ніж за 24 години я вже була у шпиталі в реанімації, маючи менш, ніж два відсотки шансу вижити. Вже декілька днів потому, коли я була у комі, лікарі діагностували в мене бактеріальний менінгіт - кров'яну інфекцію, запобігти якій можна за допомогою вакцини. Після двох з половиною місяців лікування я втратила селезінку, нирки, слух у лівому вусі та обидві ноги нижче коліна. Коли мої батьки забрали мене зі шпиталю, я почувалася зібраною зі шматочків, наче шматяна лялька. Я думала, що найгірше вже позаду, аж доки через кілька тижнів не побачила вперше свої нові ноги. Ікри були масивними металевими колодами, з'єднаними металевими трубками з колінами та жовтими ґумовими стопами з ґумовою смужкою від кінчиків пальців до кісточок, схожою на вену. Я не знала, чого очікувати. Але я не очікувала такого. Поруч була мама, ми обоє були зі сльозами на очах. Я пристебнула ці товсті ноги і встала. Вони були настільки болючими і настільки незґрабними, що все, про що я могла думати, було - як я взагалі зможу подорожувати світом із цими штуками? Як я взагалі зможу жити життям, повним пригод та історій, як завжди хотіла? І як я збираюся знову повернутися до сноубордингу? Того дня я прийшла додому, залізла в ліжко. Ось таким було моє життя протягом кількох наступних місяців: я відключалася, втікаючи від реальності, а мої ноги лежали збоку. Я була повністю фізично і морально розбита. Але я знала, що для того, щоб рухатись уперед, я мала відпустити стару Емі і навчитися приймати нову Емі. І тоді в мене сяйнула думка, що я не мушу більше бути 5,5 футів зростом, я можу бути такою високою, як захочу. (Сміх) (Оплески) Чи такою низькою, як захочу, залежно від того, з ким у мене побачення. (Сміх) І коли я знову буду кататися на сноуборді, мої ноги більше не будуть мерзнути. (Сміх) А найкраще, на мою думку, те, що я можу змінювати розмір ніг для будь-якого взуття, що продається на розпродажі. (Сміх) І я це зробила! Тож у цьому були плюси. Це була та мить, коли я задала собі це життєвизначальне питання: якби моє життя було книгою, а я - автором, як би розгорталась моя розповідь? І я почала мріяти. Я мріяла, як у дитинстві, і я уявляла, як я граціозно йду, допомагаючи іншим людям під час своєї подорожі, і знову займаюсь сноубордингом. І я не просто бачила, як спускаюся зі сніжної гори, я дійсно це відчувала. Я відчувала вітер в обличчя і своє пришвидшене серцебиття так, наче це відбувалося насправді. І саме тоді почався новий розділ мого життя. Чотири місяці потому я знову повернулася до сноубордингу, хоча справи не завжди йшли, як очікувалося. Мої коліна і щиколотки не згиналися, і в якийсь момент я травмувала всіх лижників на підйомнику, коли я впала і мої ноги, все ще пристебнуті до сноуборду - (Сміх) - полетіли вниз із гори, в той час, як я все ще залишалась на вершині. Я була настільки шокована. Я була шокована, як і інші, і впала у відчай. Але я знала, що якщо зможу підібрати правильні ноги, то зможу зробити це знову. І тоді я зрозуміла, що наші обмеження і наші перешкоди можуть зробити лише дві речі: перше - зупинити нас на нашому шляху, чи друге - спонукати до винахідливості. Після року досліджень я так і не змогла визначити, які ноги використовувати, не змогла знайти ніякої інформації, що допомогла б мені. Тож я вирішила зробити їх сама. Разом із моїм виробником ніг ми склали випадкові деталі і створили ноги, на яких я могла б кататися. Як бачите, іржаві гвинти, гума, дерево, і яскраво-рожевий скотч. І так, я можу міняти лак на пальцях ніг. Ці ноги і найкращий подарунок на 21 рік, що я коли-небудь отримувала - нова нирка від мого тата - дозволили мені знову іти за моїми мріями. Я почала займатися сноубордингом, потім повернулась до роботи, потім повернулась до школи. Потім у 2005 я створила некомерційну організацію для молоді й підлітків з фізичною недієздатністю, щоб залучити їх до екстремальних видів спорту. З того часу я змогла відвідати Південну Африку, де допомагала одягати черевики на тисячі дитячих ніжок, щоб вони могли відвідувати школу. І лише минулого лютого я виграла дві золоті медалі підряд на чемпіонаті світу, - (Оплески) внаслідок чого стала найвидатнішою неповносправною сноубордисткою у світі. Одинадцять років тому, коли я втратила ноги, я не знала, чого очікувати. Але якщо б ви спитали мене сьогодні, чи хотіла я коли-небудь змінити цю ситуацію я скажу ні. Бо мої ноги не зробили мене недієздатною, якщо вони взагалі додавали мені дієздатності. Вони змусили мене покладатися на мою уяву і вірити у свої можливості. І тому я вірю, що наша уява може бути засобом для подолання кордонів, тому що у наших думках ми можемо робити будь-що і ми можемо бути будь-ким. Саме віра у такі мрії, здатність подивитися в очі своєму страху дозволяють нам жити за межами наших можливостей. І хоча сьогодення демонструє інновації без меж, я мушу сказати, що в моєму житті інновації стали можливими лише завдяки моїм межам. Я зрозуміла, що межі пролягають там, де закінчується реальність, але також і там, де починаються фантазія та історія. Тому проблема, яку я хотіла б поставити сьогодні перед вами, в тому, що замість сприйняття наших проблем і обмежень як чогось негативного чи поганого, ми можемо розглядати їх як благо, розкішний дар, який може допомогти нам розвинути свою уяву і зайти далі, ніж ми коли-небудь сподівалися. Йдеться не про руйнування кордонів, а про їх розширення і усвідомлення, які надзвичайні можливості вони можуть нам надати. Дякую.