Чому ми зраджуємо?

І чому зраджують щасливі люди?

І коли ми кажемо "невірність", що
саме ми маємо на увазі?

Чи це секс на один раз, любовна історія, 
оплачуваний секс, інтимний чат,

масаж зі щасливим закінченням?

Чому ми думаємо, що чоловіки зраджують від нудьги та страху близькості,

а жінки від самотності та жаги близькості?

І чи завжди любовна інтрижка означає
кінець подружніх стосунків?

Минулі 10 років я мандрувала світом,

працюючи з сотнями пар,

які були зруйновані невірністю.

Існує лише одна помилка,

яка може зруйнувати стосунки подружжя,

забрати їх щастя та саму їх 
ідентичність: любовна інтрижка.

І все ж таки це вельми поширене явище
лишається малозрозумілим.

Тож ця промова для всіх, хто колись кохав.

Зрада існувала з моменту винайдення шлюбу,

і разом з нею - заборона на неї.

Насправді, зрада є настільки міцною, що
шлюб може їй лише позаздрити,

настільки міцною, що це єдина заповідь,

яка вказана у Біблії два рази:

один - за її здійснення, другий - просто
за думки про неї.

(Сміх)

Тож як ми поєднуємо те, що
повсюдно заборонено,

і тим не менш повсюдно практикується?

Усю історію людства у чоловіків фактично
було право зраджувати

з незначними наслідками,

підтримуване великою кількістю
біологічних та еволюційних теорій,

що пояснювали їх жагу до зради,

тож подвійні стандарти існують так само
давно, як і сама зрада.

Але хто знає, що насправді відбувається 
у ліжку?

Бо коли йдеться про секс,

чоловіки хваляться та перебільшують,

а жінки приховують, переменшують
та заперечують,

що не дивно, якщо згадати, що досі
у 9 країнах

жінки можуть бути вбиті за зраду.

Моногамія раніше розумілася як одна 
людина на все життя.

Сьогодні, це не більше однієї людини 
одночасно.

(Сміх)

(Оплески)

Я маю на увазі, багато, напевно, казали,

"Я моногамний у всіх моїх стосунках."

(Сміх)

Раніше ми одружувались

і вперше займались сексом.

Але зараз ми одружуємось

і перестаємо займатися сексом з іншими.

Фактично, моногамія не має ніякого
відношення до кохання.

Чоловіки покладалися на вірність жінок,

щоб знати, чиї це діти,

та хто отримає корів, коли вони помруть.

Тепер усі хочуть знати,

який відсоток людей зраджує.

Мені задають це питання увесь час
на цій конференції.

(Сміх)

Це стосується вас.

Але визначення невірності продовжує
розширюватись:

секстинг, перегляд порно, таємне
використання сайтів знайомств.

Через те, що немає єдиного визначення

того, що невірність означає,

відсоток людей, що зраджують,
варіюється від 26 до 75.

Але найголовніше, що ми -
ходячі суперечення.

Тож 95% з нас кажуть, що це 
надзвичайно неправильно,

коли наш партнер бреше нам про зраду,

але така ж кількість людей скаже,

що це саме те, що ми б зробили, 
якщо б зраджували.

(Сміх)

Мені подобається таке визначення 
любовної інтрижки -

воно об'єднує три основні елементи:

таємні стосунки, 
які є основою інтрижки;

емоційне поєднання до того 
чи іншого ступеня;

та сексуальний потяг.

І потяг є ключовим словом у даному 
випадку,

бо еротичне тремтіння від поцілунку
та від його уявлення є однаковим,

воно може бути так само сильним та
чаруючим,

як і години занять любов'ю.

Як сказав Марсель Пруст,

за любов відповідає наша уява, 
а не інша людина.

Тож зраджувати ніколи не було простіше,

але ніколи не було складніше це приховати.

Та ще ніколи зрада не мала такої 
психологічної ціни.

Коли люди одружувались з розрахунку,

невірність загрожувала нашій економічній безпеці.

Але зараз, коли одруження має
романтичне значення,

невірність загрожує нашій емоційній
безпеці.

За іронією ми звертались до зради, 
вважаючи,

що це прояв чистої любові.

Але зараз, коли ми шукаємо кохання у 
шлюбі,

зрада його знищує.

Є три аспекти, в яких невірність ранить
по-іншому сьогодні.

У нас є романтичний ідеал, у якому 
ми змушуємо одну людину

відповідати величезній кількості наших
потреб:

бути найкращим коханцем, найкращим другом,

кращим батьком чи матір'ю, 
довіреною особою,

емоційним товаришем, 
інтелектуальною рівнею.

І я є цим ідеалом: я унікальний,

необхідний, незамінний,

я - єдиний.

А невірність каже мені, що це не так.

Це абсолютна зрада.

Невірність розбиває усі великі
сподівання кохання.

Але якщо всю історію людства невірність
була болючою,

сьогодні вона навіть травматична,

бо вона загрожує вашій самоповазі.

У мене є пацієнт Фернандо,
його зрадили.

Він каже: "Я вважав, що знав своє життя.

Я думав, що знаю, ким ти була, ким ми 
були як пара, ким був я.

Зараз я сумніваюсь в усьому."

Невірність - це порушення довіри, 
криза особистості.

"Чи зможу я колись тобі довіряти?", -
питає він.

"Чи зможу я колись комусь довіряти?"

Те саме казала мені моя пацієнтка Хезер,

коли розповідала свою історію з Ніком.

Вони одружені, двоє дітей.

Нік щойно поїхав у відрядження,

а Хезер грала з дітьми на його iPad,

коли побачила повідомлення, 
що з'явилося на екрані:

"Не можу дочекатися тебе побачити."

Дивно, подумала вона, ми ж тільки но
бачились.

Потім ще одне повідомлення:

"Не можу дочекатися, щоб обійняти тебе."

І Хезер зрозуміла,

що ці повідомлення не їй.

Також вона сказала мені, що її
батько зраджував її матір,

але вона знаходила лише чек

чи слід від помади на комірі.

Хезер же починає копатися у цьому,

і вона знаходить сотні повідомлень,

обмін фотографіями, і обмін пристрастю.

Яскраві деталі дворічного роману Ніка

розгортаються перед нею у реальному часі.

І це змусило зрозуміти:

інтрижки у цифрову еру є смертю
від тисячі порізів.

Але у наш час є й інший парадокс.

Через романтичний ідеал

ми покладаємося на вірність партнера 
надзвичайно палко.

Ніколи ще ми не були так схильні до зради,

не тому, що у нас сьогодні нові бажання,

а тому, що ми живемо у час,

коли ми відчуваємо, що повинні
слідувати за своїми бажаннями,

бо це культура, де ми заслуговуємо
на те, щоб бути щасливими.

Якщо ми розлучалися раніше, 
ми були нещасні,

сьогодні ми розлучаємося, щоб
стати щасливішими.

Якщо раніше розлучатися було соромно,

сьогодні лишитися, коли можна було піти,

і є новим соромом.

Тож Хезер не може поговорити зі 
своїми друзями,

бо вона боїться, що вони осудять її
за те, що вона все ще кохає Ніка,

і до кого б вона не звернулася,
їй дають ту саму пораду:

Залиш його. Викинь собаку на вулицю.

І якщо б ситуація склалася навпаки, Нік
би був у тому самому становищі.

Залишитись тепер соромно.

Тож, якщо можна розлучитися,

чому ми і досі заводимо романи?

Типове припущення полягає у тому, 
що коли хтось зраджує,

то або щось не так у стосунках,
або справа у тобі.

Але не може бути щось не так
з мільйонами людей одночасно.

Існує думка: якщо у тебе є все, що
потрібно удома,

немає необхідності шукати ще десь,

якщо уявити, що існує ідеальний шлюб,

який відверне нас від жаги нового.

А що, якщо у пристрасті є 
строк придатності?

Якщо є речі, які навіть добрі стосунки

не можуть нам дати?

Якщо навіть щасливі люди зраджують,

до чого це?

Більшість людей, з якими я працювала,

не зраджували регулярно.

Часто зустрічаються люди, які глибоко 
моногамні у власних думках,

хоча б по відношенню до партнера.

Але у них утворюється конфлікт

між їх цінностями та їх поведінкою.

Часто це люди, які були вірними 
десятиріччями,

але одного разу вони перетнули межу,

яку ніколи не думали перетинати,

ризикуючи втратити все.

Але заради чого?

Роман - це зрада,

але це також вираження бажання
та втрати.

В основі роману ви завжди знайдете

бажання та тугу за
емоційною близькістю,

новизною, свободою,
незалежністю та сексуальним жаром,

бажання віднайти загублену
частинку себе

чи намагання віднайти сили жити
після втрати чи трагедії.

Мені на думку спадає інша моя 
пацієнтка, Прія,

яка щасливо заміжня,

любить свого чоловіка,

та ніколи б не хотіла його образити.

Вона також сказала мені,

що завжди робила те,
що від неї очікували:

була хорошою дівчинкою, жінкою, матір'ю,

дбала про батьків-імігрантів.

Прія закохалася у лісника,
який прибирав дерево з її двору

після урагану Сенді.

З його вантажівкою та татуюваннями
він був її протилежністю.

Але у 47 роман Прії став юністю,
якої у неї ніколи не було.

Ця історія підкреслює для мене те, що
у пошуку уваги від інших,

ми не завжди відвертаємося від 
нашого партнера,

частіше від тієї особистості, якою стали.

І ми не так сильно шукаємо когось іншого,

як шукаємо інших себе.

По всьому світу

є один вираз, який я чую від людей,
у яких є романи,

Я почуваюся живим.

І вони часто розповідають мені історії
про нещодавні втрати --

про батьків, що померли,

про друзів, що зарано покинули їх,

про погані новини від лікарів.

Смерть і смертність завжди лишаються
у тіні інтрижок,

бо вони піднімають ці питання.

Це воно? Може, є ще щось?

Я проведу наступні 25 років отак?

Я колись ще відчую це?

І це змусило мене думати, що,
можливо, ці питання

і є тим, що змушує людей переступити межу,

і що деякі романи - це спроба 
побороти млявість,

це антидот смерті.

На відміну від того, що ви думаєте,

романи набагато менше стосуються сексу,
а більше пристрасті та бажання:

бажання уваги, бажання
почуватися особливим,

бажання почуватися важливим.

Сама сутність роману,

факт, що ти ніколи не можеш 
отримати коханця,

змушує тебе хотіти.

Це саме по собі пробуджує пристрасть,

незавершеність та невизначеність

змушують вас жадати того,
що ви не можете отримати.

тепер, напевно, деякі думають,

що люди не заводять романів у 
відкритих стосунках,

але це не так.

По-перше, розмова про моногамію 
це не те саме,

що розмова про невірність.

Але факт у тому, що навіть, коли
ми маємо

свободу заводити інших сексуальних 
партнерів,

нас все ще спокушає сила забороненого,

і коли ми робимо те, що не повинні,

ми відчуваємо, що робимо те,
що настравді хочемо робити.

Також кільком своїм пацієнтам я казала,

що якщо б вони внесли у свої 
подружні стосунки

хоч часточку зухвалості,
уяви та яскравості,

які вони вносять у свої романи,

я б їм, напевно, ніколи не знадобилася.

(Сміх)

Тож як ми переживаємо роман?

Пристрасть - глибоке почуття.

Зрада - також.

Але її можна пережити.

Деякі романи - це смертельний вирок

подружнім стосункам, що вже 
були ослаблені.

Але інші відкриють для нас нові 
можливості.

Насправді, більшість пар,

які пережили зради, залишилися разом.

Коли одні ледве пережили це,

інші змогли знайти у цій кризі нові 
можливості.

Вони обернули це у продуктивний досвід.

І я думаю, це стосується більше 
обманутого партнера,

який часто каже:

"Ти думаєш мені не хотілося більше?

Але це зробив не я."

А тепер, коли про роман відомо,

вони також можуть отримати більше,

і їм більше не треба підтримувати 
статус-кво,

який міг також не догоджати їм.

Я помітила, що багато подружніх пар

відразу після розриття роману,

через новий безлад, який може привести 
до нового порядку,

ведуть глибокі та чесні розмови,

яких вони не мали десятиріччями.

А їх партнер, який був сексуально
байдужим,

раптово стає настільки пристрасно
ненаситним,

що вони не розуміють, звідки це береться.

Страх втрати пробуджує бажання,

і дає дорогу абсолютно новій правді.

Тож коли про роман відомо,

що саме роблять подружні пари?

Ми знаємо, що процес загоєння ран
починається,

коли винний розуміє свою провину.

Тож для партнера, в якого був роман,

для Ніка,

одна справа - завершити інтрижку,

та зовсім інша та найголовніша - виразити

провину та каяття за біль, який він
заподіяв своїй дружині.

Та правда така:,

я помітила, що багато людей, у яких
були романи,

можуть почуватися надзвичайно винними
за завдання болю партнеру,

але не за сам роман.

І ця різниця важлива.

Нікові потрібно лишатися активним 
у своїх стосунках.

Йому потрібно ненадовго стати захисником шлюбу.

Це його відповідальність - виправити все,

бо якщо він подумає про це,

він може позбавити Хезер одержимості,

переконуючись, що роман не забутий,

і саме це відновлює довіру.

Але Хезер,

чи обманутому партнеру

необхідно робити те, що поверне
почуття самоповаги,

оточити себе любов'ю,
друзями та справами,

що принесуть радість та матимуть
значення для розвитку особистості.

Але ще важливіше,

подолати цікавість до
незначних деталей --

Де ти був? Де ви це робили?

Як часто? Він (Вона) кращий за мене 
у ліжку? --

це питання, які приносять ще більше болю,

та не дають вам спати вночі.

Замість них спробуйте допитливі питання,
як я їх називаю,

які допоможуть зрозуміти значення 
та мотиви --

Що цей роман значив для тебе?

Що ти зміг виразити чи пережити там,

чого ти більше не можеш зі мною?

Як ти почувався, коли приходив додому?

Що ти цінуєш у наших стосунках?

Ти радий, що це закінчилося?

Кожен роман змінить стосунки,

та кожна пара визначає для себе,

який слід роман залишить по собі.

Але він нікуди не подінеться.

І дилеми любові та пристрасті

не мають простої відповіді, у них немає
чорного та білого, добра і зла,

жертви та винного.

Невірність у стосунках може проявитися у
багатьох формах.

Є багато шляхів, як ми зраджуємо партнера:

презирством, зневагою,

байдужістю, жорстокістю.

Сексуальна зрада - це лише один зі шляхів
образити партнера.

Іншими словами, жертва роману -

це не завжди жертва у шлюбі.

Тепер, вислухавши мене,

я знаю, що ви думаєте:

у неї французький акцент, тож вона 
за зради.

(Сміх)

Ви не праві.

Я не француженка.

(Сміх)

(Оплески)

І я не за зради.

Але через те, що я вважаю, що романи
можуть мати добрі наслідки,

мені часто ставлять дивне питання:

Чи порекомендую я це?

Так от, я порекомендую вам завести роман не більше,

аніж захворіти на рак,

і тим не менш, багато людей, що хворіли,

кажуть, що їх хвороба дала їм нові 
можливості.

Головне питання, яке мені ставили
безліч разів на цій конференції,

коли я казала, що буду говорити про 
невірність: за чи проти?

Я казала: "Так."

(Сміх)

У мене двоїстий погляд на романи:

біль та зрада з однієї сторони,

ріст та відкриття - з іншої --

що це зробило вам, і що це означало 
для мене.

І коли пара приходить до мене
після роману,

який був розкритий,

я часто кажу їм це:

Сьогодні на заході

у багатьох з нас буде два-три партнери

чи шлюби,

для деяких з нас це буде одна і та 
сама людина.

Ваш перший шлюб закінчився.

Чи хотіли б ви провести другий разом?

Дякую.

(Оплески)