Я астронавт.
Я двічі літала на космічному шатлі
та жила на Міжнародній космічній станції
майже шість місяців.
Мене часто запитують одне і те саме:
"Як там, у космосі?",
так, ніби це якийсь секрет.
Космос належить усім нам,
і я хотіла би допомогти вам зрозуміти,
чому це таке чарівне місце для нас.
Одразу після мого 50-го дня народження
я піднялася на борт російської капсули,
у Росії,
та вирушила у космос.
Запуск - найнебезпечніше з усього,
що ми робили,
але й водночас найбільш захопливе.
Три, два, один ... зліт!
Я відчувала весь несамовитий рев
тих ракетних двигунів,
коли вони піднімали нас із Землі.
Ми рухалися все швидше та швидше,
поки через 8,5 хвилин, спеціально,
ці двигуни зупиняються--
бумц! --
і ми в невагомості.
І місія та магія починаються.
Дімітрій, Паоло та я кружляли над Землею
у нашому маленькому космічному кораблі,
обережно наближаючись
до космічної станції.
Це хитромудрий танок
при 17500 миль на годину
між нашою капсулою, розміром з авто Смарт,
та космічною станцією,
розміром з футбольне поле.
Прибуття відбулося, коли два кораблі
об'єдналися із легким ударом.
Ми відкрили люки,
обійняли одне одного у невагомості,
і тепер нас шестеро.
Ми - космічна сім'я, тимчасова сім'я.
Моєю улюбленою справою, коли я там жила,
були польоти.
Я обожнювала це.
Я ніби ставала Пітером Пеном.
Я кажу не про відсутність гравітації.
Лише один порух пальцем
може, насправді, перемістити
через усю станцію,
і треба лиш відштовхуватись пальцями ніг.
Ще я дуже любила дрейфувати у тиші
через космічну станцію,
яка трохи гуділа вночі.
І думала деколи, чи вона знає, що я тут,
але просто мовчить.
Проте ділитися цим дивом
із членами команди
було теж важливою справою для мене.
Звичайний день у космосі починається
з ідеального маршруту.
Я просинаюся, пропливаю через лабораторію
і вітаюся з найкращим
ранковим пейзажем.
Дістатися туди справді дуже швидко,
лише 30 секунд,
і нам ніколи не набридало
дивитися з того вікна.
Думаю, це нагадувало нам,
що ми все ще дуже близько до Землі.
Ми були другими, хто використовував
робота "Канадська рука",
щоб спіймати корабель постачання,
розміром зі шкільний автобус,
у якому було з десяток різних дослідів
та єдина шоколадка
на подальші чотири місяці.
Гаразд, забудемо про шоколад,
кожен з дослідів
давав можливість відповісти
на ще одне наукове питання,
яке ми не можемо вирішити тут, на Землі.
І там, як через іншу призму,
ми могли бачити відповіді до таких питань:
"А як щодо горіння?"
"А як щодо гідроаеродинаміки?"
Далі, сон - просто чудовий.
Моє улюблене - бо ж можна бути
догори ногами, на лівому боці -
моє улюблене: звернутися калачиком
та плавно рухатися.
Прання? Немає.
Ми складаємо брудний одяг
у порожній корабель постачання
та відправляємо у космос.
Вбиральня.
Всі хочуть це знати.
Це важко зрозуміти,
тому я зняла маленьке відео,
адже хочу, щоб діти зрозуміли,
що принцип вакууму рятує ситуацію,
і завдяки легкому вітерцю
усе потрапляє туди,
куди треба.
Ну, у звичайному житті так виходить.
(Сміх)
Переробка? Звичайно.
Ми збираємо нашу сечу,
фільтруємо, а потім п'ємо її.
І насправді це смачно.
(Сміх)
Посиденьки за столом,
їжа, яка погано виглядає,
але, насправді, чудово смакує.
Час разом за столом - це важливо,
я вважаю, що як у космосі, так і на Землі,
тому що це об'єднує команду.
Для мене музика -
це спосіб єднання з іншим світом.
Я грала дуетом між Землею та космосом
з Ієном Андерсоном із групи Jethro Tull
на 50-ту річницю космічних польотів.
Зв'язок із сім'єю теж дуже необхідний.
Я говорила із сім'єю майже щодня,
весь час, коли я була там,
власне кажучи, я ще читала казки
своєму синові, просто щоб бути разом.
Це так важливо.
Коли космічна станція
проходила над Массачусетсом,
моя сім'я вибігала на вулицю,
і вони шукали найяскравішу зірку,
що рухається в небі.
І коли я дивилася донизу,
я не бачила будинку,
але це так багато значило,
що люди, яких я люблю,
дивляться у небо, коли я дивлюся з нього.
Космічна станція для мене -
це місце, де місія та магія поруч.
Місія, робота над необхідними кроками,
щоб піти далі за нашу планету,
та зрозуміти більше
про раціональність тут, на Землі.
Я щаслива, що була учасницею цього,
і якби я могла взяти свою сім'ю зі мною,
я б ніколи не повернулася додому.
Те, що я бачила зі станції, показало мені,
що ми усі із одного місця.
І у нас усіх є своя роль.
Тому що Земля - це наш корабель.
Космос - це наш дім.
А ми - команда космічного корабля "Земля".
Дякую.
(Оплески)