Мене звуть Нанфу.

З китайської "нан" означає "чоловік".

Та "фу" означає "опора".

Моя родина сподівалася мати хлопчика,

який, вирісши, став би опорою родини.

І коли я виявилася дівчинкою,

вони все одно назвали мене Нанфу.

(Сміх)

Я народилася у 1985-му,

за шість років після того, як Китай
оголосив свою політику однієї дитини.

Одразу після мого народження

прийшли місцеві представники влади,
і наказали моїй мамі стерилізуватися.

Мій дідусь виступив проти чиновників,

бо він хотів онука,
який би носив родинне прізвище.

Врешті-решт, моїм батькам 
дозволили мати другу дитину,

але вони мали чекати п'ять років

та заплатити значний штраф.

Виростаючи, мій брат і я

були оточені дітьми з однодітних родин.

Я пам'ятаю відчуття сорому

за те, що у мене був молодший брат.

Я відчувала, ніби наша родина зробила
щось не так, народивши двох дітей.

У той час я не питала,

звідки виникли
ці почуття сорому і провини.

Півтора року тому
у мене народилася перша дитина.

Це було найкраще,
що трапилося в моєму житті.

Коли я стала мамою,

це дало мені абсолютно новий погляд
на моє власне дитинство,

і я знову звернулася до спогадів
про перші роки мого життя в Китаї.

Останні три десятиліття

кожен в моїй родині повинен був
подати заявку на дозвіл від влади,

щоб мати дитину.

І я задумалася,

як було тим людям, що жили
відповідно до політики однієї дитини.

Тому я вирішила зробити
документальний фільм про це.

Одна з тих, з ким я провела інтерв'ю,

була акушеркою, яка приймала пологи
у всіх породіль мого села,

в тому числі і в моєї мами.

Їй було 84, коли я проводила інтерв'ю.

Я спитала її,

"Чи пам'ятаєте ви сумарне число немовлят,
яким Ви допомогли народитися?"

Вона не змогла назвати це число.

Але вона сказала, що зробила

60 тисяч вимушених абортів і стерилізацій.

Вона сказала, що іноді

на пізніх стадіях вагітності
плід виживав після аборту,

і вона вбивала немовля
навіть після народження.

Вона згадала, як тремтіли її руки,

коли вона це робила.

Її історія шокувала мене.

Коли я планувала зняти фільм,

я очікувала, що це буде простою
історією кривдників та жертв.

Людей, які впроваджували політику,

і людей, які живуть з її наслідками.

Але я побачила іншу картину.

Коли я закінчувала
своє інтерв'ю з акушеркою,

я помітила місце в її будинку,

яке було прикрашене
витонченими домашніми прапорами.

І на кожному прапорці була
фотографія з немовлям на ній.

Ці прапори були їй надіслані
в дарунок від родин,

яким вона допомогла
вилікувати безпліддя.

Вона пояснила, що з неї вже було досить

абортів і стерилізацій,

тому зараз вона тільки
допомагає сім'ям мати дітей.

Вона сказала,
що відчувала глибоку провину

за проведення політики однієї дитини,

і вона сподівалася,
що, допомагаючи родинам мати дітей,

вона зможе нейтралізувати те,
що робила в минулому.

І я зрозуміла, що вона теж 
стала жертвою цієї політики.

Всі їй казали в один голос,

що її робота була правильною
та необхідною для порятунку Китаю.

І вона робила те,
що вважала правильним для країни.

Я знаю, наскільки сильним
було те повідомлення.

Коли я росла,
я його бачила скрізь довкола себе.

Воно було надруковане на сірниках,

гральних картах,

підручниках, плакатах.

Пропаганда політики однієї дитини

була скрізь довкола нас.

[Всіх,

хто не зробить стерилізацію, заарештують]
А непокірним погрожували.

Ця інформація настільки вкорінилась
у наші свідомості,

що я росла з почуттям ніяковості

за те, що мала молодшого брата.

У всіх людей,
яких я показувала в фільмі,

я бачила, як на розум і серця
може впливати пропаганда,

і як їхня готовність
жертвувати для більшого блага

може бути перекручена і обернена
в щось дуже темне і трагічне.

Китай не єдине місце, де це трапляється.

На Землі немає країни, 
де не існує пропаганди.

І в суспільствах, які мають бути
більш відкритими і вільними, ніж Китай,

може бути ще важче розпізнати,
як виглядає пропаганда.

Вона ховається
в таких очевидних речах, як новини,

телевізійні реклами, політичні кампанії

і наші соціальні медіа.

Вона працює, щоб змінити
наш розум без нашого розуміння.

Кожне суспільство вразливе,
воно може прийняти пропаганду за правду,

а жодне суспільство,
де пропаганда замінює істину,

не може бути вільним.

Дякую.

(Оплески)