Торік я розповів вам три речі.

Я розповів вам, що світова статистика

досі не набула належної доступності.

Через це ми досі маємо застаріле уявлення про

розділення країн на «індустріальні» та «ті, що розвиваються», яке є хибним.

А ті анімовані графічні дані можуть допомогти.

Все змінюється.

І сьогодні на сайті статистичного підрозділу ООН

вказано станом на 1 травня, що до баз даних надано повний доступ.

(Оплески)

І якщо б я міг поділитися з вами зображенням… на екрані.

Таким чином, відбулися три речі.

ООН відкрила свої статистичні бази даних,

і ми маємо нову версію програми,

яка працює в Інтернеті,

тож зникає потреба завантажувати її.

І дозвольте мені повторити, що ви бачили торік.

Кульки – це країни.

Тут маємо народжуваність – кількість дітей на одну жінку –

а там маємо тривалість життя у роках.

Ось 1950 рік – це були індустріалізовані країни,

а то були країни, що розвиваються.

У той час існував поділ на «наших» і «їхніх».

Була величезна різниця у світі.

Але потім це змінилося, і змінилося на краще.

І ось що відбулося.

Ви можете бачити Китай – велика, червона кулька;

синя там – це Індія.

Але цього року я старатимусь бути

трішки серйознішим, показуючи

наскільки речі дійсно змінилися.

А ось тут внизу Африка, проблемний регіон, правда?

Досі існують великі сім’ї, а епідемія ВІЛу

потягла вниз подібні країни.

Це більш-менш те, що ми бачили торік,

а це те, як все відбуватиметься у майбутньому.

І я говоритиму про те, чи це можливо?

Тому як бачите зараз, я показав статистику, яка не існує.

Бо ось де ми зараз.

Чи можливо, що це здійсниться?

Я відображаю тут час мого життя, знаєте?

Я планую прожити 100 років.

Ось де ми знаходимося сьогодні.

Тепер, чи могли б ми натомість поглянути на економічну ситуацію у світі?

І я хотів би показати це проти виживаності дітей.

Ми поміняємо місцями вісі:

тут маємо дитячу смертність – себто, виживання –

чотири дитини вмирають тут, 200 вмирають тут.

А на цій осі маємо ВВП на особу.

То був 2007 рік.

І якщо повернутися назад у часі, я додав трішки історичної статистики –

ось так, ось так, ось так – не так багато статистики 100 років тому.

Але деякі країни все ж мали статистику.

Заглиблюємось все далі в архів,

і ось ми вже у 1820-му,

тоді лише Австрія й Швеція вміли обраховувати статистику.

(Сміх)

Але вони були аж тут унизу, вони мали 1000 доларів на особу на рік.

І вони втрачали п’яту частину своїх дітей до однорічного віку.

І ось що відбувається у світі, якщо ми відтворимо весь світ,

як країни повільно ставали все багатшими,

вони почали додавати статистику.

Правда гарно, коли вони отримують статистику?

Бачите чому це важливо?

І тут, діти не живуть довше.

Минуле століття, 1870 рік, було неблагополучним для дітей в Європі,

адже більшість цієї статистики складає Європа.

І не раніше ніж під кінець століття

понад 90% дітей почали виживати під час свого першого року життя.

Ось тут з’являється Індія з першими індійськими даними,

а ось тут Сполучені Штати рухаються вгору, заробляючи більше грошей.

І скоро ми побачимо Китай, що з’являється у дуже віддаленому кутку ось тут.

І він піднімається, стаючи здоровішим із Мао Цзедуном,

не особливо багатіючи.

Тут він помер, потім Ден Сяопін приносить гроші,

він рухається ось сюди.

І кульки продовжують рухатись вверх,

і ось як світ виглядає сьогодні.

(Оплески)

Давайте поглянемо на Сполучені Штати.

Тут є функція – я можу сказати світові: «Залишайся на місці».

Я беру Сполучені Штати – ми досі хочемо бачити задній план –

Я розташовую їх зверху ось так, і ми тепер ідемо назад.

І ми можемо бачити, що Сполучені Штати

рухаються праворуч від типового шляху.

У них постійно переважають гроші.

І в далекому 1915 році, Сполучені Штати були сусідами Індії –

теперішньої, сучасної Індії.

І це значить, що Сполучені Штати були багатшими,

але втрачали більше дітей ніж Індія тепер, пропорційно.

Погляньте сюди – порівняйте із сучасними Філіппінами.

Розміри економіки сучасних Філіппін майже такі ж,

як в Сполучених Штатах під час Першої світової війни.

Але ми маємо перенести Сполучені Штати на досить тривалий час вперед,

щоб знайти відповідний рівень здоров’я США,

який маємо на Філіппінах.

Ось, близько 1957 року рівень здоров’я Сполучених Штатів

такий як на Філіппінах.

І це є драмою сучасного світу, який багато хто називає глобалізованим,

те що в Азії, арабських країнах, Латинській Америці

рівень здоров’я, освіти,

людських ресурсів набагато вищий ніж економічний рівень.

Існує невідповідність у тому, що відбувається сьогодні

в перехідних економіках.

Сьогодні там соціальні блага, соціальний прогрес

крокують попереду прогресу економічного.

У 1957-му році в Чилі була така ж економіка, як в Сполучених Штатах сьогодні.

І на скільки ж ми маємо перенести Сполучені Штати вперед,

щоб отримати такий же рівень здоров’я, який Чилі має сьогодні?

Я думаю, ми маємо перейти ось сюди – 2001-ий чи 2002-ий –

Сполучені Штати мають такий же рівень здоров’я як Чилі.

Чилі наздоганяє!

Через декілька років Чилі, можливо, матиме кращу вижи́ваність дітей,

ніж Сполучені Штати.

І це дійсно зміна, що ми маємо цю затримку

в приблизно 30-40 років різниці у рівні здоров’я.

А за рівнем здоров’я, і у рівні освіти.

І там багато інфраструктури,

і загалом людські ресурси там.

Тепер можемо це прибрати –

і я хотів би показати вам швидкість,

швидкість змін, з якою вони відбувалися.

Ми повертаємось у 1920-ий рік, і я хочу подивитись на Японію.

Я хочу поглянути на Швецію та Сполучені Штати.

І я організую тут перегони

між ось цим таким собі жовтуватим Фордом

червоною Тойотою внизу

і коричнуватим Вольво.

(Сміх)

І пішли-поїхали.

Тойота дуже погано стартувала ось тут, як бачите,

а американський Форд з’їжджає з дороги он там.

А Вольво рухається доволі добре.

Це війна. Тойота зійшла з треку, але ось

Тойота наздоганяє із здоровішої сторони Швеції –

бачите?

І вони переганяють Швецію,

і ось вони здоровіші за Швецію.

Саме в цій частині я продав Вольво і купив Тойоту.

(Сміх)

І тепер ми бачимо, що швидкість змін у Японії була неймовірною.

Вони дійсно наздогнали.

Але це поступово змінюється.

Ми маємо дивитись крізь покоління, щоб це зрозуміти.

Дозвольте мені показати вам щось на кшталт мого родинного дерева –

ми зробили ось такі діаграми.

І все те саме: гроші внизу, і здоров’я – ви знаєте.

Ось моя сім’я.

Це Швеція 1830-го року, коли народилася моя прапрабабуся.

Швеція була як Сьєрра-Леоне сьогодні.

А ось коли народилася моя прабабуся, у 1863 році.

І Швеція була як Мозамбік.

А тут народилася моя бабуся, в 1891 році.

Вона доглядала за мною у дитинстві,

тож зараз я не балакаю про статистику –

йдеться про історію моєї родини.

Ось коли я починаю вірити статистиці –

коли ця статистика підтверджена бабусею.

(Сміх)

Я гадаю, це найкращий шлях перевірки історичної статистики.

Швеція була як Ґана.

Цікаво спостерігати надзвичайну різноманітність

усередині Тропічної Африки –

я казав вам торік, і кажу вам знову.

Моя мама народилася у Єгипті, а я – хто я?

Я мексиканець у сім’ї.

І моя дочка народилася в Чилі,

а онучка народилася в Сінгапурі,

натепер – найздоровішій країні на Землі.

Він перегнав Швецію два-три роки тому

із кращим виживанням дітей.

Але вони дуже маленькі, знаєте.

Вони настільки близько живуть до лікарень, що нам ніколи

не побити їх на цьому поприщі.

(Сміх)

Але віддамо належне Сінгапуру.

Сінгапур – найкращі сьогодні.

Тепер усе це виглядає як дуже хороша оповідь.

Але не все так просто, немов усе це хороша оповідь.

Адже я маю показати вам ще одну функцію.

Ми можемо зробити колір тут відображенням змінної –

і що я обираю тут?

Викиди двоокису вуглецю, тонна на особу.

Це 1962-ий, і Сполучені Штати викидали 16 тонн на особу.

Китай викидав 0,6,

а Індія – 0,32 тонни на особу.

І що трапиться, якщо просунутись далі?

Що ж, ми бачимо чудову історію багатшання

і покращення здоров’я –

але всі країни досягали цього за рахунок викидів двоокису вуглецю.

Ніхто цього досі не робив.

Ми більше не маємо усіх оновлених даних,

адже це найсвіжіші дані на сьогодні.

І ось ми у 2001-му.

І, знаєте, у обговореннях зі світовими лідерами, які я відвідував,

багато кажуть зараз, що проблема у країнах, що розвиваються,

мовляв, вони викидають забагато двоокису вуглецю.

Міністр охорони довкілля Індії сказав:

«Але ж ви стали причиною проблеми.

Країни ОЕСР – країни з високим прибутком –

саме вони спричинили зміни клімату.

Але ми прощаємо вам, адже ви не знали.

Та надалі ми рахуємо „на особу“.

Надалі ми рахуємо „на особу“.

І кожен несе відповідальність за викиди на особу».

Це дійсно показує, що ми не спостерігали значного прогресу

у рівні економіки та здоров’я ніде у світі

без руйнування клімату.

Насправді саме це потрібно змінити.

Мене критикували за відображення надто позитивної картини світу,

але я не думаю, що це так.

Світ – доволі безладне місце.

Ось це можемо назвати «вулицею Долара».

Кожен живе на цій вулиці.

Скільки хто заробляє – в такому номері будинку живе –

це їх заробіток за день.

Ця сім’я заробляє близько одного долара на день.

Ми їдемо далі по вулиці

та бачимо тут сім’ю, яка заробляє два-три долари на день.

І їдемо ще далі – бачимо перший садочок на вулиці,

і вони заробляють 10–50 доларів на день.

А як ці люди живуть?

Якщо ми тут подивимось на ліжко, ми можемо бачити,

що вони сплять на килимі на підлозі.

Ось що значить межа бідності –

80% сімейного прибутку покриває лише енергетичні потреби,

щоденну скибу хліба.

Тут два-п’ять доларів – маємо ліжко.

А тут набагато краща спальня, як бачите.

Я читав лекцію по цьому для Ikea, і вони хотіли бачити

тут диван негайно.

(Сміх)

І це той диван, який виникне звідти.

Цікава річ в тому, що коли тут оглянути фотопанораму по колу,

то побачимо, що сім’я досі сидить на підлозі,

хоча там і є диван.

Якщо ж поглянемо на кухню, можемо бачити, що

значних змін для жінок немає між 1 та 10 доларами.

Картина змінюється на таку, коли сім’я дійсно

має хороші умови праці.

І якщо ви дійсно хочете побачити різницю,

то подивіться на туалет ось тут.

Це може змінитися, це може змінитися.

Це все фотографії та зображення із Африки,

і все це можна значно покращити.

Ми можемо вибратися з бідності.

Я не проводив власні дослідження в ІТ чи в чомусь такому.

Я провів 20 років опитуючи африканських селян,

які були на межі голоду.

І це результат досліджень потреб селян.

Добре те, що ви не можете сказати

хто з них дослідники на цій фотографії.

Саме тоді працюють дослідження громад –

ви маєте дійсно жити з людьми.

Коли ви знаходитеся за межею бідності, єдиною метою є виживання.

Єдиною метою стає їжа.

І ці дві молоді селянки, вони ще дівчата –

тому що їх батьки померли від ВІЛ та СНІДу –

вони радяться із кваліфікованим агрономом.

Це один з найкращих агрономів Малаві, Джунатамбе Кумбіра,

і він обговорює, який сорт маніоки вони вирощуватимуть –

найкращий відомий людині перетворювач сонячного світла в їжу.

І вони дуже, дуже охоче цікавляться порадами,

і це, щоб вижити у бідності.

Це один аспект.

Вихід з бідності.

Жінки сказали нам одну річ: «Дайте нам технології.

Ми ненавидимо цю ступу, стояти годинами.

Дайте нам млин, щоб ми могли молоти власну муку,

тоді ми зможемо платити за все інше самі».

Технології виведуть вас з бідності,

та для виходу з бідності мусить існувати ринок.

І ця жінка тепер дуже щаслива, що приносить свої продукти на ринок.

Вона дуже вдячна за державні інвестиції в освіту,

щоб вона вміла рахувати і щоб її не обманули, коли прийде на ринок.

Вона хоче, щоб її дитя було здоровим, аби вона могла виходити на ринок

і не мала би залишатись вдома.

Також їй потрібна інфраструктура – добре мати мощену дорогу.

Ще один позитив – це кредитування.

Ви знаєте, мікрокредитування дало їй велосипед.

А з довідкових даних вона довідається з яким продуктом коли виходити на ринок.

Це мо́жна зробити!

Мій досвід за 20 років у Африці полягає в тому,

що нібито неможливе – можливе.

Африка непогано розвивалася.

За 50 років вони просунулись від передсередньовічної ситуації

до доволі прийнятної Європи сторічної давності

з функціонуючою нацією та державою.

Я би сказав, що Африка південніше Сахари розвивалася найкраще в світі

протягом останніх 50 років.

Бо ми не розглядаємо з чого вони почали.

Усе через це дурне поняття «країн, що розвиваються»,

яке поєднує нас, Аргентину та Мозамбік 50 років тому,

і стверджує, що Мозамбік розвинувся гірше.

Нам треба знати трішки більше про світ.

У мене є сусід, який знає 200 типів вин.

Він знає все.

Він знає назву винограду, температуру і все інше.

Я знаю лише два типи вина – червоне і біле.

(Сміх)

Але мій сусід знає лише два типи країн –

«індустріалізовані» та «ті, що розвиваються».

А я знаю 200, мені відомі деталі.

І ви це можете.

(Оплески)

Та треба стати серйознішим. А як стати серйознішим?

Треба зробити презентацію в PowerPoint, знаєте?

(Сміх)

Віддамо належне пакету Office, так?

Що це, що це, що я розповідаю?

Я розповідаю вам, що є багато вимірів розвиненості.

Кожен хоче своє улюблене.

Якщо ви в корпоративному секторі, ви любите мікрокредитування.

Якщо ви боретеся у недержавних організаціях,

ви любите гендерну рівність.

Якщо ви вчитель, ви любитимете ЮНЕСКО і т. д.

На загальному рівні ми маємо турбуватися набагато ширше, ніж кругом власних обмежених речей.

Нам потрібно все.

Всі ці речі важливі для розвитку,

особливо коли ви тільки виходите з бідності

і мусите просуватися до добробуту.

Тепер, про що ми маємо подумати

це, що є метою розвитку,

а що є засобами розвитку?

Дозвольте спочатку оцінити найважливіші засоби.

Економічний розвиток для мене, професора охорони здоров’я,

найважливіший фактор розвитку,

адже він дає основу 80% виживання.

Органи влади. Мати функціонуючу владу –

ось що вивело Каліфорнію із злиднів 1850-го року.

Саме органи влади остаточно затвердили дію закону.

Освіта, людські ресурси важливі.

Здоров’я також важливе, але не дуже у якості засобу.

Навколишнє середовище важливе.

Права людини важливі, але отримують лише один плюсик.

Тепер, як щодо цілей? Куди ми прямуємо?

Ми не зацікавлені у грошах.

Гроші не є ціллю.

Це найкращий засіб, але як ціль я оцінюю їх нулем.

Влада – що ж, цікаво трішки поголосувати,

але це не мета.

І ходити в школу – це не мета, це засіб.

Я даю два бали здоров’ю. Мається на увазі, що добре бути здоровим

– у моєму віці особливо – можеш стояти тут, ти здоровий.

І це добре, це отримує два плюсика.

Середовище дуже, дуже критичне.

Онукам нічого не дістанеться, якщо його не зберегти.

Але де ж важливі цілі?

Звичайно ж, це права людини.

Права людини це ціль,

але вони не настільки сильні у якості засобу досягнення розвитку.

І культура. Культура – найважливіша річ, я б сказав,

тому що це те, що породжує радість життя.

Це цінність життя.

Отже начебто неможливе – можливе.

Навіть африканські країни можуть досягти цього.

І я показував вам знімок, на якому нібито неможливе – можливе.

І запам’ятайте, будь ласка, запам’ятайте моє головне послання,

яке звучить так: нібито неможливе – можливе.

Ми можемо мати хороший світ.

Я показав вам світлини, я довів це у PowerPoint'і

і, гадаю, я переконаю вас також культурою.

(Сміх)

(Оплески)

Принесіть мені мій меч!

Ковтання меча походить з древньої Індії.

Це культурний вияв, який протягом тисяч років

надихав людей мислити за межами очевидного.

(Сміх)

І я зараз доведу вам, що нібито неможливе – можливе,

взявши цей шматок сталі – суцільної сталі –

це армійський багнет швецької армії 1850-го року,

останнього року, в який ми мали війну.

І він повністю сталевий – ви можете це чути.

Я візьму це сталеве лезо

і засуну його собі в тіло з крові та плоті,

та доведу вам, що нібито неможливе – можливе.

Чи можу я попросити момент абсолютної тиші?

(Оплески)