Отож, уявіть, що ви в дорозі 19 годин,
дуже довга подорож

до Дісней Ворлду,

з 2 дітьми, на задньому сидінні.

Кожних 15 хвилин 
під час 19-годин подорожі

незмінні закони природи диктують так,

що ви отримуєте запитання:

"Ми вже на місці?"

(Сміх)

Ви з легкістю відповідаєте
на це питання - сотні разів,

заперечно,

і нарешті ви на місці.

Ваша подорож дуже чудова, 
надзвичайно чудова.

Ви повертаєтесь 19 годин додому.

І коли ви на місці,

то поліція вже чекає на вас.

Вас звинувачують у скоєнні злочину,

вчиненого, коли ви були у Флориді.

Ви намагаєтесь розказати
усім, хто вас слухає:

"Я не робив цього!

Я не міг цього вчинити!

Я гуляв з Мікі і Міні та моїми дітьми!"

Але ніхто вам не вірить.

Зрештою, вас заарештовано,

ви втомлений,

ви звинувачений

і ви засуджений.

У в'язниці ви проводите 25 років,

до приходу когось хто доведе -

має докази для доведення -

що ви були у Флориді

під час скоєння злочину.

Гаразд!

Отже, я професор права в Гарварді

і останні декілька років 
я працюю над

переможними звільненнями ув'язнених,

котрі були помилково засуджені -

як, наприклад, Джонатан Флемінг,

який провів 24 роки 
та 8 місяців у в'язниці

за вбивство, скоєне в Брукліні, 
в Нью-Йорку,

коли він був у Дісней Ворлді

зі своїми дітьми.

Звідки ми це знаємо?

Тому що під час його арешту

серед його особистих речей
в задній кишені

був чек -

чек із зазначеним часом,

котрий підтверджує, 
що він був у Дісней Ворлді.

Чек був доданий до справи в поліції,

його копія була передана до прокуратури,

а вони не надали його
громадському захиснику.

Фактично, ніхто не знав
про існування чеку.

Він просто 20 років знаходився у справі.

Моя команда переглядала файл і 
знайшла його там,

провела розслідування,

і стало зрозуміло, 
що злочин вчинив інший.

Містер Флемінг був у Дісней Ворлді,

і зараз він звільнений.

Я розповім вам детальніше.

Три роки тому я отримав дзвінок від
Бруклінського районного прокурора.

Він запитав, чи мені буде цікавим
проектування програми,

котра називається 
"перегляд справ засуджених",

І я сказав так.

Перегляд справ засуджених
належить до підрозділу прокуратури,

в якому прокурори розглядають 
свої минулі справи

для визначення, чи зробили 
вони помилку чи ні.

Під час роботи в перші 5 років

ми знайшли 13 помилкових засуджень;

люди були у в'язниці десятки років,

і ми усіх їх звільнили.

Це найбільше в історії Нью-Йорка.

Програма досі діє,

і зараз звільнених близько 21-

21 людина, що значний час 
провела за ґратами.

Я розкажу вам ще про декілька
чоловіків та жінок,

з якими я спілкувався 
в рамках цієї програми.

Один з них - Роджер Логан.

Містер Логан провів у в'язниці 17 років,

і написав мені листа.

Це був простий лист,
у ньому було написано:

"Професоре Суліван, я не винний.
Справу сфабрикували.

Чи могли б ви заглянути в неї?"

На перший погляд, справа виглядала
закритою,

але моє розслідування показало,

що показання одного свідка

були помилковими.

Це не означає, що він не був винним,

це тільки означає, що нам потрібно 
було придивитись до цієї справи.

Ми це зробили.

І отримані факти були відносно простими.

Очевидиця сказала, що чула постріл,

і що вона побігла в іншу будівлю,
тоді вернулась назад і побачила,

що там був містер Логан.

Звинувачений та засуджений 
на 17 років у в'язниці.

Але це були показання єдиного свідка,
тому ми зацікавились ними.

Я відправив кілька людей на розслідування
і виникла невідповідність.

Ввічливо кажучи:

Усейн Болт не могла втекти з того місця,
яке вона назвала,

до іншого будинку.

Правильно?

Отже, ми дізнались, що
свідчення неправдиві.

Але це досі не вказує на те,
що він не винен,

але ми дізнались щось 
нечисте про свідка.

Ми переглянули справу,

на папірці у файлі був записаний номер.

Номер означав, що 
свідчення були записані.

Ми переглянули неоцифровані документи
20-річної давності,

щоб віднайти, про що був цей запис,

і це обернуло - обернуло справу так,

що очевидиця опинилась за ґратами

після своїх свідчень 
про те, що вона бачила.

Чоловік провів 17 років за ґратами.

Останньою буде історія про двох хлопчиків,

Віллі Стакі, Девід МакКалам.

Їх арештували в 15,

а звільнено через 29 років.

У цьому випадку,

знову - на перший погляд,
справа виглядала вже закритою.

Вони зізналися.

Але моє дослідження показало, 
що зізнання неповнолітніх

без присутності батьків

є помилковими.

Випадки з ДНК це довели декілька раз.

Тож ми приглянулись ближче.

Ми подивились на зізнання

і виявилось,

щось було у зізнанні таке,

чого ці хлопчики не могли знати.

Це знали тільки представники 
поліції та прокурори.

Ми знали, що насправді сталось;

хтось наказав їм сказати саме це.

Ми точно не знаємо, хто це був,

хто саме наказав,

але, в будь-якому випадку,
це зізнання було примусове,

ми це встановили.

Пізніше зробили
судово-медичну експертизу

і зробили повне розслідування,

і знайшли двох інших,

значно старших, інших за зростом, 
зачісками,

двоє інших вчинили злочин,

а не ці двоє хлопчиків.

Я в той же день поїхав в суд,

на те, що називається 
"анульовуюче слухання,"

де було висунуто докази.

Я пішов до суду; я хотів бачити,

як містер МакКалам виходить звідти.

Отже я пішов до суду,

суддя сказав те,
що зазвичай каже в суді,

але це мало дійсно особливе значення.

Він переглянув усі аргументи і сказав,

"Містере МакКалам, -

він сказав 4 чудових слова, -

Ви можете бути вільним."

Ви можете собі уявити?

Після 30 років:

"Ви вільні."

І він вийшов з судової зали.

На жаль, його співвідповідач,
містер Стакі,

не отримав такого привілею.

Бачте, містер Стакі помер у тюрмі

у віці 34 років.

За столом захисту
на його місці сиділа його мама.

Я не забуду цього решту мого життя.

Вона просто похитувалась за столом,
кажучи:

"Я знала, що моя дитина 
не робила цього.

Я знала, що моя дитина 
не робила цього."

І її дитина не робила цього.

Двоє інших це зробили.

Якщо ми щось дізналися,
якщо я чогось і навчився

в цій роботі - так це цілісного
переконання,

що справедливості не буває.

Люди чинять правосуддя.

Справедливість - це не річ, 
дана нам зверху,

і яка робить все вірно.

Якщо б так було, 
містер Стакі не був би у в'язниці.

Справедливість - це щось,

що роблять люди по своїй добрій волі.

Справедливість - це рішення.

Справедливість - це рішення.

Ми здійснюємо правосуддя.

Ви знаєте, страшна річ,

в трьох описаних мною випадках,

що це потребувало всього лиш
додаткової хвилини -

додаткової хвилини -

тому, хто розглядав справу,

і знайшов цей чек.

Всього лиш одну - щоб переглянути справу
і знайти чек,

віддати його громадському захиснику.

Це зайняло б у когось всього хвилину,

щоб переглянути відеозізнання та
сказати: "Такого бути не може."

Всього лиш хвилину.

І, можливо, містер Стакі 
був би живий сьогодні.

Це пригадує мені один
з моїх улюблених віршів.

Це вірш Бенжаміна Мейса,
який я завжди цитуватиму.

Він називається "Божа хвилина."

В ньому йдеться так:

"Я маю лиш одну хвилину,

тільки 60 секунд на це,

коли обставини змусять,
я не зможу відв'язатися від цього,

я не шукав це, не обирав.

Але мені потрібно використати це.

Я страждатиму, якщо це втрачу,
якщо зловживатиму, відзвітую.

Просто крихітна хвилина,

але в ній вічність."

Якщо мені потрібно було б
дати пораду

кожному із нас,

я сказав би щось на кшталт,

"Кожно дня,

кожного дня,

візьміть одну додаткову хвилину

і чиніть справедливість.

Ви не повинні -

я маю на увазі, що деякі люди проводять
своє життя і кар'єру

як громадські захисники,

чинячи правосуддя кожного дня.

Але у вашому професійному житті, 
незалежно від того, чим ви займаєтесь,

візьміть одну хвилину,

щоб просто

вчинити справедливо.

Зробіть так, щоб колеги 
почувалися краще.

Якщо ви чуєте щось сексистське,

не смійтесь, висловлюйтесь.

Якщо хтось падає вниз, підійміть його,

одна додаткова хвилина кожного дня,

і це буде чудове, прекрасне місце.

Я хочу показати вам дещо.

Наді мною картина

Девіда МакКалама.

Це день, коли його звільнили з в'язниці.

Після 30 років
він зміг обійняти племінницю,

до котрої він 
ніколи раніше не міг торкатися.

І після цього я запитав його,

я поцікавився,
"Що ти хочеш зробити в першу чергу?"

І він відповів: " Я просто 
хочу пройтись по тротуару

без чужих вказівок, куди мені йти."

Йому не було гірко,

просто хотілося прогулятись по тротуару.

Я розмовляв з містером МакКаламом 
два тижні тому.

Я приїхав до Нью-Йорка.

Це була друга річниця

його звільнення.

І ми розмовляли,

ми сміялися, обіймались та плакали.

Він почуває себе досить добре.

Під час зустрічі він сказав мені,

що зараз він присвятив своє життя,

свою кар'єру

для забезпечення того, щоб більше 
ніхто не був несправедливо замкненим.

Справедливість, мої друзі,

це рішення.

Дуже дякую.

(Оплески)