Чому коти так поводяться?
Вони зворушливо милі,
і, судячи із 26 мільярдів переглядів
понад 2 мільйонів відео на YouTube,
як вони хапають здобич,
підстрибують,
лазять,
ласують,
крадуться,
деруться,
вібрують
та муркочуть,
можна з упевненістю сказати:
коти вміють розвеселити.
Така дещо дивна котяча поведінка --
і кумедна, і незрозуміла --
багатьох змушує запитувати:
"Чому коти так роблять?"
Коти завжди були хижаками-самітниками
для менших тварин
і, водночас, здобиччю
для більших м'ясоїдних.
За таких обставин
виживання їхнього виду залежало
від важливої інстинктивної поведінки,
яку ми досі помічаємо у диких
і домашніх котів.
Хоча котячі звички вашої улюблениці
Ґрізмо видаються дивними,
у дикій природі ця ж поведінка,
яка була природно притаманна котам
протягом мільйонів років,
зробила б Ґрізмо суперкотом.
Завдяки унікальній будові м'язів
і здатності добре зберігати рівновагу
коти вилізали якнайвище,
щоб оглядати свою територію
і шукати здобич.
Ґрізмо не потрібні ці вміння, щоб знайти
і вполювати обід сьогодні у своїй мисці,
та інстинкти підказують,
що оглядати кімнату
з вершечка книжкової шафи --
це саме те, що їй слід робити.
Як хижаки, коти завжди
використовують нагоду, щоб полювати.
Оскільки їхня здобич переважно дрібна,
у дикій природі їм потрібно було
часто харчуватись,
використовуючи стратегію
"переслідуй, нападай, вбивай, їж",
аби бути ситими.
Ось чому Ґрізмо полюбляє
переслідувати іграшки і накидатись на них,
а ще їсти невеликими порціями
вдень і вночі.
Також у природі дрібна здобич
часто ховається у вузьких щілинах,
тож звичку Ґрізмо залазити у різні місця
можна пояснити тим,
що її туди приваблює та ж цікавість,
яка допомагала забезпечити продовження
її виду протягом мільйонів років.
Диким котам були потрібні гострі кігті,
щоб лазити, полювати і захищатись.
Точіння кігтів об найближчу поверхню
допомагало їм підтримувати форму,
розминати м'язи спини і лап,
і навіть позбуватись стресу.
Тож, не те, щоб Ґрізмо ненавиділа
ваш диван,
крісло,
пуф,
подушки,
штори
і все інше, що опиняється поблизу неї.
Вона роздирає ці речі на клапті,
дбаючи про гостроту своїх кігтів,
тому що саме це й робили її предки,
аби вижити.
Як тварини, котрі могли стати здобиччю,
коти розвивали певні навички,
щоб їх не піймали,
і в дикій природі ті, які найкраще вміли
уникати хижаків, виживали.
Тож, у вашому домі
Ґрізмо -- експерт із проникнення
у невеликі щілини,
різноманітних пошуків
і ховання у несподіваних місцях.
Це теж пояснює, чому вона любить,
коли її лоток чистий і без запаху.
Так її місцезнаходження
буде важче виявити хижакам,
які можуть нишпорити навколо,
принюхуючись.
Враховуючи все, що ми знаємо про котів,
схоже на те, що їхня
найхарактерніша поведінка
є все ж найзагадковішою.
Коти можуть мурчати
з абсолютно різних причин,
наприклад, від радості,
стресу
чи голоду.
Та, що цікаво, частота їхнього мурчання --
від 25 до 150 герц --
є такою, що може стимулювати
регенерацію тканин.
Тож, крім того, що мурчання Ґрізмо
чудово допомагає заснути,
припускають, що воно ще й лікує
її м'язи і кості,
а, можливо, й ваші теж.
Вони еволюціонували
водночас як хижаки-самітники, які полювали
і вбивали, щоб поживитись,
і обережна здобич, яка ховалась і тікала,
щоб врятуватись.
Тому сьогодні коти ще володіють
багатьма із тих же інстинктів,
які допомагали їм виживати
у дикій природі протягом мільйонів років.
Це пояснює деяку їхню,
на перший погляд, дивну поведінку.
Для них наша домівка -- це джунглі.
Та якщо це все -- правда,
то, в очах нашої власної кішки,
ким є ми?
Великі, німі, безшерсті коти,
котрі змагаються з нею за ресурси?
Безмозкі хижаки, яких вона щодня
здатна перехитрити?
Або ж вони думають, що ми -- здобич.