"Напевно, хтось обмовив
Йосифа К., бо одного ранку,

дарма що він не скоїв жодного злочину,
його заарештували".

Так розпочинається "Процес",

один із найвідоміших романів Франца Кафки.

К, протагоніста,
невідомо чому заарештували,

і він має пройти через заплутаний процес,

де ні причини його арешту,

ні суті судових засідань

йому так і не пояснять.

Такий тип сценарію вважався
характерним для робіт Кафки,

тому у вчених з'явився 
новий термін для цього.

"Кафкіанський" - цим словом описують 
навмисно ускладнений

та безглуздий досвід,

як-от необхідність орієнтуватись
у лабіринтах бюрократії.

Та чи стояння у довжелезній черзі, 
щоб покінчити з заплутаною паперовою роботою,

справді відображає багатство
бачення Кафки?

Що ще можна назвати "кафкіанським"?

Історії Франца Кафки пов'язані з багатьма
рутинними та абсурдними аспектами

сучасної бюрократії,

частково запозиченими з його досвіду роботи
страхувальним агентом

на початку 20-го століття в Празі.

Чимало з його героїв 
працюють у конторах

і мусять пробиватися
крізь павутину обставин,

щоб досягти своєї мети,

а потім цей болісний процес
стає таким заплутаним і нелогічним,

що успіх взагалі
втрачає будь-яке значення.

Наприклад, в оповіданні
"Посейдон"

давньогрецький бог працює губернатором
і такий засипаний паперовою роботою,

що навіть не має часу поглянути
на своє підводне царство.

Іронія тут полягає в тому, що навіть бог
не може впоратись із паперами,

яких вимагають на сучасних робочих місцях.

Але тут ідеться ще й про інше.

Він не хоче передати комусь
роботу,

бо вважає, що ніхто не вартий
цього завдання.

Посейдон Кафки - це в'язень
власного его.

Ця проста історія має всі елементи,

які створюють справжню
кафкіанську історію.

Це не тільки абсурдність 
самої бюрократії,

а й іронія над нелогічною
реакцією персонажів,

що є характерним для творів Кафки.

Його трагікомічні історії стали
міфологією сучасної індустріальної епохи,

за допомогою логіки снів вони
досліджують взаємини

між системами влади
та особами в її тенетах

Наприклад, найвідоміше
оповідання Кафки - "Перевтілення".

Коли Ґреґор Замза прокидається одного
ранку і бачить, що перетворився

на гігантську комаху,

найдужче за все він боїться,
що не дістанеться вчасно на роботу.

Звичайно, це неможливо.

Кафку надихала не тільки авторитарна 
атмосфера робочого місця.

Деякі з його протагоністів ведуть
внутрішню боротьбу.

Оповідання "Голодар"

розповідає про циркача, який розважає
глядачів тим, що постить.

Він засмучений, бо власник цирку забороняє
йому постити більш, ніж 40 днів,

і вважає, що той заважає йому досягнути
величі в цьому мистецтві.

Та коли його виступ втрачає популярність,

він нарешті вільний 
померти від голоду.

Розв'язка настає,
коли герой помирає в невідомості,

з жалем визнаючи, що його мистецтво
завжди було обманом.

Він голодував не через силу волі,

а просто тому, що ніколи не міг знайти
їжі, яка б йому смакувала.

Навіть у "Процесі",

в якому все, здається, крутиться довкола 
бюрократії,

туманні закони та заплутані процедури
вказують на щось ще жахливіше:

жахливу інерцію юридичної системи
не можуть спинити

навіть впливові чиновники.

Це система, яка не служить
справедливості,

її єдиною функцією є
законсервувати саму себе.

Те, про що політичний філософ
Ганна Арендт

напише через багато років після смерті Кафки

й назве "тиранією без тирана".

Втім, хоча оповідання Кафки похмурі,

в абсурдній логіці
описаних ситуацій

закладена чимала частка гумору.

З одного боку, дуже легко впізнати
кафкіанське в сучасному світі.

Ми залежимо від страшенно заплутаних 
систем управління,

які впливають на кожен аспект
нашого життя.

Ми бачимо, що наше кожне слово
судять люди, яких ми не бачимо,

згідно з правилами, яких ми не знаємо.

З іншого боку, звернувши нашу увагу
на абсурд,

Кафка також розмірковує над нашими
власними хибами.

Таким чином він нагадує, що ми живемо
у світі, який самі створюємо,

і в нас є сила змінити його
на краще.