Отже, без надмірної романтизації:

уявіть, що ви щовечора освітлюєте 
свій дім керосином та свічками,

а усі страви готуєте

на вугіллі.

Саме так два мільярди
найбідніших людей світу

готують та освітлюють дім щодня.

Це не тільки незручно,

це неефективно,

це дорого,

це шкодить людському здоров'ю
і шкодить довкіллю,

це непродуктивно.

Це енергетична бідність.

Я наведу кілька прикладів.

Я працюю на Гаїті,

де близько 80% населення
живе в енергетичній бідності.

Середнє домогосподарство
витрачає 10% прибутку

на керосин для освітлення –

це на порядок більше, ніж
витрати середньої родини у США

на електрику для освітлення дому.

Буревій 2008 року на Гаїті призвів

до пошкоджень вартістю 
1 млрд. доларів.

Це шоста частина їхнього ВВП.

Збитки були настільки значними,

бо головне джерело енергії 
на Гаїті – це вугілля,

яке роблять з дерев,

і це залишило країну
майже без лісу.

Без лісів земля не може абсорбувати
сильні дощі чи серйозну повінь –

ось результат.

В індустріалізованому світі

ми будуємо стіни, що захищають нас
від наслідків використання енергії:

ми можемо впоратися з серйозною
екологічною катастрофою,

ми можемо адаптуватися
до умов тривалих

кліматичних змін.

Але на Гаїті все інакше.
Вони не можуть собі цього дозволити.

Для них єдиним способом
витягти себе з енергетичної бідності

буде впровадження джерел енергії, 
що є ефективнішими,

дешевшими,

кращими для людського здоров'я
та кращими для довкілля,

продуктивнішими.

Виявляється, що такі джерела енергії
і технології існують,

і от один з прикладів.

Це сонячна світлодіодна лампочка,

яку ми продаємо за роздрібною ціною
близько 10 доларів у селах Гаїті.

Вона окупляється 
швидше, ніж за три місяці,

для середнього 
домогосподарства Гаїті.

Спосіб подолати енергетичну бідність
здається очевидним:

ви створюєте технології, що мають
велику рентабельність інвестиції,

і люди їх з радістю придбають.

Але все не так.

Вперше я приїхав на Гаїті
в серпні 2008 року,

це була моя забаганка,

я проводив польові дослідження
у сільських регіонах країни,

щоб визначити рівень
енергетичної бідності.

Вечорами я іноді блукав вулицями

і розмовляв з вуличними продавцями,

щоб дізнатися, чи не зацікавить
їх купівля сонячної LED-лампи.

Одна жінка відмовилася
від моєї пропозиції,

сказавши: “Mon chéri,
c'est trop сher,”

що означає "Дорогенький,
це забагато коштує".

Але я спробував пояснити їй:

"Послухайте, це збереже вам
багато грошей,

і це дасть вам 
краще освітлення,

ніж те, що ви маєте
зараз із керосином."

Тож я нічого не продав,

але я вивчив важливий урок:

технологія, продукт

не зупинить енергетичну бідність.

Настомість, доступ до них – зупинить.

Конкретніше, є два різновиди доступу,

що покладе край
енергетичній бідності:

є фізичний доступ
і фінансовий доступ.

Фізичний доступ –

що це значить?

Це дуже дорого для бідної родини
у країні, що розвивається,

доїхати до великого 
торгового центру.

І для них майже неможливо 
замовити щось на аmazon.com.

Поняття "остання миля" зазвичай
використовують

в галузі телекомунікацій.

Воно позначає останній відтинок
дроту, що потрібен,

аби з'єднати покупця з провайдером.

Щоб зупинити енергетичну бідність,
нам потрібні продавці останньої милі,

що принесуть ці продукти чистої
енергетики людям.

Ланцюжки продажів керосину та вугілля
з цим розібралися:

ці джерела енергії доступні
усюди по всій країні.

Ви можете поїхати у найвіддаленіше
село на Гаїті –

і ви знайдете когось, хто
продає керосин і вугілля.

Другий тип доступу - фінансовий.

Ми всі знаємо, що продукти
чистої енергетики, технології

характеризуються великими
витратами напочатку,

але низькими 
операційними витратами.

І в індустріалізованному світі

ми маємо дуже щедрі субсидії,
спеціально створені,

щоб покрити ці первинні витрати.

Таких субсидій нема на Гаїті.

Вони мають мікрокредити.

Але ви серйозно зменшите
ціннісну пропозицію

свого енергетично 
чистого продукту,

якщо сподіваєтесь, що хтось на Гаїті
піде, візьме мікрокредит,

повернеться до продавця,

а потім купить 
енергетично чистий продукт.

Тож шлях подолання енергетичної бідності
набагато складніший,

ніж самі продукти.

Нам треба вбудувати 
фінансовий доступ

безпосередньо у новаторську
модель розповсюдження.

Що це значить?

Це значить сумістити 
споживчий кредит з продавцем.

Це насправді лекго зробити
у мережі Bloomingdale,

але це не так легко для продавця, 
що працює в селах Гаїті.

Нам треба переспрямувати
потоки коштів,

що зараз йдуть
від діаспори в Сполучених Штатах

через перекази готівкою
у Western Union,

напряму в енергетично чисті продукти,

які зможуть отримати 
їхні друзі або родина на Гаїті.

Тож наступного разу, 
коли почуєте про технології або продукт,

що змінить світ,

сприймайте це дещо скептично.

Винахідник Дін Камен – 
чоловік, що винайшов сеґвей, –

геній в усіх розуміннях,

одного разу сказав, що його робота проста,
робити винаходи – легко,

складна частина – 
розповсюдження технології,

доставка цих технологій
або продуктів

до людей, що найбільше
їх потребують.

Дякую.

(Оплески)