Це — боп.
Боп — це стиль соціального танцю.
Танець — це мова,
а соціальний танець —
це вираз стану громади.
Соціальний танець не має
єдиного хореографа,
і його може підхопити
будь-хто щомиті.
Кожен танець має рухи,
з якими усі можуть погодитись,
але головне тут — особистість
та її творче самоусвідомлення.
Через це
соціальні танці спалахують,
змінюються
і поширюються, наче пожежа.
Вони давні, як сама наша історія.
У афроамериканських соціальних танцях
ми простежуємо понад 200 років
того, як африканські та афроамериканські
традиції впливали на історію.
Теперішнє завжди містить у собі минуле.
А минуле — окреслює, хто ми є
і ким ми будемо.
(Плескає)
Танець джуба з'явився
з досвіду поневолених африканців
на плантаціях.
Їх привезли до Америки,
позбавили рідної розмовної мови,
але завдяки танцю поневолені африканці
пам'ятали, звідки вони родом.
Це виглядало приблизно так.
Вони плескали по стегнах,
тупцювали,
плескали в долоні —
так вони обійшли заборону
рабовласників на барабани,
вони імпровізували складні ритми,
як їхні пращури робили
за допомогою барабанів на Гаїті
чи в спільнотах Йоруба
у Західній Африці.
Йшлося про збереження
культурних традицій
і відчуття внутрішньої свободи
у неволі.
Це був той самий буремний дух,
що створив оцей танець:
кейкволк —
танець, що пародіював манірність
південного високого світу, —
спроба поневолених
кинути тінь на своїх господарів.
Дивовижний факт про цей танець:
кейкволк виконували для господарів,
які навіть не підозрювали,
що з них глузують.
А оцей ви, може, впізнаєте.
1920-ті.
Чарлстон.
Чарлстон весь просякнутий
імпровізацією та відчуттям музики,
він перетворився на лінді хоп,
танець свінґ
і навіть на кід-н-плей,
що спочатку мав назву "фанкі-чарлстон".
Народжений у згуртованій чорній громаді
поруч із Чарлстоном у Південній Кароліні,
чарлстон захопив
танцювальні зали,
де молоді жінки могли нарешті
тупцювати п'ятами
й вільно рухати ногами.
Соціальний танець стосується
громади і зв'язку,
якщо ви знаєте рухи, —
ви є частиною групи.
Але що, коли це стає світовою лихоманкою?
Згадайте твіст.
Не дивно, що твіст можна простежити
аж до ХІХ сторіччя,
до Америки його привезли з Конго
за часів рабства.
Але в пізні 50-ті,
саме перед початком Руху
за громадянські права,
твіст став популярним завдяки
Чаббі Чекеру та Діку Кларку.
І от усі танцюють твіст:
білі підлітки,
діти у Латинській Америці,
твіст потрапляє до пісень та кінострічок.
Завдяки соціальному танцю
межі між групами розмиваються.
Історія продовжується у 1980-х та 1990-х.
Із розвитком хіп-хопу
афроамериканські соціальні танці
стають навіть відоміші,
натхненні своєю давньою історією,
вони окреслюють культуру,
а культура окреслює їх.
Сьогодні ці танці далі
розвиваються і поширюються.
Чому ми танцюємо?
Щоб рухатися,
щоб розслабитися,
щоб висловити себе.
Чому ми танцюємо разом?
Щоб зцілитися,
щоб пам'ятати,
щоб сказати: "Ми маємо спільну мову.
Ми існуємо.
Ми вільні".