Сьогодні я хочу поговорити
про значення слів,

як ми визначаємо слова,

і як вони — наче на знак помсти —

визначають нас.

Англійська мова — 
дивовижна губка.

Я люблю англійську.
Я щасливий говорити нею.

Але тим не менш, 
у ній безліч дірок.

У грецькій є слово "лакецизм" —

жага катастрофи.

Знаєте, коли ви бачите 
грозу на обрії

і раптом розумієте, 
що прагнете її наближення.

У мандаринській є слово "йу ї" —

я неправильно його вимовляю, —

що значить бажання знову 
відчувати так само яскраво,

як ми вміли відчувати в дитинстві.

У польській є слово "жуска",

і це різновид уявної бесіди,

яку ви невпинно прокручуєте 
у своїй голові.

І нарешті, у німецькій, 
звісно, у німецькій,

є слово "зілшмерц",

і це позначає страх
отримати те, чого прагнеш.

(Сміх)

Нарешті здійснити мрію життя.

Я сам німець, 
тож я чудово знаю це відчуття.

Власне, я не впевнений, 
чи використовував би ці слова

кожного дня на бігу,

але я дійсно щасливий, що вони існують.

Але єдина причина, чому вони існують, — 
бо я вигадав їх.

Я автор "Словника невловимих смутків" 
[англ. The Dictionary of Obscure Sorrows],

який я пишу протягом останніх семи років.

І головна місія цього проекту —

знайти прогалини
у мові почуттів

і спробувати заповнити їх,

щоб ми мали спосіб 
поговорити про усі людські слабкості

й дивацькі людські стани,

що усі ми відчуваємо, 
але не завжди про них говоримо,

бо просто не маємо для цього слів.

І десь посередині цього проекту

я визначив слово "сондер" —

думка, що усі ми вважаємо себе
головною дійовою особою,

а інших — лише другорядними.

Але в дійсності 
ми усі — головні персонажі,

а от в історії когось іншого 
ви будете другорядним.

І щойно я це опублікував,

я отримав відгуки багатьох людей,

вони казали: "Дякую, що висловили 
те, що я відчував усе життя,

але не мав слів пояснити."

Тож вони вже не почувалися 
такими самотніми.

Ось у цьому сила слів —

допомогти почуватися менш самотніми.

Минув деякий час,

і я почав помічати, як сондер

дійсно використовують 
в онлайн-спілкуванні.

І після того, як я це помітив,

я почув це слово 
у реальній розмові поруч зі мною.

Нема відчуття дивнішого, 
ніж вигадати слово,

а потім побачити, як воно
самостійно живе у свідомості інших.

Я поки не маю для цього слова, 
але створю.

(Сміх)

Я працюю над цим.

Я замислився, 
що робить слова справжніми,

бо багато хто 
питав мене про це,

це питання було напоширенішим:

"Гаразд, ці слова вигадані? 
Я чогось не розумію."

А я не знав, 
що їм і відповісти,

бо сондер почав
жити своїм життям,

хто я такий, аби судити, 
які слова справжні, а які ні.

Тож я почувався трошки, як Стів Джобс, 
який описав своє прозріння:

він зрозумів, що більшість з нас, 
живучи день за днем,

просто намагається 
не надто натикатися на стіни,

ну і якось впоратися з речами навколо.

Але щойно ти розумієш,

що цей світ побудували люди
не розумніші за тебе,

ти пробуєш підходити до цих стін
і торкатися їх,

і навіть проникати крізь них,

і розумієш, що маєш сили
зрушити ці стіни.

І коли люди питали мене: 
"Чи ці слова справжні?",

я пробував відповідати
у різний спосіб.

Деякі мої відповіді мали сенс. 
Деякі ні.

Одна з них була такою:

"Слово є справжнім, 
якщо ви хочете, щоб воно було."

Так само, як ця стежка справжня,
бо люди хотіли, щоб вона там була.

(Сміх)

Це постійно відбувається 
на території гуртожитків.

Це називають 
"стежка бажання".

(Сміх)

Але потім я вирішив, 
що, питаючи це,

питаючи, чи це слово справжнє, 
насправді люди питають от що:

"Гаразд, до скількох мізків
це слово дасть мені доступ?"

Бо це відображає, 
як ми насправді сприймаємо мову.

Слово, власне, є ключем,

що пускає нас у голови
певних людей.

І якщо слово пускає тільки в один мозок,

воно того не варте,

не варто його пам'ятати.

Дві голови — ну, залежно від того чиї.

Мільйон голів — гаразд, 
тепер поговоримо.

Тож справжнє слово — таке, 
що дає доступ до безлічі голів.

Ось що робить слово
вартим запам'ятовування.

Між іншим, найсправжніше слово 
у світі, якщо так вимірювати, це

"О.К."

От і все.

Найсправжніше слово з усіх.

Воно найближче до 
ключа-до-усіх-дверей.

Це слово є найзрозумілішим
по всьому світу,

де б ви не були.

Проблема з ним у тому.

що ніхто навіть не в курсі, 
що ці літери позначають.

(Сміх)

І це досить дивно, хіба ні?

Тобто це може бути хибне написання 
"все вірно" [англ. all correct]

або місцина Старий Кіндерхук.

Ніхто не знає точно, 
але той факт, що ніхто й не переймається,

каже нам дещо про те, 
як ми надаємо словам значення.

Значення не у самому слові.

Ми — ті, хто вкладає
себе у слова.

І я думаю, коли усі ми шукаємо
сенсу у нашому житті,

чи сенсу життя взагалі,

я думаю, слова можуть нам
в дечому допомогти,

Я думаю, якщо ви шукаєте
сенс чогось,

словник — гідне місце
для початку пошуків.

Він приносить порядок

у дуже хаотичний всесвіт.

Наш погляд на речі
настільки обмежений,

що доводиться вигадувати 
паттерни чи скорочення,

шукати шляхи інтерпретації

і вміти миритися з теперішнім.

Ми потребуємо слів, що 
вмістили б нас, визначили б нас.

Думаю, багато хто почувається обмеженим

через те, як ми використовуємо слова.

Ми забуваємо, що слова вигадано.

Не тільки мої слова. 
Усі слова вигадано,

але не усі вони щось значать.

Ми ніби у пастці 
у нашому власному лексиконі,

який не обов'язково корелює
із відмінними від нас людьми.

і мені здається, ми відчуваємо, 
як віддаляємось щороку,

чим серйозніше ми ставимося до слів.

Бо пам'ятайте, слова не справжні.

Вони не мають значення. А ми маємо.

На завершення хочу зачитати дещо

з одного з моїх улюблених філософів,

Біла Вотерсона, 
автора "Кельвіна і Гоббса".

Він каже:

"Створити життя, яке відображає
ваші цінності й наповнює душу —

рідкісний здобуток.

Винайти сенс власного життя

не просто,

але це дозволено,

і я впевнений, ці клопоти
варті щастя, яке приносять."

Дякую.

(Оплески)