(Свистить)
(Аплодисменти)
Дякую.
(Аплодисменти)
Дуже дякую.
Це було насвистування.
Спробую зробити це англійською.
Хто цей круглолиций кучерявий хлопець з Голандії,
чому він насвистує?
Насправді я насвистую десь з чотирьох років.
Мій батько завжди насвистував вдома,
і я це сприймав як частину спілкування в нашій родині.
Тож я насвистував разом із ним.
І до 34 років
я завжди дратував та сердив людей своїм свисом.
Адже, якщо бути чесним,
мій свист – це щось на кшталт ненормальної поведінки.
Я свистів коли був сам, коли був в класі,
я свистів на велосипеді, я свистів усюди.
І також я свистів у різдвяний вечір,
коли був у сім'ї своєї дружини.
І у них була, як на мій погляд,
якась жахлива різдвяна музика.
А коли я чую музику, яка мені не подобається,
я намагаюсь зробити її краще.
Тож "Рудольф – північний олень з червоним носом" – вам вона знайома?
(Насвистує)
Але вона може звучати й так.
(Насвистує)
Але під час різдвяного вечора,
особливо, вечері – це дуже дратує.
Тож моя своячка
не раз прохала мене: "Будь ласка, перестань свистіти".
А я не міг спинитись.
І якось – а тоді, признаюся, я вже трохи випив вина –
якось я сказав, "Якби існувало змагання, я б взяв участь у ньому".
А через два тижні
я отримав текстове повідомлення: "Ти летиш в Америку".
(Сміх)
Тож, добре, я лечу в Америку.
Залюбки, але чому?
Тож я відразу зателефонував їй.
Вона пошукала в Ґуґлі
і знайшла цей світовий чемпіонат свистунів,
звичайно, в Америці.
Вона не сподівалась, що я поїду.
Але я втратив би своє обличчя.
Я не знаю, чи так правильно казати англійською,
але голландці зрозуміють про що я кажу.
(Сміх)
Я б втратив своє обличчя.
(Аплодисменти)
Вона думала: "Він ніколи туди не поїде".
Але я поїхав.
Тож я приїхав до Луїсбургу, штат Північна Кароліна,
на південному сході Сполучених Штатів,
і потрапив у світ свистунів.
І я взяв участь у світовому чемпіонаті
і виграв його у 2004.
(Аплодисменти)
Це було –
звісно, це було дуже весело.
І для того щоб відстояти свій титул,
як це роблять дзюдоїсти та інші спортсмени –
я повернувся туди у 2005-му
і знову виграв.
Потім я не міг брати участь декілька років.
А повернувся у 2008-му
в Японію, у Токіо, і знову виграв.
Тож це призвело до того,
що я зараз стою тут у Роттердамі, гарному місті, на великій сцені,
і розповідаю про свистіння.
І насправді, наразі я заробляю свистом.
Тож я лишив свою роботу медбрата.
(Аплодисменти)
І намагаюсь жити своєю мрією –
хоча насправді, це ніколи не було моєю мрією, але звучить так добре.
(Сміх)
Добре, я не єдиний, хто тут буде свистіти.
Ви скажете: "Гей, про що ти?"
Насправді, ви також будете свистіти.
А потім настає одне й те саме:
люди дивляться один на одного і думають: "О Господи,
Чому? Можна піти звідси?"
Ні, не можна.
Насправді це дуже просто.
Мелодія, яку я буду насвистувати,
називається "Fête de la Belle".
Вона триває приблизно 80 хвилин.
Ні, ні, ні. Лише чотири хвилини.
І спочатку я хочу прорепетирувати з вами ваш свист.
Тож я просвищу ноту.
(Свистить)
(Сміх)
Вибачте, дещо забув.
Ви повинні свистіти ту саму ноту, що й я.
(Сміх)
Я чую цілий набір різних нот.
(Свистить)
Перспективно.
Це вже непогано.
Я попрошу техніків ввімкнути музику.
І як вона почнеться, я вам скажу де ви маєте почати,
і ми побачимо, що станеться.
О,
вибачаюсь, техніки.
(Сміх)
Я уже звик до цього.
Я сам увімкну.
Добре, тож починаємо.
(Сміх)
(Музика)
(Насвистує)
Добре.
(Свистять)
Це просто, чи не так?
(Свистять)
Зараз піде соло. Гадаю, я зроблю це сам.
(Свистить)
(Аплодисменти)
Макс Вестермен: Ґерт Чатру, світовий чемпіон зі свисту.
Ґерт Чатру: Дякую. Дякую.