Якщо б ви спробували заплатити за щось
клаптем паперу,
ви потрапили б у халепу,
якщо тільки, звісно, клапоть паперу
не є стодоларовою банкнотою.
Але що саме робить цю банкноту
настільки цікавішою та ціннішою
за інші клапті паперу?
Зрештою, у вас небагато опцій, що з нею можна зробити.
Ви не можете її з'їсти.
Не можете збудувати щось із неї.
А спалити її - це навіть незаконно.
То в чому ж тут родзинка?
Звичайно, ви знаєте відповідь.
Стодоларова банкнота друкується урядом
і за призначенням є офіційною валютою,
тоді як інші клапті паперу нею не є.
Але що ж робить її легальною?
Що надає цінності стодоларовій банкноті, з іншого боку,
це те, яка їх кількість перебуває в обігу.
Більшість валют,
включно з американським доларом,
споконвіків були прив'язані до цінних металів,
і кількість їх в обігу
залежала від золотих чи срібних резервів уряду.
Але після того, як США скасували цю систему у 1971 році,
долар став відомим як нерозмінні паперові гроші,
тобто не прив'язані до будь-якого зовнішнього ресурсу,
і залежні, натомість, виключно від політики уряду
та рішення, скільки ж грошей надрукувати.
Тож яка гілка нашого уряду встановлює цю політику?
Виконавча, законодавча чи судова?
Відповідь вас вразить - жодна з перелічених!
Насправді, монетарна політика встановлюється
незалежною Федеральною системою резервів,
скорочено ФСР,
яка складається з 12 регіональних банків
у найбільших містах країни.
Це президія правління,
яку призначає президент
та затверджує Сенат.
Вона звітує Конгресу,
а весь прибуток ФСР надходить до скарбниці США.
Проте щоб вберегти ФСР від впливу
буденних політичних перипетій,
вона не підлягає прямому контролю жодній з гілок уряду.
Тож чому ФСР не вирішує
просто надрукувати безліч стодоларових банкнот,
щоб зробити кожного щасливим та багатим?
Та тому що тоді банкноти втратили б свою цінність.
Подумайте, яка мета існування валюти -
обмін на товари та послуги.
Якщо загальна кількість валюти в обігу
зростає швидше, ніж загальна вартість товарів та послуг
в економіці,
тоді за кожну окрему банкноту можна буде
купити меншу порцію того, що раніше.
Це називається інфляцією.
З іншого боку,
якщо постачання грошей залишається на тому ж рівні,
тоді як товарів та послуг виробляється більше,
цінність кожного долара зросте
у процесі, відомому як дефляція.
Що гірше?
Надмірна інфляція
означає, що гроші у вашому гаманці сьогодні
завтра вартуватимуть менше,
що викличе у вас бажання витратити їх негайно.
Так як це стимулюватиме бізнес,
це також стимулюватиме надспоживання,
або накопичення ресурсів, таких як їжа та паливо,
зростання їхньої вартості,
і призведе до дефіциту споживчих товарів та до ще більшої інфляції.
А дефляція змусить людей
заощаджувати гроші
та скоротити витрати на споживчі товари,
що знизить прибутки в бізнесі,
призведе до більшого рівня безробіття
та подальшого зменшення витрат,
що стимулюватиме спад економіки.
Тож більшість економістів вірять,
що оскільки кожен з цих варіантів є небезпечним,
невелика, постійна інфляція
є необхідною для стимулювання економічного росту.
ФСР використовує великі обсяги економічних даних,
щоб визначити, скільки валюти має перебувати в обігу,
включно з попередніми рівнями інфляції,
міжнародними трендами,
та рівнем безробіття.
Як в історії про Золотоволоску,
вони повинні дуже точно обрати цифри,
щоб стимулювати зростання та утримувати робочі місця,
і не дозволити інфляції вийти за межі стабільності.
ФСР не тільки визначає,
скільки вартують клапті паперу у вашому гаманці,
а й визначає ваші шанси отримати або втримати роботу,
де ви їх заробляєте.