Як може виглядати світ без в'язниць

Дінна Ван Бурен створює центри відновного правосуддя, які замість карального підходу, який використовує зосереджена на масових ув'язненнях система, вважає злочин розколом у стосунках, а правосуддя — як процес, де всі учасники збираються аби подолати цю прірву. З допомогою та ідеями ув'язнених чоловіків та жінок, Ван Бурен створює динамічні приміщення, які забезпечують безпечні місця зустрічей для діалогу та примирення; тренінги з працевлаштування та роботи; та соціальні послуги, аби перш за все допомогти людям уникнути системи правосуддя. "Уявіть світ без в'язниць, — говорить Ван Бурен, — та долучайтеся до мене у створенні речей, які можна побудувати натомість".

Багато людей називають мене
"архітектором правосуддя".

Та я не проєктую в'язниці

чи місця для утримання.

Я не проектую слідчі ізолятори,
я навіть не проєктую суди.

Водночас щотижня мені телефонують

та кажуть: "Так ви ж проєктуєте
кращі в'язниці?

Як оті красиві будівлі в Європі."

Я завжди витримую паузу

та запрошую їх

і вас сьогодні,

уявити світ без в'язниць.

Як же виглядатиме таке правосуддя?

Що потрібно побудувати для цього?

Я б хотіла показати вам концепції
тих речей, які ми будуємо.

Я розпочну з раннього прототипу.

Цей я побудувала, коли мені було п'ять.

Я назвала це "цілюща хатина".

Я побудувала це, коли
мене відправили зі школи додому

за те, що я вдарила в обличчя дитину,
бо він обізвав мене словом на букву "н".

Він заслужив це.

Хоча таке траплялось часто,

так як моя сім'я була інтегрована
в білу спільноту в сільській Вірджинії.

Мені було справді страшно.

Я була налякана.

Я була розлючена.

Я часто тікала у ліс та будувала
ці маленькі халупки.

Вони були з гілок, листя та покривал,
які я брала в мами.

Коли світло пробивалось в мій прихисток,

я відчувала спокій.

Незважаючи на мої спроби втішити себе,

я при першій нагоді покинула свою громаду

та вступила в архітектурну школу,

а потім розпочала професійну кар'єру,
створюючи проєкти торгових центрів,

будинків для багатих

та офісних будівель,

допоки вперше не переступила
поріг в'язниці.

Це було в Честерському державному
виправному закладі в Пенсильванії.

Моя подруга запросила мене туди,

аби поговорити з ув'язненими студентами

та навчити їх позитивної сили дизайну.

Очевидна іронія, чи не так?

Коли я наблизилася до цієї
бетонної споруди, цих крихітних віконечок,

колючого дроту, високих
стін, оглядових вишок,

а всередині були холодні,
похмурі приміщення,

де було мало світла та повітря,

охоронці кричать,
двері грюкають,

стіна з камерами, переповненими
чорними та коричневими тілами.

Я усвідомила, що побачене мною -

це результат наших расистських принципів,
які спричинили масові ув'язнення.

Але як архітектор, я бачила,

що в'язниця є найгіршим типом
будівлі, який можна було створити,

аби відповісти на завдану
одне одному шкоду.

Я подумала: "Чи можу я спроєктувати
альтернативу цьому,

щось інше, ніж просто красивіша в'язниця?"

Мені це не здавалось
і зараз не видається хорошою їдеєю.

Але тоді я просто не знала, що робити.

Що ж натомість побудувати?

А потім я почула про відновне правосуддя.

Я знову відчула спокій,

тому що існувала альтернативна система,

яка каже, що коли скоюється злочин —
це прогалина в стосунках,

що першими мають бути задоволені

потреби жертв;

ті, хто скоїв злочин,

зобов'язані відшкодувати збитки.

Насправді, це насичені діалоги,

де всі учасники збираються,
аби знайти шлях подолати прогалину.

Початкові дані показують, що
відновне правосуддя будує емпатію,

що воно зменшує повторні злочини до 75%,

полегшує посттравматичний
стрес від найжорстокіших злочинів.

Завдяки цьому

ми бачимо, як прокурори,
судді та районні адвокати

починають переправляти справи
з суду до відновного правосуддя,

тож деякі люди ніколи
не стикаються з системою.

Отож я подумала: "А чому ми
не будуємо для таких систем?"

(Оплески)

Замість будівництва в'язниць

нам слід будувати місця, аби
посилювати відновне правосуддя.

Я розпочала зі шкіл,

тому що відсторонення
та виключення зі школи

торує дорогу до десятиліть у в'язниці.

Багато шкільних районів, можливо і ваші,

звертаються до відновного правосуддя
як до альтернативи.

Мій перший проєкт, я лише
перетворила цю брудну комору

в умиротворюючу кімнату
для програми у старшій школі

в моєму рідному місті Окленді.

Коли все було готове, директор сказала,

що гуртки, які вона проводить
в цьому приміщенні,

почали давати більший вплив
на об'єднання спільноти

після шкільних бійок
та збройних конфліктів у спільноті,

а вчителі та студенти
почали приходити сюди

просто тому, що це місце
здається їм притулком.

Тож це місце підсилювало ефект процесу.

Потім я зробила щось, що
архітектори завжди роблять.

Я подумала, тепер я збираюсь
побудувати щось величезне.

Я збираюсь побудувати перший в світі
центр відновного правосуддя своїми силами.

Це стане прекрасним маревом на горизонті,

наче маяк посеред ночі.

Тисячі людей приходитимуть
сюди, а не в суд.

Я сама покінчу з масовим ув'язненням

та отримаю безліч нагород з архітектури.

(Сміх)

А потім я зупинила себе —

(Сміх)

бо ось в чому справа:

ми затримуємо більше жителів,

ніж будь-яка інша країна світу.

І серед затриманих найбільше
темношкірих жінок.

95% з них вертаютсья додому.

Більшість пережили жорстоке
сексуальне, фізичне та емоційне насилля.

Вони в прямому сенсі були
по обидва боки кривди.

Я подумала, можливо,
мені слід спитати в них,

що побудувати замість в'язниць.

Я повернулась з експертом
з відновного правосуддя,

і ми стали відкривати перші
в країні студії дизайну

з ув'язненими чоловіками та жінками,

аби поєднати відновне
правосуддя та дизайн.

Мене це змінило.

Я бачила всіх тих людей поза
стінами в зовсім іншому світлі.

Це були душі, в які глибоко
проникло особисте перетворення

та почуття відповідальності.

Вони були творчі та новаторські.

Денні - одна з таких душ.

Він був ув'язнений
в Сан-Квентіні на 27 років

за те, що забрав чиєсь життя,
будучи 21-річним.

З самого початку

він зосередився на відповідальності
за той вчинок

та робив все, щоб змінитись за ґратами.

Він переніс цей процес
в дизайн місцевого центру

для умиротворення та благополуччя.

Це красивий дизайн, чи не так?

Ось цей зелений кампус,
наповнений круглими структурами

для діалогів жертв із кривдниками.

Коли він представляв мені проєкт,

він почав плакати.

Він сказав: "Після довгого перебування
серед жорстокості Сан-Квентіна,

ми не думаємо, що настане примирення.

Цей дизайн для місця, яке задовільняє
обіцянки відновного правосуддя.

І зараз ця ідея все ближча."

Я точно знаю,

що сама візуалізація місця для
відновного правосуддня та зцілення

вже змінює.

Я знову і знову спостерігала це
на наших заняттях.

Але я гадаю, нам відомо, що просто
візуалізація таких місць не є достатньою.

Ми маємо будувати їх.

Я почала шукати інноваторів правосуддя.

А це не так просто.

Але одного я знайшла.

Я знайшла Центр судових інновацій.

Вони впроваджували миротворчі
практики корінних американців

в некорінні спільноти

вперше в США.

Я прийшла до них і сказала:

"Так як ви налагодили процес,

чи можу я працювати зі спільнотою
для створення миротворчого центру?"

І вони погодились.

Дякувати Богу, тому що у мене не було
для них жодного запасного варіанту.

Отож у Новому Вестсайді,
Сірак'юс, Нью Йорк,

ми розпочали заняття з дизайну
зі спільнотою,

аби розмістити та переробити
старий наркопритон

у миротворчий центр.

Миротворчий проєкт
у Новому Вестсайді готовий.

І у них уже збирається
по 80 гуртків кожного року

з дуже цікавим результатом.

І вже саме місце

переконує людей долучатись до миротворення

вперше в їхньому житті.

Ізабель та її донька є
членами цієї спільноти.

Вони долучились до миротворення,

аби відновити їхні стосунки
після історії з сімейним насиллям,

сексуальним насиллям

та іншими проблемами,
які були у їхній сім'ї

та спільноті.

Ізабель не хотіла займатись миротворством.

Вона казала: "Це ніби похід до суду.

Що це за миротворення?"

Коли вона прийшла,

то була напружена і схвильована.

Але коли вона звиклась, роздивилась,

то залишилась.

Вона сказала координатору:

"Мені тут комфортно, легко.

Тут по-домашньому."

Ізабель та її донька того
дня прийняли рішення

долучитись та завершити
миротворчий процес.

Сьогодні у них інші відносини;

вони добре ладнають та зцілюються.

Після цього проєкту я не
продовжувала думати,

як би створити величезний
миротворчий центр.

Я хотіла мати миротворчий
центр у кожній спільноті.

Але виникла нова ідея.

Я проводила заняття у
в'язниці Санта Ріта в Каліфорнії,

і один з наших ув'язнених
дизайнерів, Даґ, сказав:

"Знаєте, затягувати рани,
підніматись на ноги, відновлюватись —

справді важливо.

Але реальність така, що
коли я повернусь додому,

я не маю куди піти.

У мене немає роботи — хто найме мене?

Я знову тут опинюся."

І знаєте, він правий,

тому що 60-75% тих, хто
повертається в свої спільноти,

будуть безробітними
за рік після звільнення.

Ми також знаємо, що коли ви не можете
забезпечити базові економічні потреби,

ви плануєте вчинити злочин,

кожен з нас вчинив би так.

Отож замість будівництва в'язниць,

ми можемо будувати місця для
професійних тренінгів та підприємництва.

Це місця для "відновної економіки".

Розташований в Східному Окленді,
Каліфорнія,

центр "Відновимо Окленд" буде
першим в країні центром

з відновного правосуддя та економіки.

(Оплески)

Ось що ми плануємо зробити.

Ми переробимо цю будівлю в три речі.

Перше, ресторан "Кольори",

що підломить расовий поділ
в ресторанній індустрії,

де навчатимуть
малооплачуваних працівників,

аби вони отримували гідну зарплату.

Не важливо, чи є у вас судимість чи ні.

На другому поверсі — світлі,
відкриті, просторі приміщення,

аби підтримувати плеяди
організацій активістів,

щоб підсилити іхній заклик
"Здоров'я — не кандали",

та "Житло - це право людини".

Третє — перше в районі місце
для відновного правосуддя,

наповнене природою, кольором,
текстурою та місцем для прихистку,

аби підтримувати діалог.

Проєкт запустили за 2 місяці.

Ми плануємо повторити це

у Вашингтоні, Детройті,
Нью Йорку та Новому Орлеані.

(Оплески)

Отож ви побачили дві
альтернативи в'язниці.

Цінове питання навіть краще.

На одну в'язницю ми можемо побудувати
30 центрів відновного правосуддя.

(Оплески)

Це краще застосування для ваших податків.

Я хочу побудувати все ось це.

Але будівництво будівель — важка справа.

Це забирає час.

І що відбувалось в спільнотах,
де я працювала?

Ми щотижня втрачали людей
через озброєні конфлікти та масові арешти.

Нам слід служити більшій кількості людей
і швидше, та не допускати їх до системи.

І спільнота породила нову ідею,

яка загорілась яскравим вогнем.

Замість будівництва в'язниць,
ми можемо будувати села на колесах,

Це називається перевізне ресурсне село,

яке перевозить цілі групи ресурсів

до ізольованих спільнот
по великій території Сан-Франциско,

включаючи перевізні медичні та
соціальні послуги та розкладні магазини.

На даний момент

ми будуємо ціле село зі спільнотою,

починаючи з перетворення державних
автобусів в класи на колесах,

розташовані на вулицях, там надаватимуть
шкільну освіту з атестатами.

(Оплески)

Так ми допоможемо ще тисячам студентів.

Ми створюємо мобільні
приміщення для притулку жінок,

звільнених з в'язниць посеред ночі,

коли вони найвразливіші.

Наступного літа проєкт села запуститься
та приїжджатиме кожного тижня,

відвідуючи все більше
спільнот на своєму шляху.

Тож шукайте його.

(Оплески)

Що ж побудувати замість в'язниць?

Ми розглянули три речі:

миротворчі центри,

центри відновного правосуддя та економіки

та переїзні села.

Але я маю кілометровий список.

Це будинок, пристосований
для молоді, яка позбулась опіки.

Це — центри повернення для жінок,
аби возз'єднатись з їхніми дітьми.

Це і місця для тих, хто пережив насилля;

місця, де виявляють причини

масового ув'язнення.

І жодне з них не є в'язницею.

Активіст, філософ,
письменник Корнел Вест говорить:

"Правосуддя — це те, як
виглядає на людях любов."

З цим на думці, я прошу вас ще раз

уявити світ без в'язниць

та приєднатись до мене,
аби збудувати альтернативу.

Дякую.

(Оплески)