Ви нічого не зрозуміли, чи не так? (Сміх) В Індії 63 мільйони глухих людей, які проходять через це рік за роком, день за днем намагаючись зрозуміти той світ,який вони не чують Велика необізнаність та соціальне ганьба мати дитину, яка є недієздатною. Батьки бігають намагаючись зрозуміти як виховувати дітей А їм відповідають:"Навіть якщо ваша дитина не чує, з її голосовим апаратом усе добре. Все чудово із головими зв'язками і, в кінці кінців, вона може навчитися розмовляти І з цього моменту починається відлік років спробам навчити цю маленьку дитину вимовляти слова, які вона не може почути. Навіть знаходячись у колі сім'ї, ця дитина хоче спілкуватися зі своїми батьками. Вона хоче бути частиною сімейних розмов. Але вона не може. І вона не може зрозуміти, чому її ніхто не слухає. Тому вона відчуває себе самотньо і втрачає надважливі навички, які необхідні нам, дорослим Він йде до школи думаючи: "Добре, сподіваюсь все зміниться" І він бачить вчителів, що вимовляють слова, відкривають і закривають рот і пишуть якісь дивні речі на дошці Не розуміючи сенсу, тому що вона не може чути вона все переписує, відтворює все на іспиті, і таким шляхом з декількома позитивними оцінками, вона закінчує школу, 10 класів. Які її шанси бути найнятою на роботу? Ось така дитина, у якої немає освіти. Слова-зображення, словниковий запас у 30-40 слів. Вона емоційно неврівноважена, вона, можливо, зла на увесь світ, який, як їй здається, систематично калічив її. Де вона працює? На низькооплачуваній, некваліфікованій роботі і, найчастіше, в жалюгідних умовах. Ось де початок мого відліку, у 2004. У мене немає, як казала Келлі, у мене немає глухої сім'ї. Тільки дивний імпульс і жодної раціональної думки. Я пірнула у цей світ і вивчила мову жестів. Тоді це було спражнє випробування. Ніхто не хотів... Здавалось, ніхто не знав... "Що ти намагажшься вчити, Рума? Це мова?" У будь-якому випадку, вивчення мови відкрило для мене спільноту глухих, які ззвоні безслівні, але переповнені жагою і цікавістю вивчати візуальний світ. І я почула їх історії про те, чим вони хочуть займатися. І через рік, у 2005-му, з убогими заощадженнями, близько 5000 долларів зі страхового полісу, я відкрила цей центр, у маленькій двухкімнатній квартирі, де було всього шість учнів і я, яка навчала їх англійській мові через мову жестів. Випробуванням стала нестача годин, у тому розумінні, як привести цих дітей, які тільки закінчили старшу школу, до нормальної роботи в компаніях? Гідної роботи, такої, яка може довести, що глухий не означає дурний? Так, завдання були поставлені величезні. Глухі роками сиділи в такому стані з нудьгою і темрявою. Їм необхідно було повірити в себе. Батькам треба було впевнитися, що їх дитина не глуха і дурна. І вона спроможна вистояти на власних ногах. Але найважливішим є те, чи візьме роботодавець на роботу когось, хто не може говорити не може чути, і, ймовірно, не вміє читати і писати? Я зустрілася із деякими друзями з галузі промисловості і розповіла їм мою історію, що це означає бути глухим. І я зрозуміла,що у компаніяї є чіткі зони, де глухі можуть працювати, і вони можуть бути цінними працівниками. З невеликими ресурсами, ми створили перший в країні професіональний курс навчання для глухих людей. Найти вчителів було проблематично. Тому я навчила моїх глухих дітей, моїх студентів, методам викладання для глухих. І цю роботу вони виконували з великою відповідальністю і гордістю. Але, роботодавці ще ставились скептично. Освіта, кваліфікація, 10 класів. "Ні, ні, ні, Рума, ми не можемо їх найняти." Це було великою проблемою. "І навіть якщо ми їх наймемо, як нам з ними спілкуватися? Вони не можуть читати, писати. Не можуть чути або говорити." Я тільки й казала їм, "Будь ласка, давайте будемо вирішувати проблеми по мірі їх надходження? Все ж, давайте робити те, що ми можемо? У нього чудове візуальне сприйняття. Вони можуть працювати. І... якщо це спрацює- чудово, якщо ні, ми хоча б дізнаємося про це." І на цьому моменті я б хотіла поділитися історією Вишу Капур. Він прийшов до нас у 2009-му, не знаючи жодної мови. Він не знав навіть мови жестів. Усе, що він бачив очами, оброблялося у його мозку Його мати була в розпачі і вона сказала, "Рума, можна він побуде в вашому центрі декілька годин? Мені дійсно важко спілкуватися з ним, знаєш, вправлятися з ним 24 години." І я відповіла: "Так, звичайно." Як аварійна служба. Півтора року нашої зосередженої праці пішло на те, аби навчити Вишу мові. Коли він почав спілкуватися і пізнав себе, і він зрозумів, що було... Я маю на увазі, він не міг чути, але все ж, він міг робити стільки інших речей. Він дізнався, що йому подобається працювати за комп'ютером. Ми підтримували його і показали наші комп'ютерні програми. Він провів тестування, ви знаєте, я дуже нервувала. Одного разу з'явилася вакансія в одному із відділень популярної IT-компанії, і тільки для перевірки і отримання досвіду я сказала: "Нехай Вишу теж сходить на співбесіду." Вишу пішов туди і склав усі технічні тести. Тоді я сказала: "О, я всього лише сподіваюся, що йому вдасться протриматися хоча б півроку." Вже минуло півтора року. Вишу все ще там, і він не тільки лише "О, цей нещасний хлопець працює в оточенні спроможних чути." Його визнають як найкращого працівника місяця, і вже не один раз, вже двічі. (Оплески) І я хочу поділитися з вами, що сьогодні у нас йде близько півтора року на те, щоб підготувати глухого увійти в справжній світ, який нам з вами відомий. Через короткий проміжок часу- 6 років, півсотні моїх чудових молодих студентів сьогодні працюють в одних з найкращих організаціях у всій індустрії: у сфері графічного дизайну, у відділах IT-організацій, у лікарнях, у сферах, захисту, таких як охорона, і в банках. І також в роздрібній торгівлі і сфері обслуговування. (Оплекски) Безпосередньо зустрачаюсь з людьми, як ми з вами в KFC, у кафе. Я тільки залишу вас з невеликою думкою про те, що зміни можливі. І вони починаються з однієї маленької зміни в нашому майбутньому. Величезне дякую. (Оплески) І ці оплески, це міжнародний знак для оплесків. Величезне дякую.