Я іммігрантка з Венесуели і живу в США уже 6 років. Якби ви запитали про моє іммігрантське життя, я б сказала, що мені пощастило. Але це не було легко. Коли я була мала, то ніколи не могла подумати, що покину рідну країну. Уперше я взяла участь у студентському протесті у 2007 році, коли президент закрив один із найважливіших каналів новин. Я вчилась на бакалавраті з комунікацій, коли вперше усвідомила, що моя свобода слова під загрозою. Ми розуміли, що ситуація погіршується, але не знали, що буде далі: економічна криза, руйнування інфраструктури, вимкнення світла по всьому місту, занепад системи охорони здоров'я і нестача медикаментів, спалахи хвороб та голод. Я переїхала до Канади з чоловіком у 2013 році, і ми завжди думали, що повернемось додому, коли криза послабиться. Але ми не повернулись. Майже всі мої друзі дитинства покинули країну, але мої батьки все ще там. Були такі моменти, коли я дзвонила мамі, і чула, як на задньому плані кричали і плакали люди, коли на вулицях вибухали бомби зі сльозогінним газом. І моя мама, так ніби я цього не чула, завжди говорила мені: (Говорить іспанською) "У нас все добре, не хвилюйся". Але звісно я хвилююсь. Це мої батьки, а я за 4 тисячі миль від них. Зараз я одна з понад мільйона тих венесуельців, що покинули рідну країну. Багато моїх друзів — це емігранти з Венесуели, і останні декілька років ми розмірковуємо над тим, як ми можемо щось змінити, якщо живемо так далеко звідти. Саме так у 2019 році з'явився "Код для Венесуели". Ми почали з хакатону, оскільки є експертами в технологіях, — подумали, що можемо використати наші технічні навички, аби створювати рішення для цих людей. Але спочатку ми мали залучити експертів, зокрема тих, хто живе у Венесуелі, які б могли підказувати нам. Ми бачили так багато інших хакатонів, де народжувались хитрі, амбітні, неймовірні технологічні рішення, які звучали дуже круто в теорії, але абсолютно не працювали на практиці, коли дійсно потрібно було вирішити якусь проблему в країні. Багато хто з нас живе закордоном вже багато років, і нам мало що відомо про справжні щоденні проблеми, які постають перед людьми у Венесуелі. Тож,ми звернулись до експертів, які живуть саме там. Наприклад, Хуліо Кастро, лікар та один з лідерів організації "Médicos por la Salud". Коли уряд припинив публікувати офіційні дані про стан медицини у 2015 р., доктор Хуліо почав збирати інформацію самостійно, використовуючи неформальну, але скоординовану систему телефонних дзвінків. Вони відслідковували вільний персонал, медикаменти, дані про смертність, спалахи хвороб, збираючи це все у звіт, і тоді публікували його у Твіттері. Він став нашим головним експертом з охорони здоров'я у Венесуелі. Або Луї Карло Діаз — широко відомий журналіст, що розповідає про акти цензури та порушення прав людини, від яких страждають венесуельці. Він допоміг нам зрозуміти, що там відбувається насправді, оскільки всі новини контролювались урядом. Ми звернулись до цих людей, наших місцевих героїв. Завдяки цим порадам, ми усвідомили, які є виклики для учасників хакатону. У першому хакатоні взяло участь 300 осіб із семи країн, які працювали над 16 різними проєктами. Ми обрали проєкти з найбільшим потенціалом і продовжили роботу над ними після заходу. Сьогодні я поділюсь двома найбільш успішними проєктами, аби ви відчули, який вплив вони вже мають. Мова йде про "MediTweet" та "Blackout Tracker". MediTweet — це розумний Твіттер-бот, що допомагає венесуельцям знайти ліки, яких вони потребують. Зараз у Венесуелі, якщо хтось захворіє і прийде до лікаря, є великий ризик, що необхідних медичних засобів не знайдеться. Ситуація настільки погана, що часто пацієнти отримують список покупок замість медичного рецепту. Я знаю про це не з чуток. Моїй мамі діагностували рак в 2015 році. Їй потрібна була люмбальна пункція, щоб отримати точний діагноз і план лікування. Та голку для цієї процедури було дістати нереально. Я була у Венесуелі в той час і бачила, як з кожним днем моїй мамі ставало дедалі гірше. Після довгих пошуків ми знайшли голку на сайті, схожому на латиноамеринканський eBay. Я зустрілась із продавцем в одній з місцевих пекарень, це дуже нагадувало мені купівлю чогось на чорному ринку. Мама принесла голку лікарю, і той провів процедуру. Без цього вона могла померти. І мова йде не лише про медичні інструменти. Те ж саме стосується і ліків. Коли їй вперше поставили діагноз, ми купили все необхідне в державній аптеці, і це було практично безкоштовно. Але коли державні ліки закінчились, нам залишалось ще шість місяців лікування попереду. Шість місяців лікування попереду. Деякі ліки ми придбали онлайн, решту — в Мексиці. Зараз мама має вже третій рік ремісії, і кожен раз, коли я дзвоню, вона говорить мені: "У мене все добре, не хвилюйся". Але не кожен може дозволити собі покинути країну, багато хто просто недостатньо здоровий для подорожей. Саме тому люди звертаються до Твіттера, де купують і продають ліки, використовуючи хештег #ServicioPublico, що означає "державні послуги". Наш бот шукає хештег #SetvicioPublico в Твіттері і з'єднує користувачів, що шукають певні ліки, з тими, хто продає свої власні залишки. Також ми об'єднуємо дані про місцезнаходження цих користувачів і використовуємо їх для інструментів візуалізації. Це дає таким місцевим організаціям, як-от Médicos por la Salud, розуміння, де є дефіцит. Ми також застосовуємо алгоритми машинного навчання для виявлення кластерів захворювань. Якщо вони отримали гуманітарну допомогу, це може їм допомогти прийняти краще рішення щодо розподілу запасів. Наш другий проєкт — "Blackout Tracker". Наразі Венесуела проходить через енергетичну кризу. Минулого року Венесуела постраждала, на думку багатьох людей, від найбільших збоїв електропостачання за всю історію. Це були два довгих дні без жодної комунікації з батьками. Деякі міста переживали аварійні відключення щодня. Але ви знаєте про це лише завдяки соціальним мережам. Уряд не розповідає про аварійні відключення в новинах. Коли відключають електроенергію, багато венесуельців одразу роблять твіт з локацією та хештегом #SinLuz, що означає "без електроенергії", до того, як їхні телефони розрядяться. Так люди з усієї країни знають, що відбувається. Як і з MediTweet, Blackout Tracker сканує Твіттер за хештегом #SinLuz і створює мапу, використовуючи дані про місцерозташування користувачів. Можна одразу побачити, де сьогодні трапились аварійні збої і скільки їх було взагалі за весь час. Люди хочуть знати, що відбувається, і це наша відповідь. І це також єдиний шлях змусити уряд звітуватися. Їм легко заперечувати існування проблеми чи виправдовуватися, адже жодних офіційних даних про це немає. Blackout Tracker показує, наскільки поганою є ситуація. Деякі люди з Кремнієвої Долини можуть подивитись на ці проєкти і сказати, що тут немає жодних технологічних інновацій. Але в цьому і суть. Безумовно, ці проєкти не є дуже просунутими, але це те, чого люди у Венесуелі потребують, тож вони можуть мати неймовірний вплив. Окрім цих проєктів, наше, можливо, найбільше досягнення — те, що було започатковано рух, який єднає людей з усього світу, аби застосувати їхні професійні навички для вирішення проблем Венесуели. І саме тому, що ми співпрацюємо з місцевими, ми створюємо рішення, яких люди дійсно хочуть та потребують. Але найкраще в цьому те, що ми використовуємо свої професійні навички, і все виходить легко та природно. Для нас не так складно щось змінити. Якщо хтось із Сан-Франциско вирішить найняти професіоналів для створення рішень, як-от MediTweet або Blackout Tracker, це коштуватиме дуже багато. Надаючи свої послуги, ми робимо більше, ніж якщо б ми просто жертвували гроші. І ви можете зробити те ж саме, не обов'язково у Венесуелі, а у вашій власній громаді. У світі, який більш взаємопов'язаний, ніж коли-небудь, ми все ще бачимо, як певні спільноти і досі живуть ізольовано. Допомогти їм можна у різний спосіб, але я вірю, що можна використати свої професійні навички для об'єднання різних спільнот і створення ефективних рішень через ці відносини. Будь-яка людина, що володіє знаннями і професійними навичками, має потужну силу, щоб принести надію в громаду. Для нас в "Коді для Венесуели", це лише початок. Дякую! (Оплески)