Всередині химерного світу інтернет-тролів та пропагандистів

Три роки журналіст Ендрю Маранц провів, вникаючи у світ Інтернет-тролів та прогандистів у соціальних мережах. Він шукав тих людей, які розпилюють радикальні думки в саме серце онлайн-спілкування та намагався зрозуміти, як вони поширюють свої ідеї. Пролізьте у кролячу нору онлайн-пропаганди та дезінформаціїї — дізнайтесь, як нам почати робити інтернет менш токсичним.

Останні мої три роки промайнули

у розмовах з найгіршими людьми інтернету.

Якщо ви недавно туди заходили,

то точно помітили
чимало токсичних відходів:

расистські меми, дезінформація,
жіноненависницька пропаганда.

Мені кортіло дізнатися,
хто ж цим займається.

Я хотів знати, як вони це поширюють.

І врешті, я мав зрозуміти,

як це може вплинути на наше суспільство.

Тож у 2016-му я почав відслідковувати
окремі меми до їх джерела:

до тих, хто їх створював,
або до тих, хто їх розповсюджував.

Я писав таким людям:

«Привіт, я журналіст. Можна прийти
поглянути, чим Ви займаєтесь?»

Частіше я отримував відповідь:

«Чому, в біса, я повинен мати справу

з якимось єврейським
прихвостнем з Брукліна,

який у змові з демократичною партією?»

(Сміх)

На що я відповідав:
«Об'єктивно, тут тільки 57% правди».

(Сміх)

Та часто лунало і протилежне:

«Окей, підходь».

Саме так я опинився у вітальні

соцмережевого пропагандиста
у Південній Каліфорнії.

Це був одружений білий хлопець
років тридцяти.

Перед ним стояв столик,
на якому були: чашка кави,

ноут для твітів,

телефон для повідомлень

та айпод для стрімів через
Перископ та Ютуб.

Саме це.

Але навіть з такими інструментами

він міг впорскувати свої
радикальні, шкідливі тези

в серце американської розмови.

В один із днів, коли я був там,

у Нью-Йорку вибухнула бомба.

У підкладенні звинувачували
хлопця з мусульманським іменем.

Для пропагандиста в Каліфорнії
це видалось шансом,

бо одним з його прагнень

було відрізати США
майже від усіх іммігрантів,

особливо з країн
з мусульманською більшістю.

Тож він почав пряму трансляцію

і викликав гнів своїх підписників

на програму відкритих кордонів,
яка буквально вб'є нас усіх.

Він просив їх твітити це,

використовувати особливі хештеги,

тим самим виводячи їх у тренди.

І вони твітили —

сотні і сотні твітів,

ось із таким зображенням.

Це Джордж Сорос,

угорський мільйонер та філантроп.

А в голові деяких онлайн-конспірологів —

це світовий демон,

один з членів таємної еліти,
яка керує світом.

Спиніться на хвилинку,
якщо ви десь чули фразу,

що певна еліта контролює світ,

і багато з них виявляються
багатими євреями,

то лише тому, що це найбільш
антисемітський мотив за всю історію.

Варто додати, що хлопець, який у Нью-Йорку
підкинув бомбу, був американцем.

Що б там не було,

але імміграція явно не була
основною проблемою.

Та каліфорнійський пропагандист це знав.

Він начитаний хлопець.
Власне, він — юрист.

Всі вихідні факти для нього не таємниця,

але він також знав,
що факти не стимулюють діалог онлайн.

Що його стимулює —

так це емоції.

Спочатку задум соціальних мереж

був у тому, щоб зібрати всіх разом,

зробити світ більш відкритим,
толерантним та справедливим ...

Певна частина задуму вдалася.

Але соціальні мережі ніколи
не мали на меті

відділяти правду від брехні,

хороше від поганого
для нашого суспільства,

соціальне від антисоціального.

Це не завдання алгоритму.

Що він виконує,
так це перевіряє залученість:

кліки, коменти, посилання,
ретвіти, типу такого.

Якщо ви хочете, щоб ваш контент затягував,

там має бути іскра емоціїї,

те, що вчені-біхевіористи
звуть "емоціями високого збудження."

"Високе збудження" — це не лише
сексуальне збудження,

хоча у випадку з інтернетом це спрацьовує.

Це означає будь-що: позитивне
чи негативне, те, що змушує серця битися.

Тож я сидів з цими пропагандистами,

не тільки з тим хлопцем з Каліфорнії,
а з багатьма такими,

і спостерігав, як вони успішно
провертали це знову і знову

не тому, що вони російські хакери
чи супер технічно обдаровані,

не тільки тому, що вони мали
унікальне політичне бачення —

просто вони розуміли,
як працюють соціальні мережі

і хотіли використати це на свою користь.

Я мав собі зізнатися,
що це маргінальний феномен,

і він направлений на інтернет.

Але більше не існує розділення
між інтернетом та всім іншим.

Це реклама, яка запускалася
на декількох телеканалах

під час виборів до конгресу 2018-го року,

де лише кілька слабких закидів
стверджували, що один з кандидатів

був у кишені міжнародного
маніпулятора Джорджа Сороса,

який так незграбно зафотошоплений
біля купи грошей.

Ось твіт президента США,

який знову, без всяких доказів, стверджує,

що Джордж Сорос маніпулює
американськими політиками.

Ці шокуючі речі вже настільки переходять
межу, що зливаються з оточенням,

і ми вже навіть їх не помічаємо,
настільки це стало звичним.

Майже три роки я провів у тому світі.

Я говорив з багатьма людьми.

Дехто взагалі не мав власних переконань.

Здавалось, що вони просто раціонально
робили ставки,

ніби хотіли заробити гроші онлайн

чи отримати увагу.

А для цього вони мають бути
якомога скандальнішими.

Та я розмовляв зі справжніми ідеологами.

Для ясності, їхня ідеологія
не є традиційним консерватизмом.

Дехто хотів забрати у жінок
право голосувати на виборах.

Були люди, які хотіли
повернути назад расову сегрегацію.

Деякі навіть хотіли
покінчити з демократією.

Очевидно, вони не вірили в це
з самого народження.

Вони не навчилися цьому
в початковій школі.

До того, як вони пірнули
в цю інтернет-нору,

чимало з них були лібертаріанцями,
або соціалістами,

або мали інші переконання.

Що ж відбувається?

Я не можу підігнати це під кожен випадок,

але чимало людей, з якими я говорив,

мали комбінацію високого розумового
та низького емоційного інтелекту.

Анонімні онлайн-закутки здавалися їм
комфортнішими, ніж реальний світ.

Тож вони тікали до цих форумів,

до цих суб-версій реддіту,

де їх найгірші імпульси
тільки збільшувалися.

Вони можуть почати
з якогось хворого жарту

і отримати за нього стільки підбадьорень,

незначущих "інтернет-точок",
як вони їх називають,

що починають вірити у власний дотеп.

Я розмовляв із однією жінкою,
яка виросла в Нью-Джерсі;

після школи вона переїхала
до нового місця,

відчула себе відрізаною і чужою,

і почала никатися у свій телефон.

Вона знайшла одне з таких місць
в інтернеті,

де люди постять найбільш шокуючі
та мерзенні речі.

Для неї це було відразливо,

але навдивовижу захоплююче,

вона не могла відірвати погляд.

Вона почала спілкуватися
з цими людьми на інтернет-просторах,

вони дали їй відчути себе
розумною та цінною.

Вона почала відчувати себе частиною групи,

сумніватися, чи, можливо, якийсь
із цих шокуючих мемів

має в собі зерно правди.

Через кілька місяців
з новими друзями з інтернету,

вона вирушила машиною
до Шарлотсвіллю в Вірджинії

на марш з факелами в ім'я білої раси.

Вона пройшла шлях від прихильниці Обами

до повністю радикалізованої
білої расистки за кілька місяців.

В її випадку,

жінці вдалося вийти з культу
панування білої раси.

Але багатьом, з якими я вів розмову — ні.

Щоб прояснити ситуацію:

я ніколи не мав на меті знайти
спільну мову

з кожним своїм співрозмовником,

я ніколи не говорив:

"Знаєш, чоловіче, ти пропагандист
фашизму, а я ні,

щоб там не було, давай обнімемось
і всі відмінності зникнуть".

Ні, цілком ні.

Але я переконався, що ми не можемо
просто оминути це.

Ми маємо це зрозуміти,
бо лише зрозумівши,

зможемо зробити собі від цього щеплення.

За три роки у цьому світі я мав
кілька неприємних телефонних дзвінків,

навіть з погрозами,

але це була лише дрібка того,
що отримують журналістки.

І так, я єврей.

Дивно, що чимало нацистів
не змогли розпізнати в мені єврея,

чесно кажучи, мене це трохи розчарувало.

(Сміх)

Серйозно, твоя робота
бути професійним антисемітом.

А тобі нічого в мені не здається дивним?

Точно нічого?

(Сміх)

Це не таємниця.

Мене звати Ендрю Маранц,
я пишу для "Нью-Йоркера",

я зазвичай пишу статі типу,
що, якби епізод із "Друзів"

був знятий в АТБ.

Нічого?

(Сміх)

Але, подумайте, як би все було гарно,

якби існувала проста формула:

смартфон + забита дитина =
12% можливості стати нацистом.

Але все, явно, не настільки просто.

У своїх статтях

я намагаюся більше описувати,
а не оцінювати.

Але це TED,

тож будьмо практичними.

У мене є кілька пропозицій,

як нам, мешканцям інтернету,
таким як ви і я,

зробити ці явища менш токсичними.

По-перше, ставтеся до цього
з розумним скептицизмом.

На мою думку, існує два типи скептицизму.

Я не хочу занурювати вас в технічну
епістеміологічну інформацію,

але я назву їх розумним
і тупим скептицизмом.

Тож, розумний скептицизм:

думай своєю головою,

став під сумнів кожну заяву,

вимагай доказів —

чудово, це справжній скептицизм.

Тупий скептицизм скидається на скептицизм

та, насправді, є ближчим
до бажання посперечатися.

Кожен стверджує, що Земля кругла,

а ви — що пласка.

Кожен говорить, расизм — це погано,

а ви: " Ну, не знаю,
я налаштований скептично".

Навіть не знаю, скільки молодих білих
чоловіків, з якими я говорив,

мені відповідали:

"Знаєш, медіа, вчителі, вони всі
навіюють мені переконання

щодо привілейованості чоловіків та білих,

але, не знаю, я так не думаю".

Хлопці, білі тінейджери —
бунтарі цього світу,

давайте так:

якщо ти скептично ставишся
до теорії круглої Землі,

привілейованості чоловіків,
негативності расизму,

то ти не скептик, ти — козел.

(Оплески)

Бути вільнодумцем — це чудово,
ми всі повинні бути вільнодумцями,

але давайте просто тямити в цьому.

Тепер я перейду до свободи слова.

Коли ви чуєте, як розумні, успішні люди
говорять: "Ну, я за свободу слова",

то вони кажуть так,
ніби ставлять це під сумнів.

Власне, саме так розпочинається
будь-яка змістовна розмова.

Потім відбувається все найцікавіше.

Окей, ти за свободу слова.
Що це означає?

Чи це значить, що у Девіда Дюка
та у Річарда Спенсера

мають бути активні твіттер аккаунти?

Це означає, що можна ображати
будь-кого онлайн

з будь-якої причини?

Знаєте, я переглянув весь список
промовців TED за цей рік.

Я не знайшов жодного скептика
теорії круглої Землі.

Чи це порушення свободи слова?

Погляньте, ми всі за свободу слова,
бути за свободу слова — прекрасно,

але якщо все, що ви знаєте —
повторювати це знову і знову,

то ви блокуєте шлях
більш продуктивній розмові.

Нехай порядність знову буде в тренді.
Тож...

Чудово!

(Оплески)

Так. Навіть не потрібно пояснювати.

Для свого дослідження я заходив
на Реддіт, Ютуб чи Фейсбук,

набирав "закони шаріату"

чи "Голокост".

Ви можете здогадатися,
що видавав мені алгоритм.

"Чи закон шаріату знесе США?"

"Чи дійсно був Голокост?"

Тупий скептицизм.

Тож ми опинилися в цьому
динамічному химерному світі,

коли люди використовують
упереджену пропаганду,

щоб бути різкими,
небезпечними та байдужими,

коли правда, людська порядність
стали синонімом лицемірства,

показухою чи просто нудними.

А соціальні мережі, навмисне чи ні,

накручують це,

оскільки упереджена реклама
прекрасно привертає увагу.

Кожен натискає на неї, кожен її коментує,

незалежно, чи любить чи ненавидить це.

Тож має відбутися спершу це —

соціальним мережам необхідно
переробити власні платформи.

(Оплески)

Якщо ви слухаєте мене зараз,
якщо ви працюєте в медіа компаніїї

чи інвестуєте в таку, не знаю,
володієте такою —

це порада для вас.

Якщо ви налаштовуєте систему
на максимальне емоційне залучення,

а максимальне емоційне залучення
стає максимально шкодити світу —

час налаштовувати щось інше.

(Оплески)

Окрім того, щоб тиснути на них,

чекати і сподіватися,
що вони, врешті, цим займуться,

ми теж можемо дещо зробити.

Ми можемо запропонувати кращі способи,

щоб втихомирити озлоблених підлітків.

Якщо ви помітили, на вашу думку,
щось дійсно цікаве та змістовне,

і ви хочете цим поділитися — діліться,

навіть якщо це не дасть сильних емоцій.

Я розумію, що це невеличкий крок,

але загалом — це має значення,

бо ці сильні алгоритми

отримують сигнали поведінки від нас.

Тож подумайте над цим.

Кілька років тому було
дуже модно говорити,

що інтернет — це революційне знаряддя,

яке об'єднає всіх нас.

Тепер більш модно говорити,

що інтернет — це величезне
та безнадійне сміттєзвалище.

Жоден з описів не відображає правди.

Ми знаємо, що інтернет
надто обширний та складний,

щоб бути однозначно хорошим або поганим.

Ці думки небезпечні по своїй суті:

чи це утопічний погляд на інтернет,
як на нашого неминучого рятівника;

чи антиутопічний погляд, який говорить,
що інтернет нас знищить.

У будь-якому разі
ми зможемо зняти себе з гачка.

Наше майбутнє не є неминучим.

Інтернет складається із людей.

У соціальних медіакомпаніях
люди приймають рішення.

Люди виводять хештеги у тренди або ні.

Люди змушують суспільства
процвітати і занепадати.

Коли ми засвоїмо цей факт,

то припинимо чекати на неминуче майбутнє

і візьмемося за роботу зараз.

Знаєте, ми навчилися, що мораль
сильно викривлена,

але завжди викривлена
у бік справедливості.

Можливо.

Можливо, так буде.

Але це завжди було сподіванням,

а не гарантією.

Викривлення не станеться саме по собі.

Таємнича сила не викривить цю мораль.

Справжня правда

є набагато страшнішою
та більш неприборканою,

і полягає в тому, що ми її викривляємо.

Дякую.

(Оплески)