Девід Гріффін про те, як фотографія нас об'єднує

Фото-директор National Geographic, Девід Гріффін знає силу фотографії, що об'єднує нас із нашим світом. У розмові наповненій чудовими фотознімками, він говорить про те, як ми всі використовуємо фотографії щоб розповісти наші власні історії.

Давайте розпочнем з перегляду деяких чудових фотографій.

Це - ікона National Geographic,

афганська біженка, сфотогравана Стівом Маккаррі.

Але Гарвард Лампун скоро представить

пародію на National Geographic

і мені страшно подумати, що вони зроблять з цією фотографією.

О, лють фотошопу.

Це реактивний літак приземляється у Сан Франциско, сфотографовано Брюсом Дейлом.

Він установив камеру на хвості.

Поетичне зображення повісті Толстого сфотографоване Семом Абелом.

Карлики в Демократичкій Республіці Конго сфотографовані Ренді Олсеном.

Я люблю цю фотографію, тому що вона нагадує мені

бронзову скульптуру маленької танцівниці Деги.

Білий ведмідь плаває в Північно-Льодовитому океані, сфотографоватий Полом Нікліном.

Білі ведмеді потребують льоду щоб могти пересуватись назад і вперед --

вони не дуже добрі плавці.

А ми знаємо, що відбувається з льодом.

Це верблюди, що проходять Рифтову долину в Африці,

сфотографовані Крісом Джонсом.

Фотознімок зроблений зверху вниз, тому це тіні верблюдів.

Це господар ранчо в Техасі сфотографований Вільямом Альбертом Алардом,

чудовим портретистом.

Джейн Гудал налагоджує свій власний особливий зв'язок,

сфотографована Ніком Ніколсом.

Це пінна дискотека в Іспанії сфотографована Девідом Аланом Харвейом.

І Девід казав, що там багато дивних речей

відбувалося на танцполі.

Але це хоча б гігієнічно.

(Сміх у залі)

Це морські леви в Австралії танцюють,

сфотографовано Девідом Дюбіле.

А це комета, сфотографована доктором Юаном Масоном.

І нарешті, ніс Титаніка, без кіно зірок,

сфотографований Еморі Крістофом.

Фотографія несе в собі силу, що діє навіть

у невгамовному вирі сучасних, насичених світових ЗМІ,

тому що фотографії імітують той стан,

коли важливий момент застигає у нашій пам'яті.

Ось приклад.

Чотири роки тому я був на пляжі з моїм сином,

і він вчився плавати

у відносно тихому прибої делаверських пляжів.

Але я відвернувся на хвилину і він потрапив у бистрину

і почав віддалятися до пристані.

Я зараз тут стою і бачу,

як я рвучко йду у воду за ним,

миті сповільнююються і застигають у такій послідовності.

Я бачу камені ось тут.

Он хвиля яка ось-ось розіб'ється об нього.

Я бачу як він простягає руки,

і я бачу його нажахане лице,

що дивиться на мене і говорить: "Допоможи мені, тату."

Я дістав його, хвиля розбилася над нами.

Ми повернулися на берег, він був впорядку.

Ми були трохи налякані.

Але ці так звані "спалахи пам'яті"

є тоді коли всі елементи поєднуються щоб охарактеризувати

не тільки подію, але також емоційний зв'язок з нею.

І це те, що фіксує фотографія

коли встановлює сильний зв'язок з оглядачем.

Тепер я мушу вам сказати,

я говорив з Кайлом минулого тижня про те,

що я розкажу цю історію.

І він сказав: "О, так, я теж це пам'ятаю!

Я пам'ятаю, що в моєму відображенні

ти стояв на березі і кричав на мене."

(Сміх у залі)

Я думав, що я герой.

(Сміх у залі)

Тому...

це відображає -- цей протилежний зразок

певних виняткових фотографій зроблених деякими видатними фотожурналістами світу,

що працюють на вершині своєї майстерності.

Окрім однієї.

Ця фотографія була зроблена доктором Юаном Масоном

в Новій Зеландії минулого року,

вона була подана на розгляд і опублікована в National Geographic.

Минулого року ми додали розділ до нашого веб-сайту, що називається "Твій фотознімок,"

де будь-хто може подати на розгляд фотографії для можливої публікації.

І це стало неймовірним успіхом,

у громаді фотографів-аматорів.

Якість цих аматорських фотографій

інколи була дивовижною.

І слідкуючи за цим я впернився,

що кожен з нас має хоча б одну або дві

чудові фотографії.

Але щоб бути добрим фотожурналістом,

ти повинен мати більше ніж одну або дві

чудові фотографії.

Ти повинен бути спроможним робити їх весь час.

Але навіть більш важливо,

ти повинен знати, як створити зорову розповідь.

Ти поринен знати як розповісти історію.

Я поділюся з вами деякими репортажами,

що, я думаю, демонструють розповідну силу фотографії.

Професор Нік Ніколс поїхав фотографувати

дуже малий відносно невідомий заповідник

в Чаді, називається "Закума."

Початкова мета була поїхати туди

і привезти назад класичну історію про різноманітні види тварин,

в екзотичний місцевості.

І це те, що Нік робив до певного часу.

Це сервал.

Він взагалі-то сам себе фотографує,

фотознімок зроблений у так званій пастці фотоапарату.

Ось інфрачервоний промінь, що проходить навхрест,

він вступив на промінь і його фотографія була зроблена.

Це бабуїни біля водопою.

Нік, камера, знову, автоматична камера,

зробив тисячі фотографій цього.

Нік в кінцевому результаті отримав багато фотографій

задніх частин тіла бабуїнів.

(Сміх у залі)

Лев перекушує пізньої ночі.

зверніть увагу, він має зламаний зуб.

І крокодил йде берегом ріки до свого лігва.

мені подобається трохи води

що спадає з кінця його хвоста.

Але головні тварини "Закуми" це слони.

Це одне з найбільших неушкоджених стад у цій частині Африки.

Ось фотознімок у місячному світлі,

щось, що цифрова фотографія змінила на краще.

Історія зі слонами мала певний поворот.

Нік, разом з дослідником доктором Майклом Фейом

слідкували за самкою, що є матріархом стада.

Вони назвали її Енні,

і почали відслідковувати її переміщення.

Стадо було в безпеці у межах парку

оскільки в парку була призначена група наглядачів.

Але щойно розпочався щорічний період тропічних дощів,

стадо почало мігрувати в нагул за межами парку.

І ось тоді вони натрапили на проблему.

За межами безпечного парку були браконьєри,

які висліджували їх тільки через цінність їхніх кісток.

Самка за якою вони вели радіо спостереженння,

після тижнів переміщення назад і вперед у парк і з нього,

зупинилася поза межами парку.

Енні була вбита разом із двадцятьма членами свого стада.

І їм були потрібні тільки слонові кістки.

Це взагалі то один з наглядачів.

Вони змогли наздогнати одного з браконьєрів і отримати назад слонову кістку.

Вони не могли її там залишити,

тому що вона все одно цінна.

Але Нік привіз назад

історію, що вийшла за межі первинно поставленого завдання,

під назвою "Чи це не дивовижний світ?"

Він створив історію, яка глибоко вразила аудиторію.

Окрім простої розповіді про цей парк,

він дав нам відчути розуміння і співчуття

до слонів, наглядачів, і багатьох проблем

які оточують конфлікти між людиною і дикою природою.

Тепер давайте перейдем до Індії.

Інколи можна досить коротко розповісти велику історію.

Ми дивилися на ту саму проблему, якої Річард Вурман

торкається у своєму проекті "Населення нового світу."

Вперше в історії,

більшість людей живе в міській, а не сільській, місцевості.

І більшість приросту є не в містах,

а в нетрях, що їх оточують.

Джонас Бендіксен, дуже енергійний фотограф,

прийшов до мене і сказав,

"Нам потрібно це сфотографувати і ось моя пропозиція:

Давай проїдемось по світу і сфотографуємо кожнісіньку нетрю навколо світу."

І я сказав, "Знаєш, це може бути трохи амбіційно для нашого бютжету."

Тому, що ми зробили замість цього,

замість того щоб йти і робити те, що б в результаті

стало певною мірою оглядовою історією,

по якій просто проходишся і бачиш тільки все по трошки,

ми відрядили Джонаса в Дхараві,

яка я частиною Мумбаїв, Індії,

і дозволили йому там залишитися і проникнути в

серце і душу цієї дійсно основної частини міста.

Джонас не просто пішов і поверхнево оглянув

жахливі умови, що існують в таких місцях.

Він побачив, що це була жива, дихаюча, і важлива частина того

як функціонував цілий міський район.

Залишаючись міцно зосередженим на одному місці,

Джонас проникся душею і стійким людським духом

що є основою цієї громади.

І він зробив це в чудовий спосіб.

Хоча, інколи, радикальна фотографія - це єдиний спосіб розповісти історію.

Ми об'єднали підводного фотографа Браяна Скері

і фотожурналіста Ренді Олсона

щоб сфотографувати спорожнення світових рибальських місць.

Ми були не єдині, хто взявся за цю тему,

але фотографії які Браян і Ренді зробили,

є серед найкращих що відобразили людське

і природнє спустошення від перелову.

Тут, на фото Браяна,

на вигляд втомлена акула спіймана

в сіті в глибокому яру в Бахі.

Я бачив начебто нормальні фотографії прилову,

тварин випадково зачерпують

під час риболовлі на певні види.

Але, тут, Браян відобразив унікальний вид

він розмістився під дном човна

коли вони викинули відходи за борт.

І тоді браян пішов навіть на більший ризик

щоб отримати цю, ніким раніше не роблену фотографію

тралової сітки, що шкребе по дні океану.

Повернувшись на землю, Ренді Олсон сфотографував

тимчасовий рибний ринок в Африці,

де залишки рибного філе були продані місцевим жителям,

основні частини вже були відправлені в Європу.

А он в Китаї Ренді сфотографував медузний ринок.

Коли головні джерела їжі спророжнюються,

ловля продовжується глибше в океані.

і приносить ще більше таких джерел протеїну.

Це називається ловля вниз по харчовому ланцюгу.

Але є також проблиски надії,

і я думаю, що кожного разу, коли ми робимо з цього велику, велику історію

ми насправді не хочемо їхати

і просто подивитися на всі ці проблеми.

Ми також хочемо знайти вирішення.

Браян сфотографував морський заповідник в Новій Зеландії

де комерційне рибальство є забороненим,

результатом є те, що переловлені види відновлені,

і разом з ними є можливі вирішення для раціонального рибальства.

Фотографія може також примусити нас протистояти

проблемам, що є потенційно виснажливі і спірні.

Джеймс Нечвей, який був удостоєний честі минулого року бути на ТЕD,

поглянув на розвиток медичної системи,

що має справу з американськими пораненими, що повертаються з Іраку.

Це ніби тунель куди поранений солдат входить в одному кінці

і існує, по поверненню додому в іншому.

Джим розпочав на полі бою.

Тут, медичні фахівці дбали про пораненого солдата

поки гелікоптер прямував до польової лікарні.

Ось це у польовій лікарні.

Солдат справа має імя своєї доньки,

витатуюване на грудях, як нагадування про дім.

Звідси важче поранені перенаправляються

до Німеччини, де вони зустрічаються зі своїми сім'ями

вперше.

І тоді повертаються в Штати, щоб відновлювати сили у лікарнях для ветеранів,

як ось ця у Волтер Ріді.

І зрештою, оснащені високотехнологічним протезом,

вони виходять з медичної системи і пробують

повернутся до своїх довоєнних життів.

Джим взяв історію яка насправді могла б бути медично-науковою

і надав їй людської якості, яка глибоко вразила наших читачів.

Ці історії є чудовими прикладами того,

як фотографія може бути використана,

щоб звернутися до деяких найбільш важливих для нас тем.

Але бувають також випадки, коли фотографи

досить несподівано зусрічають речі, які

сповнені веселощів.

Фотограф Пол Ніклін подорожував до Антарктиди

щоб сфотграфувати морських леопардів.

Їх рідко фотографують, частково тому що вони вважаються

одними з найнебезпечніших хижаків в океані.

Фактично, роком раніше дослідник був

схоплений одним з них, опущений на глибину і вбитий.

Тому ви можете собі уявити, Пол напевне трохи вагався,

перш ніж увійти в воду.

Морські леопарди найчастіше їдять пінгвінів.

Ви знаєте про "Марш Пінгвінів";

це свого роду фарш пінгвінів.

(Сміх у залі)

Ось пінгвін піднімається до краю і виглядає,

щоб побачити чи узбережжя вільне.

І тоді всі нібито вибігають і виходять.

Але тоді Пол зайшов у воду.

Він сказав, що насправді ніколи не боявся цього.

Оця самка підпливає до нього.

Вона напевно -- шкода, що ви не можете побачити цього на фотографії --

але фона має 3,65 метрів в довжину.

Тому вона досить великого розміру.

І Пол сказав, що насправді ніколи не був наляканий,

тому що вона була більше ним зацікавлена, ніж налякана.

Ця відкрита паща з права

насправді була її способом сказати "Ей, подивись яка я велика!"

Або знаєте, "Ого, які в тебе великі зуби."

(Сміх у залі)

Пол думає, що вона його просто пожаліла.

Для неї, ось була ця велика, безтолкова істота у воді,

що з якоїсь причини не була зацікавлена

гонитвою за пінгвінами.

Тому, ось що вона зробила, вона почала приносити йому пінгвінів,

живих, і клала їх перед ним.

Вона кидала їх і вони відпливали геть.

Вона на нього дивилась так, ніби кажучи: "Що ти робиш?"

Поверталась, брала їх і тоді приносила їх назад

і кидала перед ним.

І вона робила це протягом декількох днів

до моменту, коли вона так розчарувалась у ньому,

що почала класти їх прямо йому на голову.

(Сміх у залі)

Що й відображає ця фантастична фотографія.

(Сміх у залі)

Хоча Пол вважає, що вона зрештою зрозуміла,

що він ніколи не виживе.

Знаєте вона наче сопіла,

і хропіла ніби то з відразою.

(Сміх у залі)

Вона втратила у ньому інтерес, і повернулась, до того, що робить найкраще.

Пол вирушив, щоб сфотографувати відносно

незбагненну і невідому істоту,

а повернувся не тільки з колекцією фотографій,

але й дувовижним досвідом і чудовою історією.

Історії такого плану,

це ті які виходять за рамки безпосередніх чи поверхневих,

ті, що демонструють силу фотожурналістики.

Я вірю, що фотографія, може дійсно об'єднувати людей,

і може бути використана як позитивний фактор

для розуміння викликів і можливостей,

які стоять перед нашим світом сьогодні.

Дякую.

(Оплески)