Як реальність стала моїм другом

Із притаманними їй дотепом та мудрістю, комік-філософ Емілі Лівайн приймає заключний виклик долі: вона робить смерть смішною. В розмові про особисте Емілі веде нас маршрутом своєї подорожі до дружніх стосунків з реальністю та примирення зі смертю. Життя - це грандіозний подарунок, говорить жінка. "Ти його збагачуєш, як тільки можеш, а потім віддаєш назад".

Я зараз розповім вам щось таке,
на що моя бабуся

стривожено відповіла би

п'яти-ойковим "Ой-ой-ой-ой-ой".

(Сміх)

Тож слухайте...
Ви готові?

Я почну.

У мене рак легень четвертої стадії.

Знаю, знаю, "бідолашна".

Але я так про себе не думаю.

Мене це зовсім не бентежить.

Звісно, я маю певні переваги -

не кожен може дозволити собі
таку безтурботність.

Мені не треба піклуватися
про маленьких дітей.

Моя донька - уже доросла жінка,
виросла чудова і щаслива.

Я не живу у скруті.

Мій рак не такий вже й лютий.

Він як демократична партія -

(Сміх)

навіть не впевнений у своїй перемозі.

Просто сидить собі десь там і жде,

доки якийсь товстосум дасть грошей
на виборчу кампанію.

(Сміх)

(Оплески)

І найкраще з усього -

я маю велике досягнення за плечима.

Еге ж!

Я про це й не знала, доки мені з рік тому
не написали в Твіттері.

Ось що мені сказали:

"На Вашій совісті

зманіження американських чоловіків".

(Сміх)

(Оплески)

Не те, щоб це була тільки моя заслуга...

(Сміх)

А як же доводиться тим,
у кого немає таких переваг, як у мене?

Єдина порада, яку можу дати -
робіть так, як я:

заприятелюйте з реальністю.

Гірших стосунків з реальністю,
ніж були у мене - годі й шукати.

Від самого початку

мені реальність зовсім не подобалась.

Якби я зустріла реальність
на побаченні наосліп,

одразу б тицьнула їй гарбуза,

та й усе на тому.

(Сміх)

У нас із реальністю

зовсім різні цінності та цілі.

(Сміх)

Чесно кажучи, у мене цілей і нема -

є лишень фантазії.

Це те саме, що цілі,
тільки для них не треба гнути горба.

(Сміх)

(Оплески)

Гарувати я зовсім не люблю,

але ви ж знаєте ту реальність -

тягни свою лямку, воруши звивинами,

бо виконавча функція твого мозку
не може вгамуватися.

Одна з принад смерті - це те,

що коли я помру, та виконавча функція
більше не ганятиме мене туди й сюди.

(Сміх)

Однак, дещо сталося,

і я усвідомила,

що реальність - не зовсім реальна.

А сталося таке:

я бажала, щоб реальність
залишила мене у спокої.

Щоправда, не тільки у спокої,
а й у гарному будинку

з крутим холодильником у крутій кухні,

приватними заняттями з йоги...

Врешті-решт, мене занесло
працювати в Діснейленд.

І ось я у моєму новому офісі,

що знаходиться на вулиці,
названій в честь гнома.

(Сміх)

Реальність, мабуть, гадала,
що я цим повинна пишатися.

(Сміх)

Я втупила очі в подарунок,
який мені надіслали як привітання.

Іншим, я чула,
дарували тендітні вази та роялі,

а от мені подарували
здоровенного іграшкового Міккі Мауса.

(Сміх)

Ще й з каталогом,
якщо мені захочеться ще чимось

скомпрометувати своє
відчуття прекрасного.

(Сміх)

Я вирішила глянути у каталозі,

скільки коштує та метрова миша.

А там пишуть, що вона

"в натуральну величину".

(Cміх)

І тоді до мене дійшло.

Реальність, насправді, не реальна.

Реальність - це самозванка.

Я поринула у квантову фізику
і теорію хаосу,

щоб відшукати справжню реальність.

Ми нещодавно створили фільм -

нарешті закінчили -

якраз на цю тематику,

тож вдаватися в подробиці не буду.

Невдовзі після того,
як закінчилися зйомки,

я зламала ногу,
і вона довго не гоїлась.

За рік мені зробили
ще одну операцію,

і я чекала ще один рік -

два роки я була у візку.

Саме тоді я усвідомила
важливий елемент реальності:

обмеження.

Ті обмеження, які я заперечувала
все своє життя,

намагалася ламати їх або ігнорувати -

вони були справжніми,

і мені довелося їх прийняти.

Для цього мені знадобилась уява,
креативність і всі мої здібності.

Як виявилося, в справжній реальності
я просто ас.

Яке там змиритися з нею -

я закохалася в реальність!

Однак, зважаючи на те,

що я долучаюся до суспільних трендів
завжди із запізненням...

Між іншим, ніхто з вас не хоче купити
касетний відеопрогравач?

(Сміх)

Я мала б знати, що коли я нарешті
полюблю реальність,

решта країни почне від неї тікати.

(Сміх)

Але я не говоритиму тут про Трампа,
ультраправих і питання кліматичних змін.

Я не говоритиму навіть про виробників
цієї штуки,

яку я б назвала коробкою,

якби на ній не було написано

"Це не коробка".

(Сміх)

Змушують мене почуватися божевільною.

(Сміх)

(Оплески)

Я хочу поговорити

про моє особисте

випробування реальності.

Для початку скажу вам,
що я просто в захваті від науки.

У мене є така -

хоч я не науковець -

така непересічна здатність
розуміти усе про науку,

окрім самої науки.

(Сміх)

Бо наука - це математика,

а от мені подобаються
найбільш химерні теорії.

Як-от теорія струн -

згідно з нею, вся наша реальність
утворена звучанням крихітних частинок --

Я кажу не "Великий Вибух"
а "Великий Бреньк".

(Сміх)

А корпускулярно-хвильовий дуалізм?

Ідея про те, що якась річ може бути
двома речами одночасно...

Розумієте?

Те, що фотон може втілитися
і як хвиля, і як частинка,

резонує з моїм глибинним чуттям того,

що люди водночас хороші й погані,

а ідеї - правильні й неправильні.

Фрейд водночас мав рацію
стосовно заздрості до пеніса

і помилився щодо того, хто саме її має.

(Сміх)

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)

І ще ось така варіація
тієї концепції:

реальність ніби утворена
з двох складових,

але насправді, вона є продуктом
їх взаємодії -

взаємодії простору і часу,

маси та енергії,

життя та смерті.

Тож я не розумію,

аж ніяк не можу зрозуміти

тих людей, які за будь-яку ціну
хочуть перемогти смерть.

Як це можливо?

Як можна вбити смерть,
не вбивши при цьому життя?

Як на мене, це безглуздо.

Це, на мою думку,

приклад неймовірної невдячності.

Тобі подарували таку надзвичайну річ -

життя,

але тобі здається, ніби ти просив у Санти
Роллс-Ройс моделі Срібна Тінь,

а він тобі приніс якийсь там
кухонний комбайн.

Заковика тут у тому,

що у життя є термін придатності.

Він спливає, і приходить смерть.

Я не розумію,

не розумію...

Це ж просто неповага,

неповага до матінки-природи,

вся ця думка про те,
що нам слід над нею панувати.

Мовляв, підкоримо її собі,

силу нашого інтелекту вона не здолає -

дзуськи!

От якби ви, як я,
почитали квантову фізику -

ну, я прочитала імейл
від когось, хто про неї читав, але --

(Сміх)

Ви повинні зрозуміти,
що ми більше не живемо

у передбачуваному
ньютонівському всесвіті.

Всесвіт сповнений сюрпризів,
що збивають тебе з ніг,

і ми ніколи не зможемо
геть усе знати,

усе контролювати

і усе передбачати.

Природа - наче авто, що їде без водія.

Найкраще, що можна тут зробити -
це бути, як та жіночка з анекдота -

не знаю, чи ви його чули.

За кермом сидить старенька,

а у кріслі пасажира -
її донька середнього віку.

Мати мчить на червоне світло.

Дочка не хоче бути грубою
і казати щось на кшталт

"Ти застара, аби водити",

тож вона мовчить.

Мати знову проскочила
на червоне світло,

і донька, зібравши весь свій такт,
говорить:

"Мамо, ти хоч розумієш,

що ти щойно проїхала двічі
на червоне світло?".

А мати каже: "Леле! Хіба я за кермом?!".

(Сміх)

(Оплески)

Отож бо...

Зараз я здійсню розумовий стрибок.

Для мене це просто, я в цій справі
дідьків каскадер.

На моєму номерному знаку написано

"Я думаю, і тому женуся
на повній швидкості".

Сподіваюсь, ви зробите цей стрибок
разом зі мною.

У цьому бажанні здолати смерть
мене найбільше турбує те,

що якщо ви проти смерті,

для мене це те саме,
що бути проти життя,

що значить проти природи,

а це означає - проти жінок,

адже жінку споконвіків
ототожнювали з природою.

Це підтвердила б Ханна Арендт,

німецький філософ, яка написала книгу
"Людський стан".

Вона пише, що традиційно

робота асоціювалася з чоловіками -

та робота, що відбувається в голові,

тобто винаходи,

те, що ми створюємо,

як залишаємо свій слід в історії.

А ось праця пов'язана з тілом,

власне з людьми,

які докладають
безпосередніх фізичних зусиль.

Тому в моїх очах

світогляд, який відштовхує,

який заперечує той факт,
що ми залежимо від біоритмів,

циклічних імпульсів Усесвіту -

такий світогляд створює
непривітне середовище для жінок

та усіх людей, пов'язаних із працею.

Точніше кажучи,

це люди, яких ми вважаємо
нащадками рабів

та ті, хто займається фізичною працею.

Тож ось, як вигладає
наш непередбачуваний Всесвіт

у моїй голові - я це називаю
"Всесвіт Емілі".

Перш за все,

я неймовірно вдячна, що живу,

та я не хочу бути невмирущою.

Мене не цікавить, чи житиме моє ім'я
після того, як мене не стане.

Чесно кажучи, я цього не хочу,

бо згідно з моїми спостереженнями,

якою б чудовою, геніальною,

талановитою людиною ви не були,

років так за 50 після смерті
вам перемиватимуть кісточки.

(Сміх)

У мене навіть доказ є.

Заголовок в газеті
Лос-Анджелес Таймз:

"Анна Франк: Не така вже й мила дівчинка".

(Сміх)

Тим паче, я люблю бути в гармонії

із ритмом Усесвіту.

Ось що вражає мене у житті:

цей незмінний цикл народження,

смерті,

і переродження.

"Я" - всього лиш мереживо

з маленьких часточок,

що неодмінно розплететься

і поверне ті частинки матінці-природі,

яка сплете з них нове мереживо.

Це так захоплює мене,

і я безмежно вдячна за можливість
приймати участь в такій чудасії.

Знаєте,

я тепер дивлюсь на смерть
очима одного німецького біолога,

Андреаса Вебера -

як на ланку економіки дарування.

Тобі дали цей грандіозний подарунок
- життя.

Ти його збагачуєш, як тільки можеш,

а потім віддаєш назад.

Якщо, як каже тітонька Мейм,
"Життя - це бенкет" -

то я вже наїлася.

І я ласувала ним з неабияким апетитом!

Я поглинала це життя,

а коли прийде смерть -
буду поглинута й сама.

Земля візьме мене такою,
якою я є.

І я запрошую кожен мікробчик,

кожен "розкладач",

кожен "роз'їдач"

вхопити собі шматок -

закладаюся, я припаду їм до смаку.

(Сміх)

Їй-богу, так і буде.

Найкраще в моєму баченні те,
що воно, гадаю, правдиве.

Його принципи наочні,

їх дійсно можна

спостерігати в дії.

Ну, чи справді я збагачую той дар -

цього я точно не знаю,

а ось моє власне життя, без сумніву,
збагатили люди.

Наприклад, TED

познайомив мене
із цілим вуликом людей,

що збагатили моє життя -

зокрема із вебдизайнеркою
Трішею Маꥳлліс,

яка працює з моєю любою донькою,

чаклуючи над моїм вебсайтом так,

що я можу просто писати у блозі

без необхідності користуватися тією
виконавчою функцією мозку.

Х-ха, моя взяла!

(Сміх)

І я так вдячна вам.

Не хочу казати "вдячна аудиторії",

бо це було б так, ніби ви
десь окремо від мене.

Але згідно з квантовою фізикою,
це не так.

Квантові фізики до кінця не знають,
що саме відбувається,

коли хвиля стає частинкою.

Теорій вистачає,

від колапсу хвильової функції

до декогеренції...

Але всі вони погоджуються в одному:

реальність стає реальною
внаслідок взаємодії.

(Голос тремтить) Так і в мене з вами,

з кожним слухачем,
що взаємодіяв зі мною,

у минулому й теперішньому.

Тож я безмежно вдячна вам усім за те,
що ви робите моє життя справжнім.

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)

Дякую вам!

(Оплески)

Дякую.