Знання аборигенів об'єднується з науковим знанням заради відповіді на зміну клімату

Щоб впоратися з такою масштабною проблемою, як зміна клімату, потрібне як наукове знання, так і традиційне знання аборигенів, - стверджує еко-активістка Хінду Умару Ібрагім. У цій захопливій промові вона ділиться, як її кочова спільнота, що живе біля озера Чад, тісно співпрацює з науковцями, щоб відновити загрожену екосистему - і які уроки можна з цього винести, щоб створити більш стійкі спільноти.

Я думаю, кожен з вас
має смартфон чи айфон,

і, можливо, вранці ви вже переглянули
прогноз погоди,

щоб узяти парасольку, якщо піде дощ,

вдягти сонячні окуляри,
якщо буде сонячно,

чи, на випадок холодної погоди,
накинути додатковий светр.

Інколи прогноз дає вам правдиву
інформацію, інколи ні.

Хочу вам сказати,

мій найкращий прогноз – це моя бабуся.

(Сміх)

Її звуть Мамада.

Вона може сказати
не тільки погоду на сьогодні,

але і передбачити,
яким у наступні 12 місяців

буде сезон дощів: хорошим чи ні.

Вона може це передбачити,
просто спостерігаючи за довкіллям,

за напрямом вітру,

за розташуванням хмар,

за міграцією птахів,

за розміром фруктів,

за ростом рослин.

Вона може це передбачити,
спостерігаючи за поведінкою своєї худоби.

У такий спосіб вона краще
розуміє погоду та екосистему,

у якій живе.

Я родом із фермерської громади,

а саме зі скотарів.

Ми кочовики.

Ми переходимо з одного місця на інше,

щоб знайти воду та пасовища.

Ми можемо пройти до тисячі кілометрів,
розмір Каліфорнії, за один рік.

Такий спосіб життя допомагає нам жити
у гармонії з нашою екосистемою.

Ми розуміємо одне одного.

Природа – це наш супермаркет,

звідки ми беремо нашу їжу

та воду.

Це наша аптека,
де ми збираємо лікарські рослини.

Але це і наша школа,

де ми можемо навчитися,
як захищати природу,

а вона за це дає нам усе потрібне.

Та під впливом зміни клімату

ми маємо інші наслідки.

У моїй громаді

ми маємо одне із п'яти найкращих
джерел прісної води в Африці.

Це – озеро Чад.

Коли народилась моя мама,

площа озера Чад становила
близько 250 000 квадратних кілометрів.

Коли я народилась, 30 років тому,
ця площа була 10 000 кв.км.

А зараз його площа

складає близько 1200
квадратних кілометрів.

90% води цього озера
просто зникли, випарувались.

І при цьому понад 40 мільйонів людей

живуть неподалік цього озера
і залежать від нього.

Ці люди є скотарями,

рибалками,

фермерами.

Їхній добробут залежить
не від місячної зарплатні,

а від дощів.

Їхнє життя залежить від розміру врожаю

чи від пасовищ для їхньої худоби.

Ресурси скорочуються,

і за них виникає боротьба
між багатьма громадами.

Першим дістається найбільш
ласий шмат,

а іншим доводиться вступати
в смертельну боротьбу.

Тож зміна клімату
вплинула на наше середовище,

змінила наше соціальне життя,

адже в нашому регіоні ролі
чоловіків і жінок різні.

Від чоловіка очікують,
що він утримуватиме сім'ю

і дбатиме про спільноту,

а якщо він не може цього робити,

його гідність опиняється під загрозою.

Тільки так він може виконати
свій обов'язок.

Тож зміна клімату змушує чоловіків
залишати свої спільноти.

Це міграція.

Чоловіки можуть поїхати до великого міста
на 6 чи 12 місяців,

де, отримавши роботу,
вони зможуть надсилати гроші сім'ям.

Якщо ж роботи немає,

їм доводиться переправлятись
через Середземне море,

щоб мігрувати до Європи.

Дехто помирає в дорозі,
але потік мігрантів не вщухає.

Звісно, цей потік створює труднощі
для приймаючих країн,

для тих розвинених країн,

яким доводиться приймати
й адаптувати прибулих мігрантів.

Але як живеться тим,
хто залишається вдома –

тим дітям і жінкам, яким доводиться
брати на себе ролі чоловіків,

як тим жінкам,

які мають дбати про безпеку,

про їжу та здоров'я всієї сім'ї,

дітей і старих?

Я вважаю, що ці жінки – герої,

бо вони проявляють новаторство,
знаходять рішення,

і, маючи дуже обмежені ресурси,

використовують їх
з великою користю для спільноти.

Це мій народ.

Ми використовуємо традиційне знання,
накопичене в культурі аборигенів,

щоб стати більш стійкими
і вижити за умов нових викликів.

Наше знання не замкнене
в межах наших спільнот,

ми ділимось ним із кожним,
хто живе поряд з нами.

У всьому світі аборигени

зберігають 80% світового біорозмаїття.

Так стверджують вчені.

На землях, де живуть аборигени Амазонки,

знаходиться найбільш розмаїта
екосистема, краща за національний парк.

Аборигени з тихоокеанських островів,

мої дідусь і бабуся,

знали, де знайти їжу після того,
як пронісся ураган.

Тож традиційні знання цих народів

допомагають виживати як їм,
так і іншим людям, які стикаються

з наслідками зміни клімату.

У світі втрати стають все більшими.

Ми вже втратили 60% видів,

і щодня втрачаємо нові види.

Одного дня я запросила вчених
відвідати нашу громаду.

Я сказала: ви робите хороші прогнози
погоди на радіо й телебаченні,

а не хочете подивитись,
як це робимо ми?

Вони прийшли,

розташувались поряд,

і раптом, коли наш кочовий народ
почав збирати речі,

вони спитали: "Ви кудись збираєтесь?".

Я відповіла: "Ні, ми просто
ховаємо речі перед дощем."

А вони: "Так на небі ж ні хмарки.
Чому ви думаєте, що буде дощ?"

А ми: "Дощ таки буде".
Ми сховали свої речі.

І тут почалася сильна злива,

і ми дивились, як дослідники
бігають навколо, ховаючись під деревами

і ховаючи свої речі.

А ми свої вже сховали.

(Сміх)

Коли дощ припинився,
почалася серйозна дискусія.

Вони спитали: "Звідки ви дізнались,
що буде дощ?"

Ми відповіли: "Літня жінка,
спостерігаючи за комахами, помітила,

як вони ховають яйця в гнізда,

і хоча комахи не можуть розмовляти
чи дивитись прогноз погоди,

але вони вміють передбачати і діяти,

щоб захистити своє потомство і свою їжу.

Тож для нас їхня поведінка –
це сигнал, що скоро буде дощ,

максимум через пару годин".

І вчені відповіли:

у нас є інформація,

але ми не поєднуємо докупи інформацію
про середовище і про погоду.

З цього почалася моя спільна праця

з вченими-метеорологами
і моєю громадою,

щоб отримати кращу інформацію, яка б
допомогла адаптуватись до змін клімату.

Я вважаю, якщо ми зведемо докупи
всі наявні системи знань –

науку, технологію,

традиційне знання –

ми зможемо зробити найкращий внесок,
щоб захистити наші народи,

захистити нашу планету,

відновити екосистему, яку ми втрачаємо.

Це можна показати і в інший спосіб.

Я використовую інструмент,
який мені дуже подобається,

він називається
сумісне тривимірне картографування.

Сумісне, бо в ньому беруть участь
жінки, чоловіки,

молодь, літні люди,

представники всіх поколінь.

Вони використовують наукове знання,

і, разом зі всією спільнотою,
складають цю карту,

де позначене знання,
накопичене нашою спільнотою

про те, де наш священний ліс,
де наше джерело води,

де пролягає наша дорога,

і куди ми мандруємо щороку.

Цей засіб чудовий, бо він дозволяє
жінкам розкрити свій потенціал,

адже у наших спільнотах

чоловіки й жінки сидять окремо.

Поки чоловіки розмовляють,
жінки просто сидять

позаду них.

З жінками не радяться,
приймаючи рішення.

Тож після того, як чоловіки
виклали свою інформацію,

ми запрошуємо жінок:
"Підійдіть і подивіться".

Вони відповідають: "Так",

адже вони вже зробили
початкову роботу.

(Сміх)

Підійшовши, жінки дивляться,

і, розглянувши карту,
кажуть щось типу "Ну, ні".

(Сміх)

"Це не так.

Ось тут я збираю лікарські трави.
Ось тут я знаходжу їжу.

Ось тут я збираю..."

Тож ми змінюємо інформацію на карті,

і тоді кличемо чоловіків.

Вони замислюються над тим,
що сказали жінки.

І кивають головою.

"Так, вони мають слушність. Це так.

Вони мають слушність".

Ось так жінки зміцнюють
свої можливості,

вони мають свій голос

у цьому тривимірному
сумісному картографуванні.

У жінок більш детальне знання,

яке допомагає спільноті пристосуватись.

А чоловіки зображають картину
з ширшого погляду.

Тож коли ми об'єднуємо це знання,

то карта поліпшує обговорення,

пом'якшує конфлікти між спільнотами,

допомагає шукати ресурси,

краще їх розподіляти,

зберігати,

і керувати ними
в довготривалій перспективі.

Наше знання дуже корисне.

Традиційне знання аборигенів

дуже важливе для нашої планети.

Воно важливе для всіх людей.

Наукове знання сформувалось
200 років тому,

технології – 100 років тому,

а традиційне знання аборигенів
існує впродовж тисячоліть.

Так чом би нам не об'єднати
все це знання,

поєднати ці три типи знання

заради того, щоб посилити

стійкість людей перед лицем
кліматичних змін?

А ці зміни стосуються не лише
країн, що розвиваються,

але також і розвинених країн.

Ми стаємо свідками ураганів.
По всій планеті відбуваються повені.

Навіть тут, у Каліфорнії,
відбуваються лісові пожежі.

Тож нам потрібно об'єднати
все наше знання.

В центрі має бути людина.

Треба, щоб змінились ті,
хто приймає рішення,

про це їм кажуть науковці

і ми також кажемо про це,

і в нас є знання.

Для здійснення змін у нас є 10 років,

це дуже малий час,

тож нам всім потрібно діяти разом

і діяти прямо зараз.

Дякую.

(Оплески)