Ken Robinson: Змінюючи парадигму освіти

Ця серія з добірки RSA Animate була створена з промови, котру Кен Робінсон, всесвітньовідомий фахівець з питань освіти та креативності, лауреат премії RSA's Benjamin Franklin виголосив у центрі RSA.
Повністю лекцію можна подивитись за посиланням нижче:
http://www.thersa.org/events/video/archive/sir-ken-robinson

Центр RSA - це благодійний фонд з 258-річною історією, ціллю якого є сприяння соціальному прогресу та розповсюдження ідей, котрі здатні змінити світ.

Дізнайтесь більше про RSA: http://www.thersa.org

Приєднуйтесь до RSA на Facebook: http://www.thersa.org

Аудіо з оригінального виступу змонтувала Бекка Пайн.
Випуск підготував Ебі Стівенсон.
Анімація - Cognitive Media.

Сьогодні кожна країна в світі займається реформуванням системи освіти

На це існує дві причини. Перша - суто економічна.

Ми намагаємось зрозуміти, як навчати наших дітей, щоб вони знайшли своє місце під сонцем в економічній системі XXI сторіччя.

Як ми можемо це зробити?

З огляду це, ми не можемо з впевненістю сказати, які процеси відбуватимуться в економіці наступного тижня. Свідченням цього стає нещодавна економічна криза.

Як ми можемо це зробити?

Наступна причина полягая в культурній ідентичності.

Кожна освітня система намагається знайти власну відповідь на питання, як навчати дітей, щоб вони зростали з почуттям культурної ідентичності.

Це може повернути нас до питання про культурну сутність наших спільнот, що стають частиною процесу глобалізації

Чи не намагаємось ми здійснити нездійсненне?

Проблема полягає в тому, що ми шукаємо у минулому відповідей на ті питання, що постають перед нами в майбутньому.

Результат: розохочуємо дітей від навчання, котрі не вбачають у шкільних знаннях жодного змісту.

В той час, коли ми були школярами, всі вірили в історію, що тяжка праця, сумлінне навчання та здобутий диплом гарантовано дозволить отримати роботу.

Наші діти вже в це не вірять і мають на це, до речі, повне право.

Сьогодні таких гарантій не існує. Не діють вони тим паче, якщо ціною їхнього здобуття є відмова від того, ким Ви є насправді.

Дехто говорить, що ми повинні підняти освітні стандарти, оскільки стаємо свідками справжнього прориву. Дійсно повинні? Так, дійсно, адже підстав понижувати їх просто не існує

Я не знайшов жодного аргументу на користь зниження стандартів. Натомість, ми повинні зробити їх більш високими.

Проблема в тому, що діюча система система освіти була задумана та розроблена для іншої епохи.

Вона була замислом інтелектуальної культури Епохи Просвітництва та відображала економічні умови Індустріальної Революції.

До середини 19 ст., не існувало жодної державної системи освіти.Ну, майже...

Ви могли отримати освіту в єзуїтів, якщо мали б на це достатньо грошей.

Проте система обов`язкової освіти, цілком безкоштовна та фінансована з податків стала справжньою революцією.

Чималолюдей її просто не сприйняли. Вони стверджували, що державна освіта не принесе жодної користі малозабезпеченим особам та вихідцям з робітничих верств суспільства.

Начебто, вони не спроможні навчитись читати та писати, то ж навіщо витрачати на них зайвий час?

Вони символізували собою всі упередження щодо соціальної структури та нових можливостей.

Це пояснюється тогочасною економічною системою.

Але провірка такої моделі освіти була зумовлена способом мислення, що вважався еталоном в епоху Просвітництва

Розумним може вважатись той, хто вміє мислити дедуктивно . Ми ж, натомість, вважаємо здібними тих, хто здобув класичні знання.

Цей концепт глибоко вкоренився в розуміння системи освіти.

Існує дви види людей. Науковці та практики. Обдаровані та посередності.

Внаслідок таких висновків чимало людей вважають себе недостатньо обдарованими.

Їх оцінювали виключно на основі таких критеріїв

Отже, ми маємо два ключових критерії:економічний та розумовий.На мою думку, такий підхід спричинив непорозуміння у житті багатьох людей.

Для декого це спрацювало. Вони змогли чимало досягти завдяки такому підходу.

Проте більшость з нас цього досягти не вдалось.

Це ілюзія, в полоні якої опинились чимало людей. І вона однаково хибна та недоречна.

Ось осередки або ж можливі епіцентри виявлення захворювання під назвою Синдром дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), зафіксовані в США.

Не зрозумійте мене неправильно. Я не намагаюсь сказати, що таке явище як СДУГ не існує взагалі.

Для цього мені бракує кваліфікації.

Я знаю, що переважна більшість психологів та педіатрів вважає, що даний синдром існує насправді.

Проте це питання все ще залишається предметом дебатів. Все що я знаю напевне, це те, що з епідемією воно не має нічого спільного.

Дітей з таким захворюванням лікують за встановленим порядком так само механічно, як видаляють мигдалини при ангіни.

Таким самим суперечливим медичним шляхом, опираючись на анаголічні висновки

Наші діти живуть в найбільш динамічному періоді історії в світі.

Звідусіль їх оточує інформація, що потребує їхньої уваги.

Вона лунає з комп`ютерів, смартфонів, рекламних щитів, сотень телевізійних каналів.

А зараз ми звинувачуємо їх у відсутності концентрації уваги. На чому? Нудних темах, що вони чують здебільшого в школі.

На мою думку, немає жодного збігу в тому, що випадки захворювання СДУГ частково почастішали разом з розповсюдженням стандартизованих освітніх тестів.

Дітей призвичаїли до сумнівних з точки зору безпеки препаратів на зразок Ритіліну та Адерала для того, щоб допомогти їм сконцентруватись та заспокоїтись.

Проте як свідчить статистика, СДУГ набуває розпоширення в східних регіонах країни.

Люди стають неуважними в Оклахомі, ледве можуть зосередитись в Арканзасі, а до того часу, як ми дістанемось Вашингтона - уважних годі бути знайти.

На це, як я гадаю, існують різні причини.

Це вигадана епідемія. Давайте візьмемо для прикладу гуманітарні науки. Хоча це може стосуватись як природничих наук та математики.

Проте я буду говорити виключно про гуманітарні науки, оскільки вони найчастіше стають об`єктами нападу.

Здебільшого гуманітрні. Гумінатарні науки в особливий спосіб звертаються до ідеї естетичного співпереживання.

Естетичне співпереживання слід розуміти як стан, за якого ваші почуття "працюють" на межі.

В одну мить, Ви стаєте одним цілим з об`єктом співпереживання.

Ви почуваєте себе по справжньому вільним.

Відсутність "естетичного" проявляється в ту мить, коли Ви "закриваєте" власні почуття та робите себе недоступним для того, що відбувається.

Більшість з ліків діють саме таким чином.Ми навчаємо дітей, при цьому вбиваємо в них почуття "естетичного".

А я гадаю, ми повинні діяти як-раз навпаки.

Ми повинні не присипати почуття, а пробуджувати.

...до переживання глибинних емоцій.

Натомість модель, котрою ми користуємось є саме такою.

Я вважаю, наша система освіти сконструйована для задоволення потреб та на зразок епохи Індустріалізму.

Я наведу декілька прикладів.

Школи все ще нагадують фабрики.

Дзвінки, окремі корпуси та спеціалізовані, слабо повязані між собою дисципліни.

Навчання досі схоже на конвейр. Вони проходять крізь систему окремими партіями за віковою ознакою. Навіщо це нам?

Чому існує припущення, що найголовнішим об`єднуючим фактором для дітей повинен бути вік?

Так ніби, найголовнішим є, умовно, дата їхнього виготовлення.

Я знаю чимало дітей, котрі випереджають своїх однолітків в окремо взятих дисциплінах.

Або в різний протягом дня час.Іноді їм щось вдається краще в малих, іноді в великих групах. Часом вони працюють краще наодинці.

Якщо Ви зацікавлені у моделі справжнього навчання,Ви не мислитимете поняттями "конвейера".

Дедалі більше це стосуватиметься виключно поняття "одноманітності".

Погляньте на стрімкий ріст популярності типових тестів та однакового розкладу. Це все результати стандартизації.

Я переконаний, що ми повинні рухатись як раз в протилежному напрямку. Саме це я розумію під зміною парадигми.

За останній час було проведено чимало досліджень дивергентного мислення. Вони були надруковані декілька років тому.

Дивергентне або ж нетипове мислення - не те ж саме що креативне мислення.

Я визначаю креативність як процес створення унікальних ідей, що мають певну цінність.

Дивергентне мислення - не синонім креативного. Проте без нього творчість неможлива.

Воно є здатністю дати багато відповідей на одне питання.

А також вмінням по-різному розуміти одне питання.

Цитуючи Едварда де Боно, вміти мислити "латерально", що значає перестати думати прямолінійно та шаблонно.

Бачити безліч, а не одну відповідь.

Я хочу сказати, для цього існують чимало тестів. В якості найбільш розповсюдженого експерименту, Ви можете запитати у людини, скільки варіантів застосування вона знайде для канцелярської скріпки?

Стандартне запитання.Більшість вигадує не більше 10-15 варіантів. Проте ті, кому це вдається краще - запропонують близько 200.

При цьому вони слушно зауважують, чи може скріпка сягати розміром 200 футів чи бути виготовленою з пінопласту? Чи буде це тоді, Джиме, така сама скріпка, як ми звикли розуміти?

Сьогодні, щоб це зрозуміти проводяться різноманітні тести. Їх виклали для проведення тестування півтори сотні людей у книзі, під назвою "Контрольний пункт і далі: освоєння майбутнього сьогодні".

Пройшовши тест та підрахувавши набрані бали, Ви можете вважатись генієм дивиргентного мислення.

Гаразд?

Отже, я хочу вас запитати, який відсоток з опитаних людей набрав кількість балів, достатню для "звання" генія завдяки своєму нестандартному мисленню?

І так, вам потрібно знати ще дещо про цих людей. Всі вони діти з дитсадків.

Отже, як Ви гадаєте? Який відсоток? 80%? Дякую.

80%. Ну гаразд. 98%.

Це дослідження планувалось проводити в декілька етапів. Тому вони провели тестування тих самих дітей 5 років по тому.

Дітей - котрим виповнилось на той час від 8 до 10 років. Як Ви гадаєте, який був результат? 50%?

Згодом, тестування було проведе ще через 5 років для тих самих дітей, котрим виповнилось 13-15 років.

Тут можна розгледіти певну закономірність, чи не так?

Справді, це дуже цікаве явище, адже Ви уявляли собі цілком інші результати, хіба ні?

Ви починаєте як новачок і лише з роками можете досягти успіху.

Проте це дослідження демонструє дві речі. Перше: ми всі здатні бути геніями. Друге: ця здібність з віком згасає.

Сьогодні, ці діти дуже змінились, оскільки стали дорослими.

Дуже змінились.

Я впевнений, що, мало не найважливіше, що з ними відбулось за цей період часу, це освітні перетворення. Так, вони здобули освіту.

Вони витратили 10 років на школу, де їм повторювали, що існує тільки одна правильна відповідь. І вона вказана в підказці на останніх сторінках підручника.

І не смійте підглядати чи списувати. Тому що так Ви хитруєте.

Але ж, я хочу сказати, поза межами школи, це називають співпрацею.

Але не в школі.

В школі це не так, тому що цього не хочуть вчителі.Так і все. Жодних обговорень.

Це в самому генному коді шкільної освіти.

Нам потрібно по-іншому поглянути на здібності людини.

Побороти застаріле розуміння понять "академічний", "неакадемічний", "абстрактний", "теоретичний","професійний".

А бачити тільки саму суть речей.

Міф.

По-друге, потрібно усвідомити, що більшість по-справжньому пізнавальних речей Ви можете навчитись в групі.

Така співпраця є основою процесу дорослішання. Коли ми розводимо людей порізно, заставляємо працювати окремо та оцінюємо їх дії окремо один від одного,

...ми створюємо бар`єр між ними самими та природнім навчальним середовищем.

І, нарешті, по-третє: особливого значення набуває культура наших освітніх структур. Риси, котрі їм притаманні та оточення, котре вони навколо себе формують.