Ваш мозок під час спілкування

Нейрофізіолог Урі Хассон досліджує основи людського спілкування, і експерименти його лабораторії доводять, що навіть різними мовами наш мозок демонструє схожу активність, синхронізується, коли ми чуємо ту саму розповідь або ідею. Цей дивовижний нейронний механізм дозволяє нам передавати мозкові паттерни, ділитися спогадами та знанням. "Ми можемо спілкуватися, бо маємо спільний код, що відображає сенс", — стверджує Хассон.

Уявіть, що ви винайшли пристрій,

що може записувати мої спогади,

мої мрії, мої ідеї

і передавати їх у ваш мозок.

Це була б революційна технологія, правда?

Але ми вже маємо такий пристрій,

і це — система комунікації людини

та ефективне оповідання.

Щоб зрозуміти, як працює
цей пристрій,

треба зазирнути
у наш мозок.

І питання треба поставити
дещо інакше.

Зараз ми маємо запитати,

як нейронні паттерни мого мозку,

що відповідають за
мої пам'ять та ідеї,

передаються до вашого мозку.

На мою думку, є два чинники, що
дозволяють нам спілкуватися.

По-перше, ваш мозок зараз фізично
з'єднаний із звуковою хвилею,

яку я передаю до вашого мозку.

По-друге, ми виробили спільний
нейронний протокол

що дозволяє нам спілкуватись.

Звідки ми це знаємо?

У моїй лабораторії у Прінстоні

ми сканували мозок людей
на фМРТ в той час,

як вони розповідали або слухали
історії з реального життя.

І щоб ви мали уявлення, які стимули
ми використовуємо,

я програю вам 20 секунд історії,
що ми використовували,

розказаної талановитим оповідачем —
Джимом О'Грейді.

(Аудіо) Джим О'Грейді:
Я починаю строчити історію

і я знаю, що вона класна.

І я починаю покращувати її,

(Сміх)

додаючи елементи вигадки.

Репортери називають це
"вигадувати дурню".

(Сміх)

І вони рекомендують
не переходити межі.

Та я щойно бачив, як межу було перейдено
між високоповажним деканом

і тортом, що його атакував.

І мені це навіть сподобалось."

Урі Хассон: Тож зазирнімо
у ваш мозок

і подивімося, що відбувається,
коли ви слухаєте такі історії.

Почнімо з простого —
один слухач і одна доля мозку —

слухова кора, що обробляє сигнали,
які йдуть від вуха.

Як бачите, у цій конкретній ділянці
головного мозку

реакція дещо коливається
із розвитком історії.

Тепер ми можемо взяти
ці реакції

і порівняти з реакціями інших
слухачів

у тій самій ділянці мозку.

Можемо запитати:

наскільки подібними
є ці реакції?

Зараз ви бачите 5 слухачів.

Ми починаємо сканувати
їхній мозок до початку історії,

поки вони просто лежать в темряві
і чекають на початок історії.

Як бачите,

у цій долі мозку у кожного
є коливання,

але реакції дуже різні

і не синхронізовані.

І все ж, щойно історія починається,

стається дещо неймовірне.

(Аудіо) Дж.О.: Тож я починаю
строчити історію, і знаю, що вона класна,

і потім я починаю робити її...

У.Х.: Несподівано можна помітити,
що реакції усіх учасників

пристосовуються до історії,

і тепер вони коливаються
дуже подібно

в усіх слухачів.

Фактично, саме це відбувається зараз
у вашому мозку,

поки ви слухаєте звук мого голосу.

Ми називаємо цей ефект
«нейронним залученням».

Щоб пояснити, що таке
нейронне залучення,

спочатку поясню,
що таке фізичне залучення.

Отже, ми бачимо
5 метрономів.

Уявіть, що ці п'ять метрономів —
це п'ять мізків.

Подібно до слухачів
перед початком історії,

метрономи будуть клацати,

але клацати не в такт.

(Клацання)

Поглянемо, що буде,
коли я їх з'єднаю,

поставивши на
ці два циліндри.

(Клацання)

Зараз циліндри починають
обертатися.

Вібрації від обертання
проходять крізь дерево

і поєднуть метрономи.

Послухайте клацання
тепер.

(Синхронізоване клацання)

Ось це і є
фізичне залучення.

Повернімося
до мозку і запитаймо:

що спричиняє
нейронне залучення?

Чи справа просто у звуках, які
вимовляє мовець?

Чи, може, у словах.

Чи у сенсі, який мовець
намагається донести.

Щоб перевірити,
ми провели експеримент.

Спочатку ми програли історію
ззаду наперед.

Це зберегло багато
первинних аудіо-ознак,

але прибрало сенс.

Це звучить приблизно так.

(Аудіо) Дж.О.: (Нерозбірливо)

Ми позначили кольорами
два мозки,

щоб визначити ділянки мозку,
які реагують однаково в різних людей.

І як бачите,

цей вхідний звук викликав залучення
або вирівнювання в усіх мізках

у ділянці слухової кори,
яка обробляє звуки,

але воно не поширювалося
глибше в мозок.

Тепер ми візьмемо
ці звуки і побудуємо з них слова.

Тож якщо ми візьмемо розповідь
О'Грейді й перемішаємо слова,

ми отримаємо набір слів.

(Аудіо) Дж.О.: ...тварина...
...різні факти...

...прямо зараз... людина-пиріг...
потенційно... мої історії

У.Х: Як бачите, ці слова
викликають вирівнювання

у ділянках раннього мовлення,
але не більше.

Тепер візьмемо ці слова
і почнемо складати з них речення.

(Аудіо) Дж.О.: І вони
рекомендують не переходити цю межу.

Він каже "Любий Джиме,
чудова історія. Яскраві деталі.

Але чи вона дізналася
про нього через мене?"

У.Х.: Зараз видно, що реакція
у всіх мовленнєвих ділянках,

що обробляють почуте мовлення,

стає синхронною чи однаковою
в усіх слухачів.

Тим не менш, тільки якщо використати
повну, захоплюючу, послідовну історію,

реакції поширються
глибше у мозок

у зони вищого порядку,

включаючи фронтальну кору
і тім'яну частку,

і усі вони реагують дуже подібно.

І ми вважаємо, що ці реакції
у вищих відділах викликаються

чи стають подібними в слухачів

саме через значення,
яке передає мовець,

а не через слова чи звуки.

І якщо ми праві,
ми маємо обґрунтоване припущення,

що коли я передаватиму ті самі ідеї,

використовуючи два дуже різних
набори слів,

ваш мозок все одно реагуватиме
дуже подібно.

І щоб це перевірити,
ми провели такий експеримент.

Ми взяли історію англійською

і переклали її російською.

Зараз у вас є різні звуки
і різні лінгвістичні системи,

що передають абсолютно однаковий смисл.

І ми увімкнемо історію англійською
англомовним слухачам,

історію російською —
російськомовним слухачам,

і зможемо порівняти їхні реакції
поміж груп.

І коли ми зробили це, ми не побачили
спільних реакцій

у слуховій корі,

бо звучання цих мов дуже різне.

Однак можна побачити,
що реакція вищих ділянок

лишилася подібною
у обох групах.

Ми вважаємо, це так тому,
що вони зрозуміли історію досить подібно,

що ми й довели, використавши тест,
коли історія завершилася.

І ми вважаємо, що таке уподібнення
необхідне для спілкування.

Наприклад, як ви могли помітити,

англійська — не моя рідна мова.

Я зростав з іншою мовою,

і це можна сказати про багатьох
присутніх у залі.

І все ж, ми можемо спілкуватися.

Як таке можливе?

На нашу думку, ми можемо спілкуватися,
бо маємо цей спільний код,

що передає сенс.

Поки що я говорив тільки про те,
що відбувається у мозку слухача,

у вашому мозку, поки
ви слухаєте розповідь.

Але що відбувається у мозку мовця,
у моєму мозку,

коли я говорю з вами?

Щоб зазирнути у мозок мовця,

ми попросили його
лягти у сканер,

ми сканували його мозок,

а потім порівняли реакцію його мозку
із реакціями слухачів,

які слухали історію.

Ви маєте пам'ятати, що говорити
і розуміти почуте —

два дуже різних процеси.

І ми спитали: наскільки ці процеси
подібні?

На наш подив,

ми побачили, що усі ці складні паттерни
у мозку слухачів

насправді походять з мозку
мовця.

Тож мовлення і розуміння
засновано на дуже подібних процесах.

Крім того, ми зрозуміли,

що чим більше схожого
між мозком слухача

і мозком мовця,

тим краща комунікація.

І я знаю, що якщо зараз ви
зовсім спантеличені,

(сподіваюся, це не так),

значить реакція вашого мозку
дуже відрізняється від мого.

Але я також знаю, що якщо ви
дійсно розумієте мене зараз,

то ваш мозок... і ваш,
і ваш

дуже подібні до мого.

Тепер зберімо всю цю
інформацію докупи й спитаймо:

як використати це, щоб передати
спогади, які я маю,

з мого мозку до вашого?

Тож ми провели наступний експеримент.

Ми показали людям, вперше
в їхньому житті,

епізод з серіалу ВВС "Шерлок",
поки сканували їхній мозок.

А потім ми попросили їх
повернутися до сканера

й розповісти сюжет
іншій особі, що ніколи не бачила це кіно.

Давайте конкретніше.

Згадайте ту сцену,

де Шерлок сідає в кеб у Лондоні,

і за кермом вбивця, якого він шукає.

У мене як у глядача,

є дуже конкретний паттерн у мозку,
поки я дивлюся це.

І саме цей паттерн
я можу активувати знов,

вимовляючи слова "Шерлок, Лондон, вбивця".

І коли я передаю ці слова
до вашого мозку зараз,

ви маєте реконструювати все
у своїй свідомості.

Власне, тепер ми бачимо, як паттерн
розгортається у вашому мозку.

І ми насправді здивувалися, коли побачили,

що паттерн, який ви зараз маєте у мозку,

коли я описую вам ці сцени,

буде дуже подібним до паттерну,
який я мав, коли дивився стрічку

кілька місяців тому у сканері.

Це починає пояснювати вам механізм,

з яким ми можемо оповідати історії
й передавати інформацію.

Бо, наприклад,

зараз ви слухаєте дуже уважно
й намагаєтесь зрозуміти, що я кажу.

Я знаю, це не просто.

Але сподіваюся, що в якусь мить
ми співпали, і ви мене зрозуміли.

І я думаю, що за кілька годин,
кілька днів, кілька місяців

ви зустрінете когось на вечірці

і будете розповідати йому
про цю лекцію,

і раптом це буде так, ніби він стоїть
зараз поруч із нами.

Тепер ви бачите,
як ми можемо взяти цей механізм

і спробувати передавати спогади
і знання між людьми,

і це чудово, правда ж?

Але наша здатність до комунікації
спирається на здатність

знаходити спільну мову.

От наприклад,

якщо я використаю британський синонім

"найманий екіпаж" замість "кеб",

я знаю, що я втрачу синхронізацію
з більшістю осіб у залі.

Ця синхронізація залежить
не тільки від здатності

зрозуміти основне поняття,

вона також залежить від здібності
мати спільну мову, розуміння

і спільну систему вірувань.

Бо нам відомо, що в багатьох випадках

люди розуміють ту саму історію
у дуже різний спосіб.

Тож щоб перевірити це в лабораторії,
ми зробили такий експеримент.

Ми взяли оповідання Дж. Селінджера,

у якому чоловік не бачить, куди пішла
його дружина під час вечірки,

тож він телефонує кращому другові, питаючи
"Ти не бачив мою дружину?"

Половині учасників

ми сказали, що дружина зраджує
з кращим другом.

Іншій половині —

що дружина вірна, а чоловік —
занадто ревнивий.

Одного цього речення до початку історії

було достатньо, що реакції мозку

усіх людей у групі, що вірили у зраду,

були дуже подібними у вищих ділянках —

і відмінними від другої групи.

І якщо одного речення достатньо,
щоб зробити ваш мозок подібним

до мозку людей, які думають те саме,

і дуже відмінним з людьми,
які думають інакше,

уявіть, як цей ефект
посилиться у реальному житті,

коли ми почуємо
однакову новину

після щоденного впливу

різних медіа-каналів, як-от
Fox News та The New York Times,

які подають нам дуже різний
погляд на реальність.

Тож я підсумую.

Якщо сьогодні все пішло за планом,

я використав здатність говорити вголос,
щоб синхронізуватися з вашим мозком.

І я використав цю синхронізацію,

щоб передати паттерни мого мозку,
пов'язані зі спогадами та думками,

у ваш мозок.

Під час цього, я почав демонструвати
прихований нейронний механізм,

за яким ми спілкуємося.

І ми знаємо, що в майбутньому
це допоможе нам покращити

й спростити спілкування.

Але ці дослідження також показали,

що спілкування засновано
на спільному розумінні.

І ми як суспільство маємо серйозно
замислитися,

чи ми не втратимо наше спільне розуміння
і здатність спілкуватися з людьми,

які дещо відрізняються від нас,

бо ми дозволяємо кільком сильним
медіа-каналам

отримати мікрофон,

маніпулювати та контролювати те,
як ми мислимо.

І я не знаю, як це виправити,
бо я лише вчений.

Але, може, єдиний спосіб це зробити —

повернутися до природнішого
способу спілкування,

яким є діалог,

коли не тільки я звертаюся до вас,

але — у природніший спосіб, —

я говорю і я слухаю,

і разом ми намагаємося виробити
спільне розуміння і нові ідеї.

Бо зрештою,

як люди, ми поєднані між собою,
щоб з'ясувати, ким ми є.

І наше бажання поєднатися
з мозком іншого —

дещо дуже базове,
воно починається у ранньому віці.

Тож я завершу прикладом
з мого особистого життя,

який, на мою думку, добре показує,
як зв'язок з іншими людьми

насправді визначає, ким ви є.

Це мій син Джонатан
у дуже ранньому віці.

Погляньте, як він вигадав
звукову гру разом з моєю дружиною, —

тільки з бажання і чистої насолоди
поєднатися з іншою людиною.

(Обоє вимовляють звуки)

(Сміх)

Тепер замисліться, як здатність мого сина

поєднуватися з нами
і іншими людьми з його життя

окреслить того чоловіка,
яким він стане.

І замисліться, як ви щоденно змінюєтеся

через взаємодію і поєднання
з іншими людьми з вашого життя.

Тож лишайтеся разом з іншими людьми.

Продовжуйте поширювати
ваші ідеї,

бо сума усіх нас разом, поєднаних,

більша за її частини.

Дякую.

(Оплески)