Як ми переживаємо захват — і чому це важливо?

Нейробіолог Бо Лотто разом із "Цирком Сонця" ("Cirque du Soleil") провів сміливе дослідження такої емоції як захват, а також її користі для психологічного здоров'я та поведінки. У промові він ділиться своїми висновками, відходячи на другий план під час захопливого виступу акробатів "Цирку Сонця".

Перш ніж я розпочну, хочу сказати,

що я дуже радий бути тут,

просто спостерігати за тим,
що зараз буде відбуватися на цій сцені.

А тепер ми розпочинаємо
таким питанням:

"Яка наша найбільша потреба,

найнеобхідніша потреба нашого мозку?"

І, замість відповіді, я хочу показати вам.

Насправді, хочу, щоб ви відчули.

Я дуже хочу, аби ви багато чого
відчули за ці 14 хвилин.

Отож, я прошу вас усіх встати.

Зараз ми будемо разом диригувати
музичний уривок зі Штрауса.

Згода? Ви всі його чули.

Гаразд. Ви готові?

Глядачі: Так!

Бо Лотто: Приготувалися. Один, два, три!

Це лише закінчення.

(Музика: Ріхард Штраус
"Так казав Заратустра")

Еге ж?

Ви знаєте, що зараз буде.

(Музика)

(Музика)

О, це наближається!

(Музика)

(Музика раптово зупиняється)

Ох!

(Сміх)

Правда?

Як перерваний статевий акт.

Окей, тепер ви можете сісти.

(Сміх)

Нам обов'язково потрібне завершення.

(Сміх)

Ми обожнюємо розв'язку.

(Оплески)

Мені розказали історію,
як Моцарт перед сном

ішов до фортепіано і награвав

"та-да-да-да-да".

Його батько, котрий уже був у ліжку,
напевно, думав "трясця"

І був змушений вставати,
щоб зіграти останню ноту акорду

перед тим, як вернутись у ліжко.

(Сміх)

Потреба у закінченні змушує
нас замислитись над питанням:

"А який наш найбільший страх?"

Подумайте про найсильніший страх,
страх дитинства, чи навіть зараз?

І це страх темряви.

Ми не толеруємо невизначеності.

Ми не зносимо, коли не знаємо.

Ми ненавидимо це.

Згадайте фільми жахів.

Фільми жахів завжди знімають у темряві,

у лісі,

вночі,

у морських глибинах,

у чорноті космосу.

Причина криється у тому, що було легко
знайти смерть протягом еволюції.

Якщо ви не знали, що то був хижак,

вже нічим не допоможеш.

Наш мозок навчився передбачати.

І якщо ти не подумаєш наперед, ти помреш.

Мозок передбачає, програмуючи
упередження та припущення,

які були корисними у минулому.

Але ці припущення не лише
існують у нашому мозку,

ми проектуємо їх у свою реальність.

Тут немає ніякої пташки.

Ви втілюєте значення
у зображення на екрані.

Мої слова дослівно не мають сенсу.

(Сміх)

Ви створюєте сенс
і проектуєте його на мене.

Це стосується як предметів,
так і людей.

Ви можете оцінити їхні "що" та "чому",

але ніколи не зрозумієте їхнє "як".

Це впливає на сприйняття.

Ми розглядаємо людей на основі
наших упереджень та досвіду.

Ось чому завжди найкраще прорахувати,
як зменшити невизначеність.

Тому, коли ми ступаємо у невідомість,

наше тіло реагує фізично та розумово.

Стан нашої імунної системи
погіршуватиметься.

Клітини мозку руйнуються і навіть гинуть.

Наша креативність та кмітливість
притуплюється.

Ми переходимо від емоції страху
до гніву надто часто.

Чому? Тому що страх —
це стан визначеності.

Ми стаємо морально суб'єктивними.

Ми витискаємо з себе максимум.

Якщо ви консерватор, то стаєте
ще більш поміркованим.

Якщо ви ліберал, стаєте ще більш терпимим.

Тому що це знайомий для вас стан.

Проблема полягає у тому,
що світ змінюється.

Тому або пристосуйся, або помреш.

І якщо ви хочете змінитися з А на Б,

перший крок — це не Б.

Спершу перейти від А до не зовсім А —

забути про всі упередження та припущення;

зустрітися з тим,
чого наш мозок навчився уникати;

ступити у місце невідомості.

Особливо важливо повернутися в ситуацію,

в якій мозок виробив рішення.

В ході еволюції з'явилося рішення.

Напевно, це одне із найглибших
перцептивних переживань.

І це переживання захвату.

(Музика)

(Оплески)

(Музика)

(Оплески)

(Музика)

(Оплески)

(Музика)

(Оплески)

(Вигуки)

(Оплески)

Бо Лотто: Ох, як прекрасно, чи не так?

Зараз ви, напевно, відчуваєте захоплення,
хтось більше, хтось менше, але відчуваєте.

Правда?

Що ж відбувається у вашому мозку
прямо зараз?

Протягом тисячоліть,

ми думали, писали про захват
та переживали його,

але ми знаємо ще надто мало про нього.

Аби зрозуміти, що це
і для чого він потрібен,

моя лабораторія неформатних досліджень
мала чудову можливість та задоволення

працювати з тими, хто є
найкращими творцями захоплення —

це письменники, творці,
режисери, бухгалтери:

учасники "Цирку Сонця"
("Cirque Du Soleil").

Ми поїхали у Лас-Вегас,

і записували мозкову активність глядачів

під час перегляду виступу.

Більше десятка захоплюючих виступів,

які є візитною карточкою "Цирку".

Ми також визначали поведінку перед шоу,

а також аналізували іншу групу
після виступу.

У цьому брали участь
більше, ніж 200 людей.

То що ж таке захоплення?

Що відбувається у вашому
мозку просто зараз?

Це стан мозку. Зрозуміло?

Передня частина головного мозку,
префронтальна кора,

яка відповідає за виконавчу функцію

та контроль уваги,

зараз у пригніченому стані.

Частина мозку, що називається
"мережа пасивної роботи мозку",

яка взаємодіє з багатьма іншими
ділянками всередині мозку,

які активуються під час,
наприклад, осяяння,

креативного чи дивергентного мислення
та мрійливості,

зараз збуджена.

І прямо зараз

активність у префронтальній корі
вашого мозку змінюється

І стає асиметричною у своїй активності,

зі зрушенням вправо,

що пов'язано з поступом в соціумі,

на відміну від відступу.

Насправді, активність мозку тих людей
була настільки схожою,

що ми змогли натренувати
штучну нейронну мережу

на передбачення, чи будуть люди
відчувати захоплення

із точністю, в середньому,
до 75 відсотків,

коли максимум становить 83 відсотки.

Що ж відбувається в такому стані мозку?

Отож, згідно з іншими джерелами,

до прикладу, професори Хайдт та Кельтнер

виявили, що люди почуваються
хоч і маленькою, але частиною світу.

Рівень просоціальної поведінки зростає,

бо люди все більше і більше відчувають
єдність з іншими.

Також у цьому дослідженні ми показали,

що зменшується потреба
когнітивного контролю.

І вони добре справляються з невизначеністю,
не шукаючи розв'язки.

Також у них посилюється жага до ризику.

Вони прагнуть до ризику і більш охоче
зважуються на нього.

Було ще дещо дуже важливе,

коли ми запитували людей:

"Ви схильні переживати захват?"

І вони частіше давали позитивну відповідь

після виступу, ніж до нього.

Вони справді переосмислювали
себе і своє минуле.

Захват — це, можливо, почуття,
яке більше за нас самих.

І, за словами Джозефа Кемпбелла,

"Захват — це те, що дає можливість
рухатися вперед".

Чи, як говорив наш вірний друг, напевно,

один з найкращих сучасних фоторафів,

Дуейн Майкл,

який нещодавно сказав,

що, напевно, від захвату виникає
цікавість, щоб подолати боягузтво.

Але яка різниця?
Що нам від того?

Розглянемо конфлікт,

що, здається, пронизує наше суспільство.

Якщо ви і я — це сторони конфлікту,

ми ніби на протилежних кінцях
однієї лінії.

Моя мета — довести вашу неправоту
та схилити на свою сторону.

Проблема у тому, що ви робите те ж саме.

Хочете довести, що я неправий
і схилити на свою сторону.

Розумієте, установка конфлікту —
перемогти, а не навчитися.

Наш мозок вчиться, лише якщо ми рухаємося.

Життя — це рух.

Якби ми використовували захват
не для позбавлення від конфлікту —

він потрібний, конфлікт розширює інтелект,

тільки так мозок вчиться —

а для того, щоб вступати у конфлікт
по-іншому?

Припустимо, що захват дозволить це зробити

мінімум двома різними способами?

По-перше, він дасть нам смирення
та сміливість не знати.

Так? Починати конфлікт питанням
замість відповіді.

Що ж трапиться тоді?

Починати конфлікт з невпевненістю,
а не навпаки.

По-друге, вступати у конфлікт так,

щоб хотіти зрозуміти, а не переконати.

Бо кожному здається, що він правий, так?

Тож, щоб зрозуміти іншу людину,

треба зрозуміти її упередження
та припущення,

які обумовлюють її поведінку.

Ми ініціювали експериментальне
дослідження,

щоб виявити, чи захват від перегляду
творів мистецтва

сприятиме терпимості.

І результати, насправді,
надзвичайно позитивні.

Ми можемо полегшити
наслідки гніву та огиди

через переживання захвату
завдяки мистецтву.

Тож, де нам відчути цей захват,

враховуючи те,
наскільки він важливий?

Отже, а якщо ...

Припущення:

ми можемо переживати захват
не лише у величі.

Захват — невід'ємна частина життя.

Зазвичай його пробуджує масштаб —
гори, картини сонця.

А якщо ми справді зможемо навчити себе

знаходити неможливе у простому?

І якщо це правда,

і наші дані правильні,

тоді старання, такі як наука,

ризик, мистецтво, ідеї, любов,

TED-конференція, виступ,

не лише натхненні захватом,

а можуть бути нашими провідниками
у невідомість,

домомогою для нашого розвитку.

Щиро вам дякую.

(Оплески)

Успіхів у вашому житті!

(Оплески)

(Вигуки)

(Оплески)