Уроки з життя засуджених до смертної кари

Що трапляється до вбивства? У пошуках способів зменшити кількість справ, що приводять до смертної кари, Девід Р. Дов зрозумів, що неочікувано велика кількість засуджених мають схожі біографії. У виступі він пропонує сміливий план профілактики вбивств. (Знято на конференції TEDxAustin.)

Два тижні тому

я сидів за столом на кухні

зі своєю дружиною Катею

і говорив їй, про що я буду розмовляти з вами сьогодні.

Ми маємо 11-річного сина, його звати Лінкольн. Він також сидів за столом

і робив домашнє завдання з математики.

Під час паузи в розмові з Катею

я подивився на Лінкольна

і раптом пригадав

одного зі своїх клієнтів.

Цього клієнта звали Вілл,

він був з північного Техасу.

Він майже не знав свого батька, оскільки той

покинув родину, коли мати була вагітна Віллом.

Отже, Вілл був приречений на виховання матір'ю-одиначкою,

що взагалі не було б погано,

якби його власна мати-одиначка

не страждала на параноїдальну шизофренію.

Коли Віллові було 5 років, вона намагалась вбити його м'ясницьким ножем.

Після того,

як її відправили в психіатрічний притулок,

Вілл кілька років прожив зі своїм старшим братом,

поки той не вчинив самогубство, вистреливши собі в серце.

Після цього

Вілла відправляли від одного родича до іншого;

коли йому виповнилося 9 років, він фактично жив сам.

Того ранку, сидячи біля Каті і Лінкольна, дивлячись на мого сина,

я зрозумів, що мій клієнт Вілл

в його віці

вже два роки як виживав самотужки.

Згодом Вілл приєднався до банди

і вчинив

кілька тяжких злочинів,

в тому числі, найгірший з них, -

жорстоке, жахливе вбивство.

Зрештою Вілл був засуджений до смертної кари

за цей злочин.

Але сьогодні я не збираюсь

обговорювати

моральні аспекти смертної кари. Я, звичайно ж, вважаю,

що мій клієнт її не заслуговував, але сьогодні я спробую

говорити про смертну кару

так, як я ніколи ще не говорив,

а саме,

уникаючи будь-якої полеміки.

Я вірю, що це можливо,

бо є один аспект

дебатів щодо смертної кари,

мабуть, найважливіший аспект,

щодо якого погоджуються усі,

від найвідданіших прихильників смертної кари,

до найзавзятіших її противників -

всі мають однакову думку.

Саме цей аспект я намагатимусь розкрити.

Але до цього, я хочу в кількох словах пояснити вам, як відбувається судовий процес

у справах, де стоїть питання смертної кари.

Потім я розповім вам про два важливих уроки, що їх мені дало 20 років

практики юриста в "смертних" справах

і понад сотня справ, які розвивались за однаковим сценарієм.

Уявіть собі, що процес засудження до страти - це повість,

поділена на чотири розділи.

Перший розділ кожної справи завжди однаковий

і однаково трагічний:

все починається з вбивства

невинної людини.

Потім відбувається суд,

на якому злочинця визнають винним і виносять смертний вирок;

після чого вердикт

підтверджує апеляційний суд штату.

Другий розділ - це складна юридична процедура, відома під назвою

апеляції "габеас корпус" на рівні штату.

Третій розділ - це ще заплутаніша юридична процедура під назвою

Федеральна процедура "габеас корпус".

У четвертому розділі

може статись будь-що. Адвокати можуть подати петицію про помилування,

вони можуть розпочати новий, ще складніший процес,

або нічого не робити.

Але четвертий розділ завжди закінчується

стратою.

Понад 20 років тому, коли я розпочав працювати як адвокат засуджених на страту,

ці люди не мали права на адвоката ні в другому,

ні в четвертому розділі.

Вони лишались наодинці.

До речі, тільки наприкінці 80-х років вони отримали

право на адвоката в третьому розділі

цієї повісті.

Отже, підсудним не лишалось нічого іншого,

як сподіватись, що якийсь юрист погодиться

добровільно захищати їх під час процесу.

Проблема в тому, що засуджених до смертної кари завжди було більше,

ніж компетентних юристів, які б зацікавились їхніми справами.

І тому

адвокати радше брались за справи, що дійшли вже до четвертого акту.

Авжеж, вони мали рацію - ці справи найтерміновіші,

бо таким хлопцям недовго залишалось чекати страти.

Деякі з адвокатів досягали успіху; вони домагались нового процесу для своїх клієнтів.

Деяким вдавалось подовжити життя клієнта,

інколи на кілька років, інколи на місяці.

Але не було жодного випадку

відчутного і тривалого зменшення щорічної кількості

страт в Техасі.

Цей графік наочно демонструє, що з того часу, як техаський карний

апарат почав ефективно функціонувати в середині або наприкінці 90-х,

за винятком кількох років, річна кількість страт завжди

перевищувала 20.

За середньостатистичний рік в Техасі

ми страчуємо приблизно

дві людини щомісяця.

Трапляються роки, коли кількість страт в Техасі збільшується майже до 40 - ця цифра

майже не зазнала змін за останні 15 років.

Хоча ми й далі застосовуємо смертну кару

до незмінної кількості людей щорічно,

кількість злочинців, щорічно засуджених

до страти,

кардинально зменшилась.

Отже, маємо парадокс:

щорічна кількість страт лишається високою,

тоді як щорічна кількість смертних вироків зменшується.

У чому річ?

Причиною не може бути зменшення кількості вбивств,

бо рівень вбивств не зазнав

таких раптових змін, як ті, що показані червоною лінією графіка.

Натомість

присяжні щораз частіше засуджують злочинців до довічного

позбавлення волі без права помилування,

ніж до смертної кари.

Чому такі зміни?

Причина не в зменшенні суспільної підтримки

смертної кари. Противники смертної кари тішаться тим,

що в Техасі зафіксована найменша за всю історію кількість прихильників смертної кари.

Знаєте, що означає техаський найменший рівень?

Це означає, що кількість прихильників зменшилась до 60%.

Це чудовий результат супроти середини 80-х, коли підтримка

перевищувала 80%,

але ми не можемо пояснити зменшення смертних вироків і прихильність

до довічного ув'язнення без права помилування зниженням популярності смертної кари,

бо суспільство здебільшого підтримує смертну кару.

Тоді в чому причина цього феномену?

А трапилось те,

що адвокати,

які захищають інтереси засуджених до страти, почали долучатись до справи

в перших розділах повісті про смертну кару.

25 років тому, вони зосереджували зусилля на фінальному акті.

Наприкінці 80-х років адвокати працювали над справою вже не з четвертої,

а з третьої стадії.

В середині 80-х дійшла черга до другої стадії.

Зрештою, наприкінці 90-х років адвокати стали

докладати зусиль до захисту на першому етапі справи.

Можете вважати зменшення смертних вироків і поширення

довічного ув'язнення хорошою чи поганою тенденцією.

Сьогодні я не збираюсь про це сперечатись.

Але я хочу підкреслити, що причина цієї зміни

полягає в тому, що юристи у справах зі смертної кари зрозуміли:

що раніше вони візьмуться за справу,

то більше в них шансів зберегти клієнтові життя.

Ось мій перший урок.

А ось другий урок:

мій клієнт Вілл

був не винятком з загального правила -

він був правилом.

Я люблю казати: "Назвіть мені ім'я людини, засудженої до страти,

байдуже, в якому штаті, байдуже, чи я раніше її бачив,

я розповім вам її біографію".

У 8 випадках з 10

деталі моєї розповіді

співпадуть зі справжньою біографією.

Все через те, що у 80% справ засуджені до смертної кари

є вихідцями з такої неблагополучної сім'ї, як Віллова.

80% з тих, хто чекає на страту,

з дитинства мали справу

з органами ювенальної юстиції.

Це другий урок,

який я засвоїв.

Отже, ми підійшли до аспекту,

щодо якого погодяться всі присутні.

Люди в цьому залі можуть мати різні думки

щодо того, чи правильно було страчувати Вілла,

але я впевнений, що всі погодяться,

що найкращим варіантом цієї історії

був би той,

де не сталося б жодного вбивства.

Як цього досягнути?

Мій син Лінкольн працював над математичною задачею

два тижні тому, це була складна і кострубата задача.

Він навчився, що для того, щоб розв'язати складні, кострубаті задачі,

інколи достатньо розбити їх на менші і легші задачі.

Ми застосовуємо цей підхід до більшості задач: математичних, фізичних і навіть соціально-політичних -

ми розкладаємо великі проблеми на менші і легші для розв'язання.

Але інколи трапляється,

як говорив Двайт Ейзенгауер,

що єдиним засобом розв'язати проблему

є збільшити її.

Нашу проблему ми зможемо залагодити,

тільки розширивши питання смертної кари.

Ми маємо сказати: "Добре,

ось чотири розділи

повісті про страту.

Але що трапилось

до початку історії?

Як ми можемо вплинути на життя вбивці ще до того,

як він став убивцею?

Які ми маємо можливості,

аби зіштовхнути людину

зі шляху,

який приведе до події, яка -

тут погодяться і прихильники, і противники

смертної кари -

є найгіршою з кульмінацій,

до вбивства невинної людини?

Знаєте, інколи люди кажуть

про щось:

"це вам не вища математика".

Маючи на увазі, що займатися вищою математикою - дуже складно,

а розв'язати проблему, про яку ми говоримо, досить легко.

Дивіться, це - вища математика.

Це математичне формулювання

тяги, яку видають двигуни ракети.

Те, про що ми говоримо сьогодні,

не менш складно.

Те, про що ми говоримо, теж до певної міри

є вищою математикою.

В житті мого клієнта Вілла

і 80% тих, хто очікує на вищу міру покарання,

було 5 попередніх розділів,

що трапились до того,

як вони стали героями чотириактної судової драми.

Я вважаю, що кожен з п'яти розділів - це точка дотику,

невикористана суспільством можливість

втрутитись в життя цих людей і допомогти їм зійти зі шляху,

що привів до події, яку усі, як прихильники смертної кари,

так і її противники,

вважають найгіршим кінцем.

Отже, в кожному з цих розділів:

коли його мати була вагітна,

в його ранньому дитинстві,

в його перші шкільні роки,

в його роки в старших класах,

і коли він потрапив в систему ювенальної юстиції, - в кожному з цих розділів

була маса можливостей щось змінити.

Уявімо,

що на кожному з п'яти етапів суспільство має вибір з п'яти можливих

способів втручання;

ці способи можна комбінувати і застосовувати у довільному порядку -

ми отримаємо понад 3 000 можливих стратегій допомоги

таким хлопцям, як Вілл, які обрали

небезпечний шлях.

Я не пропоную вам

готових рішень.

Ми ще багато чому маємо навчитись,

але ми вже багато чому навчились.

Ми бачимо на прикладі інших штатів,

як багато існує способів допомоги,

які ми можемо застосувати в Техасі і в інших штатах, які ще не зробили цього,

щоб уникнути найгіршого.

Я наведу кілька прикладів.

Я не торкатимусь можливих реформ судової системи.

Це тема для дискусії в колі адвокатів і судей.

Натомість, я згадаю кілька стратегій,

доступних кожному з нас,

бо це прості і очевидні заходи, для яких потрібно тільки,

щоб законодавці, виконавці, платники податків і громадяни

дійшли згоди щодо їх необхідності

і необхідності витрачати на них гроші.

Ми можемо, наприклад, запровадити систему дошкільного догляду

за дітьми з незаможних і неблагополучних сімей

і зробити цю систему безкоштовною.

Ми можемо заохочувати дітей, подібних Віллові, обрати інший життєвий шлях.

Інші штати мають таку систему, але не наш.

Ми можемо створити спеціальні школи для старших класів,

але також на рівні середніх і навіть початкових класів,

призначені для дітей, які ростуть в бідності і несприятливому середовищі,

і особливо для дітей, що вже мали справу

з ювенальною юстицією.

Кілька штатів роблять це,

але не Техас.

Ще одна річ, яку ми можемо робити,

тобто, є безліч речей, які ми можемо робити, але я хочу назвати саме ту,

яка, гадаю, викличе набагато більшу полеміку, ніж усі інші

тези мого виступу.

Ми можемо набагато рішучіше

втручатись

в небезпечно неблагополучні родини

і забирати звідти дітей

до того, як мати схопить кухонний ніж і спробує їх вбити.

Якщо ми робитимемо це,

ми маємо побудувати місце для цих дітей.

І навіть якщо ми все зробимо правильно, деякі діти залишаться поза системою

і опиняться в тому п'ятому розділі, останньому перед трагічним вбивством -

вони потраплять в систему ювенальної юстиції.

Але навіть на цьому етапі

ще не зовсім пізно.

Ще лишається можливість врятувати їх -

якщо наша ціль саме врятувати,

а не покарати їх.

Два професори університетів Північного Заходу - один викладає в Єлі, інший в Університеті Меріленда -

заснували школу

в тюрмі для неповнолітніх.

Діти відбувають свій термін покарання, але так само, з восьмої ранку до четвертої

відвідують школу.

Організувати це було складно.

Треба було знайти викладачів,

які б погодились викладати в тюрмі, відокремити

працівників школи від працівників тюрми,

але найскладніше було скласти шкільний розклад.

Знаєте, чому?

Бо люди не потрапляють в тюрму і не повертаються на волю за розкладом шкільних семестрів.

Але їм вдалось.

Усі ці засоби втручання мають щось спільне -

вони коштують грошей.

Дехто з присутніх може ще пам'ятає

стару рекламу масляних фільтрів,

герой якої казав: "Тож, можете заплатити відразу,

або заплатите згодом".

Те, що ми робимо

з системою смертної кари -

ми платимо згодом.

Але пам'ятаймо,

що 15 000 доларів, витрачені на допомогу

дітям в економічно і соціально несприятливому середовищі

на ранніх етапах їхнього життя

економлять 80 000 доларів, які б були витрачені карною системою пізніше.

Навіть якщо ви не погоджуєтесь

з моральним обов'язком втрутитись в ситуацію,

це втручання є економічно вигідним.

Я хочу розповісти вам про мою останню розмову з Віллом.

В той самий день, коли його мали стратити,

ми просто розмовляли.

Йому вже нічим не можна було

допомогти.

Ми розмовляли про його життя.

Спочатку він розповів про свого батька, якого майже не знав,

який вже помер,

потім про свою матір,

яку він знав

і яка ще жива.

Я сказав йому:

"Я знаю, що трапилось.

Я читав протоколи,

я знаю, що вона намагалась тебе вбити.

Але я завжди запитував себе,

чи справді ти пам'ятаєш ці події".

Я сказав: "Наприклад, я не пам'ятаю

себе в п'ятирічному віці.

Може ти теж пам'ятаєш події з чиїхось слів".

Він подивився на мене і нахилився вперед

і сказав: "Професоре.." Ми знали один одного 12 років, але він так і називав мене "Професор".

Отже, він сказав: "Професоре, я не хочу вас образити,

але коли ваша мама

хапається за ніж, який здається більшим за вас самих

і ганяється за вами з кімнати в кімнату і кричить, що вона вас вб'є,

а вам вдається закритись у ванній, тримати двері зсередини

і галасувати, аж поки не приїде поліція..."

Він ще раз подивився на мене і закінчив:

"Це неможливо забути".

Я сподіваюсь, що ви не забудете це:

між сьогоднішнім ранком, коли ви приїхали сюди, і обідом

в Сполучених Штатах буде скоєно

чотири вбивства.

Ми витратимо скажену кількість ресурсів на покарання тих,

хто скоїв ці вбивства, і це правильно, бо люди, які роблять погане,

заслуговують покарання.

Але трьом злочинам з чотирьох можна було запобігти.

Якщо ми дивитимимось ширше

і звернемо увагу на ранні етапи,

то справа ніколи не дійде до першого речення

повісті про смертну кару.

Дякую.

(Оплески)