Як врятувати мову від зникнення

Впродовж наступних 80 років можуть зникнути не менш, ніж 3 тисячі мов, а це означає, що замовкне чимало культур. У цій короткій промовімовний активіст Деніел Богре-Уделл демонструє, як люди по всьому світу знаходять нові шляхи відродження мов і реконструювання традицій своїх предків. Він закликає всіх нас досліджувати мови предків. "Відродження своєї мови і підтримка своєї культури – це потужний засіб залишатись собою", - стверджує він.

Мови не просто
вмирають природним чином.

Люди відмовляються від своїх рідних мов,
бо їх примушують.

Часто цей примус є політичним.

У 1892-му,

генерал армії США Річард Генрі Пратт

стверджував, що знищення
культур аборигенів –

це єдина альтернатива знищенню
самих аборигенів.

"Знищуйте індіанців", – закликав він,
"але щадіть людей".

І до 1978 року влада робила саме це –

забирала дітей із сімей аборигенів,

та відправляла у школи-інтернати,
де їм давали англійські імена

і карали за спілкування рідною мовою.

Асиміляція виступала як замінник геноциду.

Сьогодні живими є 7 тисяч мов,

але лише деякі з них
визнані місцевою владою

чи мають підтримку онлайн.

Тож для представників переважної
більшості культур

глобалізація і далі пов'язується
з глибоким відчуженням.

Це означає, що слід відмовитись
від рідної мови на користь чужої.

І якщо нічого не зміниться,

то у найближчі 80 років
зникне не менше трьох тисяч мов.

Але ситуація змінюється.

По всьому світу

люди відроджують мови своїх предків

і відновлюють їхні культури.

Наскільки нам відомо, намагання

відродити мову почались у 1800-х,
у відповідь на зростання антисемітизму,

коли єврейська спільнота звернулась
до мови своїх предків, івриту,

як до засобу культурного відродження.

І хоча ця мова була мертвою
понад тисячоліття,

вона добре збереглася в єврейських
релігійних та філософських книгах.

Тож єврейські активісти вивчили її
та передали своїм дітям,

які стали її першими живими носіями
за останні 100 поколінь.

Сьогодні іврит є рідною мовою
п'яти мільйонів євреїв.

І, принаймні для мене,

асимільованого англомовного члена
єврейської діаспори,

іврит слугує опорою
культурного суверенітету.

Через дві тисячі років

ми все ще тут.

До недавнього часу

відродження івриту було аномалією.

Небагато мов збереглись
так добре, як він,

і створення Ізраїлю,

єврейської держави після
понад тисячолітньої перерви,

забезпечило простір для повсякденного
використання івриту.

Інакше кажучи, у більшості культур
не було такого шансу.

(Відео)
Доброго дня, мене звуть Елізабет,

і я мешкаю у Корнволлі.

Це корнська мова,

стародавня мова Корнволлу,

який сьогодні є графством
на півдні Англії.

У 1900-х корнвольські активісти
боролись за відродження своєї культури.

Їхня мова вийшла зі вжитку
понад сто років до того,

але вони використали старі книги і п'єси,
щоб навчити дітей розмовляти нею.

Однак, те покоління носіїв корнської

було розкидане по всьому Корнволлу

і не мало можливості вільно спілкуватись
рідною мовою.

Станом на 1990-ті, корнська
мова була відроджена,

але вона не процвітала.

Згодом, на початку 2000-х,
носії корнської контактували онлайн,

і використовували віртуальний простір
для щоденного спілкування.

Вони проводили щотижневі
й щомісячні заходи,

які давали їм можливість
зустрічатись та спілкуватись.

Сьогодні корнська викладається
у деяких школах.

Ця мова використовується на знаках,

у рекламі морозива,

у Вікіпедії, і навіть у мемах.

(Сміх)

(Сміх)

І тепер, коли відродилась їхня мова,

мешканці Корнволлу домоглись статусу

окремої етнічної групи, нарівні
з ірландцями, шотландцями і валлійцями.

Вони озирнулись на сторіччя
вимушеної асиміляції

та заявили: "Ми не графство в Англії.

Ми етнос зі своїми правами.

І ми все ще тут".

І вони не єдині.

Плем'я туніка-білоксі в Луїзіані
теж відроджує рідну мову.

(Відео)
"Мене звуть Теяна.

Друзі називають мене тихою бурею."

Це почалося в 1980-х,

коли Донна П'єріта і її сім'я

почали їздити в Батон-Руж та Новий Орлеан,

щоб зробити копії старих словників, які
зберігалися в університетських архівах.

Ці люди хотіли вивчити мову туніка,

навчити дітей спілкуватись нею,
та поширити її у спільноті.

Сьогодні вони стоять на чолі
відродження мови туніка.

Від 2014-го понад 100 осіб опанували
її на курсах мовного занурення,

а згідно з переписом 2017-го,

додалось 32 нових носіїв,

декотрі з яких, як Елізабет, донька Донни,

передають мову туніка своїм дітям.

Ці нові носії мови користуються нею,

створюють відео у Фейсбуці, а також меми.

(Сміх)

(Сміх)

(Сміх)

І чим більше вони вживають цю мову,

тим більше надихають інших
долучатись до її відродження.

Нещодавно одна з представниць цього
етносу, мешканка Техасу, написала Елізабет

у Фейсбуці, запитуючи, як сказати:
"Благослови ці землі".

Це напис для плакату на подвір'ї,

щоб продемонструвати сусідам,
що її культура

живе та розвивається.

Тож іврит, корнська і туніка –

це лише три приклади масштабного руху
на всіх континентах за відродження мов.

І чи йдеться про мову жерре
на Нормандських островах,

чи про кенійську мову жестів,
носії якої мешкають у Найробі,

усі спільноти активістів, які намагаються
зберегти чи відродити мову,

мають одну спільну рису: медіа,

які дозволяють поширювати
та вивчати їхню мову.

І завдяки поширенню Інтернету,

розширення можливості
створення й використання медіа,

збереження та відродження мов предків

зараз можливе, як ніколи раніше.

Тож якими були мови ваших предків?

Мови моїх предків – іврит, їдиш,
угорська та гельська,

хоча я ріс в англомовному середовищі.

На моє щастя, усі ці мови
представлені онлайн.

Особливо іврит – ця мова
встановлена у моєму айфоні,

вона підтримується ґуґл-перекладачем,

є навіть перевірка правопису.

І навіть, якщо ваша мова
не настільки широко підтримується,

раджу вам пошукати,

адже, можливо, хтось десь вже почав
використовувати її онлайн.

Відродження своєї мови
та підтримка своєї культури –

це потужний засіб залишатись собою
в епоху глобалізації,

адже, як я недавно дізнався, на івриті

"'nḥnw 'dyyn k'n"
означає

"ми все ще тут".

Дякую.

(Оплески)