Томас Інсель: На шляху до нового розуміння психічних захворювань

На сьогоднішній день, завдяки ранній діагностиці кількість смертей від серцевих захворювань знизилась на 63% порівняно з кількома десятиліттями тому. Томас Інсель, директор Національного інституту психіатрії, розмірковує: чи могли б ми зробити те ж саме з депресією чи шизофренією? Він стверджує, що перший крок у цій новій галузі досліджень - це кардинальне переосмислення. Ми повинні почати розуміти ці розлади як "розлади роботи мозку", а не "психічні розлади". (Зйомки на TEDxCaltech.)

Що ж, почнемо з добрих новин,

і ці добрі новини пов'язані з тим, що ми знаємо

на основі біомедичних досліджень,

які, власне кажучи, змінили наслідки

багатьох важких захворювань.

Почнемо з лейкозу,

гострого лімфобластного лейкозу, ГЛЛ,

найпоширенішого ракового захворювання серед дітей.

Коли я був студентом,

показник смертності сягав близько 95 відсотків.

Сьогодні, 25-30 років потому, ми маємо справу з

показником смертності, що знизився на 85 відсотків.

Щороку шість тисяч дітей,

які колись померли б від цього захворювання, одужують.

Якщо ви хочете побачити справді високі показники,

погляньте на ці показники серцевих захворювань.

Серцеві захворювання були найбільшими вбивцями,

особливо це стосується чоловіків, яким за 40.

Сьогодні ми домоглися зниження рівня смертності на 63 відсотки,

від серцевих захворювань --

дивовижно, 1,1 мільйона людей уникають смерті щороку.

Неймовірно, але СНІД був нещодавно названий,

минулого місяця, хронічним захворюванням,

а це означає, що 20-річна людина, яка набуває статусу ВІЛ-інфікованої,

житиме не тижні, місяці чи кілька років,

як ми стверджували всього десятиріччя тому,

а проживе ще десятки років,

і, ймовірно, помре у віці за 60-70 років з інших причин.

Усе це просто дивовижні, дивовижні зміни

поглядів на деяких з найбільших вбивць.

І один з них зокрема,

про який, можливо, і не знали б, це інсульт,

який, як і серцеві захворювання,

є одним із найбільших вбивць у цій країні.

Це хвороба, про яку відомо,

що якщо ви зможете доставити людей до пункту медичної допомоги

за три години з моменту появи симптомів,

то 30 відсотків хворих зможуть залишити лікарню

без жодного натяку на будь-яку непрацездатність.

Дивовижні історії,

історії з хорошими новинами,

усі з яких зводяться до розуміння

певних речей про захворювання, що дає нам змогу

рано виявляти і рано втручатись.

Раннє виявлення, раннє втручання,

ось історія цих досягнень.

На жаль, не всі новини такі втішні.

Поговорімо про іншу історію,

пов'язану з самогубством.

Саме по собі, це звісно ж не захворювання.

Це стан або ситуація,

котра призводить до смерті.

Ви можете і не усвідомлювати, наскільки це поширено.

Щороку в США скоюють 38,000 самогубств.

Це означає одне самогубство на кожні 15 хвилин.

Це третя найпоширеніша причина смерті серед людей

віком 15-25 років.

Досить незвично усвідомлювати той факт,

що це вдвічі поширеніше явище ніж вбивство,

і, як не дивно, частіша причина смерті,

ніж ДТП з летальними наслідками в цій країні.

Однак коли ми говоримо про самогубство,

то мусимо враховувати і медичні фактори,

оскільки 90 відсотків самогубств

пов'язані з психічними розладами:

депресією, біполярним афективним розладом, шизофренією,

анорексією, межовим розладом особистості. Існує великий перелік

розладів, котрі цьому сприяють,

і як я зазначив раніше, часто в молодому віці.

Але ці розлади провокують не лише смертність,

а ще й хворобливість.

Якщо проаналізувати явище непрацездатності,

згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я,

які вона називає роками життя, втраченими через непрацездатність,

це щось на зразок вимірів, про які ніхто б і не подумав,

за винятком економіста,

за винятком того, що це один спосіб надолужити втрачене,

стосовно непрацездатності з медичних причин,

і як бачите, по суті 30 відсотків

усіх випадків непрацездатності з медичних причин

можна пов'язати з психічними розладами,

психоневрологічними синдромами.

Ви, мабуть, не бачите у цьому сенсу.

Тобто, рак здається набагато серйознішим.

Серцеві захворювання видаються набагато серйознішими.

Проте ви бачите, що, власне кажучи, вони набагато нижче у списку,

і це тому, що ми розмовляємо зараз про непрацездатність.

Що провокує непрацездатність для таких розладів

як шизофренія, біполярний афективний розлад та депресія?

Чому вони очолюють наш рейтинг?

Що ж, очевидно, є три причини.

По-перше, вони дуже поширені.

Приблизно кожен п'ятий страждає від одного з цих розладів

протягом свого життя.

По-друге, деяких людей

це справді робить непрацездатними,

це приблизно чотири-п'ять відсотків, можливо кожен 20-ий.

Але важливою причиною таких показників, такої високої хворобливості,

і певною мірою такої високої смертності

є той факт, що вони прогресують у ранньому віці.

П'ятдесят відсотків виявляють перші симптоми до 14 років,

75 відсотків до 24 років.

Така картина дуже відрізняється від ситуації

з раком чи серцевими захворюваннями,

діабетом, гіпертонією -- більшістю важливих захворювань,

які, на нашу думку, є причиною непрацездатності та смертності.

Це справді хронічні розлади молоді.

Я почав свою розповідь з того, що є хороші новини.

І ця, очевидно, не є однією з них.

Це та частина, яка, мабуть, є найважчою,

і у певному сенсі стала для мене одкровенням.

Моя робота, власне кажучи, полягає в контролі нашого руху вперед

стосовно всіх цих розладів.

Я працюю на федеральний уряд.

Насправді я працюю на вас. Ви платите мені заробітну плату.

І, можливо, на даному етапі, коли ви знаєте, що я роблю,

чи радше, що мені не вдалось зробити,

ви подумаєте, що мене напевно варто звільнити,

і я, звісно ж, міг би це зрозуміти.

Але я хочу дещо запропонувати, і я знаходжусь тут,

аби сказати вам, що на мою думку, незабаром

світ кардинально змінить своє ставлення до даних захворювань.

До цього часу я розповідав вам про психічні розлади,

душевні хвороби.

Це, власне кажучи, не зовсім прийнятний термін на сьогодні,

і люди відчувають, що з певних причин

політично коректніше було б використовувати термін поведінкові розлади,

тобто мова йде про розлади поведінки.

Досить справедливо. Це розлади поведінки

і це душевні розлади.

Але я хочу висловити вам думку про те,

що обидва терміни,

якими користуються вже протягом століття чи більше,

насправді зараз лише перешкоджають прогресові,

і про те, що, в принципі, для досягнення успіху

потрібно переглянути ці розлади як порушення роботи мозку.

Зараз деякі з вас захочуть сказати:

"О господи, знову те саме.

Ми почуємо про біохімічний дисбаланс

або ж про ліки,

або про деякі спрощені погляди,

що візьмуть наш суб'єктивний досвід

і розкладуть його на молекули, чи можливо у щось на зразок

дуже рівного, одновимірного розуміння

того, як це страждати від депресії чи шизофренії.

Коли мова йде про мозок, то це зовсім не

одновимірно, спрощено чи зменшено.

Це, звісно ж, залежить на якому рівні

або у яких масштабах ви думаєте,

однак це орган неймовірної складності,

і ми лише починаємо розуміти

як точно його вивчати, і немає значення, чи ви думаєте про

100 мільярдів нейронів у корі головного мозку

чи про 100 трильйонів синапсів,

що становлять усі з'єднання.

Ми щойно почали розуміти,

як ми сприймаємо цей складний механізм,

що виконує дивовижні способи обробки інформації,

і використовуємо власний розум, аби зрозуміти

напрочуд складний мозок, що підтримує нашу власну свідомість.

Це щось на кшталт жорстокої витівки еволюції -

ми просто не маємо мозку,

який був би достатньо пристосований, аби зрозуміти самого себе.

Певною мірою, це змушує нас відчувати, що

коли ми у безпечній зоні вивчення поведінки чи пізнання,

чогось, що можна спостерігати,

це певним чином виглядає більш спрощеним чи зменшеним,

ніж спроба залучити цей складний, таємничий орган,

який ми починаємо намагатись зрозуміти.

А зараз торкнемось питання порушень роботи мозку,

про які я вам розповідав, а саме

депресії, обсесивно-компульсивного розладу,

посттравматичного стресового розладу.

Незважаючи на те, що ми не маємо глибокого розуміння

їхнього аномального розвитку

або того, як мозок реагує на ці захворювання,

нам уже вдалось визначити

певні з'єднувальні відмінності або деякі шляхи,

за якими відрізняються схеми

у людей, що страждають від цих розладів.

Ми називаємо це людським коннектомом,

і ви можете уявити собі коннектом

як щось на зразок монтажної схеми мозку.

За кілька хвилин ви дізнаєтесь більше про це.

Важливим у даному випадку є те, що якщо ви почнете спостерігати

за людьми, котрі мають такі розлади, а це кожен п'ятий з нас,

що певним чином бореться,

то ви побачите багато варіантів

того, як працює мозок,

однак є певні передбачувані моделі, і ці моделі

належать до факторів ризику розвитку одного з цих розладів.

Це трішки по-іншому ніж те, як ми розмірковуємо про такі порушення роботи мозку

як хвороби Гантінґтона, Паркінсона чи Альцгаймера,

коли руйнується частина кори головного мозку.

У цьому ж випадку мова йде про затори або інколи об'їзди,

а деколи справа у тому, як поєднані між собою речі,

і як функціонує мозок.

Ми можете, якщо хочете, провести паралель

з інфарктом міокарда, серцевим нападом,

коли мертва тканина знаходиться у серці,

у порівнянні з аритмією, коли орган просто не функціонує

через внутрішні проблеми взаємодії.

Будь-який із двох варіантів убив би вас; лише для одного з них

характерні значні пошкодження.

Розмірковуючи про це, було б краще, власне кажучи, зануритись

трохи глибше у певний конкретний розлад, і це буде шизофренія,

тому що, на мою думку, це хороший приклад,

що допоможе зрозуміти, чому важливо розглядати це як порушення роботи мозку.

Це дослідження Джуді Рапопорт та її колег

з Національного інституту психічного здоров'я,

які вивчали дітей із дуже ранніми проявами шизофренії.

Угорі вже помітні

ділянки червоного, оранжевого чи жовтого кольору,

тобто місця, де є менша кількість сірої речовини.

Науковці проводили спостереження упродовж п'яти років,

порівнюючи їх згідно з віковими групами.

Ви бачите, що особливо в області

дорсолатеральної префронтальної кори

чи верхньої скроневої звивини є суттєві втрати сірої речовини.

І важливо, що якщо спробувати змоделювати це,

то на думку спадуть звичні прояви,

такі як втрата кіркової маси, втрата сірої речовини мозку,

а у випадку з шизофренією ви виходите за рамки,

і на певному етапі, коли ви вже надто далеко,

ви перетинаєте поріг, і це саме той поріг,

який дає право твердити, що ця людина має таке захворювання,

оскільки з'являються поведінкові симптоми

у вигляді галюцинацій та марень.

Це те, що ми можемо спостерігати.

Але придивіться уважніше і ви побачите, що, насправді, вони перетнули інший поріг.

Вони перетнули мозковий поріг набагато раніше,

можливо, не у 22 чи 20,

а навіть у віці 15 чи 16 років ви можете вже простежити,

що траєкторія розвитку досить відрізняється

на рівні мозку, а не на рівні поведінки.

Чому це має значення? Що ж, по-перше, тому що

у випадку порушень роботи мозку поведінка міняється в останню чергу.

Ми знаємо це на прикладі хворіб Альцгаймера, Паркінсона, Гантінґтона.

Зміни у мозку відбуваються за десятиліття чи навіть більше

до моменту появи перших ознак поведінкових змін.

Наявні на сьогодні засоби допомагають виявити

ці зміни у мозку набагато раніше, задовго до появи симптомів.

Але, що найважливіше, повернімося до того, з чого ми почали.

Хороші новини у медицині полягають

у ранній діагностиці та ранньому втручанні.

Якщо б ми чекали на серцевий напад,

то пожертвували б 1.1 мільйонами життів

щороку у цій країні через хвороби серця.

Це саме те, що ми робимо сьогодні,

вважаючи, що кожен, хто страждає від одного з цих порушень роботи мозку,

порушень структури мозку, має розлади поведінки.

Ми чекаємо, поки поведінка стане очевидною.

І це не рання діагностика. Це не раннє втручання.

Щиро кажучи, ми ще не зовсім готові до цього.

Ми не володіємо всіма фактами. Ми навіть не знаємо,

ані якими засобами будемо користуватись,

ані що конкретно нам потрібно шукати у кожному випадку, аби змогти

впоратись раніше, ніж з'являться зміни у поведінці.

Але це дає нам зрозуміти потрібний напрямок думок,

і куди нам треба рухатись.

Чи вдасться нам невдовзі досягти мети?

На мою думку, це станеться

протягом кількох наступних років, але я хотів би завершити

цитатою про спроби спрогнозувати, як це станеться,

словами людини, котра багато думала про зміни

у поняттях та зміни у технологіях.

"Ми завжди переоцінюємо зміни, що трапляться

у найближчі два роки та недооцінюємо

зміни, що трапляться у наступне десятиліття," - Білл Ґейтс.

Щиро дякую.

(Оплески)