Прості рішення для життя з хворобою Паркінсона

Прості рішення часто є найкращими, навіть коли мова йде про щось таке складне, як хвороба Паркінсона. У цьому надихаючому виступі Мілея Сонеджі ділиться доступними дизайнами, які роблять повсякденні завдання тих, хто живе з хворобою Паркінсона трохи легшими. "Технологія - це ще не все," говорить вона. "Нам потрібні рішення, орієнтовані на людей."

В Індії в нас дуже великі сім'ї.

Присягаюся, що кожен з вас про це чув.

І це означає, що в нас доволі
багато сімейних подій.

У дитинстві мої батьки
мусили тягнути мене на ці сімейні події.

Але те, на що я завжди
з нетерпінням чекала, це ігри

з моїми двоюрідними
братами та сестрами.

І там зажди був дядько,

завжди готовий гратися,

стрибав навколо нас,

мав різні ігри для нас,

створював для нас кращі
моменти нашого життя.

Цей чоловік був надзвичайно успішним:

він був упевненим і впливовим.

А потім я бачила, як погіршувалося здоров'я
цього міцного і бадьорого чоловіка.

Йому діагностували хворобу Паркінсона.

Паркінсон - це захворювання, що
викликає дегенерацію нервової системи.

Це означає, що для людини, яка раніше
була незалежною,

такі дії, як пити каву, раптом стають
набагато складнішими, через тремтіння рук.

Мій дядько почав використовувати
ходунки, щоб ходити,

і щоб повертатися.

Він буквально повинен був
робити один крок за раз, ось так,

і це займало вічність.

І людина, яка раніше
була в центрі уваги

на кожному сімейному зібранні,

раптом почала ховатися за іншими людьми.

Він ховався від поглядів людей,
повних жалю.

І він не один такий у світі.

Кожного року 60 тисячам людей
діагностують Паркінсона,

і ця кількість тільки збільшується.

Як дизайнери, ми мріємо, що наші проекти
вирішать ці багатогранні проблеми;

одне рішення, що вирішить усе.

Але це не завжди так.

Можна спробувати також фокусуватися
на простих проблемах,

і створювати маленькі рішення для них,
і врешті-решт зробити щось велике.

Моєю метою було
не вилікувати Паркінсона,

а зробити їхні щоденні дії
набагато простішими,

і тим самим щось змінити.

Перше, на що я звернула увагу,
було тремтіння рук, так?

Мій дядько сказав мені, що він перестав
пити каву або чай в громадських місцях,

лише через зніяковіння.

Тому я розробила чашку,
що не проливається.

Вона працює просто завдяки своїй формі.

Вигин на вершині відштовхує рідину назад
кожен раз, коли у хворого тремтять руки,

це утримує рідину всередині,
на відміну від звичної чашки.

Але головне те, що вона не позначена як
"спеціально для хворих на Паркінсона".

Вона виглядає як чашка, якою можуть
користуватися ви, я, будь-хто незґрабний,

і це робить її більш комфортною для
використання, щоб не виділятися.

Отже одна проблема вирішена,

ще дуже багато попереду.

Увесь цей час я розмовляла з ним,

ставила питання,

а потім зрозуміла, що отримувала
дуже поверхневу інформацію,

або просто відповіді на мої запитання.
Але мені дійсно було

потрібно зануритися глибше,
щоб отримати новий погляд на речі.

Тому я подумала, що поспостерігаю
за ним в його повсякденних діях,

тоді, як він їсть,
тоді, як дивиться телевізор.

А потім, коли я насправді спостерігала за
тим, як він ішов до обіднього столу,

мені стало цікаво, як людина,
якій так важко ходити по рівній поверхні,

може підніматися сходами?

Тому що в Індії у нас немає модних
ескалаторів, що доставлять вас нагору,

як у розвинених країнах.

Йому треба самому
підніматися сходами.

Він сказав мені,

"Що ж, давай я покажу тобі,
як я це роблю."

Давайте подивимося на те, що бачила я.

Стати в таку позицію
зайняло багато часу.

і увесь цей час я думала:

"Боже, він дійсно збирається це зробити?

Чи він справді, справді збирається це
зробити без ходунків?"

І потім ...

(Сміх)

І повороти, він справився з
ними так легко.

Що ж - шоковані?

Ну, я також була шокована.

Людина, яка не могла
ходити по рівній підлозі,

раптом стала професіоналом
з підйому по сходах.

Досліджуючи це, я зрозуміла, що так
було завдяки безперервному рухові.

Інший чоловік, що також страждає
від тих самих симптомів

і використовує ходунки,

у той момент, коли сідає на велосипед,

всі його симптоми зникають,

тому що це - безперервний рух.

Головним для мене було
перенести відчуття ходьби по сходах

на рівну поверхню.

І багато ідей були випробувані
і перевірені на ньому.

Але спрацювала, нарешті, ось ця.
Давайте подивимося.

(Сміх)

(Оплески)

Він йшов швидше, правда?

(Оплески)

Я називаю це ілюзією сходів,

і насправді, коли ілюзія сходів різко
закінчилася, він завмер,

і це називається завмиранням ходи.

Так буває часто,

так чому б не прокласти ілюзію сходів
через усі їхні кімнати,

дозволивши їм відчувати себе
набагато впевненіше?

Ви знаєте, технологія - це ще не все.

Нам потрібні рішення,
орієнтовані на людей.

Я могла б легко зробити це
через проектор,

чи Google Glass, чи щось подібне.

Але я вирішила зупинитися
на принті на підлозі.

Цей принт можна зробити в лікарнях,

щоб пацієнти відчували себе
набагато приємніше.

Я хочу дати можливість кожному хворому
на Паркінсона відчути себе

так, як відчував себе
мій дядько того дня.

Він сказав, що я допомогла йому
відчути себе знову, як раніше.

"Розумний" в сучасному світі став
синонімом до "високотехнологічний",

і світ лише стає все більш і більш
розумним з кожним днем.

Але чому щось розумне не може бути
настільки простим і таким ефективним?

Усе, що нам потрібно, це трохи
співчуття та зацікавленості,

щоб піти та спостерігати.

Але давайте не зупинятися на тому.

Давайте знайдемо ці складні проблеми.
Не будемо їх боятися.

Розіб'ємо їх, розберемо їх на
набагато менші проблеми,

а потім знайдемо прості рішення для них.

Випробуємо ці рішення,
якщо необхідно - зазнаємо невдачі,

та з новим розумінням зробимо іх краще.

Уявіть, що б ми усі могли зробити,
якби кожен придумав просте рішення.

Яким був би світ, якби ми поєднали
усі наші прості рішення?

Давайте зробимо світ розумнішим,
але простими рішеннями.

Дякую.

(Оплески)