Чому темношкірих дівчат карають в школі та як це змінити?

По всьому світу темношкірих дівчат виганяють зі шкіл у зв'язку з політикою покарання, стверджує авторка та дослідниця соціальної справедливості Монік В. Морріс. Результат - незліченна кількість дівчат змушена зіткнутися з небезпечним майбутнім та обмеженими можливостями. Як ми можемо покласти кінець цій кризі? У своїй чуттєвій промові Морріс розкриває причини відштовхування та розповідає про можливі способи перетворення шкіл на місця зцілення та процітання для темношкірих дівчат.

Коли я була в шостому класі,
я вплуталася в шкільну бійку.

Це не була моя перша бійка,

але перша, яка трапилася
в школі.

Я билася з хлопцем, який був
майже на 30 см вищий за мене

та фізично сильніший.

Він дражнив мене вже кілька тижнів.

Одного разу на уроці фізкультури він
наступив мені на ногу і не вибачився,

тому, сповнена гніву, я схопила його
і повалила на землю.

Я відвідувала гурток дзюдо до цього.

(Сміх)

Наша бійка тривала
менше двох хвилин,

але вона була чудовим відображенням
бурі емоцій,

яка в мені вирувала,

як в юної жертви сексуального насилля

і як в дівчини, що намагалася побороти
ізоляцію

та насилля
в інших сферах свого життя.

Я боролася з ним,

але я також боролася з чоловіками та
хлопцями, які ґвалтували моє тіло,

та культурою, яка забороняла
про це говорити.

Вчитель зупинив бійку,

і директорка викликала мене
до свого кабінету.

Але вона не сказала:
"Монік, що з тобою не так?"

Вона дала мені час перевести подих

і запитала: "Що трапилося?"

Мої вчителі ставилися до мене
з розумінням.

Вони знали мене.

Знали, що я люблю читати;
знали, що я люблю малювати;

знали, що я обожнюю співака Принца.

І вони використали ці дані, щоб
допомогти мені зрозуміти

чому мої дії та дії мого однокласника
негативно впливали

на учнів.

Вони не відсторонили мене від занять;

вони не викликали поліцію.

Бійка не перешкодила мені прийти
до школи наступного дня.

Вона не перешкодила мені
закінчити школу та вчителювати.

Але на жаль, більшість темношкірих дівчат
із США та всього світу не можуть

поділитися такою ж історією сьогодні.

Ми живемо в часи кризи,
коли темношкірих дівчат

виштовхують зі школи -

не тому, що вони становлять
неминучу загрозу безпеці школи,

а тому що для них школа -

це місце покарання та маргіналізації.

Саме це я почула від
темношкірих дівчат по всій країні.

Але цю проблему можна вирішити.

Ми можемо змінити історію.

Розпочнемо з деяких даних.

Національний інститут з питань правосуддя
для темношкірих жінок

провів аналіз даних

про громадянські права,
зібраних Міністерством освіти США;

і виявив, що частка темношкірих дівчат
у континуумі дисципліни

в школах надзвичайно висока.

Це не означає, що інші дівчата не
стикаються з обмежувальною дисципліною

чи що частка інших дівчат
в цьому континуумі

не висока.

Проте темношкірі дівчата -
єдина група,

чия частка висока скрізь.

Вірогідність того, що темношкірих дівчат
усунуть від занять один раз чи більше

у 7 разів вища, ніж
у їхніх білих ровесниць,

а шанси того, що їх судитимуть у справах
неповнолітніх, - втричі більші,

ніж у білих і латиноамериканських ровесниць.

Нещадавнє дослідження Джорджтаунського
центру бідності та нерівності

частково пояснило виникнення
такої нерівності,

підтвердивши, що темношкірі дівчата

стикаються з віковим тиском,

тобто їх розглядають, як дорослих,
на відміну від білих ровесниць.

Окрім того, дослідження показало:

люди вважають, що темношкірим дівчатам
потрібно менше піклування та захисту,

що вони знають більше про секс

і що вони більш незалежні,
ніж їх білі ровесниці.

Дослідження також встановило,

що сприйняття нерівності дівчатами
розпочинається у віці 5 років

і що це сприйняття та нерівність
з часом збільшуються

та досягають свого апогею, коли
дівчатам 10-14 років.

Не обходиться і без наслідків.

Переконання, що дівчина старша, може
викликати суворіше ставлення до неї,

негативну реакцію у випадку помилки

та звинувачення у випадку
заподіяння їй шкоди.

Дівчина також може почати задумуватися
над тим, що з нею щось не так,

а не над умовами,
в яких вона перебуває.

Темношкірих дівчат зазвичай вважають
занадто голосними, занадто агресивними,

занадто злими, занадто помітними.

Риси, які зазвичай розглядаються
стосовно нетемношкірих дівчат

і які не беруть до уваги події,
що відбуваються в житті дівчини,

або її культурні норми.

І це відбувається не лише в США.

У Південній Африці

темношкірих дівчат
старшої школи в Преторії

відмовляли ходити в школу
через природну зачіску

без хімічної обробки.

Що зробили ці дівчата?

Вони почали протестувати.

І було приємно бачити, як
більша частина глобальної спільноти

підтримує дівчат, які
борються за справедливість.

Але були й ті, хто вважали їх
деструктивними,

тому що вони насмілилися
поставити запитання:

"Якщо ми не можемо бути темношкірими
в Африці, то тоді де?"

(Сміх)

(Оплески)

Хороше запитання.

По всьому світу

темношкірі дівчата розглядають
це питання.

По всьому світу

темношкірі дівчата прагнуть, щоб
їх помітили, прагнуть бути вільними

та борються за включення

у світ перспектив, який забезпечує
безпечна для навчання обстановка.

У США маленьких дівчат,
які ледь з підгузків виросли,

арештовують в школі за істерику.

Дівчат не приймають
в середній школі

через природню зачіску

або асортимент одягу.

Дівчата у старших класах
зазнають насилля

з боку поліцейських у школі.

Де дівчата можуть бути темношкірими
без догани чи покарання?

Проблема не зводиться лише
до цих прикладів.

Як у дослідниці та педагогині,

в мене була можливість працювати
з такими дівчатами, як Стейсі,

що записана в моїй книзі
під заголовком "Відкинута",

вона має труднощі через участь
в актах насильства.

Вона уникає нейронаукового
та структурного аналізів,

запропонованих наукою

стосовно впливу її
негативного дитячого досвіду

на участь в актах насилля,

та описує себе як
"проблемну дитину",

бо саме так зазвичай
називають її вчителі

під час усунення від занять.

Але ось в чому справа.

Ізоляція та інтерналізація шкоди
поглиблюється на самоті.

Саме тому, коли дівчата в біді,
ми повинні не відштовхувати їх,

а встановлювати тісніший контакт.

Освіта - надзвичайно важливий
захисний механізм

проти зв'язку з системою
кримінального законодавства.

Отже, ми повинні розробляти
стратегію та практику,

яка пов'язуватиме дівчат
з навчанням,

а не відштовхуватиме їх від нього.

Це - одна з причин, чому
освіта - боротьба за свободу.

Коли дівчата почуваються в безпеці,
вони вчаться.

Коли вони відчувають небезпеку,
вони борються,

протестують, сперечаються,
тікають, ігнорують.

Людський мозок запрограмований
захищати нас у випадку загрози.

До тих пір, поки школа розглядається

як загроза або частина мозаїки негативу
в житті дівчини,

вона чинитиме опір.

Але коли школи стануть
місцями зцілення,

вони також стануть
місцями навчання.

Що ж означає вираз
"школа - місце зцілення"?

Що ж, для початку, це означає,
що ми повинні негайно припинити

політику та практику нападу на
темношкірих дівчат через зачіску чи одяг.

(Оплески)

Зосередимося на тому,
як і що дівчина вчить,

а не на контролі її тіла,
що спрощує зґвалтування,

чи покаранні дітей за умови,
в яких вони народилися.

На цьому етапі батьки та занепокоєні
дорослі можуть розпочати роботу.

Розпочніть діалог зі школою

та закликайте їх до вирішення
проблеми дрес-коду

та іншої політики, пов'язаної
з поведінкою, як сумісного проекту

батьків і дітей

з метою навмисного уникнення
упереджень і дискримінації.

Проте, пам'ятайте,

що деякі дії, які завдають шкоди
темношкірим дівчатам, неписані.

Робота над розв'язанням
проблеми упереджень повинна тривати

і вона покаже, чи ми бачитимемо темношкірих
дівчат, якими вони є насправді,

чи так, як нам нав'язали.

Займайтеся волонтерством в школі

та з урахуванням культурних і гендерних
аспектів започатковуйте групи обговорення

з ученицями,

які стикаються з маргіналізацією
в школах.

Створіть для них місце,

де вони б могли аналізувати
свою ідентичність і досвід в школі.

Якщо школи стануть місцями зцілення,

нам не будуть потрібні поліцейські

і доведеться збільшити число
консультантів у школах.

(Оплески)

Освіта - це боротьба за свободу.

Ми всі повинні бути борцями за свободу.

Хороша новина в тому, що деякі школи

активно працюють над тим,
щоб позиціонуватись

як місця, де дівчата
бачать себе священними та коханими.

Приватна середня школа для дівчат
в м. Колумбус, Огайо, виступає прикладом.

Вона стала прикладом тоді,
коли директор оголосив

скасування покарання дівчат
за "погану поведінку".

Окрім створення -

Фактично, вони створили
широкий спектр

альтернатив усуненню від занять,
виключенню та арешту.

Окрім розробки
програми перевиховання,

вони покращили стосунки
між учнем і вчителем,

гарантуючи наявність хоча б
одного дорослого на території,

до якого дівчина могла б звернутися
в момент кризи.

Вони побудували приміщення
вздовж коридорів школи та в класах,

де дівчата за потреби
могли б налаштуватися.

І вони розробили консультативну програму,
яка надає дівчатам можливість

розпочинати кожний день
з підвищення власної гідності,

комунікативних навичок
та встановлення мети.

В цій школі

вчителі намагаються реагувати
на негативний дитячий досвід дівчат,

а не ігнорувати його.

Вони встановлюють тісний контакт з ними,
а не відштовхують.

В результаті, їх показники прогулів
і усунення від занять знизилися,

а дівчата приходять в школу
з бажанням вчитися,

бо вони знають, що вчителі
турбуються про них.

Це важливо.

Школи, які включають мистецтво та спорт
в навчальну програму

або розробляють
програми перевиховання,

такі як реституційне правосуддя,
самосвідомість та медитацію,

надають дівчатам можливість
відновлювати стосунки не тільки з іншими,

але й з самими собою.

Реакція на складну та давню травму,

пережиту ученицями,

вимагає у тих, хто вірить в перспективи
дітей і дорослих,

будувати стосунки,
розробляти навчальні матеріли,

шукати людські і фінансові ресурси
та інші засоби,

які надають дітям можливість
зцілюватися та вчитися.

Наші школи повинні бути місцями
допомоги для найвразливіших дівчат.

Вони необхідні для створення
позитивної шкільної культури.

Наша здатність побачити в ній перспективу
повинна бути найбільшою,

коли вона знаходиться
в бідності та залежності;

коли вона пережила секс-торгівлю

або інші форми насилля;

коли вона кричить про це всьому світові

або коли мовчить.

Ми повинні підтримувати
її інтелектуальний

та соціально-емоційний добробут,

незважаючи на довжину шортів.

Можливо, складно уявити школу

як місце зцілення та процвітання
для дівчат у світі,

в якому укріпилася політика страху,

але ми повинні бути достатньо рішучими,
щоб цього прагнути.

Якщо ми приймемо цю концепцію освіти
як боротьбу за свободу,

ми зможемо змінити умови для навчання,

щоб жодну дівчину,
навіть найвразливішу,

не виштовхували зі школи.

А це перемога для всіх нас.

Дякую!

(Оплески)