Математика кохання

Пошук ідеального партнера - нелегке завдання. А наскільки це взагалі можливо з погляду математики? У цій захопливій промові математик Ганна Фрай розповідає про шаблони, за якими ми шукаємо коханих, і дає три найголовніші поради (доведені математично!), як знайти свою другу половинку.

Сьогодні я хочу розповісти вам
про математику кохання.

Гадаю, ми всі погоджуємось,

що математики - справжні майстри
з пошуку кохання.

Але не лише завдяки
нашій енергійній вдачі,

дивовижному вмінню вести розмову
та гарним пеналам.

А ще й тому, що ми добряче
попрацювали над тим,

як вирахувати собі ідеального партнера.

Автор мого улюбленого дослідження
на цю тему, яке має назву

"Чому я не маю дівчини" -
(Сміх) -

Пітер Бекас намагається вирахувати
свої шанси на те, чи йому вдасться знайти кохану.

Пітер - людина неперебірлива.

Серед усіх самотніх жінок у Великобританії

Пітер шукає всього лиш ту,
яка живе поблизу нього,

не застара і не занадто юна,

має вищу освіту,

зможе знайти з ним спільну мову,

привабливо виглядає

і його теж вважатиме привабливим.

(Сміх)

В результаті, він вирахував, що в цілій
Великобританії є всього лиш 26 таких жінок.

Поганенький результат,
правда ж, Пітере?

Для порівняння:

це майже в 400 разів менше,
ніж найоптимістичніші оцінки

того, скільки існує форм
позаземного життя.

Шанси Пітера зустрітися

з однією з тих обраних жіночок
на якійсь вечірці

дорівнюють 1 з 285 000.

Мабуть, саме тому математики

не квапляться ходити на вечірки.

Але я особисто

не така песимістка.

Бо, як і всі ви, знаю,

що кохання працює зовсім не так.

Людські почуття не є такими гарненько
впорядкованими, раціональними та передбачуваними.

З іншого боку, це аж ніяк не означає,

що математика не може нам
нічим зарадити в цій справі,

бо кохання, як і все решта в житті,
має багато шаблонів і моделей,

а математика, зрештою, є наукою,
що ці шаблони й моделі досліджує.

Вона вивчає прогнози погоди
й коливання на фондовій біржі,

рух планет
і розвиток міст.

А, чесно кажучи,
жодне з цих явищ

не є впорядкованим
чи легко передбачуваним.

Я вірю, що математика
така могутня,

що може дати нам змогу по-новому
подивитись на все, що завгодно.

Навіть на таке загадкове явище як кохання.

І щоб переконати вас у тому,

що математика - просто дивовижна,
прекрасна й надзвичайно корисна,

я дам вам свої три улюблені поради щодо кохання,
які можна перевірити математичними способами.

Отож, порада номер один:

як знайти партнера через Інтернет.

Мій улюблений сайт знайомств - OkCupid,

не в останню чергу тому, що його
заснувала група математиків.

Математики за фахом,

вони майже десять років збирали дані

про всіх, хто користується їхнім сайтом.

Вони намагалися визначити шаблони,

на основі яких ми говоримо про себе

і спілкуємося на сайті знайомств

з іншими людьми.

Результати дослідження
виявилися доволі цікавими.

Найбільше мені до вподоби ось цей:

виявляється, що на сайті знайомств

ваша популярність не залежить
від того, наскільки ви привабливі,

і насправді, якщо люди вважатимуть
вас негарним чи негарною,

це тільки піде вам на користь.

Розповім вам, як це працює.

У, на щастя, добровільному
розділі на сайті OkCupid

ви можете оцінити чиюсь привабливість

за шкалою від 1 до 5.

Якщо порівняти цю оцінку,
середню оцінку,

з тим, скільки повідомлень отримують
люди з певної вибірки,

ви побачите зв'язок

між привабливістю та популярністю
на сайті знайомств.

Ось який графік склали хлопці з OkCupid.

Бачимо одну важливу річ -
не можна сказати, мовляв

що ви привабливіші,
то більше повідомлень отримуєте.

Але тоді виникає запитання:
що таке особливе в ось цих людях угорі,

які настільки популярніші
за он тих людей унизу,

хоча вони мають один і той же
рівень привабливості.

Виявляється, важлива не лише
гарна зовнішність.

Наведу вам один приклад.

Ось візьмемо, скажімо,
актрису Поршію де Россі.

Всі погодяться, що Поршія де Россі -
дуже вродлива жінка.

Ніхто не скаже, що вона бридка,
але, з іншого боку, і не супермодель.

А тепер порівняймо Поршію де Россі
й, наприклад, Сару Джессіку Паркер.

Багато людей, і я в тому числі,

вважають Сару Джессіку Паркер
просто фантастичною,

одним із найпрекрасніших створінь

в цілому світі.

Але інші люди,
переважно в Інтернеті,

думають, що вона трохи
схожа на коня. (Сміх)

На мою думку, якщо попросити людей
оцінити привабливість

Сари Джессіки Паркер і
Поршії де Россі

за шкалою від 1 до 5,

то, скоріше за все, вони
отримають в середньому однаковий бал.

Проте люди голосуватимуть по-різному.

Поршія дістане більшість четвірок,

бо всі одноголосно визнають
її вродливою,

тоді як Сара Джессіка Паркер
збере геть неоднозначні голоси.

Вона отримає всі можливі бали -
від найнижчого до найвищого.

І, виявляється, ота різниця в оцінках
і є найважливіша.

Саме ота різниця
робить вас популярними

на сайті знайомств.

А це значить,

що якщо хтось вважає
вас привабливим чи привабливою,

то для вас буде краще,

якщо знайдуться інші люди,
для яких ви будете страховиськом.

Це в стократ ліпше, ніж якщо
всі думатимуть,

що ви звичайна собі кралечка.

Щоб це краще усвідомити,

поставте себе на місце людей,
які надсилають повідомлення через сайт.

Наприклад, ви вважаєте когось
привабливим чи привабливою,

але здогадуєтесь, що так
думають не всі.

А це значить, що в вас
менше конкурентів,

і є додатковий стимул
написати тій людині.

А тепер уявіть, що ви
вважаєте когось гарним

і підозрюєте, що всі решта
теж так думають.

Тоді в вас закрадеться думка:
навіщо принижуватися?

І тепер найцікавіше.

Коли люди вибирають фото
для свого профілю на сайті знайомств,

вони часто хочуть якось
згладити риси,

котрі, як їм здається,
виглядають непривабливо.

Ось класичний приклад -
люди з зайвою вагою

навмисно не вибирають
фото на повний зріст,

а лисі чоловіки

зумисно публікують фотографії,
на яких вони в капелюсі.

Проте, щоб бути успішним,

треба робити якраз навпаки.

Треба підкреслювати те,
що відрізняє вас від інших,

навіть якщо вам здається,
що це когось відштовхне.

Бо людям, яким ви сподобались,
ви всеодно подобатиметесь,

а невдахи, яким ви не припали до душі,
тільки зіграють вам на руку.

Гаразд, порада номер два.
Як вибрати ідеального партнера.

Уявімо, що на любовному фронті

ви справжній казанова.

Тоді виникає питання:
як перетворити свій успіх

на довготривале щастя

і як визначити, що ось настав час
створити сім'ю?

Загалом, не варто хапатися

за першу ж ліпшу особу,
яка зацікавиться вами,

і відразу ж одружуватися
з ним чи з нею.

Водночас, якщо ви хочете
збільшити свої шанси на щастя,

не варто зволікати.

Як каже моя улюблена письменниця
Джейн Остін:

"Неодруженій жінці
двадцяти семи років

варто облишити всіляку надію на те,
що вона знову покохає чи буде коханою".

(Сміх)

Дякую, Джейн.
Та що ти знаєш про кохання?

Отож, питання звучить так:

на кому ж з усіх тих людей,
з якими ви зустрічалися за своє життя,

зупинити свій вибір?

На щастя, нам стане в пригоді
чудова математика,

а саме теорія оптимальної зупинки.

Уявімо собі,

що ви починаєте ходити
на побачення в 15 років

і плануєте одружитися до 35.

За своє життя ви зустрічатиметесь

із певною кількістю людей.

Одні будуть кращі,
другі - гірші.

Але є одне правило -
якщо ви вже одружились,

то не можете загадувати наперед,
хто там буде наступний,

і не можете повернутись назад
і змінити свій вибір.

Я з власного досвіду знаю,
що зазвичай

люди не дуже люблять, коли через
пару років про них згадує хлопець чи дівчина,

які свого часу вибрали когось іншого.
А, може, це тільки я така.

Отож, математична теорія каже,

що перші 37% кандидатів

не варто розглядати як
можливих партнерів для шлюбу.

(Сміх)

А тоді треба зупинитись
на наступному кандидаті,

який буде кращим за всіх попередніх.

Ось один приклад.

Можна математично довести,

що це найкращий спосіб

збільшити свої шанси на те,
що вам вдасться знайти ідеального партнера.

На жаль, мушу вам повідомити,
що цей метод тягне за собою певні ризики.

Уявіть собі, що ваш
ідеальний партнер

належатиме до тих
найперших 37%.

А вам, як не прикро,
доведеться відмовити йому.

(Сміх)

Якщо вірити математиці,

то вам більше ніколи не трапиться

хтось кращий,

тому ви всім відмовлятимете
і помрете на самоті.

(Сміх)

А ваші коти потрохи
гризтимуть ваші останки.

Або ще один ризик.

Уявіть, що ті перші 37%

виявляться страшенно нудними,
просто жахливими занудами.

Нічого страшного - ви ж і так
маєте на цьому етапі всім відмовляти.

Тому все в порядку -
ви нікому не кажете "так".

А тоді уявіть собі, що ваш
наступний хлопець чи дівчина

майже такий самий нудний
і жахливий,

як усі ваші попередні кохані.

Але якщо ви вірите в математичну теорію,
вам, на жаль, доведеться одружитися з ним чи з нею

і змиритися з такими, чесно кажучи,
поганенькими взаєминами.

Дуже шкода.

Однак я впевнена, що тут

компанія Hallmark має шанс підзаробити
грошенят на цьому ринку.

Наприклад, випустити ось
таку валентинку. (Сміх)

"Коханий, ти трішки кращий

за тих 37% жахливих хлопців,
з якими я зустрічалась до тебе".

В мене ніколи не виходить
висловитись так романтично.

Цей метод не гарантує вам
стовідсоткового успіху,

але інших, кращих стратегій
просто не існує.

До речі, в дикій природі

певні види риб дотримуються
саме цієї стратегії.

Вони відмовляють усім
залицяльникам,

що входять до тих
перших 37 відсотків,

а тоді вибирають першу
ж наступну рибину,

яка є більша чи там дужча

за всіх попередніх риб.

Мені здається, що підсвідомо
ми робимо так само.

В молодості ми даємо
собі більше часу

погуляти, роззирнутися довкола.

І починаємо всерйоз шукати
потенційного чоловіка чи дружину

не раніше, ніж у 25-30 років.

Я гадаю, що це прямий доказ того,

що людський мозок від природи схильний
хоча б до мінімального математичного мислення.

Отож, то була порада номер два.

Далі, порада номер три:
як уникнути розлучення.

Уявімо, що ви вже вибрали
ідеального партнера,

створили з ним сім'ю і плануєте
жити разом до кінця своїх днів.

Мені хочеться вірити, що кожен із нас
хотів би уникнути розлучення,

ну хіба що дружина Пірса Морґана
була б не проти.

Але сумна статистика сучасного життя
вказує на інше:

кожен другий шлюб у США
закінчується розлученням.

Решта країн втекли недалеко.

Пробачимо собі думку про те,

що сварки, які передують розлученню,

не піддаються математичним розрахункам.

По-перше, невідомо,

що саме треба вимірювати
чи підраховувати.

Але цей аргумент не зупинив психолога
Джона Ґоттмена.

Ґоттмен спостерігав за розмовами
сотень подружніх пар

і записав усе, що тільки можна
собі уявити.

Він занотував, що саме було сказано,

електропровідність шкіри,

вирази обличчя учасників розмови,

їхній пульс і тиск.

Словом, усе-усе, крім того,
була дружина права чи ні,

а вона, звісно ж, завжди права.

Ґоттмен та його команда виявили,

що одним із важливих чинників,
які вказують на те,

розлучиться подружжя чи ні,

є те, наскільки позитивно чи негативно
налаштованим був кожен учасник розмови.

Подружжя з низьким ризиком розлучення

отримали за шкалою Ґоттмена набагато
більше позитивних балів, ніж негативних.

Тоді як неблагополучні пари,

тобто ті, які, скоріш за все,
розлучаться,

поступово занурювались
у все більший негатив.

Спираючись на цю простеньку теорію,

Ґоттмен і його команда передбачили

ймовірність розлучення
учасників експерименту

з точністю до 90 відсотків.

Проте лише долучивши до своєї
команди математика Джеймса Мюррея,

він дійсно збагнув,

що спричиняє отой негатив,
і чому все так відбувається.

Результати їхнього дослідження

напрочуд прості та неймовірно цікаві.

Ось ці рівняння прогнозують,
як чоловік чи дружина

відреагують на наступну репліку -

позитивно чи негативно.

Вони враховують

настрій особи, коли він
чи вона на самоті,

настрій особи, коли він
чи вона поруч із партнером,

і щонайважливіше -

те, як чоловік і дружина
впливають одне на одного.

Я також хочу підкреслити,

що ці ж самі рівняння

чудово описують те,

що відбувається між двома країнами,
які ведуть гонитву озброєнь.

(Сміх)

Тому сварливе подружжя,
яке занурюється у все глибший негатив

і балансує на межі розлучення,

є насправді математичним еквівалентом
початку ядерної війни.

(Сміх)

Утім найважливішим складником
цього рівняння

є вплив людей одне на одного,

і, зокрема, так званий
поріг негативу.

Що таке поріг негативу?

Ну, скажімо, наскільки прикрим
має бути чоловік,

поки він почне дратувати
свою дружину, і навпаки.

Я завжди думала, що міцний шлюб - це коли
люди йдуть на компроміс і розуміють одне одного,

коли дають іншій людині
змогу бути собою.

Тому раніше я була б упевнена,
що найуспішніший шлюб - той,

де поріг негативу дуже високий.

Де партнери вміють
дивитись крізь пальці

та сперечаються тільки
в крайніх випадках.

Але математичні розрахунки
й подальші дослідження

довели якраз протилежне.

Найкращі, або ж найуспішніші
подружжя - це ті,

що мають дуже низький
поріг негативу.

Це ті пари, що помічають усе
до найменших дрібниць

і дозволяють одне одному
трохи поскаржитися.

Це ті пари, які постійно намагаються
працювати над своїми стосунками.

Саме їхній шлюб має найліпші
перспективи.

Пари, які все помічають

і не дають дрібницям
перерости у великі проблеми.

Звісно, що запорукою
успішного шлюбу

є не лише низький поріг негативу
й відмова від компромісу.

Але всеодно дуже цікаво,

що існує математичне підтвердження

біблійному вислову:
"Сонце нехай не заходить у вашому гніві".

Ось такі три мої поради,

як математика може стати в пригоді
коханню та шлюбу.

Я сподіваюсь, що крім цих порад,

ви ще й переконалися
у могутності математики.

Бо для мене рівняння та символи -
це не якісь дрібниці.

Це голос, який розповідає
про неймовірне багатство природи

й дивовижну простоту

шаблонів і моделей
довкола нас,

який пояснює, як функціонує світ,
і як поводимося ми.

Сподіваюсь, що хоч когось із вас

коротенький екскурс
у математику кохання

переконає хоч трішки
закохатися у математику.

Дякую.

(Оплески)