Плавучі міста, дім LEGO та інші архітектурні форми майбутнього

"Архітектурне проєктування надає форму майбутньому", - каже архітектор Б'ярке Інгельс. Цей навколосвітній тур місцями проєктів, створених його командою, дасть вам змогу здійснити подорож до електростанції з переробки відходів у енергію (яка, безсумнівно, виглядає, як гірськолижний схил), а також до будівлі у Данії "LEGO Home of the Brick", ніби побудованої з деталей відомої дитячої гри. Ви зробите короткий екскурс у передову інфрастуктуру Нью-Йорка, яка захищає місто від повені, а також у амбітний план з будівництва плавучих екологічно безпечних і самодостатніх міст, які, до того ж, адаптовані до кліматичних змін.

Моя мама завжди казала,

що у мене такі ж пропорції,
як і у фігурки LEGO.

(Сміх)

І певною мірою вона права.

LEGO — це компанія, яка стала успішною

завдяки тому, що всі вірять, що
LEGO нібито походить із їхньої країни.

Але це не так, вона з моєї батьківщини.

Тому ви можете уявити цю радість,
коли я отримав дзвінок від LEGO

і був запрошений працювати з ними
над проєктом Home of the Brick.

Це його архітектурна модель, яку ми,
звісно, ж збудували з елементів LEGO.

А ось і фінальний результат.

Ми намагалися зробити будівлю

такою ж інтерактивною,
привабливою та веселою,

як і сам конструктор LEGO,

завдяки ось таким взаємопов'язаним
майданчикам на даху.

Ви можете зайти у сквер
на першому поверсі,

по якому вільно, без жодних квитків,
гуляють жителі міста Біллун.

Це один з небагатьох музеїв у світі,

де дозволено
торкатися усіх експонатів.

Данською мовою слово "дизайн"
перекладається як "formgivning",

що буквально означає "надавати форму
тому, що до цього її не мало".

Іншими словами -- надавати
форму майбутньому.

І що мені подобається в LEGO -- це те,
що воно не є іграшкою.

Це інструмент, який дає дитині можливість
будувати свій власний світ,

граючись, розбудовувати його

та запрошувати друзів до
співпраці і співтворчості.

У цьому вся суть слова "formgivning".

Ми, люди, маємо силу надавати форму
власному майбутньому.

Надихнувшись LEGO,

ми створили проєкт
соціального житла в Копенгагені,

де уклали дерев'яні бруси
один біля одного,

залишивши між ними простір
із високими стелями і балконами.

Обережно згинаючи блоки,

ми можемо створити вигини
та будь-яку органічну форму,

адаптуючись таким чином до умов
будь-якого міського середовища.

Адже адаптивність є однією з
найпотужніших рушійних сил архітектури.

Інший приклад тут, у Ванкувері.

Нас попросили оглянути місце, де
потрійне розгалуження мосту Гренвіль

перетинає центр міста.

І ми розпочали роботу
з аналізу різних проблем.

Тут має бути дистанція приблизно
у 30 метрів від мосту,

адже влада міста хоче впевнитися,

що ніхто не споглядатиме затори на мосту.

Тут є парк, який ми
не можемо затіняти.

І у кінцевому результаті нам лишається
крихітний трикутний клаптик,

фактично замалий для будівництва.

Але тоді ми подумали,

якщо мінімальна дистанція у 30 метрів
є дійсно мінімальною,

то коли ми зведемо 30 метрів угору,
зможемо розвернути будівлю в бік.

Ми так і зробили.

Коли ви проїжджаєте через міст,

то складається враження,
ніби хтось відсовує штору,

вітаючи вас у Ванкувері.

Або ж це нагадує бур'ян, що
проростає крізь тріщини у бетоні

та цвіте, отримуючи
світло й кисень.

Проєктуючи простір під мостом,
ми працювали разом із Родні Гремом

та кількома ванкуверськими митцями,

щоб створити, як ми її називаємо,
Сікстинську капелу вуличного мистецтва --

арт-галерею, перевернуту
догори дном,

яка допомагає перетворити негативний
вплив мосту на позитивний.

Тому навіть, якщо це й виглядає
як сюрреалістична архітектура,

проєкт максимально пристосований
до навколишнього середовища.

Якщо міст може стати музеєм,
то і музей може слугувати мостом.

У Норвегії ми будуємо музей,
що простягається уздовж річки

та дає людям можливість
подорожувати крізь виставки,

коли вони переходять з однієї сторони
парку скульптур на іншу.

Архітектура тут підлаштована до ландшафту.

У Китаї ми будували штаб-квартиру
для енергетичної компанії

і оформили її фасад у стилі
тканин Іссея Міяке.

Він оздоблений таким чином, що стіни,
на які падає більшість сонячних променів,

є матовими,

а ті, на які сонячне світло
не потрапляє, - скляні.

Загалом, це щось на кшталт переходу
від затемненого до прозорого.

Ця ідея є дуже простою.
Немає частин, що рухаються,

або ж якихось нових технологій,

лише завдяки геометричній формі фасаду

витрата електроенергії на охолодження
приміщень скоротилась на 30 відсотків.

Тому можна сказати: те, що робить
вигляд будівлі елегантним,

також змушує її поводитись елегантно.

Це приклад архітектури,
пристосованої до клімату.

Також можна адаптувати
одну культуру до іншої,

так як ми це зробили в Манхеттені,
поєднавши Копенгагенський дворик

з громадським простором,
де люди можуть відпочити,

як в оазисі посеред міста,

поєднавши зі щільністю та вертикальністю

американських хмарочосів,

створивши так званий "courtscraper"-
хмарочоси з внутрішніми двориками.

Перейдемо від Нью-Йорка до Копенгагена.

На одному з берегів Копенгагена

ми закінчуємо будівництво електростанції
з перетворення відходів в енергію,

яка стане найекологічнішою в світі
у своєму роді,

адже не виділяє токсинів із труб.

І це диво інженерії абсолютно непомітне.

Ми роздумували над тим,
як звернути на нього увагу?

Як ви бачите, у Копенгагені є сніг,

але взагалі немає гір.

Ми змушені їхати шість годин
автобусом до Швеції,

щоб покататись на лижах.

Тому ми подумали, а давайте
збудуємо гірськолижний схил

на даху електростанції.

А ось перший тестовий заїзд, який
відбувся кілька місяців тому.

Мені подобається те,

що ця ідея репрезентує силу "formgivning",
силу, що здатна змінити світ.

У мене є п'ятимісячний син,

і він зростатиме у світі,

навіть не знаючи, що колись були часи,

коли ми не могли спускатися на лижах
із даху електростанції.

(Сміх)

(Оплески)

Тож уявіть, якщо він та його
покоління мають такі вихідні умови,

то як далеко вони зможуть стрибнути,

які шалені ідеї запропонувати
задля власного майбутнього.

А одразу навпроти електростанції
ми зводимо наш найменший проєкт.

По суті, це дев'ять контейнерів,

які ми склали в одній з верфей Польщі,

а тоді переправили
через Балтійське море

та пришвартували у порту Копенгагена.

Тут зараз проживає 12 студентів.

Кімната кожного студента
має краєвид на море,

вони можуть стрибати з вікна
у чисту воду копенгагенського порту,

а тоді зайти назад.

Опалення забезпечується завдяки
теплоємності океану,

а електроенергія -- завдяки Сонцю.

Ці 12 домівок є першими в Копенгагені,

ще 60 на підході,

а інші 200 відправлять у Гетеборг.

І ми обговорюємо зі штабом
Олімпіади-2024 в Парижі

ідею будівництва
плавучого села на Сені.

Щось на кшталт непостійних будівель
для кочового життя.

Берегові лінії наших міст також
переживають багато змін:

економічних, індустріальних
та кліматичних.

Ось Манхеттен до урагану Сенді,

а тут він уже після нього.

Нас запросили до Нью-Йорка

розглянути можливість збудувати такий
необхідний Манхеттену захист від повені,

але без зведення дамби,

тому що вона відділила б місто від води.

Нас надихнув парк Хай-Лайн.

Ви, мабуть, знаєте його.
Це чудовий новий парк у Нью-Йорку.

По суті, це списаний залізничний шлях,

який став одним із найпопулярніших
місць для прогулянок у місті.

Ми задумались над тим,

чи можна сконструювати необхідний
Манхеттену захист від повені

таким чином, щоб не закривати об'єкт
до моменту завершення робіт?

Ми зібралися з мешканцями
прибережної лінії Нью-Йорка

і разом працювали над дизайном
необхідної захисної споруди,

яка зробила б їхню набережну

зручнішою та привабливішою.

Під магістраллю ФДР ми встановили
щось на кшталт павільйонів

зі стінами, які висуваються,
коли потрібен захист від води.

Ми будуємо маленькі ступінчасті тераси,

які зроблять нижню частину привабливішою

і здатною захистити від повені.

Далі на північ в парку Іст-Рівер

ми будуємо пагорби,

які відгородять парк від шуму шосе,

а також, за необхідності,
стануть захистом від повені,

який здатний спинити хвилі
під час шторму.

Тому в деякому розумінні цей проєкт,
який ми назвали Драйлайн ["сухий рубіж"],

фактично є тим же парком
Хай-Лайн ["високий рубіж"].

(Сміх)

Цей "високий рубіж" збереже
Манхеттен "сухим".

(Оплески)

Будівництво розпочнуть
на ділянці поблизу Іст-Рівер

наприкінці року.

Проте ми вже практично узгодили

із мешканцями Нижнього Манхеттена,

яку інфраструктуру
необхідно укріпити

та як надати їй позитивного ефекту на
громадськість та навколишнє середовище.

Та не лише Нью-Йорку відома
ця проблема.

Насправді? до 2050 року

90% великих міст по всьому світу

стикнуться із проблемою підвищення
рівня моря.

У Гамбурзі

створили цілий район,

де нижні поверхи сконструйовані таким
чином, щоб протистояти неминучій повені.

У Швеції є місто, у якому всі парки
сконструйовані по типу водних садів

задля того, щоб справлятися із
проблемою дощової та стічної води.

Тому ми подумали, а чи змогли б ми...

Власне кажучи, сьогодні

три мільйони людей проживає на воді
на постійній основі.

Тому ми подумали, а чи змогли б ми
уявити плаваюче місто,

розроблене для втілення усіх цілей
сталого розвитку, висунутих

Організацією Об'єднаних Націй,

у повністю нову, створену людиною
екосистему.

І, звісно, ми повинні збудувати все так,
щоб місто самотужки виробляло енергію,

використовуючи теплоємність океану,

силу припливів та течій,

силу вітру,

тепло та енергію Сонця.

До того ж, ми збиратимемо усю дощову воду

на цьому рукотворному архіпелазі,

й оброблятимемо її за допомогою органічних
і механічних способів,

очищуватимемо та зберігатимемо.

Уся їжа повинна вирощуватись також тут,

і в основному, це мають бути овочі та риба,

адже у нас не буде місця чи ресурсів
для забезпечення молочних продуктів у раціоні.

І, зрештою,

ми позбуватимемось сміття

за допомогою компостування, переробки
та виробництва енергії з відходів.

Уявіть звичний генеральний план міста.

Зазвичай це мережа вулиць,
якими їздять автомобілі,

та ділянки, на яких можна звести будинки.

Цей генеральний план ми підготували
з кількома науковцями

і розпочали ми, власне,
із усіх доступних

відновлювальних ресурсів,

а тоді стали скеровувати
потік ресурсів

крізь цю рукотворну екосистему, крізь
цей, свого роду, міський метаболізм.

Це місто буде модульним,

триматиметься на плаву

та буде сконструйоване таким чином,
щоб витримати тропічний шторм.

Його можна буде виготовити
в потрібному масштабі

і відбуксирувати до порту з іншими,
утворивши маленьку громаду.

Ми спроєктували ці прибережні
споруди так, що незважаючи

на стандартні параметри
- модульність, продуманість, -

кожен острів може бути унікальним
зі своїм прибережним ландшафтом.

Будівлі повинні залишатись
доволі низькими,

щоби центр тяжіння був на плаву.

Ми плануємо використовувати весь
агропромисловий комплекс

для створення громадського простору,

щоб можна було насолоджуватись
пермакультурними садами.

Дизайн розроблений для тропіків, тому
усі дахи забезпечені максимальною

здатністю накопичувати сонячну енергію
та захищати від Сонця.

Усі матеріали будуть легкими
та відновлювальними,

як-от бамбук та деревина,

які, до того ж, створять затишну
теплу атмосферу.

Об'єкти будь-якої форми можна буде
помістити на платформу.

Під низом у понтоні знаходяться усі
складські приміщення,

це схоже на збільшену версію
студентських житлових корпусів,

над якими ми уже працювали.

Ми маємо усі необхідні сховища
для виробленої енергії,

водосховища та очисні споруди.

Ми справляємось зі всіма відходами
та компостом.

До того ж, у нас є кілька допоміжних
господарств

із аеро- та гідропонікою.

Лише уявіть практично вертикальну
секцію на фоні цього пейзажу,

що простягається згори,
де розташовані вертикальні ферми

аж донизу, де розміщена
аеро- та аквапоніка.

А ще нижче у нас -- океанічні ферми

та місця кріплень островів до ґрунту.

Завдяки матеріалу біорок ми будуємо нові
рифи і відновлюємо середовища проживання.

Уявіть невеликий
острівець на 300 людей,

який згодом може об'єднатися з іншими,
утворивши групу чи район,

які потім теж зможуть об'єднатися
у ціле місто на 10 000 жителів.

Уявіть, якщо
це плавуче місто процвітатиме,

то воно ростиме, як організми
у чашці Петрі.

Одним із перших місць,
куди ми думали помістити

або ж закріпити це плавуче місто,

є дельта річки Перл.

Що ж, уявіть цей свого роду навіс
із фотовольтаїкою

на архіпелазі, що пливе морем.

Рухаючись у напрямку острова, можна
побачити жителів цього поселення,

які переміщаються на альтернативних
видах водного транспорту.

Тоді можна зайти
в ось такий общинний порт.

І прогулятися
пермакультурними садами,

які є не просто родючими землями,
а й громадським простором.

Парники слугуватимуть оранжереями та
будуть задіяні у культурному житті міста,

а під водою

привілля науки, сільського господарства

та громадського простору.

Власне, можна уявити
цей общинний порт,

як місце, де збираються люди,
як вдень, так і вночі.

І навіть якщо перший острів
спроєктований для тропіків,

ми вважаємо, що архітектура може
адаптуватися до будь-якої культури.

Просто уявіть, наприклад,
близькосхідне плавуче місто,

або південно-азійське,

чи навіть скандинавське плавуче місто.

Підбиваючи підсумки,
хочу сказати наступне.

Людське тіло на 70% складається з води.

І поверхня нашої планети
на 70% покрита водою.

І цей відсоток росте.

Та навіть, якщо весь світ
завтра прокинеться,

ставши за ніч вуглецево-нейтральним,

все одно існують острівні нації,
котрі приречені потонути,

допоки ми не розвинемо альтернативні
форми поселень на воді.

Єдина постійна річ у цілому
всесвіті - зміни.

Наш світ постійно змінюється,
і наразі змін зазнає клімат.

Неважливо, наскільки критичною є ситуація.

Ми, люди, маємо суперсилу --

силу адаптуватися до змін,

а також силу надавати форму
власному майбутньому.

(Оплески)