Що слід знати про шпигунські програми

"Кращим за доступ до вашого телефону може бути тільки доступ до вашого мозку", — каже експертка з кібербезпеки Єва Галперін. В своїй актуальній промові вона розповідає про нову небезпеку шпигунських програм ("stalkerware" - англійською) і закликає антивірусні компанії позначити ці програми як шкідливі, щоб не заохочувати зловмисників та захистити жертв.

Я б хотіла, щоб ви разом зі мною
вирушили в минуле

до давніх давен, до 2017.

Може, ви вже й забули ті часи,

землею ще блукали динозаври.

Я досліджую безпеку,

п'ять чи шість років я витратила

на вивчення, яким чином РСЗ,

або розвинені сталі загрози,

а точніше державні суб'єкти,

шпигують за журналістами та активістами,

юристами та вченими,

та й просто за звичайними людьми,
які відверто розмовляють із владою.

Я займалася цим уже певний час,

коли дізналася,
що один з моїх колег-дослідників,

з яким я весь цей час працювала,

ймовірний серійний ґвалтівник.

Я почала з того,

що прочитала купу статей на цю тему.

І в січні 2018 року

я прочитала статтю з однією
з його ймовірних жертв.

Мене в цій статті найбільше
вразила одна річ —

наскільки сильно вони боялися.

Вони були дуже налякані.

Вони заклеювали
камери на телефонах

і на ноутбуках.

Їх лякало, власне, що він хакер

і може зламати їхні пристрої

та зруйнувати їхнє життя.

І через це вони дуже довго мовчали.

Звісно, я розлютилась.

Мені хотілося, щоб нікому більше
не доводилося через таке проходити.

Тому я вчинила так,
як завжди роблю, коли сердита.

Написала твіт.

(Сміх)

А написала я от що:

якщо ви жінка, котра зазнала
сексуального насильства від хакера,

і той хакер погрожував
зламати ваш пристрій,

можете звернутися до мене,

і я влаштую для вашого пристрою

повний, так би мовити,
криміналістичний огляд.

А потім я пішла обідати.

(Сміх)

Десять тисяч ретвітів опісля

(Сміх)

я випадково започаткувала проєкт.

Щоранку я прокидалась
і знаходила повну скриньку листів.

Вона була переповнена історіями
чоловіків і жінок,

котрі розповідали мені про найгірше,
що з ними будь-коли траплялось.

Мені писали жінки,
за якими шпигували чоловіки,

і чоловіки, за котрими шпигували чоловіки,

і жінки, за якими шпигували жінки,

але переважна більшість людей,
що мені писали,

були жінки, які зазнали
сексуального насильства з боку чоловіків,

які тепер за ними шпигували.

Був один особливо цікавий випадок,

коли до мене звернувся чоловік,

тому що його хлопець розповів
членам його надзвичайно консервативної

корейської родини, що він гей.

Тож це не лише проблема жінок,
за якими стежать чоловіки.

Сьогодні я прийшла сюди поділитися тим,

чого мене навчив цей досвід.

А навчив він мене тому, що дані витікають.

Вони як вода.

І потрапляють туди, куди не треба.

Сама людина протікає.

Ваші друзі розповсюджують дані про вас.

Ваші родичі розповсюджують дані про вас.

Ви йдете на вечірку,

і хтось відмічає вас там на фото.

Саме з таких джерел нападники
і збирають про вас інформацію,

якої ви самі не хочете їм надавати.

Порушники також нерідко приходять
до друзів і родичів

і розпитують їх про своїх жертв,

приховуючи справжні наміри під
турботою про "психічне здоров'я".

Один з бачених мною
видів витоку інформації —

те, що ми звемо зламом акаунту.

Ваш акаунт в джі-мейл (Gmail- анг.),

акаунт в твіттері,

в інстаграмі,

в айклауді (iCloud - англ.)

ваш епл-айді (Apple ID-англ.)

чи Нетфлікс, чи Тікток —

я ще розбиралася,
що таке той Тікток.

Якщо є акаунт,

його можна зламати.

Причина в тому, що ваш кривдник
не завжди є кривдником.

Люди, які живуть разом,
дуже часто мають спільні паролі.

В інтимних стосунках люди
можуть знати одне про одного

стільки, що легко вгадають

відповіді на контрольні запитання.

Чи можуть зазирати одне одному через плече

і бачити, якими кодами
блокуються телефони.

У них часто є фізичний доступ до телефонів

або фізичний доступ до ноутбуків,

і це дає їм безліч можливостей,

щось зробити з чужими обліковими записами.

А це дуже небезпечно.

Гарна новина: ми можемо порадити,

як захистити свій акаунт.

Ці поради вже існують,
і в них йдеться ось про що.

Використовуйте сильні, унікальні паролі
для всіх ваших акаунтів.

Використовуйте ще міцніші унікальні паролі

як відповіді на контрольні питання,

щоб хтось, кому відоме ім'я
вашого першого домашнього улюбленця,

не зміг перевстановити ваш пароль.

І зрештою, увімкніть найвищий рівень
двофакторної автентифікації,

який вам зручно використовувати.

Щоб навіть у разі, коли ваш кривдник
таки поцупить пароль,

то йому не вдасться увійти

до вашого акаунту,
бо він не матиме другого фактору.

Інше, що слід зробити,

це переглянути налаштування
безпеки та конфіденційності

у ваших акаунтах.

Більшість акаунтів має такі вкладки,

які підкажуть вам, з яких пристроїв
входили до акаунту,

а також звідки входили.

Наприклад, якщо я входжу

до акаунту фейсбука з "Ла Кінта",

де ми зараз зібралися,

а поглянувши, на мою історію
реєстрації у фейсбуці,

побачу, що хтось входив туди з Дубаю,

це видасться дещо підозрілим.

Адже я давненько не була в Дубаї.

Але інколи це таки ПВД,

Або програма віддаленого доступу.

Коли ми говоримо про програми-шпигуни,

то маємо на увазі саме
програми віддаленого доступу.

Отже, уряди мають ту саму причину
прагнути отримати доступ

до ваших пристроїв,

що і схильні до насильства партнери,

та колишні партнери.

Цілий день ми носимо в своїх кишенях
пристрої стеження.

Носимо пристрої, що зберігають
всі наші паролі,

все наше спілкування,

включно із зашифрованим спілкуванням.

Всю нашу електронну пошту, всі контакти,

всі селфі зібрано в одному місці,

часто там зберігаються і фінансові дані.

Отже, кращим за повний доступ
до чийогось телефону

може бути лише доступ до його мозку.

І шпигунське програмне забезпечення
дає саме такий доступ.

Ви спитаєте, як же воно працює?

А відбувається це так:

є комерційно доступна програма,

котру кривдник купляє

і встановлює на пристрій,
за яким хоче стежити,

бо зазвичай має до нього
фізичний доступ

чи може хитрощами домогтись,
аби жертва сама її встановила,

сказавши щось на кшталт:

"Це дуже потрібна програма,
встанови її обов'язково".

А потім вони платять компанії,
яка надає ці шпигунські послуги,

за доступ до порталу,

котрий дає йому всю необхідну інформацію
з даного пристрою.

Платить він зазвичай щось близько
40 баксів на місяць.

Бачите, таке шпигунство
надзвичайно дешеве.

Чи знають ці компанії,

що їхні ресурси

використовуються для насильства?

Звісно.

Якщо ви поглянете на маркетингові
матеріали Cocospy,

одного з таких продуктів,

то просто на сайті прочитаєте,

що "Cocospy" дозволяє вам
з легкістю шпигувати за дружиною:

"Вам не потрібно переживати,
куди вона пішла,

з ким розмовляє чи які сайти відвідує".

Моторошно, правда?

На рекламній сторінці іншого
такого продукту, "HelloSpy",

більшість тексту відведено
обговоренню

поширеності подружньої зради

і як важливо упіймати
партнера на гарячому,

а ще є це чудове зображення чоловіка,

котрий явно щойно спіймав
свою партнерку на зраді

та відлупцював її.

Вона має синець під оком,
кров на обличчі.

Не думаю, що тут є якісь сумніви
щодо того, на чиєму боці

в цьому випадку знаходиться "HelloSpy".

І на кого орієнтований їхній продукт.

Виявляється, якщо у вас в телефоні
чи комп'ютері є програма-шпигун,

то дізнатися про це буде доволі важко.

Причина полягає в тому,

що антивірусні компанії

часто не позначають програми-шпигуни
як шкідливі програми.

Їх не визначають, як трояни

чи щось таке, що, як ви знаєте,

зазвичай викликає попередження.

От результати, отримані
раніше цього року з сайту VirusTotal.

Для одного зразка, який я перевіряла,

я отримала такий результат:
приблизно 7 з 60 платформ

розпізнали програму-шпигуна,
яку я тестувала.

Для іншого вдалося отримати 10,

10 з 61.

Це доволі поганий результат.

Мені вдалося переконати кілька
антивірусних компаній

почати позначати
програми-шпигуни як шкідливі.

В такому разі,

якщо ви турбуєтесь, чи немає чогось такого
на вашому комп'ютері,

достатньо лише завантажити програму,

запустити сканування, і вона скаже:

"Гей, твій комп'ютер має
потенційно небажаний застосунок".

І дає можливість видалити його,

але не робить цього автоматично.

Для цього є причина: таким є

один з аспектів переслідування.

Часто жертва переслідування не впевнена,

чи хоче вона відключити кривдника,

і таким чином дати зрозуміти,
що його розкрито.

Жертва може боятися, що кривдник
стане ще небезпечнішим

і завдасть ще більшої шкоди,

ніж уже завдав.

"Kaspersky " були однією
з перших компаній,

які сказали, що сприйматимуть це серйозно.

І в листопаді цього року

вони видали звіт, в якому сказали,

що відтоді, як вони почали відстежувати
програми-шпигуни серед своїх користувачів,

вони помітили зростання на 35%.

Також із заявою виступив "Lookout",

вони сказали, що відтепер
сприйматимуть це значно серйозніше.

Зрештою, компанія "Malwarebytes"

також заявила, що за час пошуків

вони знайшли 2500 програм,

які класифікували як шпигунські.

Нарешті, в листопаді я допомогла
заснувати об'єднання,

що називається
"Спілка проти програм-шпигунів".

В неї входять вчені,

люди, що займаються цим на практиці —

допомагають іншим захиститися
від насилля з боку близького партнера,

а також антивірусні компанії.

Нашою метою є як навчити людей
давати раду з цими програмами,

так і переконати антивірусні компанії

змінити свої правила

відносно цього дуже моторошного
програмного забезпечення.

І якщо я незабаром,
наприклад, наступного року,

знову виступатиму тут перед вами,

щоб я змогла сказати,
що цю проблему вирішено,

і вам треба лише завантажити
будь-який антивірус,

і він обов'язково розпізнає
програми-шпигуни.

На це я сподіваюсь.

Дякую вам.

(Оплески)