Діана Лауфенберг: Як вчитись? На помилках

Діана Лауфенберг ділиться своїми трьома відкриттями, що стосуються викладання, - включно з проникненням у суть навчання на помилках.

Я працюю вчителем уже досить довго

і за цей час

дізналась багато про поведінку дітей і сам процес навчання

я прагну, щоб більше людей зрозуміло

потенціал студентів

у 1931, моя бабуся

внизу, ліворуч від вас

закінчила восьмирічну школу

Вона ходила до школи для того, щоб отримати знання

адже це було те місце, де вони зберігалися

вони були в книжках, у голові вчителя

і їй було необхідно було піти туди, щоб отримати їх

адже так тоді навчалися

перейдемо до наступного покоління

це однокімнатна школа Оак Гров

куди ходим мій батько

і йому також доводилось їхати до школи

щоб отримати знання від вчителя

зберегти їх на єдиному портативному носії пам'яті - у своїй голові

і забрати їх з собою

саме у такий спосіб тоді передавали інформацію

від вчителя до учня і потім використовували її в світі

Коли я була дитиною

у нас в домі була серія енциклопедій,

куплена тоді, коли я народилася

це було неймовірно

адже мені не потрібно було йти в бібліотеку, щоб отримати там знання

знання були в моєму будинку

і це було чудово

це було щось інше

ніж те, що знали обидва попередні покоління

і це змінило мою взаємодію з інформацією

хоча і на незначному рівні

але інформація була ближчою до мене

я мала доступ до неї

за весь цей час проміжок часу

відколи я була дитиною у вищій школі

і доки почала викладати

ми дійсно спостерігаємо поширення Інтернету

давайте пригадаємо, коли інтернет почав працювати

як засіб освіти

Я залишила Вісковсін

і переїхала до Канзасу, невеликого міста Канзас

де у мене була можливість викладати

у чудовому маленькому містечку

у канзаській школі сільського округу

там я викладала свій улюблений предмет

систему американського управління.

мій перший рік - просто чудово - присвясений викладанню американського управління

люблю політичну систему

Діти в 12 класі

виявились не всі настільки захоплені

системою американського управління

На другий рік - помітила кілька речей і довелось змінити тактику

І я поставила перед ними автентичний досвід

який дозволяв навчатися самотужки

Я не сказала що і як робити.

Просто поставила перед ними завдання

провести передвиборчий форум у їхньому населеному пункті

вони зробили листівки, запросили урядовців

перевірили розклади, зустрічались з секретарями

опублікували передвиборчий буклет

щоб ціле місто могло дізнатись більше про своїх кандидатів.

Вони запросили кожного до школи

на вечірні розмови

про уряд і політику;

і так чи інакше вони зробили все добре,

і насправді пройшли оце складне експериментальне навчання

старші вчителі - більш досвідчені

дивились на мене і говорили:

"О, вона тут. Це так мило . Вона намагається це зробити"

сміх

"Вона не знає, чого очікувати"

Але я знала, що діти проявлять себе.

І я вірила в це.

І кожного тижня говорила, що очікую від них.

І того вечора всі 90 дітей,

відповідно одягнені, виконували свою роботу.

Мені треба було просто сидіти і дивитись.

Це було їхнє. Воно базувалась на досвіді і було автентичним.

Це щось означало для них.

І вони підуть далі.

З Канзасу я переїхала до чудової Арізони,

де протягом кількох років викладала у Флагстафі

цього разу учням середньої школи.

На щастя, мені не довелось викладати американське управління.

Я викладала більш цікавий предмет - географію

Знову, сповнена ентузіазму вчити

Але цікавим було те,

з чим я зіткнулась в Арізоні,

що мала працювати з

надзвичайно еклектичною групою дітей

у державній школі

Це було тоді, коли ми могли отримати ці можливості.

І одна з можливостей,

яку ми отримали, була зустріч з Полем Русесабаджіна

чоловіком,

про якого зняли фільм "Готель Руанда"

Він мав виступати у сусідній вищій школі

Ми могли прийти туди, навіть не потрібно було платити за автобус

Жодних витрат. Чудова навчальна поїздка

Але проблема, яка виникла -

це як залучити семи і восьмикласників до розмов про геноцид,

навчити ставитись до нього

з повагою і відповідальністю,

щоб вони знали, як поводитись.

І ми вирішили подивитись на Пола Русесабаджіну,

як на приклад людини

котра використала своє життя, щоб зробити щось добре.

Тоді я поставила перед дітьми завдання визначити

когось в їхньому житті, в їхній власній історії, в їхньому світі

хто, на їхню думку, зробив щось подібне.

Я попросила їх зняти невеликий фільм про це

Таке завдання було вперше.

Ніхто точно не знав, як монтувати короткометражні фільми на комп'ютері

Але вони розібрались. Я попросила їх озвучити фільм своїм голосом

Це була найкраща мить відкриття,

коли ти просиш дітей використати їхніх голос

висловити свою точку зору,

якою вони охоче діляться.

Останнє питання у завданні було

як ви плануєте використати своє життя

щоб позитивно впливати на інших?

Ті речі, які говорили діти,

коли ти питаєш їх і маєш час вислухати,

є просто неймовірними.

Переходимо до Пенсильванії, де я є зараз.

Я викладаю в Науковій Академії Лідерства

яка являє собою партнерство між Інститутом Франкліна

і шкільним округом Філадельфії.

Ми дев'ята з дванадцяти державних шкіл

але навчання у нас проходить зовсім по-іншому.

Я переїхала сюди в першу чергу для того,

щоб бути частиною навчального середовища

яке підтверджувало той спосіб навчання дітей, який я знала,

і справді прагнула дослідити,

що було можливим,

коли ти хочеш відкинути

деякі парадигм минулого

щодо нестачі інформації відтоді, як моя бабця

мій батько, і навіть я ще ходили до школи

і дотепер, коли ми маємо надлишок інформації.

Отже, що ви робите, коли інформація оточує вас?

Навіщо відправляти дітей до школи,

якщо вони більше не йдуть туди за знаннями?

у Філадельфії у нас була індивідуальна комп'ютерна програма

і діти приносили свої ноутбуки кожний день,

забирали додому, отримавши доступ до інформації.

Але тут потрібно бути впевненим, що

коли ти даєш учням засіб, щоб

здобути знання,

ти сам маєш усвідомлювати, що

дозволяєш їм помилитися

і це буде частиною навчального процесу.

Зараз у навчальному середовищі ми маємо справу

із захопленням,

з теорією однієї правильної відповіді,

яку можна вгадати серед кількох варіантів,

і я тут, щоб сказати вам -

це не навчання

Цілком неправильно запитувати і

говорити дітям, що ті не повинні помилятися.

Вказівки завжди знаходити правильну відповідь

не дають їм змоги вчитися.

Отже ми зробили цей проект

і це один з артифактів нашого проекту.

я майже ніколи не хвалилась ними

через саму тільки думку про невдачу.

Мої студенти створили ці інформаційні графіки

як результат проекту ,який ми вирішили зробити в кінці року

у відповідь на розлив нафти.

Я попросила їх взяти приклади

з уже наявних інфо-графіків

у засобах мас-медіа,

розглянути їхні цікаві складники,

і створити один для себе

на основі різних спричинених людиною катастроф в американській історії

У них були певні критерії щодо роботи

Вони почувались дещо невпевнено із завданням,

адже ніколи цього раніше не робили і точно не знали, як його виконати

Вони можуть розмовляти - вони дуже урівноважені,

і вони добре володіють письмом,

але прохання подати ідеї в дещо інший спосіб

було трохи дивним для них.

Але я надала їм приміщення для роботи.

Пішло чудово. Вони з цим впорались.

Давайте подивимось, що ми зможемо зробити

І студент, який постійно

створював найкращий візуальний проект, не підвів і цього разу

Це було зроблено всього за два чи три дні,

і це робота студента, який постійно займався цим.

Коли я попросила студентів сісти і запитала: "Який проект найкращий?"

вони відразу ж відповіли: "Ось цей"

Не читали нічого. Просто : "ось цей"

Я спитала "чому він такий хороший?"

і вони всі сказали "Тут хороший дизайн, добре підібраний колір

і є щось... " і вони назвали все, що ми опрацювали вголос.

і я сказала: "Прочитайте це"

і тоді вони: "о, цей вже і не такий чудовий".

Тоді ми перейшли до наступного -

у нього не було великих картинок, але великий обсяг інформації.

І ми провели годину, обговорюючи навчальний процес,

мова йшла не про те, чи він досконалий, чи ні,

чи це те, що я міг би створити.

Процес давав завдання створювати для себе

і дозволяв помилятись,

опрацьовувати дані, вчитись.

І коли цього року ми провели ще один раунд у моєму класі

учні впорались значно краще.

Адже навчання

має включати певну частину невдач

оскільки невдача - це інструкція

в процесі роботи.

Є мільйони зображень,

що я можу переглянути ось тут

і вибрати ту - це одна з моїх улюблених,

де навчаються студенти,

як може виглядати навчання

в тому середовищі, де ми вже відмовились від ідеї

що діти повинні приходити до школи, щоб здобути знання

але натомість спитайте їх, що вони можуть зробити зі знаннями.

Поставте їм досить цікаві запитання.

вони не розчарують

Попросіть їх піти в різні місця,

самим подивитись на речі,

здобути досвід, навчаючись

грати, досліджувати.

Це одне з моїх улюблених фото

тому що воно було зроблене у вівторок,

коли я попросила учнів піти на вибори.

Це Робі і це його перший день виборів,

він хотів поділитися цим зі всіма і зробити це.

І це також навчання,

тому що ми попросили їх вийти у реальні місця.

Головним є те,

що якщо продовжимо дивитись на освіту

як на прихід у школу

щоб лише здобути знання,

а не як на експериментальне навчання,

розширення можливостей студента і сприйняття його невдач,

то ми втратимо мету освіти.

І все, про що зараз говориться,

не є можливим, якщо ми збережемо ту систему освіти,

яка не цінує ці якості,

тому що ми не досягнемо успіху із стандартизованими тестами,

ми не досягнемо успіху з теорією однієї правильної відповіді.

Ми знаємо, як зробити освіту кращою,

і прийшов вже час це зробити.

оплески