Як нам навчитися працювати з розумними машинами?

Тисячами років в усьому світі шлях до майстерності не змінювався. Тренуватися під наглядом фахівця, починати з малих та нескладних завдань і поступово переходити до важчих і ризикованіших. Але організаційний етнограф Метт Бін вважає, що зараз ми використовуємо штучний інтелект таким чином, що це ставить перешкоди на цьому шляху, і приносимо навчання у жертву продуктивності. Як можна цьому зарадити? Бін ділиться своїм баченням рішення – розподіленому наставництві за допомогою машин, що повністю використовує
дивовижні можливості штучного інтелекту і в той же час розвиває наші уміння.

О 6.30 ранку

Крістен укочує до операційної
свого пацієнта з простатою.

Вона - інтерн, майбутній хірург.

Її завдання - вчитися.

Сьогодні вона сподівається
зробити, оминаючи нерви,

один з тих майстерних розтинів,
що дозволяє зберегти еректальну функцію.

Якщо, звісно, дозволить
присутній хірург. Але його ще немає.

Пацієнта вводять в наркоз,

і вона робить 20-сантиметровий розріз
унизу живота.

Лоскути шкіри зафіксовано,
сестра кличе хірурга.

Він входить, перевдягається,

і з цієї миті більшу частину часу
руки обох десь всередині пацієнта.

Хірург спрямовує її,
але ініціатива за Крістен.

Коли простату видалено (і так,
Крістен дозволили працювати біля нервів),

хірург знімає костюм

і береться за папери.

О 08.15 Крістен закриває розріз.

За її роботою
спостерігає молодший інтерн.

Крістен дозволяє йому
накласти останній шов.

Крістен у захваті.

З пацієнтом все буде добре.

І, безумовно, вона кращий хірург зараз,
ніж була о 06.30.

Звісно, це надзвичайна робота.

Але Крістен вивчає свій фах так само,
як більшість із нас:

потроху спостерігає за фахівцем,

починає з найпростіших
та найбезпечніших задач

і переходить
до більш складних та ризикованих,

коли вважається,
що вона до цього готова.

Цей тип навчання
захоплював мене усе життя.

У ньому було щось природнє,
щось із того, що робить нас людьми.

Є купа назв: учнівство, тренування,
наставництво, навчання під час роботи.

Хірурги звуть це «бачу, роблю, навчаю».

Але перебіг той самий,

і тисячоліттями в усьому світі
він був головним шляхом до майстерності.

Але зараз наші вправи
з штучним інтелектом закривають цей шлях.

Ми жертвуємо навчанням
заради продуктивності.

Вперше я помітив це у хірургії,
коли ще був у MIT.

Але зараз я бачу,
що це відбувається скрізь,

в різних галузях
та з найрізноманітнішими типами ШІ.

Якщо нічого не робити,
мільйони людей потраплять у глухий кут,

намагаючись співіснувати з ШІ.

Як саме? Повернемось до операційної.

Минуло півроку.

6.30 ранку. Крістен укочує
наступного пацієнта з простатою,

але цього разу
до роботизованої операційної.

Хірург підтягує до пацієнта

чотирирукого робота вагою у півтонни.

Вони з Крістен знімають
хірургічні костюми

і роблять кілька кроків
до панелей керування.

Крістен лише спостерігає.

Робот дозволяє хірургові
зробити всю операцію власноруч.

Так він і робить.

Він знає, що Крістен потребує практики,

і передав би контроль їй.

Але вона зробить все повільніше,
а помилок буде більше.

Пацієнт важливіший.

У Крістен немає жодного шансу
потренуватися із тими крихкими нервами.

Їй поталанить, якщо за 4 години операції
вона пропрацює хоча б 15 хвилин.

І вона знає, що за найменшої її помилки

хірург торкнеться пульту,
і вона знов стане спостерігачем,

відчуваючи себе дитиною,
яку назвали нездарою.

Як з усіма дослідженнями роботів
та праці за попередні 8 років,

я почав із важливого питання:

як нам навчитися працювати
з розумними машинами?

Заради відповіді я більше 2 років стежив,
як десятки хірургів та інтернів

робили звичайні та роботизовані операції,
розмовляв з ними

і просто спілкувався з інтернами
під час їх навчання.

В усіх 18 найкращих
клінічних лікарнях США

ситуація була однаковою.

Більшість інтернів, як і Крістен,

спостерігали багато операцій,

але майже нічого не робили власноруч.

Тому вони не докладали зусиль
і не навчалися.

Це важливо для хірургів,
але наскільки ця біда розповсюджена?

Де ще використання ШІ перешкоджає
навчанню на роботі?

У пошуках інформації я зв'язався
з невеликою групою молодих дослідників,

що вели польові дослідження
роботи з використанням ШІ

в різноманітних умовах,
у тому числі стартапах, поліції,

інвестиційній сфері
та дистанційній освіті.

Як і я, сотні годин протягом року
вони спостерігали,

розмовляли з тими, кого досліджували,
часто працювали поруч із ними.

Ми обмінялися даними, і я почав аналіз.

У кожній галузі та професії,
за будь-якого ШІ ситуація була однаковою.

Організації докладали всіх зусиль,
щоб отримати зиск від ШІ.

Як результат, дистанція між учнями
та фахівцями зростала.

В стартапах віддавали
роботу з клієнтами на аутсорс.

Поліціянти вчилися працювати
з прогнозами злочинів без експертів.

Банкірів-початківців не допускали
до складних досліджень.

Професорам доводилося створювати
онлайн-курси самотужки.

Наслідки були тими ж самими,
що і в хірургії.

Навчатися під час праці
ставало все важче.

Далі так не можна.

За оцінкою «МакКінсі», десь
між півмільярда і мільярдом людей

змушені будуть у повсякденній роботі
пристосовуватись до ШІ у 2030 році.

І ми віримо, що у нас буде можливість

навчатися цьому під час роботи.

Останні опитування працівників кажуть,
що більшість опанувала своє ремесло

під час роботи, а не планового навчання.

Тобто ми багато дискутуємо
щодо майбутнього впливу ШІ,

але найважливішим зараз може бути те,
що ми впроваджуємо ШІ так,

що це не дає змоги
навчатися під час роботи саме тоді,

коли це найпотрібніше.

Крихітна меншість усюди
знаходить шлях до навчання.

Але лише шляхом порушення правил
або ігнорування їх.

Дозволені способи не працюють,
і люди ідуть на все,

щоб попрактикуватися з фахівцями.

Там, де працював я, в медичній школі,
інтерни займалися в операційній з роботом,

пропускаючи заняття
із загальних медичних дисциплін.

Вони проводили додатково сотні годин
з тренажерами та записами операцій

замість того,
щоб навчатися в операційній.

Можливо, що найважливіше,
вони знайшли шляхи долати перешкоди

під час справжньої роботи
майже без нагляду фахівців.

Я називаю це «тіньовим навчанням»,
бо воно порушує правила,

і учні змушені робити це потайки.

Всі роблять вигляд, шо не помічають цього,
бо воно дає результати.

Пам'ятайте, це найкращі учні.

Звісно, це погано,
і так не може продовжуватися.

Чому єдиний шлях навчитися майстерності -

ризикувати, що тебе виженуть?

Чому можуть навчити нас ці люди?

Заради навчання вони дуже ризикували.

Вони зрозуміли, що лише перешкоди
та складнощі в їхній праці дадуть їм

можливість працювати над задачами

на межі їх можливостей.

Вони також забезпечили
присутність фахівця,

який порадить шлях
та врятує від катастроф.

Треба додавати це поєднання
важкої праці та підтримки фахівця

під час кожного впровадження ШІ.

Ось чудовий приклад того,
як це вже відбувається.

Коли роботів не було,

спеціалісту з розмінування треба було
наблизитись до об'єкта і працювати з ним.

Стажер сидів за сотні метрів

і міг лише спостерігати.
Йому могли дозволити наблизитись,

якщо не було небезпеки.

Зараз обидва сидять пліч-о-пліч
у броньованому фургоні

і разом дивляться відео

з камери робота,
керуючи ним дистанційно.

Стажерам так навчатися краще,
ніж було до роботів.

Десь так це можна робити
і у хірургії, стартапах, поліції,

інвестиційній сфері і всьому іншому.

Добре те, що для цього
з'явилися нові можливості.

Завдяки інтернету і хмарним технологіям
не треба по фахівцю на кожного учня.

Їм не обов'язково бути поруч
чи навіть в одній організації.

І тут на допомогу може прийти ШІ:

допомагати учням в їх зусиллях,
допомагати фахівцям допомагати

і зв'язувати
ці дві групи якнайефективніше.

Над такими системами вже працюють,

але більшість уваги приділяють
плановому навчанню.

Криза в навчанні під час роботи
значно глибша.

Того, що робиться, замало.

Проблеми сьогодення вимагають створювати

робочі місця, що повністю використовують
дивовижні можливості ШІ

і в той же час розвивають наші уміння.

Саме про таке майбутнє
я мріяв у дитинстві.

Прийшов час створювати його.

Дякую.

(Оплески)