Тоні Роббінс про те, чому ми робимо те, що робимо

Тоні Роббінс обговорює "невидимі сили", які мотивують вчинки кожного -- і "дає п'ять" Елу Гору у першому ряду.

(Оплески)

Дякую. Маю сказати вам, що я водночас перед викликом і в захоплені.

Захоплений тим, що я маю шанс дати вам щось.

А виклик: мій найкоротший звичайний семінар -- це 50 годин.

(Сміх)

Я не перебільшую, я працюю включно з вікендами, і що я роблю --

я роблю навіть більше, ніж, власне, треную людей --

я занурююсь у ситуацію. Тому що, як ви вивчили мову?

Ви не вивчили її, просто завчивши правила --

ви занурились у неї, і ви робили це так часто, що вона стала реальністю.

І основна причина, чому я тут, окрім того, що я трішки псих --

це те, що я насправді маю можливість...

Я тут не для того, щоб мотивувати вас, ясна річ: вам цього не треба.

І в багатьох випадках люди думають, що це те, що я роблю.

Але я якнайдалі від цього. Втім, відбувається так,

що люди кажуть: "Мені не потрібна якась мотивація."

І я кажу: "Ну, це й цікаво. Це не те, чим я займаюсь."

Я -- людина "Чому". Я хочу знати, чому ви робите те, що робите.

Що є вашим мотивом у діях?

Що саме рухає вашим життям сьогодні? Не 10 років тому.

Чи ви слідуєте тому ж шаблону? Бо я вірю,

що невидима сила внутрішнього двигуна, якщо її задіяти,

стає найважливішою річчю у світі.

І я тут через те, що вірю в емоцію як в силу життя.

В кожного з нас тут чудові уми.

Знаєте? Більшість з нас має чудовий розум, вірно?

Я не знаю щодо іншої категорії людей, але ми всі знаємо, як думати.

І з нашими мізами ми можемо раціоналізувати будь-що.

Ми можемо все зробити здійсненним. Ми можемо -- я погоджуюсь із описаним

кілька днів тому, про ідею, що люди працюють у своїх інтересах.

Але ж всі ми знаємо, що іноді це фігня.

Ви не працюєте у власних інтересах весь час,

бо коли приходить емоція,

дроти змінюють схему роботи.

Отже це чудово для нас -- думати інтеллектуально,

яким є життя в цьому світі, й особливо

ті з нас, хто дуже розумний -- ми можемо програвати цю гру в голові.

Але я насправді хочу знати, що керує вами.

І я б хотів, мабуть, запропонувати вам

під кінець цієї розмови визначити, де ви є зараз,

з двох причин. Перша: так ви зможете давати більше. І друга:

так ми, сподіваюсь, просто зможемо не тільки краще зрозуміти інших,

але, можливо, й більше цінувати їх. І створити певні зв'язки,

що зупинять деякі з проблем,

перед якими зараз стоїть наше суспільство.

Їх буде лише збільшено

самою технологією, яка об'єднує нас,

бо вона спонукає нас перетинатись. І цей перетин

не завжди створює погляд "тепер кожен розуміє кожного,

і кожен цінує кожного".

Тож, я мав нав'язливу думку десь протягом 30 років:

"Що дає різницю в якості життя людей?

Що дає різницю в їхніх результатах?"

Бо це те, для чого мене наймають.

І я маю давати результат негайно.

Це те, що я робив протягом 30 років. Мені дзвонять,

коли спортсмен зазнає фіаско в прямому ефірі --

він був попереду на п'ять очок,

а тепер не може повернутись у колію.

І я маю зробити щось просто зараз, щоб був результат,

або все байдуже. Мені дзвонять,

коли дитина збираєтсья вчинити самогубство,

і я маю вдіяти щось просто зараз. І за 29 років --

я дуже вдячний, що можу сказати: я не втратив жодного за ці 29 років.

Це не значить, що так не буде колись. Але досі цього не траплялось.

І причина -- в розумінні цих людських потреб, про які я хочу з вами поговорити.

Тож коли я отримую ті дзвінки щодо якості роботи, це одне.

Як тут щось змінити?

Але також я прагну побачити,

що формує можливість тієї людини робити внесок,

робити щось понад свої сили. Отже, може, справжнє питання в тому,

знаєте, я дивлюсь на життя й кажу, що є два головні уроки.

Перший: існує наука досягнення,

за якою майже все, що робиться, може бути опановане до неймовірного рівня.

Це: "Як ти береш невидиме й робиш його видимим", так?

Як ти береш те, про що мрієш, і здійснюєш це?

Байдуже, чи це твій бізнес, твій внесок у життя суспільства, гроші --

будь-що, твоє тіло, твоя родина...

Але інший урок життя, який рідко опановують -- це мистецтво повноти життя.

Бо наука -- це ж просто, так?

Ми знаємо правила. Ви пишете код. Ви дотримуєтесь його --

і отримуєте результат. Пізнавши суть гри,

ви просто, ну, ви просто піднімаєте ставки -- хіба не так?

Але якщо говорити про самореалізацію -- це вже мистецтво.

І причина в тому, що це стосується цінування

і власного внеску. Ви можете тільки от так багато відчути самі по собі.

Тож, у мене були цікаві умови для спроби відповісти на це питання,

щодо справжнього питання, яке є наступним: де різниця

в чиємусь житті, якщо ми подивимось на людей,

яким би ви дали все-все? Тобто, усі ресурси,

що, за їх словами, їм потрібні. Ви дали їм не стодоларовий комп'ютер,

ви дали їм найкращий комп'ютер. Ви дали їм любов,

ви дали їм радість. Ви задовольнили всі їх потреби.

І ці люди дуже часто -- і ви знаєте таких, я певен --

закінчують зі всією цією любов'ю, освітою, грошима

й усім іншим, періодично потрапляючи в реабілітаційний центр.

А з іншого боку, ви зустрічаєте людей, котрі пройшли через неймовірний біль --

психологічно, сексуально, духовно, емоційно скривджені --

і, не завжди, але часто, вони стають одними з тих людей,

які найбільше дають суспільству.

Отже, питання, яке ми маємо задати собі насправді: що це?

Що формує нас? І ми зараз живемо в культурі терапії.

Більшість із нас цього не роблять, але, все ж, це культура терапії.

Під цим я маю на увазі, що в нашій свідомості ми -- це наше минуле.

І кожен у цій кімнаті -- ви не були б й цій кінматі,

якби ви прийняли цю теорію --

але все ж більша частина суспільства думає, що біографія -- це доля.

Що минуле дорівнює майбутньому. І, звісно, це так і є -- якщо ви житимете в цьому.

Але люди в цій кімнаті знають,

хоча ми й маємо нагадувати собі це --

тому що ти можеш знати щось в інтелекті, і знати, що робити,

але не користуватись цим, не застосовувати.

Тож дійсно, ми маємо нагадувати собі,

що рішення є головною силою. Ось що нею насправді є.

Тепер, коли ви питаєте людей, приміром,

чи вам колись не вдавалось досягти чогось?

Як багато з вас колись не змогли досягти

чогось важливого в житті? Скажіть "Ай".

Аудиторія: Ай.

ТР: Дякую за участь на високому рівні.

(Сміх)

Але якщо ви спитаєте людей, чому ви не досягли чогось?

Когось, хто працює на вас, чи вашого партнера,

чи навіть самого себе. Коли вам не вдається досягти мети,

в чому причина невдачі, про яку кажуть люди?

Що вони кажуть вам? Не мав -- не знав достатньо,

не мав -- знань. Не мав -- грошей.

Не мав -- часу. Не мав -- технології. Ну, ви знаєте.

не мав правильного менеджера. Не мав...

Ел Гор: Верховного Суду. (Сміх)

Тоні Роббінс: І --

(Оплески)

і --

(Оплески)

-- що усі ті, включаючи Верховний Суд, мають спільного?

(Сміх).

Все це скарга на нестачу ресурсів, яка може бути слушною.

У вас може не бути грошей, у вас може не бути Верховного Суду,

але це -- не вирішальний фактор.

(Оплески).

І виправте мене, якщо я неправий.

Вирішальний фактор -- це ніколи не ресурси, це винахідливість.

І що я маю на увазі конкретно, а не просто як гарну фразу --

це те, що якщо у Вас була б емоція, людська емоція, щось, що я відчув

від Вас позавчора, на настільки глибокому рівні,

як ніколи не відчував, і якщо б Ви спілкувались з тією емоцією,

то, вірю, Ви б надерли йому зад і перемогли.

(Оплески).

Але ж як легко мені говорити йому, що він мав робити...

(Сміх).

Ідіот, Роббінс. Але я знаю, що коли ми дивились дебати тоді,

там були емоції, які блокували здатність людей

сприйняти інтелект і потенціал цієї людини.

І це змінило наміри людей в той день --

бо я знаю людей, які хотіли голосувати за Вас, і не зробили цього,

і я був збентежений. Але там було -- там була емоція.

Як багато людей знають, про що я зараз кажу? Скажіть, "Ай".

Аудиторія: Ай.

ТР: Отже, емоція -- це воно. І якщо ми отримуємо вірну емоцію,

ми можемо змусити себе зробити будь-що. Ми можемо пройти через це.

Якщо ви достатньо творчі, достатньо грайливі, достатньо веселі,

чи можете ви достучатись до будь-кого? Так чи ні?

Аудиторія: Так.

ТР: Якщо у вас нема грошей, але достатньо уяви й рішучості,

ви знайдете шлях. Отже, це є ключовим ресурсом.

Але це не та історія, яку нам розповідають люди, так?

Історія, яку люди нам розказують -- це купа різних історій.

Вони кажуть нам: "ми не мали ресурсів", але по суті,

якщо ви роздивитесь, що там і як --

вони кажуть, що ж за причина, чому вони досі не здійснили чогось?

Наступний, будь ласка. Він зламав мої плани, сучий сину.

(Сміх).

Але я вдячний за енергію, скажу тобі.

(Сміх).

Що визначає ваші ресурси? Ми казали, що рішення визначають долю,

на чому я тут фокусюсь. Якщо рішення визначають долю, то скеровують її --

три рішення. На чому ви будете фокусуватись?

Просто зараз, ви маєте вирішити, на чому будете фокусуватись.

В цю секунду, свідомо чи несвідомо. У хвилину, коли ви вирішуєте

зосередитись на чомусь, ви маєте надати цьому значення,

і яке б воно не було -- це породжує певну емоцію.

Це кінець чи це початок? Це Бог карає мене

чи винагороджує? Чи це так карта лягла?

Емоція тоді створює щось, що ми збираємось зробити, або ж дію.

Тож подумайте про власне життя.

Про рішення, які сформували вашу долю.

І це може звучати дійсно важко, але в останні 5 чи 10 років,

15 років, там мають бути такі рішення, прийняті вами,

що якби ви прийняли інше рішення,

ваше життя було б зовсім інакшим? Скільки можуть пригадати це?

Чесно, на краще чи на гірше? Скажіть "Ай".

Аудиторія: Ай.

ТР: Отже, суть у тому, що, можливо, це був вибір місця роботи,

і ви там зустріли любов свого життя.

Або це було кар'єрне рішення. Я знаю, що генії з Гугла, яких я тут бачив --

тобто, я розумію, що їхнє рішення

на початку було продавати свою технологію. А що, якби вони так і вирішили

замість того, щоб створити власну культуру? Наскільки б інакшим був світ?

Наскільки б іншими були їхні життя? Їхній вплив?

Історія нашого світу і є в цих рішеннях.

Коли жінка піднімається й каже: "Ні, я не піду в кінець автобуса",

вона не лише впливає на власне життя. Це рішення сформувало нашу культуру.

Або хтось, хто стоїть перед танком. Чи бути в стані,

скажімо, Ленса Армстронга, і хтось каже тобі:

"В тебе рак яєчок". Це досить важко для будь-якого чоловіка,

особливо якщо ти їздиш на велосипеді.

(Сміх).

Ви маєте це в своїх мізках; у вас є це в легенях.

Але яким був його вибір, на чому зосередитись?

Інакший, ніж у більшості людей. Що це значило?

Що це був не кінець, а початок. Що я збираюсь робити?

Він іде й виграє сім титулів, яких не вигравав ніколи

до раку. Бо він набув емоційної форми,

психологічної сили. Ось в чому різниця між людьми,

що я побачив у тих трьох мільйонах, з якими перетинався.

Тому що в цьому моя практика. В мене було три мільйони людей

з 80 різних країн, з якими я мав нагоду спілкуватись

протягом останніх 29 років. І з часом шаблони стають очевидними.

Ви бачите, що Південна Америка й Африка

певним чином пов'язані, так? Інші люди кажуть:

"О, це нісенітниця". Це просто. Отже, що сформувало Ленса?

Що формує тебе? Дві невидимі сили. Дуже швидко. Одна: стан.

В усіх нас був такий час.

Тож, якщо у вас був такий час, коли ви зробили щось, а потім

подумали: не можу повірити, що я це сказав.

Не можу повірити, що я це зробив, це було так по-дурному -- хто був там?

Скажіть: Ай.

Аудиторія: Ай.

ТР: А чи робили ви колись що-небудь, після чого казали: "Це був я!"

(Сміх).

Так? Тут діяли не ваші можливості, це був ваш стан.

А ваша модель світу -- це те, що формує вас у довгостроковому плані.

Ваша модель світу -- це фільтр. Ось що нас формує.

Ось що змушує людей приймати ті чи інші рішення.

Коли ми хочемо вплинути на когось, ми маємо знати,

що вже впливає на нього.

І це складається з трьох частин, я думаю.

Перша -- яка ваша мета? До чого ви прагнете?

Що, я вірю -- не те саме, що ваші бажання.

Ви можете мати бажання чи цілі. Як багато з вас колись мали ціль

чи таке бажання, й думали: і це -- все?

Як багато відчували це? Скажіть: Ай.

Аудиторія: Ай.

ТР: Отже, є ще якісь потреби. Я вважаю, що є шість людських потреб.

По-друге, після того, як ви пізнали мету, яка веде вас,

і ви відкриваєте її, правду кажучи: ви не формуєте її, а відкриваєте,

і тоді ви розумієте свою мапу:

тобто систему переконань, які підказують вам, як задовольнити свої потреби.

Дехто думає, що спосіб задовольнити потреби -- це зруйнувати світ,

дехто -- збудувати щось, створити щось, полюбити когось.

А ще є паливо, яке ви збираєте. Тож, дуже швидко, шість потреб.

Давайте я скажу вам, які вони. Перша: визначеність.

Бо це -- не цілі чи прагнення, вони універсальні.

І кожному потрібна визначеність для того, щоб уникнути болю.

і, принаймні, відчувати комфорт. Отже, як ви цього досягаєте?

Контролюєте кожного? Здобуваєте вміння? Здаєтесь? Курите цигарку?

І якщо ви вже цілком визначились, іронія в тому,

хоча всім нам це потрібно --

бо якщо ви не визначені щодо свого здоров'я, або дітей,

чи грошей, ви не думаєте про це багато.

КОли ви не впевнені, чи триматиметься стеля,

ви не слухатиме тут ніякого доповідача.

Але, хоч ми й по-різному досягаємо певності, якщо ми таки досягаємо її,

то отримуємо що? Що ви відчуваєте, коли ви впевнені?

Ви знаєте, що має статись? Коли це має статись?

І як це має статись? Що б ви відчули?

Що помираєте від нудьги. Отже. Бог, в Її безмежній мудроості,

(Сміх)

дала нам другу людську потребу, якою є невпевненість.

Нам потрібне розмаїття. Ми хочемо сюрпризів.

Як багато з вас любить сюрпризи? Скажіть: Ай.

Аудиторія: Ай.

ТР: Фігня. Ви любите лише ті сюрпризи, яких ви хочете.

(Сміх).

Ті, яких ви не хочете, ви називаєте проблемами -- але й вони потрібні вам.

Отже, різноманіття важливе. Чи ви колись брали у прокаті фільм,

який ви вже бачили? Хто це робив? Почніть, врешті, жити!

(Сміх)

Чому ми це робимо? Ви впевнені, що це хороше,

бо ви це вже читали, бачили, але ви сподіваєтесь,

що це було вже давно й ви щось забули, якісь моменти.

Третя людська потреба, критична -- значимість. Всім нам потрібно почуватись

важливими, особливими, унікальними. Можна досягти цього, заробляючи більше грошей.

Можна зробити це, рухаючись у духовному напрямку.

Можна досягти цього, ставлячи собі купу татуювань

і встромлюючи кульчики в місця, про які люди навіть не хочуть знати.

У будь-який спосіб. Найшвидший шлях досягти цього,

якщо у вас нема підґрунтя, культури, переконань та ресурсів,

чи достатку в ресурсах -- це насилля. Якщо я приставлю пістолет до твоєї скроні,

і я живу на районі -- я миттєво стаю значимим.

Від 0 до 10. Як високо? 10. Наскільки я впевнений,

що ви відповісте мені? 10. Наскільки невпевнений?

Хто знає, що станеться далі? Стає цікаво.

Це як лізти у печеру й робити всі ці речі

глибоко внизу. Суцільне різноманіття й невпевненість.

І це знаково, чи не так? Тож ти хочеш ризикувати життям заради цього.

Ось чому насилля завжди було поряд і завжди буде,

якщо ми як вид не зробимо свідомих змін у своїй поведінці.

Отже, можна досягти значимості в мільйон способів,

але щоб залишатись таким, ти маєш бути унікальним та інакшим.

Ось що нам насправді потрібно: зв'язок і любов -- четверта потреба.

Ми всі цього хочемо. Більшість людей задовольняються зв'язком,

бо любов -- занадто страшна. Не хочеться бути пораненим.

Кому колись завдавали болю у близьких стосунках? Скажіть: Ай.

(Сміх)

Якщо не хочете піднімати руку, то все одно у вас була якась інша фігня, погодьтесь.

(Сміх)

І ви будете поранені знову.

Хіба ви не раді, що отримали таке позитивне відкриття?

(Сміх)

Але ось у чому правда -- нам це потрібно. Ми можемо досягти цього через інтимність,

через дружбу, молитву, прогулянки на природі.

Якщо ніщо інше для вас не працює, заведіть собаку. Не треба кішку. Собаку,

бо якщо ви залишите її на дві хвилини -- це буде, ніби ви

пропадали шість місяців, коли ви повернетесь через 5 хвилин, вірно?

(Сміх).

Тож, ці перші чотири потреби кожна людина знаходить, як задовольнити.

Навіть якщо ви брешете собі, ви повинні мати роздвоєння особистості.

Але останні дві потреби -- перші чотири називаються

потребами особистості, так я їх назвав --

дві останні є потребами духу.

І ось де приходить самореалізація. Ви не отримаєте її

від перших чотирьох потреб. Ви знайдете спосіб -- покурити, випити, зробити щось --

щоб задовольнити перші чотири. Але дві останні -- номер п'ять:

ви маєте зростати. Ми всі знаємо цю відповідь.

Якщо ви не зростаєте, то ви що? Якщо стосунки не розвиваються,

якщо бізнес не розвивається, якщо ви не зростаєте --

то не суть важливо, скільки у вас грошей,

друзів, скільки людей любять вас --

ви почуватиметесь, наче в пеклі. І причина нашого зростання, як на мене --

в тому, що ми маємо що дати.

Бо шоста потреба -- це давати щось іншим.

Бо всі ми знаємо, нехай це й заїжджена фраза,

що секрет життя -- в тому, щоб віддавати. Всі ми знаємо, що життя -- не про "мене",

а про "нас". Ця культура знає це. Ця кімната знає це.

Й це прекрасно. Коли бачиш Ніколаса ось тут, який говорить про

його комп'ютер за 100 доларів, найбільше надихає те, що так,

ось -- геній, але в нього тепер ще й є покликання.

Ви можете відчути зміни в ньому, і це чудово.

І це покликання може зачепити інших людей. В моєму житті,

моє життя зачепило те, що коли мені було 11 років...

День подяки: без грошей, без їжі. Ми не голодували,

але справи в мого батька йшли геть погано. І мама пояснювала йому,

як погано все в нього. І хтось прийшов до наших дверей,

і приніс їжі. Мій батько прийняв три рішення.

Мені вони приблизно відомі. Його позиція була такою: "Це доброчинність.

Що це значить? Я нікчема. Що я маю робити?

Залишити свою родину." Що він і зробив. Цей час був один з найболючіших

досвідів у моєму житті. Мої ж три висновки дали мені інший шлях.

Я сказав: "Сфокусуйся на 'в нас є їжа'" -- так собі концепція, ви знаєте.

(Сміх)

Друге -- й це те, що змінило моє життя,

це те, що сформувало мене як людину -- "Чийсь подарунок,

Я навіть не знаю, чий." Мій батько завжди казав:

"Всім насрати." І раптом хтось, кого я не знаю,

не просячи нічого, просто дає нашій родині їжу,

піклуються про нас. Це змусило мене повірити в наступне: "Що значить те,

що незнайомим людям не байдуже?" І це спонукало мене вирішити,

що якщо незнайомці піклуються про мене й мою родину, я піклуватимусь про них.

Що я робитиму? Я робитиму щось,

що має змінити стан речей. Тож, коли мені було 17, одного дня я вийшов

на вулицю, це був День Подяки. Це було моєю ціллю протягом років --

мати достатньо грошей, щоб нагодувати дві родини.

Найвеселіша річ, яку я коли-небудь робив у житті, найбільш хвилююча.

Наступного року вже було чотири сім'ї. І я нікому не казав, що я роблю.

Наступного року -- вісім. Я не робив це заради чийогось схвалення,

але після вісьмох я подумав: чорт, тут не завадила б допомога.

(Сміх)

Отже, ясна річ, я вийшов і що зробив?

Я долучив до справи друзів і виростив компанії,

а потім в мене вже було 11 компаній і я створив фонд.

Тепер, 18 років потому, я з гордістю кажу, що минулого року

ми нагодували два мільйони людей у 35 країнах через нашу фундацію,

все під час свят: День Подяки, Різдво --

(Оплески)

-- у різних країнах по всьому світі.

Це було неймовірно.

(Оплески)

Дякую.

(Оплески)

Тож, я розповідаю це не для того, щоб похизуватись, а тому що я

пишаюсь людьми, бо їх надихає можливість зробити внесок,

після того, як вони мають шанс спробувати це, а не просто говорити про це.

Тож, насамкінець -- я вже майже вичерпав свій час -- ціль, яка формує вас --

ось що відрізняється в людях. Ми маємо однакові потреби,

але чи ти фанат впевненості? Чи це ти цінуєш найбільше,

чи невпевненість? Цей чоловік тут не може бути фанатом упевненості,

якщо він продерся через ці печери. Вас веде почуття значимості

чи любов? Кожен потребує всі шість факторів, але яка

з систем у вас провідна, в той бік ви й нахиляєтесь.

І коли ви рухаєтесь кудись, у вас є призначення або ж доля.

Наступний момент -- це мапа. Сприймайте її як операційну систему,

яка каже вам, як потрапити туди. Мапа деяких людей --

це "Я рятуватиму життя, навіть якщо помру заради інших",

і вони -- пожежники. В когось це

"Я вбиватиму людей, щоб досягти цього". Вони намагаються

задовольнити однакову потребу значимості, так? Вони хочуть вшанувати Бога

чи вшанувати свою родину, але вони мають різні карти.

І є сім різних вірувань. Я не перелічуватиму їх,

бо вичерпав час. Останій шматочок -- емоція.

Я б сказав, що одна з частин мапи як час. Уявлення деяких

про "довго" -- це 100 років. В когось -- це три секунди,

як у мене.

(Сміх)

І останнє, про що я вже згадував.

Якщо у вас є ціль і ви маєте мапу, і, скажімо --

я не можу користуватись Гуглом, бо люблю Макінтоші, а вони ще не зробили його

гарним для Макінтошів -- тож якщо ви використаєте MapQuest -- як багато з вас

зробили цю фатальну помилку, використавши колись MapQuest?

(Сміх)

Ви використовуєте цю штуку й не потрапляєте туди. Ну, уявіть,

що ваши переконання гарантують, що ви ніколи не потрапите туди, куди хочете?

(Сміх)

Останнє -- це емоція.

Тож, ось що я скажу про емоцію. Існують 6 тисяч емоцій,

для яких ми маємо слова в англійській мові,

що є лише лінгвістичним представленням, так,

яке змінюється з мовою. Але якщо ваші основні емоції --

якби я мав більше часу, в мене було 20 тисяч людей і 1 тисяча,

і я просив їх записати всі емоції, які вони відчувають

протягом типового тижня. І я дав їм стільки часу, скільки їм треба.

І з одного боку вони писали емоції, які дають сил,

з іншого -- протилежні.

Вгадайте, як багато емоцій відчувають люди? Менше 12.

І половина з них змушує їх почуватись хріново. Тож у них є 5 чи 6

гарних відчуттів, так? Це так, наче вони почуваються "щасливий, щасливий,

вражений, от чорт, розчарований, розчарований, приголомшений, у депресії".

Як багато з вас знають когось, хто, байдуже що стається,

знаходить спосіб відчути себе в дупі? Як багато знають таких?

(Сміх)

Чи, байдуже що стається, вони знаходять шлях бути щасливими чи натхненними.

Як багато знає таких людей? Ну, сміливіше.

Коли сталось 9/11 -- я закінчу на цьому -- я був на Гаваях.

Я був з 2 тисячами людей з 45 країн. Ми перекладали

одночасно на чотири мови для програми,

яку я вів протягом тижня. Ніч перед тим називалась

"Оволодіння емоціями". Я прокинувся, не маючи щодо цього жодних планів, і сказав --

ми мали всі ці феєрверки -- я роблю скажені й веселі штуки --

і зрештою я зупинив це -- в мене був цей план і я збирався щось сказати,

але я ніколи не кажу, що планую. І раптово я сказав:

"Коли люди дійсно починають жити? Коли вони зустрічаються зі смертю".

І тоді я почав говорити всі ці речі, типу,

якщо ви збирались залишити цей острів, якщо через дев'ять днів

ви помрете, кому ви подзвоните, що ви скажете,

що зробите? Одна жінка -- ну, тієї ночі, коли сталось 9/11 --

одна жінка прийшла на семінар, і до того, як вона прийшла туди,

її колишнього хлопця викрали і вбили.

Її друг, її новий хлопець, хотів одружитись на ній, і вона сказала "ні".

Він сказав: "Якщо ти залишиш мене й поїдеш на той Гавайський семінар, між нами все".

Вона сказала: Значить, все". Коли я щакінчив того вечора, вона подзвонила йому

й залишила повідомлення -- це правда -- в офіс на ВТЦ,

де він працював. З текстом: "Любий, я кохаю тебе, і просто хочу, щоб ти знав:

я хочу за тебе. Це була дурість з мого боку". Вона спала,

бо була третя ранку для нас, коли він їй передзвонив

з офісу і сказав: "Люба, я не можу сказати тобі, що це значить."

Він сказав: "Я не знаю, як сказати тобі це,

але ти дала мені найбільший подарунок, бо я скоро помру."

І вона програла для нас запис цієї розмови.

Пізніше вона була на шоу Ларрі Кінга, й він сказав: "Ви напевно дивуєтесь,

як на світі таке могло статись з вами двічі". І він сказав:

"Все, що я можу сказати Вам -- це, певно, Боже послання для Вас, люба.

З цієї миті, щодня віддавайте себе всю, любіть всією душею.

Не давайте нічому зупинити вас". Вона закінчує, й піднімається чоловік,

і каже: "Я з Пакістану, я мусульманин.

Я б з хотів потримати Вас за руку і сказати:

мені шкода, але, чесно кажучи, це -- розплата". І я не можу розповісти решту,

бо закінчився мій час.

(Сміх)

10 секунд.

(Оплески)

10 секунд, і все. Я хочу бути ввічливим. 10 секунд.

Все, що я можу сказати, це те, що я покликав цього чоловіка на сцену,

разом з чоловіком з Нью-Йорку, котрий працював у ВТЦ,

бо в мене там було близько 200 нью-йоркців. Більше 50

втратили цілі свої компанії, своїх друзів, відмічали у своїх

кишенькових комп'ютерах -- одна фінансовий трейдер, ця жінка зі сталі, ридала --

викреслила 30 своїх друзів, що загинули.

І що я зробив, це сказав: "На чому ми тепер сфокусуємось?

Що це значить і що ми маємо робити?"

І я взяв цю групу і змусив людей сфокусуватись,

якщо ви не втратили когось нині, то вашим фокусом буде,

як слугувати комусь. Є різні люди --

тоді одні жінка піднялась і була настільки злою, верещала і кричала.

Тоді я дізнався, що вона не з Нью-Йорка, і взагалі не зі США,

вона не знає тут нікого. Я спитав: "Ви завжди така зла?"

Вона відповіла: "Так". Винуваті люди відчули себе винуватими, сумні засумували.

І я взяв цих двох людей і зробив те, що я називаю непрямими переговорами.

Єврейський чоловік з родиною в окупованій території, хтось у Нью-Йорку,

хто помер би, якби пішов на роботу того дня, і цей чоловік,

котрий хотів бути терористом і вказав на це досить чітко.

І порозуміння, яке між ними виникло, записувалось на відео,

яке я буду радий відправити вам, тож ви зможете побачити,

що, власне, сталося, а не просто почути мій переказ.

Але двоє з них не лише порозумілись,

і змінили свої переконання та сприйняття світу,

але вони і працювали разом, щоб приносити, вже протягом чотирьох років,

через різні мечеті й синагоги, ідею,

як створити мир. І він написав книжку, яка називається

"Мій джихад, мій шлях миру". Отже, трансформація можлива.

Тож мій заклик до вас наступний: досліджуйте свою мережу, своб мережу ось тут --

потреби, переконання, емоції, які вас контролюють.

З двох причин: так вам буде більше чого дати, і досягти теж,

всі ми хочемо цього. Але я маю на увазі дати,

бо це те, що наповнить вас. І по-друге,

так ви зможе оцінити -- не просто зрозуміти, це інтелектуальне,

це розум -- а оцінити те, що рухає іншими людьми.

Це єдиний спосіб, в який зміниться наш світ. Боже, благослови вас.

Дякую. Сподіваюсь, це було корисним.

(Оплески)