Чому ми ігноруємо очевидні проблеми — й як з ними боротися

Чому найчастіше ми ігноруємо великомасштабні проблеми, такі як фінансові кризи й зміна клімату, доки не стає запізно? Політтехнолог Мішель Вакер закликає замінити поняття «чорного лебедя», що описує унікальну, непередбачену, неминучу катастрофу, більш реальним — «сірим носорогом» (небезпека, якій можна запобігти, але яку ми ігноруємо). Вона розповідає, чому передбачувані кризи застають нас зненацька, і вказує на деякі ознаки того, що, можливо, зараз у нашому житті є «носоріг», який нападе з хвилини на хвилину.

Уявіть, що всім очевидно,

що у вас проблеми?

Такі, про які всі говорять,

такі, що напряму стосуються вас.

Чи зробили б ви все,
що у ваших силах, щоб іх виправити,

перш ніж вони погіршаться?

Не будьте такі впевнені.

Частіше, ніж ми визнаємо,
ми маємо тенденцію ігнорувати

те, що відбувається перед нашими очима.

І насправді,

найчастіше ми відсторонюємося від речей

саме через загрозу,
яку вони представляють для нас,

в бізнесі, в житті і в світі.

Хочу надати вам приклад
з моєї галузі, економічної політики.

Коли Алан Грінспен очолював
Федеральний резерв,

його робота полягала в спостереженні
за проблемами в економіці США,

аби вони не вийшли з-під контролю.

Після 2006,

коли ціни на нерухомість
досягли свого піку,

все більше шанованих лідерів і установ

почали бити на сполох

щодо ризикового кредитування
і небезпечних ринкових бульбашок.

Відомо, що у 2008
усе пішло шкереберть.

Банки зазнали краху,

світові фондові ринки
знецінилися приблизно вдвічі,

мільйони людей втратили
свої будинки через борги.

Серед простого народу

майже кожен десятий
американець втратив роботу.

Після того, як все
більш-менш заспокоїлося,

пан Грінспен та інші проаналізували
причини того, що сталося й заявили:

«Ніхто не міг передбачити цю кризу».

Вони прозвали її «чорний лебідь».

Щось неймовірне,

непередбачуване і абсолютно неможливе.

Суцільна несподіванка.

Але такий хід подій не був сюрпризом.

Наприклад, моя квартира на Мангеттені
зросла в ціні в два рази

менш, ніж за чотири роки.

Я зрозуміла, до чого все йде
і продала її.

(Сміх)

(Оплески)

Проте, багато інших теж
мали такі ж передчуття,

висловлювали їх,

але були проігноровані.

Ми не знали точно,
як ця криза буде виглядати,

не до дрібних деталей,

але було вже ясно,

що наближаеться щось таке
небезпечне, явнe й передбачуванe,

як гігантський сірий носоріг.

«Чорний лебідь» веде нас

до думки, що ми
безпорадні перед майбутнім.

Й на жаль, чим менше
в наших руках контролю,

тим більше шансів,
що ми применшимо

або взагалі проігноруємо проблеми.

Така загрозлива тенденція
замасковує іншу ситуацію:

більшість проблем, з котрими
ми стикаємося,

є настільки ймовірними і очевидними,

що ми їх бачимо, але нічого
не робимо для їх вирішення.

Я створила метафору
про «сірого носорога»,

щоб задовольнити нагальну потребу,
яку я відчувала.

Щоб допомогти продукувати свіже бачення

з таким же запалом, який люди
мали до «чорного лебедя»,

але цього разу для того,
що було дуже очевидним,

цілком ймовірним, але все ж
проігнорованим.

Все це — «сірі носороги».

Як тільки вас зацікавлюють
«сірі носороги»,

ви бачите їх на перших шпальтах щодня.

Те, що я там бачу, — це інший
великий «сірий носоріг»,

нова вельми ймовірна фінансова криза.

І я собі міркую: чи навчили нас
бодай чомусь останні 10 років?

Якщо ви рівняєтесь на Вашингтон
чи Уолл-стріт,

вас майже можна вибачити за позицію,
що попереду тільки спокійне плавання.

Натомість в Китаї, де я
провела багато часу,

зовсім інший порядок речей.

Вся економічна спільнота,

включно з президентом Сі Цзіньпіном,

конкретно й прозоро висловлюється

щодо фінансових ризиків,
«сірих носорогів»,

і методів їх приборкання.

Зараз, безумовно, Китай і США

мають дуже відмінні системи правління,

котрі впливають на сферу
їхньої діяльності/бездіяльності.

І багато з ключових причин
їхніх економічних проблем

докорінно різняться.

Не є таємницею, що обидві країни
мають проблеми

з боргами, економічною нерівністю
та ефективністю.

Чому ж підходи такі різні?

Можна задати це питання,

але не тільки стосовно країн,

а й про кого завгодно.

Є автомобільні компанії, котрі ставлять
питання безпеки на перше місце,

й ті, що не усувають відомі
дефекти у їхніх машинах,

поки не загинуть люди.

Бабусі й дідусі — ті, хто готується
до неминучої події,

вже мають складені панегірики

й меню на своєму похороні.

(Сміх)

Мої старенькі таке мали.

(Сміх)

Все вирішено, крім останньої дати,
вибитої на надгробку.

З іншого боку, маємо бабусю й дідуся,

які не клопочуться з приводу
своїх останніх справ,

не позбавляються від усіх цих
більш не корисних речей,

що накопичували впродовж
декількох десятиліть,

а скидають усе на плечі своїх дітей.

У чому різниця між обома підходами?

Чому деякі думають наперед,
бачать проблеми і розбираються з ними,

а інші — відвертають від проблем очі?

По-перше, це пов'язано
з культурою, спільнотою,

людьми, які нас оточують.

Якщо ви гадаєте, що хтось

м’яко підстелить, коли ви будете падати,

то, ймовірно, ваше почуття
небезпеки не таке вже й велике.

І це дозволяє ризикувати, i ловити нагоди,
не тільки невдалі, а й цілком вдалі.

Наприклад, ризок бути критикованим,

коли кажеш про загрозу, котру
ніхто не має бажання обговорювати.

Чи коли користуємося можливостями,
за які буває страшно вхопитись,

і які, можливо, теж є «сірими носорогами».

США має дійсно індивідуалістичну культуру
з гаслом «дій самостійно».

Парадоксально,

але це робить американців
менш піддатливими до змін

й розумного ризику.

В Китаї, навпаки,

народ вважає, що уряд збирається й надалі
запобігати утворенню проблем,

що мабуть, не зовсім відповідає дійсності,
але люди все одно в це вірять.

Вони вірять, що можуть
покластися на родичів,

що робить їх більш
схильними до певних ризиків.

Таких як купівля нерухомості в Пекіні,

або бути більш відкритими щодо
факту зміни життєвого курсу

і, до речі, темпи змін в Китаї загалом
безумовно вражають.

Друге,

наскільки ви обізнані щодо ситуації,

як багато ви маєте намір довідатися?

Й чи готові ви стикнутися з негативом?

Багато хто з нас навряд чи

приділятиме увагу речам,
котрі ми хотіли б взагалі викреслити,

бо нам вони не до вподоби.

Ми лише звертаємо увагу на те, що хочемо
бачити, що нам подобається,

з чим погоджуємося.
Але в нас є можливість й здатність

виправляти ці білі плями.

Я витрачаю багато часу у розмовах
з людьми всіх прошарків

про «сірих носорогів» у їхньому житті
та їхні погляди на це.

Ви можете подумати,

що ті, кого ризик лякає більше,

більш чутливі до ризиків

і будуть менш відкритими для змін.

Але насправді все навпаки.

Я виявила, що люди,

які готові дивитися проблемам у вічі,

планувати,

вони в змозі більш терпляче ставитися
до виправданих ризиків

й в змозі впоратися з невиправданими.

Так відбувається тому, що коли ми
стаємо більш обізнаними щодо ситуації,

ми тим самим підвищуємо свою стійкість
до проблем, котрих боїмося.

Це наштовхнуло мене на третю думку.

Як гадаєте, скільки контролю ви маєте

над «сірими носорогами» в вашому житті?

Одна з причин, чому ми не діємо,

— ми відчуваємо себе надто безпорадними.

Пригадаємо про зміну клімату,
масштаби проблеми є настільки великими,

що жоден з нас самотужки не зможе
зламати ситуацію.

Деякі люди продовжують жити,
заперечуючи це.

Інші ж звинувачують всіх, окрім себе.

Мій друг каже, що не збирається
відмовлятися від свого позашляховика

до тих пір, поки в Китаї не будуватимуть
електростанції, що працюють на вугіллі.

Але ми маємо можливість змінити
ці обставини.

Всі ми різні.

Кожен здатен трансформувати наші погляди,

нас самих й людей навколо.

Тож сьогодні хочу запросити всіх вас

приєднатися до мене в зародженні
відкритої та відвертої розмови

з оточуючими

про «сірих носорогів» в нашому світі,

й бути максимально чесними щодо того,
як добре ми з ними даємо раду.

Чула безліч разів у Штатах:

«Звичайно ж, нам слід мати справу
з явними проблемами,

але якщо ти ігноруєш те,
що відбувається в тебе під носом,

ти або дурний або необізнаний».

Саме так і кажуть, і я абсолютно
не могла з цим погодитися.

Якщо ви не бачите дійсного,

ви не дурний або необізнаний,

ви звичайна людина.

Й колись ми визнаємо
цю суспільну вразливість,

що надає нам сили відкрити очі,

аби побачити, що знаходиться перед нами,

і почати діяти, перш ніж нас розтопчуть.

(Оплески)