Освіта і робота для глухих| Ruma Roka

Рума Рока є засновником Товариства глухих у місті Ноїда, яке використовує спеціалізовані професійні програми, щоб допомогти глухим досягти вигідної зайнятості та більш повно інтегруватися у свої громади. Вона ділиться потужною історією про те, як це сталося, з її сильної волі та наполегливої праці.
[Примітка: Ми хочемо, щоб ви бачили ці переговори саме так, як вони відбулися! Архівні кадри можуть бути трохи грубішими, ніж звичайні розмови TED.com.]

Ви нічого не зрозуміли, чи не так?

(Сміх)

В Індії 63 мільйони глухих людей,

які проходять через це
рік за роком, день за днем

намагаючись зрозуміти
той світ,який вони не чують

Велика необізнаність та соціальне ганьба

мати дитину, яка є недієздатною.

Батьки бігають

намагаючись зрозуміти як виховувати дітей

А їм відповідають:"Навіть якщо ваша дитина не чує,

з її голосовим апаратом усе добре.

Все чудово із головими зв'язками

і, в кінці кінців, вона може
навчитися розмовляти

І з цього моменту починається відлік
років спробам навчити

цю маленьку дитину вимовляти слова,
які вона не може почути.

Навіть знаходячись у колі сім'ї, ця дитина

хоче спілкуватися зі своїми батьками.

Вона хоче бути частиною сімейних розмов.

Але вона не може. І вона не може
зрозуміти, чому її ніхто не слухає.

Тому вона відчуває себе самотньо і втрачає

надважливі навички, які необхідні нам,
дорослим

Він йде до школи думаючи: "Добре,
сподіваюсь все зміниться"

І він бачить вчителів, що вимовляють
слова, відкривають і закривають рот

і пишуть якісь дивні речі на дошці

Не розуміючи сенсу, тому що вона
не може чути

вона все переписує,
відтворює все на іспиті,

і таким шляхом з декількома позитивними
оцінками, вона закінчує школу, 10 класів.

Які її шанси бути найнятою на роботу?

Ось така дитина, у якої немає освіти.

Слова-зображення, словниковий запас
у 30-40 слів.

Вона емоційно неврівноважена, вона,
можливо, зла на увесь світ,

який, як їй здається,
систематично калічив її.

Де вона працює? На низькооплачуваній,
некваліфікованій роботі

і, найчастіше, в жалюгідних умовах.

Ось де початок мого відліку, у 2004.
У мене немає, як казала Келлі,

у мене немає глухої сім'ї.

Тільки дивний імпульс і жодної
раціональної думки.

Я пірнула у цей світ і вивчила
мову жестів.

Тоді це було спражнє випробування. Ніхто
не хотів... Здавалось, ніхто не знав...

"Що ти намагажшься вчити, Рума? Це мова?"

У будь-якому випадку, вивчення мови
відкрило для мене спільноту глухих,

які ззвоні безслівні, але переповнені

жагою і цікавістю вивчати візуальний світ.

І я почула їх історії про те,
чим вони хочуть займатися.

І через рік, у 2005-му, з убогими
заощадженнями, близько 5000 долларів

зі страхового полісу,
я відкрила цей центр,

у маленькій двухкімнатній квартирі,
де було всього шість учнів

і я, яка навчала їх англійській мові
через мову жестів.

Випробуванням стала нестача годин,
у тому розумінні,

як привести цих дітей, які тільки
закінчили старшу школу,

до нормальної роботи в компаніях?

Гідної роботи, такої, яка може довести,
що глухий не означає дурний?

Так, завдання були поставлені величезні.
Глухі роками сиділи в такому стані

з нудьгою і темрявою.

Їм необхідно було повірити в себе.
Батькам треба було впевнитися,

що їх дитина не глуха і дурна.

І вона спроможна вистояти на
власних ногах.

Але найважливішим є те, чи

візьме роботодавець на роботу когось,
хто не може говорити

не може чути, і, ймовірно, не вміє
читати і писати?

Я зустрілася із деякими друзями
з галузі промисловості

і розповіла їм мою історію,
що це означає бути глухим.

І я зрозуміла,що у компаніяї є чіткі зони,

де глухі можуть працювати, і вони
можуть бути цінними працівниками.

З невеликими ресурсами,
ми створили перший в країні

професіональний курс навчання
для глухих людей.

Найти вчителів було проблематично.
Тому я навчила моїх глухих дітей,

моїх студентів, методам викладання
для глухих.

І цю роботу вони виконували
з великою відповідальністю і гордістю.

Але, роботодавці ще ставились скептично.
Освіта, кваліфікація, 10 класів.

"Ні, ні, ні, Рума, ми не можемо
їх найняти."

Це було великою проблемою.

"І навіть якщо ми їх наймемо,

як нам з ними спілкуватися?
Вони не можуть читати, писати.

Не можуть чути або говорити."

Я тільки й казала їм, "Будь ласка, давайте будемо
вирішувати проблеми по мірі їх надходження?

Все ж, давайте робити те, що ми можемо?

У нього чудове візуальне сприйняття.
Вони можуть працювати. І...

якщо це спрацює- чудово, якщо ні,
ми хоча б дізнаємося про це."

І на цьому моменті я б хотіла
поділитися історією Вишу Капур.

Він прийшов до нас у 2009-му,
не знаючи жодної мови.

Він не знав навіть мови жестів.

Усе, що він бачив очами,
оброблялося у його мозку

Його мати була в розпачі і вона сказала,

"Рума, можна він побуде в вашому
центрі декілька годин?

Мені дійсно важко спілкуватися з ним,

знаєш, вправлятися з ним 24 години."

І я відповіла: "Так, звичайно."
Як аварійна служба.

Півтора року нашої зосередженої праці
пішло на те,

аби навчити Вишу мові. Коли він почав
спілкуватися і

пізнав себе, і він зрозумів, що було...

Я маю на увазі, він не міг чути, але все
ж, він міг робити стільки інших речей.

Він дізнався, що йому подобається
працювати за комп'ютером.

Ми підтримували його

і показали наші комп'ютерні програми.
Він провів тестування, ви знаєте,

я дуже нервувала. Одного разу з'явилася
вакансія

в одному із відділень популярної
IT-компанії,

і тільки для перевірки і отримання
досвіду я сказала:

"Нехай Вишу теж сходить на співбесіду."

Вишу пішов туди і склав усі
технічні тести.

Тоді я сказала: "О, я всього лише
сподіваюся, що йому вдасться протриматися

хоча б півроку."

Вже минуло півтора року.

Вишу все ще там, і він не тільки лише

"О, цей нещасний хлопець працює в
оточенні спроможних чути."

Його визнають як найкращого працівника
місяця, і вже не один раз, вже двічі.

(Оплески)

І я хочу поділитися з вами, що сьогодні
у нас йде

близько півтора року на те, щоб
підготувати глухого

увійти в справжній світ,
який нам з вами відомий.

Через короткий проміжок часу- 6 років,
півсотні моїх чудових молодих студентів сьогодні

працюють в одних з найкращих організаціях
у всій індустрії:

у сфері графічного дизайну, у відділах
IT-організацій,

у лікарнях, у сферах, захисту,

таких як охорона, і в банках.

І також в роздрібній торгівлі і
сфері обслуговування.

(Оплекски)

Безпосередньо зустрачаюсь з людьми,
як ми з вами в KFC, у кафе.

Я тільки залишу вас з невеликою думкою
про те,

що зміни можливі.

І вони починаються з однієї маленької
зміни в нашому майбутньому.

Величезне дякую.

(Оплески)

І ці оплески, це міжнародний
знак для оплесків.

Величезне дякую.