Тимчасовий притулок з картону на випадок катастрофи: Сіґеру Бан на TEDxTokyo

Практична філософія архітектури Сіґеру Бана не передбачає нічого іншого окрім переосмислення естетики, простору, матеріалів та структури. Його дивовижні модульні будиночки, побудовані з паперу, зробленого на базі вторинної сировини та картонних труб, забезпечили притулок людям, яких евакуювали після потужного землетрусу, що стався на сході Японії.

Привіт! Я архітектор.

Я єдиний архітектор у світі,

який створює споруди з паперу,
на кшталт цих картонових труб,

і на цій виставці я вперше
використав картонні труби.

У 1986, задовго до того,
як люди почали говорити

про проблеми довкілля,

я почав тестувати паперові труби

для того, щоб використовувати їх
як будівельний матеріал.

Дуже складно випробовувати новий
матеріал для будівництва,

але він виявився міцнішим, ніж я очікував,

до того ж його можна
зробити водонепроникним.

Оскільки це промисловий матеріал,

він може бути і стійким до вогню.

Потім, у 1990, я збудував
тимчасову споруду.

Це перша тимчасова споруда,
зроблена з паперу.

Вона складається з 330 труб
діаметром 55 сантиметрів.

Я використав лише 12 труб діаметром

120 сантиметрів, або 4 фути завширшки.

Як ви бачите на цьому фото -
всередині є туалет.

Якщо у вас раптом закінчиться
туалетний папір,

ви можете відірвати шматочок від стіни.
(Сміх)

Отже, це дуже практично.

У 2000 у Німеччині відбулась
велика виставка.

Мене попросили спроектувати будівлю,

оскільки виставка мала
екологічну тематику.

Отже, мене обрали, щоб я збудував
павільйон з паперових труб,

які потім підуть на переробку.

Мета моїх проектів - не завершена будівля,

моя мета - утилізація споруди.

Кожна країна будує безліч павільйонів,

А через півроку з'являються
груди будівельного сміття.

А мої будівлі можна використати повторно
або відправити на переробку.

Після виставки споруда пішла на переробку.

Це було метою мого проекту.

Потім мені пощастило виграти
конкурс на будівництво

другого центру "Помпіду", що у Франції,
у місті Мец.

Я хотів орендувати офіс у Парижі.
Але я був обмежений фінансово,

і не міг собі цього дозволити.
Я вирішив привезти до Парижу

своїх студентів і збудувати собі офіс на
даху центру "Помпіду"

самотужки.
(Сміх)

Ми взяли паперові труби
та дерев'яні кріплення,

щоб збудувати офіс 35 метрів завдовжки.

Ми працювали в цьому офісі 6 років
і не платили оренди.

(Сміх) (Оплески)

Дякую.
У мене була одна велика проблема.

Оскільки ми були частиною виставки,

моїм друзям доводилося купувати квиток,
щоб побачити мене.

(Сміх)
Це було проблемою.

Я закінчив будівництво
центру "Помпіду" у Мец.

Зараз це дуже популярний музей.

Я створив великий монумент для уряду.

Але згодом я розчарувався

у своїй професії архітектора,

оскільки ми не працюємо для суспільства
і не допомагаємо йому.

Ми працюємо для людей
привілейованого прошарку,

для багатих людей, для уряду,
для забудовників.

Вони мають гроші та владу.

Але вони невидимі.

Вони наймають нас для візуалізації
своєї влади та грошей,

через створення монументальної
архітектури.

Ось це і є нашою професією.
Так було завжди,

і так є зараз.

Отже, я був дуже розчарований тим,
що ми не працюємо для суспільства.

Хоч навколо так багато людей,

які втратили свої домівки
через природні катаклізми.

Але мушу сказати, що винні
у цьому не катаклізми.

Люди ніколи не гинуть через землетрус,

люди гинуть через обвал будинків.

А це вже на совісті архітекторів.

Потім людям потрібне тимчасове житло,

але архітектори не роблять цього,

оскільки ми надто зайняті роботою
для багатих людей

Тоді я подумав: як архітектори,

ми повинні бути задіяні у спорудженні
тимчасового житла.

Ми можемо це зробити.

Саме тому я і розпочав працювати
у місцях катастроф.

У 1994 сталася велика трагедія
у Руанді, Африка.

Два племені - гуту і тутсі -
воювали одне з одним.

Більше двох мільйонів людей
стали біженцями.

Але я був дуже здивованим, коли побачив
табір біженців,

організований ООН.

Вони були такі нещасні,
вони замерзали

під ковдрами у сезон дощів.

Біженцям доводилося самим рубати дерева

та будувати собі тимчасове житло.

Люди з ООН дали їм лише пластикові листи,
щоб покласти їх замість даху.

Більше двох мільйонів людей рубали дерева.

Масове вирубування лісів призвело

до екологічних проблем.

Ось чому ООН почало розміщувати
людей в алюмінієвих бараках.

Це виявилось дуже дорогим задоволенням,

і дерева почали вирубати знову.

Тому, щоб поліпшити ситуацію,
я запропонував використовувати

труби з переробленого паперу,

оскільки вони дуже дешеві,
а також дуже міцні.

Вартість будиночка з паперових
труб лише 50 доларів США.

Ми побудували 50 будиночків,
щоб перевірити їх на міцність,

стійкість до вологи, чи не оселяться
в них терміти і т.д.

Через рік, у 1995, в Кобі, Японія,

стався страшний землетрус.

Загинуло біля 7000 чоловік,

і місто, величиною з район Наґата,

згоріло у полум'ї після землетрусу.

Я також дізнався, що багато
біженців з В'єтнаму

втратили житло і знаходилися
біля католицької церкви,

оскільки усі будівлі були
повністю зруйновані.

Я поїхав туди і запропонував священикам

відбувати церкву, використовуючи
картонні рулони.

Вони сказали мені: "Ви що, божевільний?

Як можна пропонувати таке після пожежі?"

Вони не повірили мені, але я не здався.

Я почав регулярно приїжджати в Кобе.

Там я зустрічався з в'єтнамцями.

Вони мешкали в жахливих умовах у парку.

Я запропонував їм побудувати будиночки
і став збирати кошти.

Я збудував їм притулок з картонних труб.

І для того, щоб студентам було легко

будувати і потім утилізувати ці будиночки,

я використав пивні ящики у якості основи.

Я попросив ці ящики у компанії "Кірін",

оскільки пивна компанія "Асагі" у той час

випускала червоні ящики для свого пива,

а цей колір не підходив до
кольору картонних труб.

Поєднання кольорів дуже важливе.

Я досі пам'ятаю, що ми сподівалися

знайти пиво всередині цих
пластикових ящиків,

але вони виявилися порожніми.
(Сміх)

Пригадую, що я був дуже розчарованим.

Отже, протягом літа,
ми разом зі студентами

збудували більше 50
тимчасових будиночків.

Нарешті священик мені повірив
і доручив відбудувати церкву.

Він сказав: "Якщо ви самі збираєте кошти,

беріть своїх студентів і будуйте,
я дозволяю".

Ми витратили 5 тижнів
на відбудову церкви.

Вона мала простояти там три роки,

але фактично вона простояла 10 років,
оскільки люди її полюбили.

Потім стався землетрус на Тайвані,

і нас попросили пожертвувати цю церкву.

Ми розібрали її

і відіслали на Тайвань, щоб
там її зібрали волонтери.

Церква залишилася на Тайвані
і функціонує навіть зараз.

Отже, ця споруда не стала тимчасовою.

Потім я подумав, що таке постійна
і що таке тимчасова споруда?

Навіть зроблена з картону будівля

може стати постійною,
якщо люди люблять її,

а будинок з бетону

може легко розвалитися під час землетрусу.

Якщо забудовник будує заради грошей,

то інші забудовники можуть купити землю,
знести будівлю і збудувати нову.

Все це тимчасове.

Ось де різниця.

Якщо будівля з картону, а люди
люблять її - вона стає постійною.

Навіть бетонна споруда
може бути тимчасовою,

якщо вона створена заради грошей.

У 1999 в Туреччині стався
великий землетрус.

Я поїхав туди, щоб побудувати
тимчасове житло з місцевих матеріалів.

У 2001, у західній Індії, я
також будував притулки для людей.

У 2004, на Шрі-Ланці, після
землетрусу на острові Суматра та цунамі,

я відбудував села ісламських рибалок.

У 2008 році, у Ченду, адміністративному
центрі провінції Сичуань,

загинуло близько 70 000 людей

та було зруйновано багато шкіл
через корупцію у місцевій владі,

що призвела до будівництва
сейсмічно вразливих споруд.

Мене попросили збудувати
тимчасові школи.

Китайські студенти працювали разом з
моїми японськими студентами.

За місяць ми збудували 9 класів
загальною площею у 500 кв. м.

Ними досі користуються, навіть
після останнього землетрусу в Китаї.

У 2009, у Л'Аквілі, Італія, також
стався великий землетрус.

Це дуже цікаве фото:

На ньому колишній прем'єр
міністр Берлусконі

та екс-екс-екс-прем'єр-міністр Японії Асо -

ви знаєте, ми змушені міняти
прем'єр-міністрів кожного року.

(Сміх)

Вони тримають мою модель.

Я запропонував велике будівництво -
тимчасову музичну залу,

оскільки Л'Аквіла славиться своєю музикою.

Усі концертні зали були зруйновані,
і в музикантів не було де репетирувати.

Я сказав меру,

що мені хотілося б побудувати
тимчасову залу.

Він відповів: "Якщо хочете - будуйте,
але за власні кошти".

Мені дуже пощастило.

Берлусконі приймав
саміт Великої вісімки,

у якому брав участь наш
екс-прем'єр-міністр.

Вони допомогли нам зібрати кошти.

Я отримав півмільйона євро
від уряду Японії

для будівництва тимчасової
глядацької зали.

Я мушу пам'ятати, що кожного року
десь стається землетрус.

У 2010 стався великий землетрус на Гаїті.

Туди неможливо дістатися літаком,

тому я відправився у Домініканську
Республіку, яка межує з Гаїті,

і за шість годин дістався до Гаїті

разом із студентами з Санто-Домінго,

і ми збудували 50 будиночків
з місцевих картонних труб.

Це сталося два роки тому
у північній частині Японії.

Після землетрусу та цунамі

людей евакуювали до великого приміщення
на кшталт спортивної зали.

Подивіться на це.
Ніякої приватності.

Люди страждають і морально, і фізично.

Ми прибули туди зі
студентами-волонтерами,

щоб побудувати перегородки
з картонних труб -

дуже просте укриття, що складається
з картонного каркасу та штори.

Проте дехто з представників
влади на місцях

не хотів, щоб ми це робили.

За їхніми словами, людей
стало важче контролювати.

Але це було необхідно зробити.

Окрім цього,

більше 5000 кілометрів узбережжя
було зруйновано цунамі.

У цій місцевості не було
достатньо площі для

будівництва стандартних одноповерхових
корпусів, на кшталт цього.

Подивіться на це.
Навіть цивільний уряд робить

таке погане тимчасове житло.

Там тісно та брудно,

тому що місця не вистачає,
усюди тече вода.

Оскільки простору було мало,
а побудовані споруди були незручні,

я подумав, що ми повинні звести
багатоповерховий будинок.

Я запропонував усе це меру,
поки робив перегородки.

Нарешті я зустрів чудового мера
в селі Онаґава, що у префектурі Міяґі.

Він попросив мене збудувати триповерхову
будівлю на бейсбольному полі.

Для будівництва я використав
великі контейнери.

Студенти також допомагали нам

робити усі потрібні меблі,

щоб зробити будівлю комфортною

у межах тих коштів, які нам виділив уряд.

При цьому площа будівлі лишилася такою ж,

але стала значно комфортнішою.

Багато людей хочуть
залишитися там назавжди.

Я був щасливий, коли почув це.

Зараз я працюю у Новій Зеландії,
у місті Крайстчерч.

За 20 днів до землетрусу в Японії,

стався потужний землетрус там.

Багато японських студентів загинуло.

Головний собор міста,

символ Крайстчерч, був
повністю зруйнований.

Мене попросили побудувати
тимчасовий собор.

Зараз він знаходиться
на стадії будівництва.

Я хотів би і надалі будувати монументи,

які будуть подобатися людям.

Щиро вдячний.

(Оплески)

Дякую.
(Оплески)

Щиро вдячний.
(Оплески)