Сара Камінскі: Мій батько - фальсифікатор

Сара Камінскі розповідає надзвичайну історію про свого батька Адольфо та його діяльність на протязі Другої світової війни. Використовуючи свою винахідливість і талант до підроблюбавання документів він врятовув життя. Ця промова з TEDxПариж подана французькою мовою; субтитри англійською - за замовчуванням.

Я - дочка фальсифікатора

неабиякого фальсифікатора

Коли ви чуєте слово "фальсифікатор", ви часто сприймаєте це як "спекулянт"

Ви сприймаєте це як “фальшиві гроші”, “підробні картини”

Мій батько - не такий.

На протязі 30 років

він підроблював документи

не для себе, а для інших

і приходив на допомогу переслідуваним та пригноблюваним людям

Дозвольте представити його.

Ось мій батько, коли йому 19

Це все почалося для нього під час Другої Світової Війни

в 17 років він відчув потяг

до роботи у майстерні з виготовлення підробних документів

Він швидко став експертом Опору з підробки документів

І це не просто банальна історія,

після лібералізації він продовжував

займатися підробкою документів до 70-х років.

Коли я була дитиною

я, звісно ж, нічого про це не знала

Ось я по центру, кривляюся.

Я виросла в передмісті Парижу

і була найменшою з 3-х дітей

У мене був "нормальний" батько, як і у всіх,

не зважаючи на те, що він був на 30 років старший, ніж...

по суті, за віком він міг-би бути моїм дідом.

Тим не менш, він був фотографом та вуличним вчителем

він завжди вчив нас слідувати закону.

І, звісно ж, він ніколи не говорив про попереднє життя

коли він був фальсифікатором.

Хоча, якось стався випадок, про який я вам розповім,

який можливо міг змусити мене щось запідозрити.

Я навчалася в середній школі і отримала погану оцінку,

- рідкість для мене,

тому я вирішила приховати це від моїх батьків.

Для того, щоб це зробити, я спробувала підробити їхні підписи.

Я почала працювати над підписом моєї матері,

тому що підпис батька підробити просто не можливо.

Тож, я взялася до роботи. Взяла кілька бланків

і почала тренуватися, тренуватися, тренуватися,

доки, як мені здалося, я не досягла майстерності,

і почала діяти.

Пізніше, під час перевірки мого ранцю

моя матір побачила шкільне завдання й відразу помітила, що підпис підроблено.

Вона кричала на мене, як ще ніколи досі.

Я сховалася в своїй кімнаті під простирадлами,

і почала чекати повернення батька з роботи

з певним, мушу зізнатись - поганим передчуттям

Я почула, як він ввійшов.

Та продовжувала залишатися під простирадлами. Він зайшов до кіманти,

сів на край ліжка,

і мовчав, тому я опустила ковдру зі свого обличчя.

І коли він побачив мене, то почав сміятися.

Він так сміявся, тримаючи моє завдання в руках, що не міг зупинитися.

Потім сказав: "Ні, справді, Сара, ти могла б попрацювати краще! Невже ти не бачиш, що цей підпис занадто малий?"

Справді, він був замалим.

Я народилася в Алжирі.

Там я згодом почула, як люди називають мого батька "моджахедом"

і це означає "борець".

Згодом, у Франції, я любила підслуховувати розмови дорослих,

і я чула різного роду історії про попереднє життя батька,

особливо те, що він "пройшов" Другу Світову Війну,

що він "пройшов" війну в Алжирі.

І я постійно гадала, що "пройти" війну означає бути солдатом.

Але, знаючи батька і те, що він постійно називав себе пацифістом та противником насильства,

я не могла уявити його в шоломі з гвинтівкою.

І, справді, я була далекою від істини.

Одного дня, коли батько працював над документом

для отримання громадянства Франції,

я натрапила на свої документи,

які привернули мою увагу.

Вони справжні!

Вони мої, я народилася аргентинкою.

Але документи, які я побачила,

які домогли б нам побудувати справу для влади,

були подякою армії

батькові за його роботу

від імені спецслужб.

І раптом я дуже здивувалася.

Мій батько - агент спецслужб?

Це було дуже в стилі Джеймса Бонда.

Я почала ставити йому питання, на які він не відповідав.

І пізніше я собі сказала,

що одного дня я насмілюся розпитати його.

І потім я народила сина і стала матір'ю,

і нарешті зрозуміла, що то був той самий момент, коли він повинен був розповісти нам.

- Я стала матір'ю.

І він святкував 77-й День народження,

і раптом мені стало дуже страшно.

Я боялася, що він може піти

і забрати свою тишу з собою,

забрати свої секрети з собою.

Я змогла переконати його, що це було дуже важливим для нас,

але, можливо, і для інших людей,

якби він розповів свою історію.

Він вирішив розповісти її мені

я зробила з неї книгу,

з якої пізніше я вам прочитаю кілька уривків.

Тож, його історія: Мій батько був народжений в Аргентині.

Його батьки були російськими дисидентами.

Вся родина переселилася у Францію в 30-х роках.

Його батьки були євреями, росіянами та, до того ж, дуже бідними.

Тому коли батькові виповнилося 14, він повинен був почати працювати.

І зі своїм єдиним дипломом,

його атестатом про базову освіту,

він працювати фарбувальником в хімчистці.

Саме тут він дослідив щось неймовірне,

і коли він про це говорить, це дійсно вражає

це магія фарубвальної хімії.

То був період війни

і його матір загинула, коли йому виповнилося 15.

Це співпало з часом, коли

він душею і тілом віддався хімії,

тому, що це було його єдиною розрадою.

Щодня він ставив багато питань своєму керівникові

для того, щоб вивчити. Щоб зібрати все більше і більше знань.

І вночі, доки ніхто не бачив,

він використовував свої знання на практиці.

Найбільше його цікавило вибілювання чорнил.

Це все підтверджує,

що мій батько став фальсифікатором, насправді,

абсолютно випадково.

Його родина була єврейською, тому їх переслідували

Врешті-решт, їх всіх було заарештовано і відвезено до табору Драмсі

і їм вдалося звільнитися в останню хвилину, лише завдяки аргентинським документам.

Що-ж, вони були на волі,

але постійно в небезпеці. Велика печатка "єврея" була на їхніх документах.

Мій дід вирішив, що їм необхідні підроблені документи.

Мій батько був прищеплений високою повагою до закону,

тож не зважаючи на переслідування,

він ніколи не міг би подумати про підроблені папери.

Але саме він пішов на зустріч з людиною з Опору.

В ті часи документи мали тверду обкладинку,

вони заповнювалися від руки,

і зазначали твою діяльність.

Заради виживання, йому було потрібно

бути працевлаштованим. Він попрохав чоловіка

написати "фарбувальник".

Раптом, цей чоловік став дуже допитливим.

Як "фарбувальник", ви знаєте як виводити чорнильні позначки?

Звісно ж він знав.

І раптом чоловік почав пояснювати, що

весь рух Опору мав велику проблему:

навіть найкращі експерти

не могли вивести так звані "незмивні" чорнила,

блакитні чорнила "Waterman".

і мій батько відразу відповів, що знає

як їх вивести.

Тепер, звісно ж, чоловік був дуже вражений цим 17-ти річним молодим парубком,

який міг моментально дати формулу, тому він його працевлаштував.

Насправді, навіть не усвідомлюючи цього, мій батько винайшов те,

що ми можемо знайти у кожному учнівському пеналі:

так званий "коректор"

(Оплески)

Але це був лише початок.

Це мій батько.

Щойно він отримав лабораторію,

не зважаючи на те, що він був наймолодшим,

він відразу помітив проблему зі створенням підроблених документів.

Всі заходи зупинялися на фальсифікації.

Але попит постійно зростав

і працювати з існуючими паперами було дуже важко.

Він усвідомив необхідність робити все з початку.

Він почав друк. Він почав процес нанесення фотографій.

Він почав виробляти гумові печатки.

Він почав винаходити різного роду речі -

з певними матеріалами він винайшов центрифугу, використовуючи колесо від велосипеда.

Тим не менш, він мав все це зробити,

тому що він був повністю захопленим результатом.

Він зробив простий підрахунок:

за годину він міг зробити 30 підроблених документів.

Якщо він спав одну годину, 30 людей могли загинути.

Відчуття

відповідальності за інші життя коли йому було лише 17 -

також його провини за те, що він вижив,

оскільки він втік з табору, коли його друзі не змогли -

залишилися з ним на все життя.

І це, напевно, пояснює чому на протязі 30-ти років

він продовжував підроблювати документи

за рахунок всіх видів самопожертви.

Я б хотіла поговорити про ті жертви,

тому що їх було багато.

Були, звісно, фінансові жертви,

тому що він відмовлявся від винагород.

Для нього, бути оплачуваним означало б бути корисливим.

Якби він брав плату,

він не міг би казати "так" чи "ні"

дивлячись на те, що він вважав справедливим та несправедливим.

Тому він був фотографом вдень,

і фальсифікатором вночі протягом 30 років.

Він постійно був розореним.

Також, були емоційні жертви:

Як хтось може жити з жінкою, маючи стільки секретів?

Як можна пояснити, що можна робити вночі в лабораторії щоночі?

Звісно, був також інший вид жертв,

який мав відношення до його родини, що я зрозуміла згодом.

Одного дня батько познайомив мене з сестрою.

Він також пояснив, що в мене ще є брат

і вперше я їх побачила, коли мені було три чи чотири роки,

й вони були на 30 років старшими.

Їм обом зараз за 60.

Щоб написати книгу,

я розпитала сестру. Я хотіла знати, ким же був мій батько,

хто був тим батьком, якого знала вона.

Вона пояснила, що батько, якого мала вона,

говорив їм, що прийде в неділю для прогулянки.

Вони одягалися і чекали на нього,

але він майже ніколи не приходив.

Він казав, що зателефонує. Але він не телефонував.

І потім він не приходив.

Одного дня він взагалі зник.

Час минав,

і вони подумали, що він повністю забув про них,

спочатку.

З плином часу,

після майже двох років вони думали:

"Що-ж, мабуть наший батько загинув".

І потім я зрозуміла,

що так багато розпитувань

збурювали спогади про минуле, про яке він не хотів говорити,

тому що це було болісно.

І доки мої напівсестра та напівбрат думали, що вони були покинуті,

осиротілі,

мій батько фальсифікував папери.

І якщо він не казав їм, то тільки заради того, щоб захистити.

Після лібералізації він зробив підробні документи,

щоб дозволити тим, що вижили в концентраційних таборах емігрувати до Палестини

перед утворенням Ізраїлю.

До того ж, він був міцним анти-колонізатором

він зробив фальшиві документи для алжирців під час Алжирської війни

Після Алжирської війни,

в самому серці міжнародному руху супротиву

його ім‘я було на вустах

і цілий світ прийшов стукати в його двері.

В Африці були країни, які боролися за свою незалежність:

Гвінея, Гвінея-Бісау, Ангола.

І потім мій батько зв’язався з партією анти-апартеїди Нельсона Мандели.

Він робив фальшиві папери для темношкірих у вигнанні з Південної Африки

Також була Латинська Америка.

Мій батько допомагав тим, хто боровся з диктатурою

в Домініканській Республіці, на Гаїті,

і потім була Бразилія, Аргентина, Венесуела, Сальвадор, Нікарагуа,

Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі та Мексика.

Була також В‘єтнамська війна.

Мій батько робив фальшиві документи для американських дезертирів,

які не бажали брати до рук зброю про в'єтнамців.

Європа також не була спокійною.

Мій батько зробив фальшиві документи для дисидентів

проти Франко у Іспанії, Салазара у Португалії,

проти режиму полковників у Греції,

і навіть у Франції.

Там, лише одно разу це трапилося в травні 1968 року.

Мій батько спостерігав, звісно доброзичливо,

за травневими демонстраціями,

але його серце було десь далеко, як і його час,

тому що його допомоги чекали більше 15-ти країн.

Щоправда, одного разу він погодився підробити документи

для того, кого ви всі можливо знаєте.

(Сміх)

Тоді він був набагато молодшим,

і батько погодився підробити документи

задля отримання для нього дозволу на повернення і виступу на зібранні.

Він казав мені, що ті документи були найбільш популістичними

і найменш корисними серед всіх, які йому довелося зробити в житті.

Але він погодився їх зробити

навіть при тому, що життя Даніеля Кон-Бендіта було в безпеці,

саме тому, що

це було гарною можливістю

поглузувати з влади,

і показати, що немає нічого ганебнішого за кордони,

і що ідеї не мають кодонів.

Все моє дитинство,

доки батьки моїх друзів розповідали їм казки братів Грімм,

мій батько розповідав мені історії про невигаданих героїв

з непохитними утопіями,

які змогли творити чудеса.

І всі ті герої не потребували армії позаду них.

Так чи інакше, ніхто не слідував за ними,

за виключенням кількох переконаних і мужніх чоловіків та жінок.

І я зрозуміла набагато пізніше,

що він розповідав мені перед сном історію саме його життя.

Я запитала, чи враховуючи всі ці жертви, на які він повинен був піти,

він шкодував про зроблене.

Він сказав, що ні.

Він сказав, що не зміг би

бути свідком чи коритися несправедливості і при цьому бездіяти.

Він був переконаним, і він до нині впевнений в тому,

що інакший світ можливий -

світ, в якому ніхто не повинен бути фальсифікатором.

Він досі мріє про це.

Мій батько

присутній в цій залі сьогодні.

Його звати Адольфо Камінскі і я хочу запросити його піднятися.

(Оплески)

Дякую.