7 переконань, що позбавляють жінок голосу — і як їх змінити

"В Індії (та багатьох інших країнах) традиційні правила ввічливості та норми поведінки досі обмежуть жінок та позбавляють їх голосу", — говорить соціологиня Діпа Нараян. У цій відвертій промові вона перераховує сім найглибше вкорінених норм, що посилюють нерівність, та заохочує чоловіків допомагати на шляху змін.

Шагрух Хан: "Дівчину
має бути видно, але не чутно."

"Будь тихою" або "Цить".

Ці слова часто використовують,
щоб дівчинка замовкла ще в дитинстві,

лишалася такою у дорослому віці

аж до глибокої старості.

З гордістю запрошую нашого наступного
доповідача, захисницю жіночих голосів,

радницю з питань бідності,

гендеру та розвитку у Світовому Банку,

ООН та кількох неурядових організаціях
в Індії та по всьому світі.

Вона називає себе
детективом у галузі культури.

Давайте голосно привітаємо
визнану соціологиню та авторку

Діпу Нараян.

(Музика)

(Оплески)

Діпа Нараян: Мета усіх
люблячих батьків —

виростити хороших дівчат,

але, насправді, батьки

утискають, обмежують
та придушують дівчат.

І придушуючи дівчат,

вони готують їх до насилля.

Але цей факт настільки спустошливий,

що жодні батьки цього не витримали б,

якби це не було прихованим.

В Індії ми називаємо
це "підлаштовуватися".

Переконана, що ви чули це слово.

"Люба, тобі краще підлаштуватися.

Просто пристосуйся.

Що б там не було — підлаштовуйся."

"Підлаштовування" вчить дівчат
бути безправними,

не існувати, бути невидимими,

не мати особистості;

і це вчить хлопчиків забирати собі владу
та вплив у цьому світі.

А тим часом ми продовжуємо говорити
про гендерну рівність та права жінок.

Після випадку групового зґвалтування
в автобусі в Делі 2012-го року,

я твердо вирішила зрозуміти
корені насильства.

Тож я почала ставити
дуже просте питання:

що для вас означає бути сьогодні
хорошою жінкою або хорошим чоловіком?

І мене настільки здивувало почуте,

особливо відповіді молоді,

що цей проєкт став моїм дослідженням
і зайняв все моє життя.

За три роки я вислухала
понад 600 жінок, чоловіків та дітей:

освічених, із середнього класу.

Це вилилося у 1800 годин вислуховування

та 8000 сторінок нотаток,

і мені знадобився ще рік,
щоб усе впорядкувати.

Зараз ми бачимо гарно одягнених
освічених жінок, як багато хто тут,

всі ви у цій залі, як я сама,

і ми думаємо, що світ змінився,

але ці зовнішні зміни
тільки збивають нас,

бо ми не змінилися зсередини.

Тож сьогодні я не говоритиму
про бідних людей,

я говоритиму тільки про середню
та вищу верству суспільства,

бо саме ми застрягли у запереченні.

Це ми знову і знову повторювали,

що коли жінки матимуть освіту,

матимуть роботу,

зароблятимуть гроші —

вони будуть рівними,
вільними і матимуть права.

Та це не так.

Чому?

У моєму дослідженні я виділила
сім звичок,

які нищать жінок,

роблять їх невидимими.

Ці звички нікуди не зникають,

бо ми так звикли до них,

що вважаємо їх добрими
та високоморальними.

Навіщо вам змінюватися або відмовлятися
від чогось доброго або морального?

З одного боку, ми любимо наших дітей,

наших дочок,

але з іншого боку, ми пригнічуємо їх.

Перша звичка: У тебе немає тіла.

Перший крок у перетворенні дівчини
на привида — змусити її тіло зникнути,

вдати, що вона не має тіла.

23-річна Акангша каже:

"Ми ніколи не говорили
про тіло у моїй родині, ніколи."

Саме в цьому замовчуванні

мільйони й мільйони дівчат
зазнають сексуального насильства

і не розповідають про це
навіть своїм матерям.

І саме засудження оточуючих

призводить до того, що 90% жінок
кажуть, що не задоволені своїм тілом.

Коли дівчина не визнає свого тіла —

вона не визнає свого єдиного дому;

непомітність та невпевненість

стають її дуже хитким фундаментом.

Друга звичка: "Замовкни". "Цить".

Якщо тебе не повинно існувати,

якщо ти не маєш тіла,

як ти можеш мати голос?

Майже кожна жінка розповідає подібне:

"Коли я була дитиною,
моя мати сварила мене, кажучи:

"Не теревень, мовчи, цить,

розмовляй тихо, не сперечайся
і ніколи не грубіянь.

Jawab nahi Dena."

Я переконана, що ви всі це чули.

Так дівчата починають боятися,
вони відстороняються.

Вони стають тихими, вони кажуть:

"Хай так і буде. Jaane do.

Яка різниця? Ніхто ж не послухає."

Освічені жінки кажуть,

що їхня найбільша складність—

це неможливість висловлюватися,

неначе хтось наступив їм на горло

і душить.

Мовчання ізолює жінок.

Звичка третя: Догоджай іншим.

Роби їм приємно.

Усі люблять милих жінок,
завжди усміхнених,

які ніколи не кажуть "ні",
ніколи не зляться,

навіть коли їх використовують.

18-річна Аміша розповідає:

"Мій батько каже:

"Якщо я не бачу твоєї посмішки,
мені стає зле.""

Тож вона посміхається.

Так батько вчить її:

моє щастя важливіше за твоє щастя.

І постійно намагаючись
зробити усіх щасливими,

дівчата починають боятися
приймати рішення.

І якщо їх питаєш, лунає відповідь:

"Будь-що, немає різниці! Kuch bhi!

Все минає. Chalta hai."

25-річна Дарша

сказала з гордістю:

"Я дуже гнучка.

Я можу стати такою,
якою мене хочуть бачити."

Такі дівчата відмовляються
від своїх мрій,

своїх бажань,

а ніхто цього навіть не помічає,

окрім депресії.

З'являється вона.

Ще одну частину дівчини відірвано.

Четверта звичка: Ти не маєш сексуальності.

Думаю, ви усі погодитеся, що при
населенні у 1,3 мільярди

секс не є чимось новим для Індії.

А от що нове — так це те,
що все більше людей визнають,

що і жінки теж мають право
на сексуальні бажання.

Але як жінка, якій не дозволяли мати тіла,

якій не дали знань про її тіло,

яка, можливо, зазнала
сексуальних домагань,

яка не може сказати "ні"

і яка сповнена соромом,

як вона визнає своє право
на сексуальні бажання?

Сексуальність жінки пригнічено.

Звичка п'ята: Не довіряй жінкам.

Уявіть, як змінився б цей світ,

якби жінки виступили разом у солідарності.

Але щоб переконатися,
що цього не станеться,

наша культура високо підносить

вірність чоловікові та святість родини.

Жінки повторюють знову і знову:

"Я знаю тільки одну жінку, варту довіри,

і це я сама."

30-річна Евен Ручі,

яка працює над темою прав жінок
в університеті Делі, каже:

"Я не довіряю жінкам.
Вони заздрять і плетуть інтриги."

Не дивно, що у містах

жінки не вступають до жіночих груп,

і коли їх спитати чому так, кажуть:
"Ми не маємо часу на плітки."

Утискати жінку набагато простіше,
якщо вона самотня.

Шоста звичка: Обов'язок важливіший
за бажання.

Мускан дала дуже довге визначення
поняттю хорошої дівчини, а їй тільки 15:

"Вона мила, ніжна, ввічлива, любляча,

турботлива, чесна, слухняна,
поважає старших,

домагає усім безкорисливо,
добра до інших й виконує обов'язки."

Обтяжливо, хіба ні?

В ту мить, коли твої обов'язки
будуть виконаними,

та дріб'язка бажання,
що залишиться — втрачена.

І коли матері, які усім пожертвували,
не знаходять тем для розмови,

хіба що про їжу —

"Ти поїв? Khana kha liya?
А що будеш їсти?" —

то чоловіки, як-от Саураб, якому 24,
називають їх "нудними".

Жінка стає непотрібною.

Сьома звичка: Будь в усьому залежною.

Разом усі ці звички руйнують жінку,

наповнюють страхом

і роблять повністю залежною
від чоловіка для виживання.

І це дозволяє системі домінування
чоловіків тривати далі.

Тож усі ці сім звичок, які ми вважали
добрими та етичними,

витягують із дівчат життя

і створюють поле для утисків
з боку чоловіків.

Ми маємо змінитися.

Як нам змінитися?

Звичка — це просто звичка.

Кожна звичка — завчена звичка,

і ми можемо перевчитися,

ці особисті зміни неймовірно важливі.

Я теж маю змінитися.

Але це не змінить систему,

яка руйнує мільйони інших жінок.

Тож ми маємо докопатися
до кореня проблеми.

Треба змінити саме значення понять
"хороша жінка" або "хороший чоловік",

бо це основа будь-якого суспільства.

Нам потрібні не гнучкі жінки,
а гнучкі визначення,

і для чоловіків також.

Ця велика суспільна зміна
не може відбутися без участі чоловіків.

Ви потрібні нам.

Нам потрібно, щоб чоловіки були
провідниками змін,

щоб вони надавали змінам сили.

Інакше мине ще два сторіччя,

перш ніж наші дівчата і наші хлопчики

будуть вільними та захищеними.

Уявіть собі півмільярда жінок, що
об'єднуються, маючи підтримку чоловіків,

щоб говорити між собою,
щоб творити зміни,

як особисті, так і політичні,

і уявіть чоловіків у їхніх колах,

а також чоловіків і жінок, що збираються
разом, щоб вислухати одне одного

без засуджень, без доган,

без звинувачень та без сорому.

Уявіть, як багато ми зможемо змінити.

Ми можемо зробити це разом.

Жінки, не підлаштовуйтеся.

Чоловіки, підлаштовуйтеся.

Настав час.

Дякую.

(Оплески)

Ш.Х.: Як добре сказано, як чудово.

Поаплодуймо Діпі.

Слухаючи, я зрозумів,

що навіть у найпростіших розмовах
із жінками,

ми, насправді, поводимося агресивно.

Наприклад, іноді я дійсно
кажу своїй доньці:

"Yaar Tu hasti hai to mujhe
accha lagta hai varna bura lagta hai."

Перепрошую, ніколи більше не буду.

Від сьогодні казатиму:

"Що б ти не робила,

mujhe accha hi lagta hai,
aur accha nahi bhi lagta hai

Toh mera kya, tum wohi karo jo
tumhare ko lagta hai, так?"

(Оплески)

Як ви почувалися,

вислухавши стільки
історій про незадоволені бажання,

нестачу незалежності

від дівчат, які, на перший погляд,
живуть цілком добре?

Д.Н.: Дуже пригнічено.

Це мене шокувало і через це
я не могла зупинится,

бо я не мала планів робити
дослідження чи писати книгу.

Я вже написала 17 книжок,
я думала "досить з мене",

але коли я прийшла
до коледжу Святого Стефана

й почула в найелітніших коледжах,
дуже відомих в Делі,

як молоді жінки та чоловіки

оповідають, що для них значить
бути жінкою і чоловіком,

і це схоже навіть не на мої думки,
а на думки покоління моєї матері,

я вирушила до наступного коледжу.
І потім до ще одного.

Що мене вразило—

кожна жінка почувалася самотньою,

прагнула приховати свої страхи
й свою поведінку,

бо вважала це особистою слабкістю.

Це не особиста слабкість,
це наслідок навчання,

і це, я думаю, головне одкровення —

якщо ми припинимо прикидатися —

світ зміниться.

Ш.Х.: То що, дівчата, ви погоджуєтеся
з тим, що каже Діпа?

(Оплески)

Я вже бачу, як дівчина каже:

"Чув, ти чув, що вона сказала?
Ти так зі мною поводишся."

Так, саме так все і має бути.

Ти хлопець, ти й підлаштовуйся.
А ми більше не будемо.

(Оплески)

Дуже дякую вам.
Гарного вечора. Дякую.

(Оплески)