Як позбутися звання "хорошої" людини — і стати кращою людиною

Що коли ярлик "хорошої" людини гальмує вас на шляху до покращення себе? В цьому доступному виступі соціальний психолог Доллі Чаф пояснює парадоксальну психологію моральних норм поведінки, як наприклад, чому важко виявляти свої упередження і визнавати помилки — і показує, що шлях до себе кращого починається з усвідомлення власних помилок. "У кожній частині свого життя ми даємо собі простір для росту - окрім цієї, де це має найбільше значення." — каже Чаф.

Одного дня моя подруга
їхала у таксі до аеропорту,

і по дорозі розмовляла з водієм,

і він їй цілком щиро сказав:

"Певен, що ви дуже порядна людина."

І коли вона потім розповідала
мені цю історію,

вона і повірити не могла,
як їй від тих слів стало добре на душі,

як багато значили для неї ці слова.

Така реакція моєї подруги
на слова повного незнайомця

здається занадто сильною,

але таке відбувається дуже часто.

Я соціальний психолог.

Я вивчаю психологію хороших людей,

і дослідження в моїй області показують,
що для багатьох дуже важливо

почуватися хорошою людиною
і також вважатися хорошою людиною.

І хоч ваше поняття "порядної людини"

і, мабуть, поняття
"порядної людини" у таксиста —

мають різні визначення,

проте, незважаючи на визначення,

моральне обличчя
важливе для багатьох з нас.

Коли хтось ставить під сумнів
наше моральне обличчя, базуючись, скажімо,

на нашому жарті або на однорідності
нашого персоналу,

або на сумнівній поведінці у бізнесі —

це найчастіше викликає в нас
активну захисну реакцію.

Я маю на увазі,
що деколи ми наголошуємо,

як ми допомагали бідним людям,

як ми жертвували на благодійність,

або скільки годин волонтерили
для некомерційних організацій.

Ми намагаємось захистити
нашу репутацію порядної людини.

Для багатьох з нас це важливо.

А якщо я скажу вам ось таке.

Якщо я скажу вам, що наше
прагнення бути порядними людьми

заважає нам стати кращими?

Якщо я скажу, що поняття
"порядної людини" настільки вузьке,

що неможливе з наукової точки зору?

Якщо я скажу,
що шлях до кращого себе

починається з припинення
прагнути бути порядною людиною?

А тепер, щоб пояснити це,
я трохи розповім про дослідження,

як працює розум людини.

Мозок багато чого спрощує,
щоб встигати робити багато роботи.

Тобто часто ментальні процеси

відбуваються поза свідомістю,

типу в режимі малої потужності,
десь на задвірках свідомості.

Це, власне, передумова
обмеженої раціональності.

Теорія обмеженої раціональності,
яка отримала Нобелівську премію,

полягає у тому, що людський розум має
обмежені ресурси для зберігання,

і обмежені ресурси
для обробки інформації,

і тому, щоб встигати робити багато роботи,
мозку доводиться спрощувати.

Наприклад,

деякі вчені порахували,
що у будь-який момент ...

Цей, ні, так краще? Отак.

(Сміх)

В будь-який момент

вам на думку спадає
11 мільйонів одиниць інформації.

Одинадцять мільйонів.

І тільки 40 одиниць
обробляються свідомо.

Тож 11 мільйонів і 40.

Чи траплялось з вами колись таке?

У вас був дуже
насичений робочий день,

після якого ви приїхали додому,

і вже на порозі зрозуміли,

що навіть не пам'ятаєте дорогу додому.

Наприклад, не пам'ятаєте,
де було червоне, а де зелене світло.

Не пам'ятаєте.
Ви були на автопілоті.

А може ви колись відкривали холодильник,

шукаючи масло,

були свято переконані, що масла немає,

а потім усвідомлювали, що воно
було весь час у вас перед носом?

Бувають такі "ой, це ж я" моменти,
після яких хихочеш.

і це якраз те, що відбувається з мозком,

коли надходить 11 мільйонів
одиниць інформації,

а свідомо оброблюється лише 40.

Це та обмеженість
у обмеженій раціональності.

Дослідження обмеженої раціональності

надихнулo мене та моїх колег,

Макса Базермана і Мазарін Банаджі,

на ідею про обмежену етичність.

Ця концепція схожа
на обмежену раціональність,

і полягає в тому, що розум людини
певним чином обмежений

і покладається на спрощення,

і що ці спрощення інколи
вводять нас в оману.

Обмежена раціональність впливає на те,

які пластівці ми купуємо у магазині,

або на те, як керівники вирішують,
яку продукцію випускати.

За допомогою обмеженої етичності розум,

той самий розум

приймає рішення,

приймає такі рішення як:
кого найняти на роботу,

який жарт варто розповідати,

як поводитись у тому ж слизькому бізнесі.

Надам приклад,
як працює обмежена етичність.

Несвідоме упередження є одним
з наслідків ефекту обмеженої етичності.

Несвідоме упередження
стосується асоціацій,

спрощень, які мозок створює
для обробки інформації,

у багатьох випадках поза вашою свідомістю,

що не завжди співпадають
з вашими свідомими поглядами.

Дослідники Носек, Банаджі і Грінвальд,

на основі даних від мільйонів людей,

вияснили, що, наприклад,

більшість білих американців
легше і швидше

асоціюють білих людей
з чимось хорошим,

ніж темношкірих з чимось хорошим.

І що більшості чоловіків і жінок
простіше і швидше асоціюювати

науку з чоловіком, аніж науку із жінкою.

І ці асоціації не обов'язково відповідають

свідомим думкам людей.

Навпаки, ці люди можуть
мати дуже егалітарні погляди.

Тож інколи ті 11 мільйонів
не дуже сходяться з тими 40.

Наведу інший приклад:

конфлікт інтересів.

Ми схильні недооцінювати,
як маленький подарунок,

такий як кулькова ручка
або запрошення у ресторан —

як маленький подарунок може
впливати на процес прийняття рішень.

Ми і не усвідомлюємо, що наш
мозок підсвідомо обґрунтовує

точку зору дарувальника,

неважливо, як сильно ми намагаємось
свідомо бути об'єктивними і професійними.

Завдяки обмеженій етичності,

незалежно від наших намагань
бути порядними людьми,

ми продожуємо робити помилки,

іноді ми будемо робити такі помилки,
що дуже людей ображають,

а іноді додають несправедливості,

незважаючи на наші найкращі наміри.

І ми виправдовуємо наші помилки,
замість того, щоб вчитись на них.

Як наприклад,

коли я отримала лист
від моєї студентки,

де йшлося про те,
що рекомендована література

зі списку, який я надаю
вже багато років,

є сексистською.

Або коли я переплутала
двох студентів

однієї раси,

які зовсім не схожі.

Я плутала їх

неодноразово при всіх у аудиторії.

Через такі помилки ми потрапляємо,
я потрапляю

до червоної зони захисного механізму.

Вони змушують нас боротись
за ту порядну особистість.

Останні мої з Мері Керн дослідження
обмеженої етичності

довели, що ми не тільки
схильні до помилок,

а що кількість помилок залежить від того,
як близько ми до тієї червоної зони.

Зазвичай ніхто не ставить
під сумнів нашу порядність,

і ми не сильно задумуємось

про етичні наслідки
прийнятих нами рішень,

і моделювання поведінки показує,
що в більшості випадків

ми маємо тенденцію схилятися
до все менш моральної поведінки.

З іншого боку, хтось інший може
поставити під сумнів нашу поведінку.

Або, поміркувавши, ми самі можемо
поставити під сумнів власну поведінку.

Тож етичні наслідки наших
рішень можуть стати більш виразними.

У таких випадках ми поступово переходимо
до більш етичної поведінки,

або, точніше,

до поведінки, що дозволяє
нам відчувати себе порядною людиною,

що, звичайно, не завжди одне і те саме.

Ідея обмеженої етичності

полягає в тому, що, можливо,
ми переоцінюємо

важливість наших внутрішніх переконань
у прийнятті етичних рішень.

Можливо, ми переоцінюємо те,
наскільки наша особиста вигода

керує прийняттям рішень,

і, можливо, не усвідомлюємо, наскільки
оцінка себе як порядної людини

впливає на нашу поведінку.

Насправді, ми так тяжко працюємо
над захистом нашої порядності

та тримаємось якнайдалі від червоної зони,

що не залишаємо собі можливості
навчатися на помилках

і стати поряднішими людьми.

Можливо, це тому, що ми
вважаємо це простим.

Ми думаємо, що поняття
порядної людини є безальтернативним.

Або ти порядний, або ні.

Або ти чесний, або ні.

Або ти расист, сексист
чи гомофоб, або ні.

І у цій категоричності немає
місця для розвитку особистості.

І, до речі,

в інших аспектах життя
ми чинимо зовсім не так.

У житті, якщо хочеш вивчити бухгалтерію,

то йдеш на курси бухгалтерів;

як молоді батьки,

ми читаємо книжки про виховання дітей.

Ми спілкуємося з експертами,

ми вчимось на помилках,

оновлюємо наші знання,

тобто продовжуємо вдосконалюватися.

Але коли йдеться про те,
як бути порядною людиною,

ми думаємо, що це щось таке,
що ми зобов'язані знати,

ми зобов'язані бути порядними

без певних зусиль або розвитку.

Тож я думала над тим,

а що коли ми просто перестанемо
думати, як бути порядною людиною,

а просто викинемо це з голови,

і натомість встановимо вищу мету,

вищу мету бути
цілком порядною людиною?

Цілком порядною людиною,
яка, без сумніву, продовжує помилятися.

Як цілком порядна людина,
я весь час помиляюсь.

Але, як цілком порядна людина, я намагаюсь
визнавати помилки і вчитись на цих.

Я чекаю на них і аналізую.

Я розумію, що такі помилки
мають негативні наслідки.

Коли є проблеми з мораллю,
упередженістю, різноманітністю

та прийняттям — це негативно
впливає на інших людей,

і я усвідомлюю це.

Насправді, як цілком порядна людина,

я вже краще помічаю свої помилки.

Я не чекаю, поки мені на них вкажуть.

Я постійно вчусь їх виявляти,

і в результаті ...

Так, інколи мені може бути
соромно та незручно.

Часом ми ставимо себе
у вразливе становище.

Але через всю цю вразливість,

так як і в усьому, в чому ми
намагаємось покращити себе,

ми бачимо прогрес.

Ми бачимо розвиток.

Ми дозволяємо собі стати кращими.

І чому ми маємо в цьому собі відмовляти?

Адже у всіх інших сферах життя
ми даємо собі можливість зростати ...

В усіх, крім цього єдиного найважливішого.

Дякую.

(Оплески)