Нам усім варто бути феміністами

Ми вчимо дівчат, що вони можуть мати амбіції, але не занадто... можуть досягати успіху, але в міру, інакше вони принизять чоловіків, — розповідає Чімаманда Нгозі Адічі. У цій класичній промові, з якої почалася дискусія про фемінізм по всьому світу, Адічі заохочує нас почати уявляти та планувати інший, справедливіший світ — світ щасливіших чоловіків та жінок, які більш чесні самі з собою.

Я хочу почати з розповіді
про одного з моїх найкращих друзів —

Околому Мадуезі.

Околома мешкав на моїй вулиці

і наглядав за мною, наче старший брат.

Якщо мені подобався хлопець,
я питала, що думає Околома.

Околома загинув у горезвісній
авіакатастрофі Сосолісо

у Нігерії, в грудні 2005 року.

Майже рівно сім років тому.

Околома був тим, з ким я могла
сміятися, сперечатися й відверто говорити.

А ще він був першим,
хто назвав мене феміністкою.

Мені було десь 14 років,
ми були в нього вдома, сперечалися.

Кожен озброївся частковим знанням

з колись прочитаних книжок.

Не пригадую, про що йшлося
у цій суперечці,

але пам'ятаю, як я
наполягала на своєму,

і Околома поглянув на мене й сказав:
"А знаєш, ти феміністка".

І це був не комплімент.

(Сміх)

З його тону було зрозуміло.

Це той самий тон, яким ви б сказали
щось на зразок

"То ти підтримуєш терористів".

(Сміх)

Я точно не знала,
що позначає слово "феміністка",

і не хотіла, щоб Околома
здогадався, що я не знаю.

Тож я тільки відмахнулася
й продовжила суперечку.

І найперше, що я вирішила зробити,
як буду вдома, —

це подивитися слово "феміністка"
у словнику.

Тепер перенесімося
на кілька років пізніше,

я написала роман про чоловіка,
що, окрім іншого, бив дружину,

і його історія закінчилася
не надто добре.

Коли я презентувала
роман у Нігерії,

журналіст,
привітний доброзичливий чоловік,

сказав, що хоче дати мені пораду.

І присутні нігерійці,

я переконана, знають,

як часто наші люди
дають непрохані поради.

Він сказав, що люди кажуть,
що мій роман феміністичний,

і тому він радить мені —

він сумно хитав головою, кажучи це, —

ніколи не називати себе феміністкою,

бо феміністки —
це нещасні жінки,

бо вони не можуть знайти чоловіка.

(Сміх)

Тож я вирішила називати себе
"щаслива феміністка".

Тоді одна нігерійська професорка
сказала мені,

що фемінізм — не наша культура,

і він ніколи не був
африканським,

і що я називала себе феміністкою,

бо мене зіпсували
"західні книжки".

І це здивувало мене,

бо багато книжок, які я читала в юності,
були виразно антифеміністичні.

Гадаю, я прочитала геть усі
видані Mills & Boon романтичні книжки

ще до 16 років.

І щоразу, коли я читала ці книжки,

названі "жіночою класикою",

мені було нудно і дійсно важко
дочитати.

Але гаразд, якщо фемінізм
не -африканський,

я вирішила відтепер називатися
"щасливою африканською феміністкою".

Зрештою я стала
щасливою африканською феміністкою,

що не ненавидить чоловіків,
любить помаду

і вдягає високі підбори
для себе, а не для чоловіків.

(Сміх)

Звісно, у цьому багато сарказму,

але саме слово "фемінізм"
так сильно навантажили негативом.

Ти ненавидиш чоловіків,
бюстгалтери,

африканську культуру,
усе це.

А от ще історія з дитинства.

Коли я була у молодшій школі,

вчителька сказала на початку чверті,
що дасть класу тест,

і той, хто отримає найвищий бал,
буде "класним спостерігачем".

А це було дуже круто.

Якщо ти спостерігач,

ти маєш записувати імена
бешкетників —

(Сміх)

і це вже багато влади.

А ще вчителька дасть тобі
хворостинку,

щоб ти ходив класом
і наглядав, чи ніхто не шумить.

Звісно, тобі не можна насправді
використовувати хворостинку.

Але все одно для 9-річної мене
це здавалося блискучим майбутнім.

Я дуже-дуже хотіла
бути класним спостерігачем.

І я отримала найвищий бал за тест.

Тоді, на моє здивування, вчителька
сказала, що це має бути хлопчик.

Вона забула оголосити про це
на початку,

бо вирішила, що це... очевидно.

(Сміх)

На другому місці у тесті
був хлопчик,

і він став спостерігачем.

І що було навіть цікавіше
у цьому випадку, —

той хлопчик був тремтливою
доброю душею

і зовсім не цікавився
патрулюванням класу з хворостиною,

тоді як я тремтіла від нетерплячки.

Але я була дівчинкою, він — хлопчиком,

і він став спостерігачем класу.

І я ніколи не забуду той випадок.

Я часто теж роблю цю помилку, думаючи,

що дещо очевидне мені
так само очевидно для усіх інших.

Або згадаймо мого друга Луїса

для прикладу.

Луїс — дуже розумний,
прогресивний чоловік,

і під час бесіди він мені сказав:

"Не знаю, про що ти, коли кажеш,
ніби бути жінкою важче або інакше.

Може, в минулому, але не зараз."

І я не могла збагнути, як Луїс
не може побачити очевидного.

Потім одного вечора у Лагосі
ми з Луїсом вечеряли з друзями.

Для тих, хто не знає Лагосу,
я поясню:

там є місцева особливість —

яскраві і дужі енергійні чоловіки,
що бігають біля різних установ

і надзвичайно драматично
"допомагають" вам запаркуватися.

Я була вражена
видатними акторськими здібностями

чоловіка, що того вечора
знайшов нам місце на парковці.

Тож коли ми їхали звідти,
я вирішила залишити йому чайові.

Я відкрила сумочку,

залізла туди рукою,

витягла свої гроші,
які заробила за свою працю,

і віддала їх чоловікові.

І він, дуже задоволений
і дуже вдячний,

взяв мої гроші,

подивився повз мене на Луїса

й вигукнув: "Дякую, пане!"

(Сміх)

Луїс здивовано поглянув на мене

й спитав: "Чого це він дякує мені?
Я йому грошей не давав."

Тоді я побачила, як прозріння народжується
на обличчі Луїса.

Той чоловік вірив, що будь-які мої гроші

в будь-якому випадку потрапили до мене
від Луїса.

Бо Луїс — чоловік.

Чоловіки та жінки різні.

У нас різні гормони,
різні статеві органи,

різні біологічні можливості.

Жінки можуть народжувати,
чоловіки — ні.

Принаймні поки що.

(Сміх)

Чоловіки мають тестостерон
і загалом фізично сильніші за жінок.

У світі трохи більше жінок,
ніж чоловіків,

десь 52 відсотки населення
жіночої статі.

Але більшість владних і почесних посад
обіймають чоловіки.

Нещодавна лауреатка
Нобелівської премії миру

кенійка Вангарі Маатаї

дуже стисло й влучно висловилася:

"Що вище ти підіймаєшся,
то менше там жінок".

У недавніх виборах США ми постійно чули
про закон Ліллі Ледбеттер,

і якщо поглянути крізь приємне
звучання назви закону,

там йдеться про чоловіків і жінок,

що виконують однакову роботу,
мають рівну кваліфікацію,

але чоловік отримує більше,
бо він чоловік.

Тож чоловіки керують світом
у буквальному розумінні,

і тисячі років тому у цьому був сенс,

бо людство жило у світі,

де фізична сила була найважливішою якістю
у боротьбі за виживання.

Фізично сильніша особа
ймовірніше ставала лідером,

а чоловіки, в середньому,
фізично сильніші.

Звісно, існує багато винятків.

(Сміх)

Але зараз ми живемо
у радикально іншому світі.

Ймовірний лідер —
не фізично сильніша особа,

це особа більш творча,
розумніша,

здатніша до інновацій,

і ці риси не визначаються
жодними гормонами.

З рівною вирогідністю
чоловік і жінка будуть розумними,

творчими або новаторами.

Ми розвинулися,

але виглядає на те, що наші уявлення
про гендер — ні.

Кілька тижнів тому я зайшла в фойє
одного з найкращих готелів Нігерії.

Спочатку я хотіла сказати назву,
але потім вирішила, що не буду.

І охоронець біля дверей зупинив мене
й почав ставити обурливі питання,

бо за замовчуванням він припустив,

що нігерійка, що йде сама до готелю —
робітниця секс-індустрії.

І до речі,

чого ці готелі намагаються
зробити щось із тими, хто пропонує,

а не з тими, хто формує попит
на секс-працівниць.

У Лагосі я не можу піти сама у безліч
"респектабельних" барів та клубів.

Вони просто не пустять самотню жінку
всередину,

її має супроводжувати чоловік.

Щоразу, коли я заходжу з чоловіком
до нігерійського ресторану,

офіціант вітає його й ігнорує мене.

Офіціанти — продукт.

(Сміх)

Зараз деякі жінки відчули оце,
"Так! І я про те ж!"

Тож офіціанти — продукт суспільства,

яке навчило їх, що чоловіки
важливіші за жінок.

І я знаю, що офіціанти
не бажають мені зла.

Але одна річ — знати на рівні розуму,
та інша — сприймати на рівні відчуттів.

Щоразу, коли мене ігнорують,
я почуваюсь невидимкою.

Мені сумно.

Я хочу сказати їм, що я така сама людина,
як і чоловіки,

що я так само варта визнання.

Це нібито дрібнички,

але часом саме дрібнички
найбільше ранять.

І не так давно я написала статтю

про те, як воно — бути
молодою жінкою у Лагосі,

а видавці сказали мені:

"Написано з такою люттю".

Ясна річ, з люттю!

(Сміх)

Бо я розлючена.

Гендер, як його сприймають сьогодні, —
страшенна несправедливість.

Нам усім варто б розлютитися.

Лють має довгу історію
впровадження позитивних змін,

але, на додачу до люті,
я також повна надії.

Бо я щиро вірю у здатність людей

змінювати й перероблювати
себе на краще.

Гендер має значення по всьому світу,

але я хочу зосередитися на Нігерії

та на Африці в цілому,

бо я добре їх знаю
і їм належить моє серце.

І сьогодні я хочу попросити

почати мріяти і планувати інакший світ,

справедливіший світ,

світ щасливіших чоловіків та жінок,
що не брешуть самим собі.

І от з чого почати:

ми маємо виховувати наших дочок інакше.

А ще ми маємо виховувати
наших синів інакше.

Своїм вихованням ми дуже шкодимо
нашим хлопчикам,

ми душимо людське у них.

Ми настільки вузько окреслюємо
поняття мужності,

що мужність стає тісною,
страшною кліткою,

і туди ми запихаємо хлопчиків.

Ми вчимо хлопчиків уникати страху.

Ми вчимо їх уникати слабкості,
вразливості.

Вчимо приховувати їхню
справжню особистість,

бо вони мають бути, як кажуть в Нігерії,
"міцним чолов'ягою!"

Або в середній школі, хлопець і дівчинка,
обоє підлітки,

обоє мають рівну кількість
кишенькових грошей, вони йдуть гуляти,

але тоді від хлопчика очікують,
що він завжди платитиме,

щоб довести свою мужність.

А потім ми дивуємось, чого це хлопці
частіше непомітно тягають гроші в батьків.

Що, коли б і хлопці, і дівчата
виховувалися без звички

пов'язувати мужність і гроші?

Що, коли б ми казали
не "хлопець має платити",

а радше "хто має більше, має платити"?

Звісно, через оцю історичну перевагу

частіше чоловіки мають більше зараз,

але якщо ми виховуватимемо дітей інакше,

за 50 років, за 100 років

хлопці більше не відчуватимуть тиску
й потреби довести свою мужність.

Але поки що найгірша річ,
яку ми чинимо стосовно чоловіків,

примушуючи їх відчувати потребу
бути "міцними", —

це те, що ми лишаємо їх
з дуже крихким его.

Що більшу потребу бути "міцним"
відчуває чоловік,

то слабше його его.

І тоді ми ще більше
шкодимо дівчатам,

бо вчимо їх догоджати
крихкому его чоловіків.

Ми вчимо дівчат відсувати самих себе,
зменшуватися,

ми кажемо дівчатам:

"Ти можеш мати амбіції, але помірні."

(Сміх)

"Ти маєш прагнути успіху,
але не забагато успіху,

бо інакше ти загрожуватимеш чоловікові."

Якщо саме ти добуваєш хліб
у стосунках з чоловіком,

ти маєш прикидатися, що це не так,

особливо на публіці,

бо інакше ти принизиш його мужність.

Але що, як ми поставимо під сумнів
цю передумову?

Чого це жіночий успіх
має загрожувати чоловікові?

Що, коли ми вирішимо позбутися
цього поняття?

Не думаю, що є англійський вираз, який я
ненавиджу більше за "принизити мужність".

Знайомий з Нігерії одного разу
спитав мене,

чи я не хвилююся, що я налякаю
чоловіка.

А я анітрохи не хвилююся.

Власне, мені й на думку не спадало
хвилюватися,

бо чоловік, який мене злякається, —

саме той тип чоловіка,
який мене ніколи не зацікавить.

(Сміх)

(Оплески)

Але все ж мене це дуже зачепило.

Бо я ж жінка,
очікується, що я прагну шлюбу,

очікується, що я буду робити
життєві вибори,

завжди маючи на думці,
що найважливіше — шлюб.

Шлюб може бути чудовою річчю:

може бути джерелом насолоди,
любові, взаємної підтримки.

Але чому ми вчимо дівчат
прагнути шлюбу,

але не вчимо хлопчиків того ж?

Я знаю жінку, яка
продала власний будинок,

бо не хотіла налякати
чоловіка, що з нею одружиться.

Я знаю незаміжню жінку з Нігерії,
яка, коли бере участь у конференції,

надягає обручку,

бо, за її словами,

вона хоче, щоб інші учасники
конференції "ставилися до неї з повагою".

Я знаю молодих жінок,
на яких так сильно тиснуть

щодо укладення шлюбу
родина, друзі, навіть робота,

що вони змушені робити
жахливий вибір.

Жінок певного віку
вчать сприймати відсутність шлюбу

як серйозну особисту поразку.

А про неодруженого чоловіка
того самого віку

ми думаємо, що він просто досі
не зустрів свою долю.

(Сміх)

Нам легко сказати:

"Та жінки просто можуть сказати 'Ні'
на усе це."

Але реальність набагато
складніша.

Ми усі соціальні істоти.

Ми всотуємо думку
нашого оточення.

Навіть слова, які ми використовуємо,

говорячи про шлюб та стосунки,
унаочнюють це.

Слова навколо теми шлюбу —
завжди слова власності,

а не слова партнерства.

Ми використовуємо влово "повага",

позначаючи дещо, що жінка
виказує чоловікові,

але зазвичай не те, що виказує
чоловік жінці.

І чоловіки, і жінки в Нігерії кажуть —

і цей вираз дуже мене дивує —

"Це заради миру в родині".

Але коли чоловік це каже,

зазвичай йдеться про речі, які він
взагалі не мав би робити.

(Сміх)

Іноді вони кажуть це друзям,

кажуть із таким
ніжним роздратуванням,

знаєте, і воно нібито доводить, якими
мужніми вони є,

якими потрібними, як їх люблять.

"Йой, жінка каже, що мені не можна
до клубу щоночі,

тож заради миру в родині
я ходжу туди тільки по вихідних".

(Сміх)

Але коли жінка каже
"Я зробила це заради миру в родині",

зазвичай йдеться про відмову від роботи,

від мрії,

від кар'єри.

Ми вчимо жінок, що у стосунках

копмроміс — це справа жінок.

Завдяки вихованню дівчата бачать
одна в одній конкуренток —

не в праці чи досягненнях,
що, як на мене, може бути на користь,

але за увагу чоловіків.

Ми вчимо дівчат, що вони
не можуть бути сексуальними

у тому розумінні, у якому хлопці.

Якщо в нас сини, ми не проти дізнатися
про дівчат наших синів.

Але хлопці нашої доньки? Боже збав.

(Сміх)

Але, звісно, коли настає час,

ми очікуємо, що донька обере
ідеального хлопця на роль свого чоловіка.

Ми контролюємо дівчат,
ми хвалимо дівчат за цнотливість,

але ми не хвалимо за цнотливіть хлопців,

і через це я завжди міркувала, а як саме
це має працювати, бо ж...

(Сміх)

(Оплески)

Тобто втрата цноти — це такий процес,
який потребує участі...

Нещодавно дівчина пережила групове
зґвалтування в університеті в Нігерії,

я думаю, хтось чув про це.

І реакцією багатьох молодих нігерійців
обох статей

було щось на зразок:

"Так, зґвалтування — це погано.

Але що та дівчина робила
в кімнаті з чотирма хлопцями?"

І якщо нам вдасться забути
про шалену жорстокість такої реакції...

Цих нігерійців виховали зі сприйняттям
жінки як сутнісно винної,

їх виховали зі звичкою очікувати
від чоловіка настільки мало,

що уявлення про чоловіка
як дикуна, не здатного на контроль,

якимось чином прийнятне.

Ми вчимо дівчат соромитися.

"'Не розставляй ноги", "Прикрийся".

Ми створюємо у них відчуття,
що коли вже вони народилися жінками,

вони вже винні в чомусь.

Тож дівчата перетворюються на жінок,

що не відчувають власних бажань.

Вони виростають жінками,
що глушать власні голоси.

Вони виростають жінками, що не можуть
сказати, що вони дійсно думають,

і вони виростають —

і це найгірше,
що ми робимо з дівчатами, —

виростають жінками, які вміють прикидатися
з неймовірною майстерністю.

(Оплески)

Я знаю жінку, яка ненавидить
домашню роботу,

просто ненавидить,

але вона прикидається,
що любить,

бо її навчили, що гарна
"кандидатка у наречені"

має бути —
використаймо таке нігерійське слово —

дуже "домовитою".

І потім вона вийшла заміж,

і за деякий час родина її чоловіка
почала жалітися, що вона змінилася.

(Сміх)

Власне, вона не змінилася,

вона просто втомилася прикидатися.

Проблема з гендером у тому,

що він передбачає, якими нам бути,

замість того, щоб визнавати,
хто ми є.

Уявіть, наскільки щасливішими ми були б,

наскільки вільно почувалися б
у межах своєї справжньої особистості,

якби на нас не тиснули
гендерні очікування.

Хлопчики та дівчатка беззаперечно
відрізняються біологічно,

але соціалізація тільки збільшує
відмінності,

і це перетворюється на процес,
що сам себе поглиблює.

Наприклад, візьмімо готування іжї.

У наш час жінки ймовірніше за чоловіків
займатимуться домашніми справами -

готуватимуть і прибиратимуть.

Але чому?

Чи жінки понароджувалися
з генетичною схильністю готувати?

(Сміх)

Чи просто протягом років їм нав'язувало
суспільство, що готування — їхня роль?

Власне, я збиралася сказати,
що жінки, може, й мають ген готування,

аж потім згадала, що більшість
найвідоміших у світі кухарів,

яких ми називаємо модним словом "шеф", —

чоловіки.

Я спостерігала за своєю бабусею,

яка була дійсно блискучою жінкою,

і міркувала, якою вона була б,

якби мала такі самі можливості,
що й чоловіки, коли зростала.

У наш час жінки мають
більше можливостей,

ніж за часів моєї бабусі,

бо змінилися правила,
змінилися закони,

і це дуже важливо.

Але що навіть важливіше, —
це наше ставлення, наш світогляд,

у що ми віримо і що цінуємо,
коли йдеться про гендер.

Що, коли у вихованні дітей

ми зосередимося на здібностях,
а не на статі?

Що, коли у вихованні дітей ми зосередимося
на зацікавленнях, а не статі?

Я знаю родину, в якій є син і донька,

обоє дуже успішно вчаться в школі,

вони чудові, милі діти.

Коли хлопчик голодний,
батьки кажуть дівчинці:

"Йди приготуй лапшу Індумі для брата".

(Сміх)

Не те щоб дівчинка особливо любила
готувати лапшу Індумі.

Але вона дівчинка, тож зобов'язана.

Що, коли б батьки

від початку

вчили їх обох
готувати Індумі?

Приготування іжї, до речі,
дуже корисна навичка для хлопців.

Я ніколи не вважала, що це доцільно —
лишати найважливішу навичку —

здатність себе прогодувати —

(Сміх)

у руках інших.

(Оплески)

Я знаю жінку, що має таку саму освіту
й таку саму роботу, як її чоловік.

Коли вони повертаються, вона виконує
більшість домашніх справ,

і так, я думаю, у багатьох родинах.

Але що зачепило мене у них,

так це факт, що, коли б чоловік
не змінив дитині підгузок,

вона каже йому "дякую".

Що, коли б вона бачила у цьому
нормальну й природню річ —

що він теж, власне,
має піклуватися про своє дитя?

(Сміх)

Я намагаюся позбутися
багатьох уроків щодо гендеру,

які я вивчила, поки зростала.

Іноді я досі почуваюся дуже вразливою,
стикаючись з гендерними очікуваннями.

Вперше, коли я викладала
уроки письма у середній школі,

я хвилювалася.

Я не хвилювалася щодо матеріалу,
який викладатиму,

бо мала добру підготовку,

і мала викладати те, що
приносить мені задоволення.

Натомість я хвилювалася,
що маю вдягти.

Я хотіла, щоб мене
сприйняли серйозно.

Я знала, що коли вже я жінка,

я автоматично маю довести,
що я чогось варта.

І я хвилювалася, що коли виглядатиму
надто жіночно,

мене не сприймуть всерйоз.

Я дійсно хотіла б обрати блискучу помаду
й жіночну спідничку,

але вирішила, що не варто.

Натомість я вдягла дуже суворий,

дуже чоловічий, дуже бридкий костюм.

(Сміх)

Сумна правда в тому, що коли
йдеться про зовнішність,

ми починаємо з чоловіків
як зі стандарту, як з норми.

Якщо чоловік збирається
на ділову зустріч,

він не хвилюється, що має надто
маскулінний вигляд

і через це його не сприймуть
належним чином.

Якщо жінка збирається на ділову зустріч,

їй варто хвилюватися про надто
жіночне вбрання,

що це вбрання висловлює і чи його
сприймуть належно, серйозно.

От би мені не треба було
вдягати того костюму.

До речі, я зрештою викинула його
з моєї шафи.

Якби тоді я була так само впевнена в собі,
як тепер,

мої учні отримали б навіть більше користі
від моїх уроків,

бо я почувалася б вільніше,

наповненою, чесною із собою.

Я вибрала більше не вибачатися
за свою жіночність,

за те, що я жінка.

(Оплески)

І я хочу, щоб мене поважали
з усією моєю жіночністю,

бо я заслуговую на це.

Говорити про гендер нелегко.

Як чоловікам, так і жінкам.

Заговорити про гендер — іноді значить
зустріти майже миттєвий спротив.

Уявляю, що деякі люди
тут зараз думають:

"Ну жінки також бувають
сексуально розкутими".

Деякі чоловіки тут можуть думати:

"Гаразд, це все дуже цікаво,

але я думаю інакше."

І це частина проблеми.

Що багато чоловіків не думають
зосереджено про гендер

або не вважають гендер

частиною проблеми.

Багато чоловіків, як-от мій друг Луїс,

говорять, що зараз все добре.

І багато чоловіків не роблять нічого
заради змін.

Якщо ви чоловік, ви заходите до ресторану
з жінкою,

і офіціант вітається тільки з вами,

чи спадало вам на думку спитати в нього:

"Чому ви не привіталися із нею?"

Бо гендер може бути...

(Сміх)

Власне, ми можемо випустити
частину довшої версії цієї доповіді.

Тож гендер може бути
досить складною темою для розмови,

і тому існують дуже прості шляхи
таку розмову припинити.

Дехто почне говорити про
еволюційну біологію та мавп,

знаєте, як самиці мавп
підкорюються самцям мавп,

усе в цьому дусі.

Але справа в тому, що ми не мавпи.

(Сміх)

(Оплески)

Мавпи до того ж живуть на деревах
і їдять хробаків на сніданок,

а ми — ні.

Дехто скаже:
"Ну бідним чоловікам теж нелегко".

І це правда.

Але уся ця...

(Сміх)

Але уся ця розмова зовсім не про це.

Гендер та клас —
різні форми дискримінації.

Я, власне, немало дізналася
про системи утиску

і як вони можуть засліплювати
одна одну

з розмов
з темношкірими чоловіками.

Одного разу я говорила
з темношкірим чоловіком про гендер,

і він сказав мені:

"Чому тобі обов'язково говорити
'мій досвід як жінки'?

Чому ти не можеш казати

'мій досвід як людини'?"

Це був той самий чоловік,

що нерідко розповідав про його досвід
як темношкірого чоловіка.

Гендер має значення.

Чоловіки та жінки сприймають
світ по-різному.

Гендер окреслює спосіб,
у який ми сприймаємо світ.

Але ми можемо змінити це.

Деякі люди скажуть:

"Але ж жінки мають справжню владу,

контроль знизу."

Для тих, хто не з Нігерії,
контроль знизу — це вираз,

що позначає ситуацію,
коли жінка

використовує сексуальність,
щоб отримувати послуги від чоловіків.

Але контроль знизу — зовсім не влада.

Це значить, що жінка

просто має можливість час від часу
перехопити

владу когось іншого.

І тоді, звісно, ми маємо замислюватися,

що станеться, коли той інший
у поганому гуморі,

або захворів,

або імпотент.

(Сміх)

Хтось скаже, що підкорення жінки
чоловікові — частина нашої культури.

Але культура постійно змінюється.

Я маю чудесних племінниць-близнючок,
їм 15, вони живуть в Лагосі.

Якби вони народилися сотню років тому,

їх би забрали і вбили.

Бо це було нашою культурою —
вбивати близнюків.

Тож у чому сенс культури?

Тобто вона включає оздоблення,

танці...

але також культура насправді
про захист і продовження роду людей.

У моїй родині

я найбільш зацікавлена тим,
хто ми є,

нашими традиціями,

знанням про землі предків.

Мої брати не настільки зацікавлені, як я.

Але я не можу брати участь,

не можу піти на зібрання умунни.

Не можу виголосити промову.

Бо я жінка.

Культура не створює людей,

люди створють культуру.

Тож якщо це правда...

(Оплески)

Тож якщо це правда,

що сприйняття жінки як повноцінної
людини — не наша культура,

то зробімо це нашою культурою.

Я дуже часто думаю про свого любого друга
Околому Мадуезі.

Хай він і всі інші, хто загинув у тій
катастрофі в Сосолісо,

надалі спочивають із миром.

Ті з нас, хто любив його,
завжди його пам'ятатимуть.

І він був правий того далекого дня,
коли назвав мене феміністкою.

Я феміністка.

І коли я подивилася це слово у словнику
того дня,

ось що там було:

"Фемініст — людина,
що вірить у соціальну, політичну

та економічну рівність статей".

Моя прабабуся, судячи з історій,
які я чула,

була феміністкою.

Вона втекла з дому чоловіка,
за якого не хотіла заміж,

і зрештою вийшла заміж
за власним вибором.

Вона відмовляла, протестувала,
висловлювалася,

коли відчувала, що її утискають
у правах, у землі тощо.

Моя прабабуся
не знала слова "феміністка",

але це не значить, що вона
нею не була.

Більше людей з-поміж нас
мають привласнити це слово.

Моє визначення фемінізму таке:

"Фемініст — це чоловік або жінка,

що каже...

(Сміх)

(Оплески)

Фемініст — чоловік або жінка, що каже:

"Так, сьогодні існують проблеми,
пов'язані з гендером,

і ми маємо подолати їх.

Маємо докласти більше зусиль".

Найкращий фемініст з відомих мені —

мій брат Кене.

До того ж він приємний,
привабливий, гарний чоловік,

і він дуже мужній.

Дякую.

(Оплески)