Як найгірші моменти нашого життя допомагають нам стати тими, ким ми є

Письменник Ендрю Соломон присвятив свою кар'єру розповідям про труднощі інших людей. Тепер він звертає свій погляд всередину, даючи нам змогу зазирнути в дитинство, сповнене боротьби, і водночас розповідає історії про відважних людей, з якими він познайомився з тих часів. У зворушливій, щирій, та іноді занадто відвертій та веселій промові Соломон закликає до дії - виковувати сенс з наших найбільших перешкод.

Як людину, яка вчилася на власних невдачах,

мене завжди вражало те,

як деякі люди

зі значними труднощами

ніби черпали силу саме з них,

і я чув розповсюжену мудрість,

що це пов'язано з віднайденим сенсом.

Довгий час

я думав, що сенс був десь там,

якась велика правда чекала на те, щоб її знайшли.

Але згодом я почав відчувати,

що правда недоречна.

Ми називаємо це віднайденням сенсу,

але доречніше було б називати це виковуванням сенсу.

Моя остання книга стосувалася того, як сім'ї

справляються з різноманітними складнощами через

незвичайного нащадка,

Одна матір, яка дала мені інтерв'ю,

мала двоє дітей з множинними важкими вадами.

Вона сказала мені: "Люди завжди говорять нам

маленькі мотиватори, на кшталт:

"Бог не дає тобі більше, ніж ти здатен подолати",

але такі діти, як наші,

то не призначений Богом подарунок.

Вони - подарунок тому, що саме це ми обрали".

Ми робимо такі вибори все своє життя.

Коли я був у другому класі,

в Боббі Фінкела був день народження,

і він запроив на нього весь клас, окрім мене.

Моя мама припустила, що сталася якась помилка,

вона подзвонила пані Фінкел,

яка пояснила, що я не подобався Боббі,

і тому мене не запросили на свято.

Того дня мама повела мене до зоопарку,

і ми їли морозиво з гарячою карамеллю.

Коли я був у сьомому класі,

один з хлопців на нашому шкільному автобусі

прозвав мене "Дівчисько"

за мою манеру поводитися.

Інколи він і його компанія

без упину повторювали це провокативне прізвисько

всю дорогу до школи.

45 хвилин туди, і 45 хвилин назад,

"Дівчисько! Дівчисько! Дівчисько! Дівчисько!"

Коли я був у восьмому класі,

наш вчитель біології сказав нам,

що у всіх гомосексуалістів чоловічої статі

розвивається нетримання калу через

постійне травмування їхнього анального сфінктеру.

І аж до закінчення школи

я не ходив до шкільної їдальні,

тому що з мене сміялися за те,

що я сідав з дівчатами,

а коли я сідав з хлопцями,

з мене сміялися через те, що я хлопець,

який повинен сидіти з дівчатами.

Я пережив дитинство за допомогою

суміші уникання і витривалості.

Чого я не знав тоді,

але знаю зараз, -

це те, що уникання і витривалість можуть

стати для нас дверима до виковування сенсу.

Коли ви викували свій сенс,

його потрібно міцно приєднати

до нової індивідуальної самосвідомості.

Ви маєте взяти всі травми і зробити їх частиною

того, ким ви стали. А потім

мусите скласти найважчі події свого життя

в історію тріумфу,

сформувавши кращу людину

у відповідь на болісні речі.

Іншу матір з тих жінок, яких я опитував

під час роботи над своєю книгою,

у юності зґвалтували.

Після цього вона народила дитину від ґвалтівника,

через що розлетілися всі її кар'єрні плани

і зіпсувалися всі її емоційні відносини.

Але коли я зустрів її, у віці 50 років,

я спитав її:

"Чи часто ви пригадуєте чоловіка, який вас зґвалтував"?

І вона відповіла: "Раніше я думала про нього з гнівом,

а тепер - тільки з жалем".

Я подумав, що вона жаліла його через те, що він був

настільки нерозвиненим, що зробив таку жахливу річ із нею.

Але перепитав: "З жалем"?

І вона відповіла: "Так,

тому що в нього є прекрасна донька

і двоє чудових онуків,

але він не знає про це, а я знаю.

Тож виходить, що пощастило саме мені".

Деякі з наших страждань - це речі, з якими ми народжуємось:

наша стать, сексуальність, раса, або вади і обмеження.

А деякі - це речі, які з нами трапляються, і ми стаємо

політичним в'язнем, жертвою зґвалтування,

уцілілим після урагану Катріна.

Самосвідомість означає стати частиною громади,

черпати сили з цієї громади

і віддавати їй свою.

Це означає заміну "але" на "і" -

не "Я тут, але в мене рак",

а радше: "В мене рак, і я тут".

Коли нам соромно,

ми не можемо розповісти наші історії,

а саме історії - то основа самосвідомості.

Виковуй сенс, будуй самосвідомість,

виковуй сенс і будуй самосвідомість.

Це стало моєю мантрою.

Виковування сенсу - це зміна самого себе.

Будування самосвідомості - це зміна світу.

Всі ми із заплямованою самосвідомістю

стикаємось з цим питанням щоденно:

наскільки можна призвичаїтись до суспільства,

стримуючи себе,

і наскільки треба ламати бар'єри

того, з чого складається змістовне життя?

Виковування сенсу і будування самосвідомості

не робить кривду правдою.

Це робить кривду дорогоцінністю.

У січні цього року

я їздив до М'янми для інтерв'ю з політичними в'язнями,

і мене здивувало те, що вони були набагато м'якшими,

ніж я собі уявляв.

Більшість з них свідомо здійснили

порушення, що привели іх до в'язниці,

куди вони заходили з високо піднятою головою,

і яку вони залишали з головою, все ще високо піднятою,

після стількох років за ґратами.

Доктор Ма Тіда, знаний активіст з прав людини,

яка майже померла у в'язниці

і провела багато років в одиночній камері,

сказала мені, що вона була вдячна її ув'язнювачам

за час, який в неї був, щоб думати,

за мудрість, яку їй вдалося отримати,

за можливість відточити навички медитації.

Вона шукала сенс,

і результатом її важкої праці стала велична самосвідомість.

Але якщо люди, яких я зустрів,

не відчували такої гіркоти від ув'язнення,

якої я очікував,

вони також не відчували настільки сильного

захоплення від реформ, що відбувалися у

їхній країні.

Ма Тіда сказала:

"Ми, бірманці, відомі своїм надзвичайним

милосердям навіть у часи незгоди,

але в нас також є горе у стані розкоші",

і додала: "І той факт, що ці зміни

відбулися,

не відміняє тих споконвічних

проблем у нашому суспільстві,

про які нам стало так добре відомо,

поки ми були у тюрмі".

Я зрозумів, що вона хотіла сказати,

що поступки дарують лише часткову людяність там,

де потрібна повна,

що крихти - це не одне й те саме,

що місце за столом,

що так само говорить про те, що можна

виковувати сенс і будувати самосвідомість, і все ж лишатися злим, як чорт.

Мене ніколи не ґвалтували,

я ніколи не був у місці, навіть віддалено схожому

на бірманську в'язницю,

яле як американець-гей

я відчував на собі упередженя і навіть ненависть,

і я виковував сенс і будував самосвідомість,

чому я навчився від людей,

які пройшли через набагато гірші злидні,

ніж я колись міг собі уявити.

У юності

я не зупинявся ні перед чим, аби спробувати бути гетеросексуальним.

Я приєднався до дечого, що називалось

терапія сексуальної заміни,

де люди, яких мене заохочували називати лікарями,

призначали те, що мене заохочували називати вправами,

з жінками, яких мене заохочували називати замінниками,

які були не зовсім повіями,

але вони також були не зовсім чимось іншим.

(Сміх)

Моєю особистою улюбленицею

була блондинка з глибокого півдня,

яка згодом зізналася мені,

що насправді вона була некрофілкою,

і що взялася за цю роботу після того,

як вскочила у халепу в морзі.

(Сміх)

Ці експерименти поступово дозволили мені мати

деякі щасливі фізичні стосунки з жінками,

за що я дуже вдячний,

але я був у стані війни сам із собою

і наніс важких поранень своїй душі.

Ми не шукаємо болісного досвіду,

щоб додати граней нашій самосвідомості,

ми шукаємо саме самосвідомість

через болісний досвід.

Ми не можемо терпіти безглузді муки,

але можемо витримати величезний біль,

якщо віримо, що в цьому є сенс.

Легкість не вражає нас так,

як боротьба.

Ми могли б стати тими, хто ми є, без приємнощів,

але не без поразок,

які квапили нас шукати сенс.

"Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа",

писав Святий Павло у Другому посланні до коринтян,

"Коли бо я слабий, тоді я сильний".

У 1988 я поїхав до Москви,

щоб провести інтерв'ю з художниками російського андеґраунду,

і я підозрював, що їхні роботи будуть

дисидентськими та політичними.

Але радикалізм їхньої роботи насправді полягав у

поверненні людяності в суспільство,

яке саме по собі цю людяність знищувало,

так само, як в деяких випадках, російське суспільство

поводиться і зараз.

Один з художників, з яким я познайомився, сказав мені:

"Нас навчали бути не митцями, а янголами".

У 1991 я повернувся, щоб подивитися, що сталося

з митцями, про яких я писав,

і я був з ними під час путчу,

який став кінцем Радянського Союзу.

Вони були серед головних організаторів

спротиву тому путчу.

На третій день путчу

один із них запропонував нам піти на Смоленську.

Ми пішли туди,

вишикувалися уздовж однієї з барикад,

а трохи згодом

до неї підтягнулася колона з танків,

і солдат з першого танку сказав:

"В нас є безумовні накази

знести цю барикаду.

Якщо ви підете з нашої дороги,

ми не завдамо вам шкоди,

але якщо ви не зрушитеся, в нас не буде вибору,

крім того, щоб переїхати вас".

І художник, з яким я був там, відповів:

"Дайте нам лише одну хвилину.

Дайте нам хвилину розповісти, чому ми тут".

Солдат схрестив руки,

а митець розпочав проголошувати похвалу демократії в стилі Джеферсона,

що навіть ми, ті, хто живуть

у джеферсонівській демократії,

не змогли б її так презентувати.

А вони все говорили і говорили,

а солдат споглядав,

а потім він сидів мовчки цілу хвилину після того,

як вони закінчили,

і дивився на нас - таких мокрих і брудних від дощу,

а потім сказав: "Те, що ви сказали - правда,

і ми повинні схилятися перед волею народу.

Якщо ви звільните для нас достатньо місця, щоб розвернутися,

ми повернемося туди, звідки приїхали".

Саме так вони й зробили.

Іноді виковування сенсу

надає тобі словниковий запас, який потрібен,

щоб боротися за свою свободу.

Росія примусила мене поглянути на все іншими очима і зрозуміти,

що тиранія народжує силу, яка чинить ій опір,

і поступово я зрозумів, що саме це - наріжний камінь

самосвідомості.

Саме самосвідомість врятувала мене від суму.

Рух за права геїв будує світ,

у якому мої відхилення вважаються перемогою.

Політика самосвідомості завжди працює у двох напрямках:

надати привід для гордості людям з певною відмінністю

або особливою характеристикою,

і примусити зовнішній світ

ставитися до таких людей м'якше та добріше.

Це дві цілком різні задачі,

але прогрес в кожній з цих сфер

відбивається на іншій.

Політика самосвідомості може бути самозакоханою.

Люди звеличують відмінність тільки тому, що вона їхня.

Люди звужують світ і існують розрізненими

групами без співчуття один до одного.

Але якщо правильно зрозуміти

і мудро практикувати,

політика самосвідомості має розширити

поняття того, що означає бути людиною.

Самосвідомість сама по собі

має бути не престижною етикеткою

або золотою медаллю,

а революцією.

Моє життя було б простішим, якби я не був геєм,

але то був би не я,

і тепер мені більше подобається бути собою,

ніж кимось іншим,

кимось, ким, правду кажучи,

в мене немає ані вибору стати,

ані змоги його собі уявити.

Але якщо ви позбуваєтесь драконів,

ви також виганяєте героїв,

а нам дуже лестить

геройство у своєму житті.

Я іноді замислювався над тим,

чи зміг би я припинити ненавидіти ту частину себе,

без веселкової фієсти руху з захисту прав сексуальних меншин,

яку, до речі, підносить і ця сама промова.

Мені здавалося, що я зрозумію, що подорослішав,

коли я зможу просто бути геєм без наголосу,

але самоненависть того періоду спустошила мене так,

що святкування повинно заповнити цю пустоту і перелитися через її край.

І навіть якщо я виплачу свій особистий борг меланхолії,

зовні все ще залишиться світ гомофобії,

на який доведеться витратити десятиріччя, щоб його змінити.

Одного дня гомосексуальність стане звичайним фактом,

вільним від святкових капелюхів і звинувачень,

але ще не час.

Одного разу мій друг, який думав, що

гордість бути геєм стала перебільшенням,

запропонував організувати

Тиждень гомосексуальної скромності.

(Сміх) (Аплодисменти)

Це - прекрасна ідея,

але її час ще не прийшов.

(Сміх)

А нейтральність, яка нібито знаходиться посередині

між відчаєм та прославлянням,

і є завершальна фаза роботи.

У 29 штатах США

мене легально можуть звільнити і відмовити у житлі

за те, що я - гей.

В Росії закон проти пропаганди призвів до того,

що людей забивають на вулиці.

Двадцять сім африканських країн

ухвалили закон проти содомії,

а в Нігерії гомосексуалістів можна легально

закидати камінням до смерті,

а лінчуваня стало звичайною справою.

Нещодавно в Саудівській Аравії двох чоловіків,

яких впіймали під час тілесних утіх,

засудили до 7000 батогів кожного,

і теперь обидва повністю скалічені в наслідок цього.

Тож хто може виковувати сенс

і будувати самосвідомість?

Права сексуальних меншин - це не просто право на одруження,

і для мільйонів тих, хто живе у несприятливих місцях

без достатніх ресурсів,

почуття гідності залишається недосяжним.

Мені пощастило викувати сенс

і збудувати самосвідомість,

але таке - все ще рідкісний привілей,

і всі люди з нетрадиційною орієнтацією заслуговують

на більше, ніж крихти справедливості.

Та все одно кожен крок уперед

дуже солодкий.

У 2007, через шість років після знайомства,

мій партнер і я вирішили

одружитися.

Зустріч із Джоном стала для мене відкриттям

безмежного щастя,

а також усуненням великого нещастя.

Іноді я настільки занурювався

у відсутність всього того болю,

що я забував про радість,

яка спочатку не була моєю яскравою ознакою.

Одруження стало способом виявлення нашої любові,

яка тепер ставала більш наявною, ніж неіснуючою.

Згодом одруження привело нас до дітей,

і це принесло новий сенс

і нову самосвідомість, нашу і їхню.

Я хочу, щоб мої діти були щасливими,

і я люблю їх ще сильніше, коли вони сумують.

Як батько з нетрадиційною сексуальною орієнтацією,

я можу навчити їх розуміти те, що в їхньому житті не правильне,

але я вірю, що якщо я вдало

вбережу їх від несприятливих обставин,

я буду поганим батьком.

Мій знайомий вчений-буддист якось пояснив мені,

що люди з Західної культури помилково ваажають,

що нірвани можна досягти,

полишивши все своє горе, коли

попереду є тільки нескінченне блаженство.

Але він сказав, що ніякої нірвани не буде,

тому що теперішнє щастя буде

завжди в тіні минулої радості.

Нірвана, сказав він, це стан, до якого ти приходиш,

коли попереду тільки щастя,

і тобі вдалося знайти зернятка радості в тому,

що в минулому здавалося горем.

Інколи мені цікаво,

чи зміг би я знайти таку самореалізацію

в подружньому житті і в дітях,

якщо вони далися б мені простіше,

якщо б з юності я був гетеросексуальним, або якби тепер був молодим,

в будь-якому разі мені було б легше.

Можливо, мені вдалося б.

Можливо всі ці уявлення можна було б

застосувати до інших тем.

Але якщо пошук сенсу важливіший

від знайдення сенсу,

питання не в тому, чи був би я щасливішим

через те, що з мене знущалися,

а в тому, чи зробила б мене наявність

сенсу в усьому цьому досвіді

кращим батьком.

Я прагну знаходити приховану чи звичайну радість,

тому що я не очікував, що ця радість

буде для мене звичайною.

Я знаю багато гетеросексуалів з так само

щасливим подружнім життям і сім'єю,

але гомосексуальне подружжя настільки свіже, що перехоплює дихання,

гомосексуальні сім'ї настільки нові, що паморочится голова,

і в цьому здивуванні я знайшов сенс.

У жовтні мені виповнилося 50,

і моя сім'я зробила для мене вечірку.

Коли вона була в розпалі, мій син

сказав моєму чоловікові, що

він хотів би виголосити промову.

Джон відповів:.

"Джордже, ти не можеш виголосити промову. Тобі всього чотири".

(Сміх)

"Тільки дідусь, дядько Девід і я

будемо виголошувати сьогодні промови".

Але Джордж наполягав і наполягав,

і врешті-решт Джон підняв його до мікрофона,

і Джордж дуже голосно сказав:

"Леді та джентльмени,

хвилиночку уваги, будь ласка".

Всі здивовано повернулися до нього.

І Джордж сказав:

"Я радий, що сьогодні в татка день народження.

Я радий, що в нас буде торт.

І татко, якщо б ти був маленьким,

я був би твоїм другом".

І я подумав - Дякую.

Я подумав, що я у великому боргу

навіть перед Боббі Фінкелом,

за те, що всі мої ранні випробування

привели мене до цього моменту,

і я був безумовно вдячний

за життя, яке колись я був ладен будь-що змінити.

Одного разу молодий гомосексуаліст

запитав у Гарві Мілка, відомого діяча руху за права сексуальних меншин,

що він міг би зробити, щоб допомогти рухові,

і Гарві Мілк відповів:

"Піди і розкажи про це кому-небудь".

Завжди знайдеться хтось, хто хоче позбавити нас

нашої людяності,

і завжди будуть історії про те, як вона була віднайдена.

Якщо ми будемо жити вголос,

ми зможемо перемогти ненависть

і покращити багатьом людям життя.

Виковуйте сенс. Будуйте самосвідомість.

Виковуйте сенс.

Будуйте самосвідомість.

А потім запросіть світ

розділити вашу радість.

Дякую.

(Аплодисменти)

Дякую. (Аплодисменти)

Дякую. (Аплодисменти)

Дякую. (Аплодисменти)