Що ми не розуміємо про довіру

Рівень довіри знижується, і нам потрібно її відновити. Це знайома усім нам пропозиція щодо покращення майбутнього... але, за словами філософа Онори О'Нейл, ми не розуміємо, що саме пропонуємо. Вона розкриває це питання, показуючи, що наші три найбільш загальноприйняті уявлення про довіру насправді помилкові. (Знято під час TEDxHousesofParliament.)

Отож, мова йтиме про довіру,

і розпочати я хочу, нагадавши вам

про стандартні погляди людей на довіру.

Мені здається, вони настільки поширені,

що стали кліше нашого суспільства.

На мою думку, їх є три.

Перший – твердження, що
рівень довіри значно знизився,

що є дуже поширеним.

Другий – мета: рівень довіри
потрібно підвищити.

І третій – завдання повернути довіру.

На мою думку, ці
твердження, мета і завдання

сприймаються неправильно.

Тож сьогодні я говоритиму

про інший погляд на
твердження, мету й завдання,

яке, гадаю, краще розкриє суть питання.

Почнімо з твердження: чому люди думають,
що рівень довіри знизився?

Коли я думаю про це з точки зору
свого власного досвіду,

то не маю відповіді на це питання.

Я схильна думати, що
рівень довіри міг знизитись

у певних видах діяльності
або деяких установах,

а зрости в інших.

Я не маю загальної оцінки.

Але я, звичайно, можу звернутись до
результатів опитувань,

які, ймовірно, є

джерелом віри в те, що довіра знизилася.

Насправді ж, якщо переглянути
результати опитувань за різні роки,

то не знайдемо
достатньо доказів цьому.

Тобто, людям, котрим не довіряли,

20 років тому,

переважно журналістам і політикам,
не довіряють і досі.

А людям, котрим дуже довіряли
20 років тому,

продовжують так само довіряти:
наприклад, суддям, медсестрам.

Решта людей знаходиться посередині

і, до речі, пересічна людина з вулиці

знаходиться майже якраз
посередині рівня довіри.

Але чи є це хорошим підтвердженням?

Опитування враховують, звісно ж,
особисту думку.

Що ще вони можуть враховувати?

В опитуваннях звертається увага на
причини ставлення,

яке люди зазначають при
відповіді на певні питання.

Чи довіряєте ви політикам? Вчителям?

Коли ж у вас запитати:
"Чи довіряєте ви продавцю овочів?

Або торговцю рибою?

Чи довіряєте ви вчителю молодших класів?"

то ви, певне, спочатку запитаєте:
"Довіряю кому?"

І це буде дуже правильна реакція.

І, почувши відповідь, ви скажете:

"Деяким довіряю, іншим ні".

Це цілком зрозуміло.

Тобто, в реальному житті

ми намагаємось розмежовувати довіру.

Ми не робимо припущень, що рівень довіри,

який ми будемо мати у кожному випадку

до тієї чи іншої посадової особи,

буде однаковим.

Я, наприклад, можу сказати,
що цілком довіряю

конкретному вчителю молодшої школи,
якого я знаю,

вчити першокласників читати,

але аж ніяк не водити шкільний автобус.

Я можу врешті-решт знати,
що вона поганий водій.

Я можу довіряти своєму
найбалакучішому другу

у тому, що він завжди підтримає розмову,

але навряд чи збереже таємницю.

Все просто.

Тож якщо ми маємо ці докази
у повсякденному житті,

про те, як довіра розмежовується,

чому ми забуваємо ці знання,

коли думаємо про довіру більш абстрактно?

Я вважаю, що опитування –
погані вказівники

щодо існуючого рівня довіри,

бо вони намагаються відкинути
тверезе мислення,

що вкладається в суть довіри.

По-друге – що стосується мети?

Мета – мати більше довіри.

Чесно кажучи, ця мета безглузда.

Це не те, чого прагнула б я.

Я б хотіла мати більше довіри до того,
хто її заслуговує,

але не того, кому довіряти не можна.

Фактично, я прагну намагатись
не довіряти ненадійним людям.

І я думаю про людей, які, наприклад,

перевели свої збереження
на рахунок містера Шахрая,

який згодом їх ошукав,

думаю про них, і думаю, ну що ж,

забагато довіри.

Більше довіри не є
розумною метою в цьому житті.

Розумно встановлена
і розумно відкинута довіра

є правильною метою.

Тож можна сказати,

це означає, що важливим є

не довіра, а надійність.

Оцінювання того, наскільки
надійними є люди

у певних відношеннях.

І я думаю, таке оцінювання потребує,
щоб ми брали до уваги три речі.

Чи компетентні ці люди? Чи вони чесні?
Чи можна на них покластися?

Якщо людина компетентна

у відповідних питаннях,

надійна і чесна,

у нас будуть всі підстави довіряти їй,

тому що вона буде гідна довіри.

А з іншого боку, якщо вони ненадійні,
ми можемо не довіряти їм.

У мене є компетентні, чесні друзі,

але я б не довірила їм відправити лист,

бо вони забудькуваті.

У мене є друзі, які впевнені в тому,

що можуть зробити певні речі,

але я розумію, що вони
переоцінюють власні сили.

І я дуже рада, що, гадаю,
не маю багато друзів,

які є компетентними і надійними,
проте дуже нечесними.

(Сміх)

Або ж я цього поки не помітила.

Але це те, що ми шукаємо:

надійність стоїть вище за довіру.

Довіра є відповіддю.

Оцінювати ми повинні надійність.

Звичайно, це важко.

Протягом останніх десятиліть
ми намагались побудувати

системи звітності для усіх видів установ,

професіоналів, чиновників і так далі,

щоб зробити оцінювання
їхньої надійності легшим.

Багато з цих систем мають зворотний ефект.

Не працюють так, як мали б.

Я пам'ятаю, як розмовляла
з акушеркою, яка сказала:

"Проблема в тому, що більше часу йде

на паперову роботу, ніж
на народження дитини".

Всюди в нашому суспільному,
інституційному житті

ми стикаємося з тією проблемою,

що система звітності,

яка має на меті забезпечення надійності

та доказів надійності

насправді робить протилежне.

Вона відволікає людей, які повинні
виконувати складні завдання,

як, наприклад, акушерки, від їх виконання,

вимагаючи від них, як то кажуть,
"зробити щось для галочки".

Тут ви можете навести
і безліч власних прикладів.

Це все стосується мети.

Метою, на мою думку,
є досягнення більшої надійності,

і це буде інша справа,

коли ми намагатимемось бути надійними

і переконувати в нашій надійності
інших людей,

і коли ми будемо намагатися
оцінювати, чи інші люди,

чиновники, політики є надійними.

Це не легко. Це оцінювання;
і проста реакція,

ставлення, тут не підходить.

І, по-третє, – завдання.

Завдання відновити довіру, на мою думку,

також має зворотний ефект.

Воно пропонує нам з вами відновити довіру.

Ми можемо зробити це для себе.

Ми частково можемо відновити надійність.

Ми можемо зробити це на рівні двох людей,
які хочуть укріпити довіру.

Але довіра, зрештою, є дещо іншим,

оскільки її отримують від інших людей.

Не можна відновити того,
що дають вам інші.

Необхідно дати їм підстави

вам довіряти.

Тому ви, на мою думку,
маєте бути надійними.

І це, звісно, тому, що ви не можете

завжди і всюди обманювати інших.

Але ви мусите надати очевидні докази

своєї надійності.

Як це зробити?

Кожен день, повсюди, це роблять

звичайні люди, чиновники, установи,

досить ефективно.

Наведу вам простий комерційний приклад.

Магазин, в якому я купую шкарпетки,
каже, що я можу їх повернути,

нічого не питаючи.

Беруть шкарпетки, повертають гроші,

або ж дають шкарпетки кольору,
який я хотіла.

Супер. Я довіряю їм,

бо вони проявили до мене розуміння.

Думаю, що в цьому полягає урок.

Якщо ви проявляєте розуміння до інших,

це дає хороші підстави вам довіряти,

і ви впевнені в тому, що говорите.

Наостанок, думаю, те, чого ми прагнемо,

не так вже і важко розпізнати.

Це стосунки, в яких люди є надійними

і можуть оцінити, коли
і за яких обставин інша людина

є надійною.

Мораль полягає в тому, що

нам потрібно менше думати про довіру,

і тим більше ставлення до довіри,

визначене чи неправильно визначене
опитуваннями,

а більше думати про надійність,

і те, як надати іншим належні, корисні

та прості підстави вважати вас надійним.

Дякую.

(Оплески)