Знайти свій голос у суспільстві екстравертів | Ебіґейл Сміт | TEDxStLawrenceU

Ким ви вважаєте себе -- екстравертом, інтровертом чи амбівертом? Ебіґейл Сміт, студентка другого курсу Університету св. Лоренса, боїться публічних виступів. Та ви б ніколи про це не здогадались, слухаючи її промову про те, як сором'язливим інтровертам доводиться пристосовуватись у жвавому соціальному оточенні.

Ебі навчається на другому курсі Університету св. Лоренса і планує обрати подвійну спеціальність у сфері бізнесу -- "Гуманітарні науки" та "Комунікації", а також додатково вивчати іспанську мову. Вона є однією із трьох студентів, які отримують стипендію ім. Віласа серед своїх однокурсників. Недавно вона стала кореспондентом для університетського сайту, який є надзвичайно популярним серед жінок-студентів. Ебі також є членом університетської жіночої команди зі свошу.

Цей виступ записано на місцевій події TEDx, проведеній у форматі конференції TED, але організованій незалежно місцевою спільнотою. Щоб дізнатися більше, перейдіть, будь ласка, за посиланням: http://ted.com/tedx

Роза Паркс --
ініціаторка руху за права людини.

Стів Возняк -- винахідник
найпопулярнішої моделі комп'ютера.

Білл Ґейтс -- технологічний геній.

Сер Ісаак Ньютон --
всесвітньо відомий фізик.

Дж. К. Роулінґ --
авторка серії бестселера.

Доктор Сьюз -- один з найвидатніших
дитячих авторів.

Наш світ був би іншим
без цих лідерів-інтровертів.

Підніміть руку, якщо ви боїтесь
виступати перед публікою.

Дякувати Богу. Я думала,
що буду єдина така.

Протягом свого виступу

я буду розповідати вам про те,
як я здобула достатньо впевненості,

аби мати відвагу
стояти сьогодні тут перед вами.

В другому класі мене часто згадували

як сором'язливу, тиху дівчинку,
яка ще має вилізти зі своєї шкаралупи.

Я більше любила розмальовки і книжки,

ніж спілкування з однокласниками.

Одного дня моя вчителька, міс Спеньярд,
яка завжди помічала мою сором'язливість,

подзвонила моїм батькам,

щоб домовитись про наше з нею вбрання
на наступний день у школі.

Це фото з того дня,
коли ми з міс Спеньярд

одягнули однакові блакитні светри.

Попри сором'язливість
я завжди була дещо ексцентричною.

В дитинстві у мене були
неабиякі прагнення,

і я постійно думала про своє майбутнє.

Ще малою я хотіла йти слідами тата.

Я питала в нього:
"Тату, яка в тебе робота?"

І він пояснював своє заняття --

роботу з приватними інвестиціями --

простими словами, говорячи,
що він продає людям деякі речі.

Тому досить довго я думала,

що мій тато продає меблі.

(Сміх)

І звісно я теж хотіла продавати меблі.

Моя мета швидко змінилась,
бо я зацікавилась різновидами каміння.

Я хотіла стати археологом
аж до закінчення середньої школи.

Моє настирливе захоплення археологією
довело до того,

що я попросила бабусю подарувати мені
на Різдво полірувальний апарат

і металодетектор.

Я щиро вірила, що знайду якесь золото
чи іншу дорогоцінну річ,

закопану в нашому дворі,
за допомогою того металодетектора.

Хоч я й не переставала
думати про майбутнє,

що, власне, анітрохи не змінилось,

та завжди переживала, чи зможу
досягти своїх цілей.

Як я -- сором'язлива, тиха дівчинка --
можу зробити так, щоб мій голос почули

і йти за своїми мріями
у такому галасливому суспільстві?

Інтроверти надають перевагу самотності
і відновлюють енергію, будучи наодинці,

тоді як екстраверти люблять
соціальну активність

і отримують енергію,
коли їх оточують інші люди.

Я пов'язую цю сором'язливість
і страх перед суспільним осудом

із тим, що я повністю інтроверт.

Та мені завжди здавалось, що я не зовсім
підходжу під визначення "інтроверт".

Тож вирісши, я замислилась:

"Яке місце займає мій характер
у системі двох типів --

цілковитого інтроверта
й цілковитого екстраверта?"

Я трохи переймалась тим,
до якого типу належу,

поки не натрапила на цитату Карла Юнга,

впливового психіатра
і основоположника аналітичної психології.

Він висловив думку,
що немає такого поняття

як абсолютний екстраверт
чи абсолютний інтроверт.

"Така людина була б божевільною".

Я була переконана, що я --
інтроверт у світі екстравертів

до старшої школи.

Тож і поводилась відповідно.

В середній школі мені було дуже комфортно
у компанії близьких друзів,

та як тільки мені доводилось спілкуватись
з людьми не з мого кола,

я насторожувалась
і почувалась дивною і незграбною.

Хоч якою сильною була моя любов
до школи і друзів,

найулюбленішою порою дня був момент,

коли я чекала, доки мене заберуть
зі школи,

стоячи біля свого
рожевого в горошок наплічника,

бо ж тоді я могла повернутись додому
і побути певний час на самоті.

Мій погляд на те, як мій характер
функціонує в соціумі, змінився,

коли я вступила
в школу-інтернат.

Оскільки тепер моя школа
була водночас і домівкою,

я стала помічати свою інтроверсію
значно більше,

ніж коли-небудь у середній школі.

Після довгого дня спілкування,
відвідування занять і праці

моїм найпершим інстинктом було піднятись
до своєї кімнати, щоб побути сам на сам.

Та коли я так поводилась,

то відчувала, ніби щось втрачаю,
поки інші спілкуються

і знайомляться одне з одним,

проте я ніколи не була цілком задоволена,
проводячи увесь час наодинці,

як і постійно будучи в компанії.

Тому не могла до кінця зрозуміти,
якою ж я є.

Ще з часів Стародавньої Греції,

коли виступи перед публікою були звичними
для демократичного суспільства,

екстравертний тип характеру був ідеалом.

В основі нашої культури -- індивідуалізм
і принцип публічного висловлення.

Ми приділяємо дуже мало уваги
творчому потенціалу,

який найчастіше потребує
усамітнення та роздумів --

поведінки, характерної для інтровертів.

Цей ідеал підриває непомітну стійкість,
що є у багатьох членів нашого суспільства.

Інтроверсію не слід сприймати як тягар,

оскільки вона може привести до успіху.

Через те, що ми живемо згідно цього ідеалу,

я була змушена вийти із зони комфорту

і теж поводитись, як екстраверт.

Наприкінці другого класу старшої школи

я відвідала конференцію на тему
соціальної справедливості

в Сіетлі, штат Вашингтон.

Як члени молодіжної групи
на цій конференції

ми повинні були вийти разом на сцену,

але говорити про свій досвід
було необов'язково.

Як інтроверт я тоді жахливо боялась
публічного виступу.

Нічого й не змінилось, хоч сьогодні я
стою перед вами.

Я не мала жодного наміру говорити

десь перед 1000 учасників
тієї конференції,

проте моє тіло почало діяти до того,
як розум встиг його зупинити.

Я ступила крок вперед
і взяла до рук мікрофон.

У світі, де цінують екстравертів,

мій впевнений крок до того мікрофона

був першим кроком у моєму власному
випробуванні для інтроверта.

Я продовжила проходити своє випробування,

намагаючись стати гнучким амбівертом --

людиною, яка поєднує риси
інтроверта та екстраверта.

Аби розвинути більш гармонійний характер
у нашому екстравертному соціумі,

я вирішила очолити учнівське обговорення
у старшій школі.

У ролі ведучої цього обговорення
мені спочатку було дуже некомфортно

проводити серйозні дискусії на тему
алкогольної та наркозалежності,

здорових чи нездорових стосунків
та цькування серед школярів

з людьми, яких я майже не знала.

Та протягом навчального року
моє напруження ослабло.

Уперше я чітко зрозуміла
свою роль у соціумі.

Я була впевнена у тому, що я важлива,

і з гордістю називала себе амбівертом.

Я зауважила, що бути амбівертом --
це ніби бути повітряною кулькою.

Повітряні кульки розтягуються
до максимальної величини,

проте не можуть розтягнутись далі.

Пізніше, з часом

вони починаюсь пропускати повітря
і повертатися до попереднього стану.

Як амбіверт, все ж схильний
до інтроверсії,

я намагаюсь розтягнути свою кульку,
щоб бути екстравертом.

Для того, щоб рости і знайти рівновагу,

я розтягую себе настільки,
наскільки можу.

Та, роблячи це,

я знаю, що важливо повернутись до стану,
в якому мені комфортно.

Саме тому після цієї промови,

можу гарантувати,
що я скручусь калачиком на ліжку,

дивлячись телевізор.

Я розтягнула свою кульку більше,
ніж мені здавалось можливим,

влітку після третього класу старшої школи.

Я знову взялась за своє випробування,

навчаючись на літній програмі
для підприємців

у Бостоні, штат Массачусетс.

Я відкрила себе ширше,
ніж коли-небудь до того,

і почала ділитись своїми ідеями
частіше і впевненіше.

Під час цієї програми мені потрібно було
скласти два бізнес-плани,

і я презентувала їх
перед інвесторами.

Я виконувала функцію виконавчого директора
в обох своїх компаніях

і зовсім не відчувала страху або тиску,
висловлюючи свої ідеї.

Я захоплювалась тим, що створила,

і стала більше подібною на екстраверта,
переживаючи цей досвід.

Інколи все, що потрібно, --
це знайти своє захоплення в житті,

аби почуватись комфортно
у світі екстравертів.

В галасливому світі,
де я раніше була тихою,

мій голос нарешті став потрібним
і його почули.

Моє "випробування для інтроверта"
виявилось успішною подорожжю,

і тепер я вважаю себе
досить гнучким амбівертом

у тих ситуаціях,
які є складними для інтровертів.

Рівновага, яку я віднайшла, --
це бути амбівертом,

і я змогла налагодити контакт
у світі екстравертів,

при цьому залишаючись собою.

Роза Паркс --
ініціаторка руху за права людини.

Стів Возняк -- винахідник
найпопулярнішої моделі комп'ютера.

Білл Ґейтс -- технологічний геній.

Сер Ісаак Ньютон --
всесвітньо відомий фізик.

Дж. К. Роулінґ --
авторка серії бестселера.

Доктор Сьюз -- один з найвидатніших
дитячих авторів.

Ці інтроверти показують нам,

що лідери не мусять любити компанію,
бути екстравертами чи балакунами,

щоб вести інших.

Можна вести, показуючи звичні речі
з незвичного ракурсу.

Усім відомо, як сказав Ґанді:

"Ви можете сколихнути світ тихо".

Дякую.

(Оплески)