-
Title:
Ти не один у своїй самотності
-
Description:
Письменник і художник Джонні Сан вважає, що дуже важливо ділитися з іншими своїми переживаннями про самотність, своїм смутком та страхами, тому що це дозволяє нам відчувати себе комфортніше і менш самотньо. У своєму виступі, який супроводжується його знаковими ілюстраціями, Сан ділиться історією про те, як він знайшов промінь світла в темряві і несподівано для себе утворив «спільноту однодумців», завдяки тому, що поділився своїми почуттями в інтернеті.
-
Speaker:
Джонні Сан
-
Привіт.
-
Дозвольте вас із кимось познайомити.
-
Це Джомні.
-
Як «Джонні»,
тільки з невеликою помилкою.
-
Передбачаючи питання —
-
тому що ніхто не ідеальний.
-
-
Його прислали на Землю,
щоб він вивчав людей.
-
Далеко від дому Джомні відчуває себе
загубленим та самотнім.
-
Думаю, кожному знайоме це відчуття.
-
Мені ось точно.
-
Я написав оповідання про прибульця
в той період життя,
-
коли відчував себе чужим у цьому світі.
-
Я переїхав у Кембридж писати докторську
в Массачусетському інституті.
-
Мені було страшно та самотньо,
я відчував себе нікому непотрібним.
-
Але мені немов кинули рятувальний круг.
¶
-
Досить довгий час я писав жарти
-
і ділився ними в соціальних мережах,
-
і з часом я все більше захоплювався цим.
-
Для багатьох Інтернет може
здатися дуже самотнім місцем.
¶
-
Ось таким.
-
Знаєте, немов величезна
безкрайня прірва,
-
куди ти можеш скидати свої думки
і де їх ніхто не почує.
-
Але я зрозумів, що мені подобається
виговорюватися в цю порожнечу,
-
ділитися думками з цією прірвою.
-
І одного дня вона мені відповіла.
-
Виявилося, що ця прірва зовсім
не така безмежна і самотня.
-
І на іншому кінці знаходиться
багато різних людей.
-
Тих, хто так само вслухається в цю безодню
в надії на відповідь.
-
Звісно, що соцмережі несуть
не тільки добро і надію.
-
Я з цим зовсім не сперечаюся.
-
Іноді перебування в мережі
приносить стільки смутку,
-
злості та жорстокості.
-
Це завдає багато болю.
-
З іншого боку, не все так просто.
-
Наприклад,
більшість моїх близьких друзів —
-
це люди, з якими ми познайомилися
в Інтернеті.
-
Я думаю, частково,
це через те, що в мережі
-
висловлюватися набагато легше.
-
Здається, що ти пишеш у своєму
особистому щоденнику,
-
який ніхто не прочитає,
-
і водночас, тобі б хотілося,
щоб хтось у нього заглянув.
-
І думаю, що один із плюсів у тому,
-
що ми можемо побачити багато речей
очима інших людей,
¶
-
чиї погляди абсолютно відрізняються
від наших,
-
і іноді це дуже корисно.
-
Наприклад, коли я натрапив на Твіттер,
-
то виявив, що дуже багато людей
-
говорили про психічне здоров'я та терапію,
-
і чомусь ці розмови сприймалися
набагато легше в Інтернеті,
-
ніж їх обговорення в реальному житті.
-
Тоді я зрозумів, немає нічого дивного
в розмовах про психічне здоров'я,
¶
-
І це нормально,
якщо одного дня я сам вирішу
-
звернутися до фахівця.
-
Для багатьох людей
-
здається страшним
розмовляти на всі ці теми
-
настільки публічно і відкрито в Інтернеті.
-
Мені здається, що люди думають,
що для несформованої особистості
-
спілкування в Інтернеті — це досить
великий і серйозний крок.
-
Але якраз для таких людей Інтернет
може бути корисний.
-
І я думаю, це чудово,
-
тому що не менш важливо ділитися
і своїми недоліками,
¶
-
і комплексами,
і проблемами з іншими.
¶
-
[Я як цибулька, у якої всередині
ще більш ляклива цибулька]
-
(Сміх)
-
Коли хтось ділиться своїми почуттями,
наприклад, сумом,
-
страхом або самотністю,
-
я розумію, що я не самотній,
-
не тому, що самотність зникла,
-
а тому, що я не єдиний,
-
хто відчуває її.
-
Оскільки я письменник
та художник,
-
мені дуже важливо показати, що
своїми переживаннями та проблемами
-
ми можемо ділитися один з одним.
-
Я дуже радий, що у мене
є можливість витягти назовні внутрішнє,
-
загорнути в слова ті
незрозумілі почуття,
-
які я тримав під замком,
дати їм вийти на світло,
¶
-
поділитися з іншими людьми
-
в надії, що це допоможе їм
розібратися у своїх почуттях.
-
Нехай це й звучить як серйозна витівка,
-
але, насправді, я всього лише
загортаю ці емоції
-
в гарні маленькі фантики,
-
бо якщо ми висловлюємо
емоції таким чином,
-
їх набагато легше зрозуміти,
так навіть цікавіше.
-
Я думаю, що це краще допомагає
зрозуміти, що всі ми схожі.
-
Іноді емоції набувають
форми невеликої історії,
-
іноді, наприклад, — книжки з картинками.
-
Іноді вони з'являються у формі жарту,
-
який я викладу в Інтернет.
-
Наприклад, кілька місяців тому
я поділився ідеєю додатку
¶
-
для прогулянок із собаками,
¶
-
сенс якого в тому, що ти
повинен піти прогулятися,
-
якщо біля твого порога з'явиться собака.
¶
-
(Сміх)
-
Якщо в залі є розробники,
-
зловіть мене після виступу.
-
Або я постійно жартую, що хвилююся,
коли веду ділове листування.
¶
-
І якщо я підписую лист
-
«З найкращими побажаннями»,
-
це означає: «З побажаннями, щоб Вас
усе влаштувало, я чесно стараюся!»
¶
-
Або ж мій варіант
класичного "розігріву" —
¶
-
«Якби я міг познайомитися
з людиною, живою чи мертвою, —
-
я був би радий, а то якось самотньо».
-
(Сміх)
-
І часто, коли я публікую
подібне в мережі,
-
-
Люди знаходять спільну тему,
¶
-
щоб разом посміятися,
-
і потім так само швидко розійтися.
¶
-
(Сміх)
-
Так, і знову залишають мене на самоті.
-
І все ж такі моменти згуртування
відіграють велику роль.
-
Коли я закінчив
архітектурний університет
-
і переїхав у Кембридж,
-
я запостив питання:
-
«Скільком людям у житті
-
ви вже сказали свої останні слова?»
-
Сам я тоді згадав своїх
друзів, які роз'їхалися
-
по різних містах,
або навіть країнах,
-
і про те, як іноді складно
підтримувати з ними контакт.
-
Інші люди почали ділитися
власними історіями.
-
Хтось розповів про родича,
з яким був втрачений зв'язок.
-
Хтось — про кохану людину,
-
яка раптово пішла з життя.
-
Хтось, як і я, згадав про шкільних друзів,
-
які роз'їхалися.
-
І на моє здивування, я помітив,
що люди почали
-
не тільки відповідати на питання,
-
але і спілкуватися один з одним,
-
ділитися своїм досвідом з іншими
-
і втішати один одного,
-
заохочувати інших зв'язатися з тими
друзями або родичами,
-
з якими вони вже давно не спілкувалися,
-
посварилися або розійшлися.
-
І поступово у нас утворилося
якесь мікротовариство.
-
І в цій групі підтримки
-
були абсолютно різні люди.
-
І я думаю, що кожен раз,
коли ми викладаємо пост в мережі,
-
кожен раз, коли ми це робимо,
-
є шанс утворення такої спільноти.
-
Шанс, що багато різних людей
-
зберуться разом.
-
Можливо, в Інтернеті,
попри всі його недоліки,
-
ми знайдемо свою споріднену душу.
-
Наприклад,
побачивши в коментарях відповідь,
-
яка здасться особливо теплою,
-
мудрою або смішною.
-
Або підписавшись на когось
-
і виявивши, що ця людина
вже підписана на тебе.
-
Або навіть виявивши, що хтось,
про чиє існування ти знав,
-
але раніше не наважувався
познайомитися особисто,
-
судячи з постів в Інтернеті,
розділяє твої інтереси,
-
і що насправді у вас багато спільного.
-
Ну і якщо пощастить —
-
можна зустріти такого ж прибульця.
-
[Разом прибульці відчувають
себе набагато краще,
-
навіть на чужій планеті].
-
Але, на жаль, не все так безхмарно.
-
Всі ми знаємо, що в Інтернеті
не всі такі доброзичливі.
¶
-
Ми всі знаємо, що здебільшого
-
Інтернет — це місце,
де ми не розуміємо один одного,
-
це місце,
де відбувається багато конфліктів.
¶
-
В Інтернеті повно
плутанини, сварок, криків.
-
Іноді від усього цього хаосу
голова йде обертом.
-
І я навіть не знаю, чи можливо в Інтернеті
вирівняти чорне і біле,
-
бо згідно з досвідом,
-
погане запам'ятовується набагато краще.
-
Мені здається, що платформа, яку
ми зараз активно освоюємо,
-
навмисно чи ні,
але сама заохочує людей
-
до насилля,
поширення дезінформації,
-
розпалювання ненависті,
породжуючи тільки більше жорстокості,
-
і не схоже, що хоч якась із платформ
-
намагається вирішувати цю проблему.
-
Але, на жаль чи ні,
-
багато з нас продовжують тягнутися
до віртуальних просторів,
-
тому що нам здається,
ніби там є люди.
¶
-
Іноді мені соромно,
-
що в такий час
-
я настільки ціную ці невеликі
контакти між людьми.
-
Але я завжди дотримувався позиції,
-
що ці маленькі моменти людськості
відіграють велику роль.
-
Тож не заради того,
щоб втекти від усіх,
-
а саме заради спілкування
ми так тягнемося до Інтернету.
-
Такі відгуки необхідні,
тому що дають нам надію.
-
Вони немов крихітний
тимчасовий притулок,
-
який дозволяє нам відчути,
що ми не самотні.
-
І так, життя жорстоке, люди злі
-
і всі ми колись помремо —
-
[Так, життя важка штука,
-
ми всі помремо,
але я вже купив надувний замок,
-
ти будеш знімати черевики?]
-
В даному випадку
метафоричний надувний замок -
¶
-
це наші взаємини та контакти
з іншими людьми.
-
Якось вночі,
-
коли я відчував себе особливо
нещасним і безнадійним,
¶
-
я виговорився в нікуди,
-
-
Я написав: «Заходячи в соцмережі,
-
я немов намагаюся схопитися за руку
на іншому кінці світу».
-
І в цей раз, замість відлуння з порожнечі,
-
я почув інших людей,
-
які відповідали спочатку мені,
а потім спілкувалися між собою,
-
і таким чином, поступово
сформувалося спільнота.
-
Все більше людей простягали руки.
-
У такий неоднозначний і небезпечний час,
-
варто пам'ятати,
-
що ми все ще можемо
покладатися один на одного.
-
І я знаю, що такі речі
малі та незначні,
¶
-
але саме вони можуть стати промінцем
-
світла в темряві.
-
Дякую.
-
(Оплески)
-
Дякую.
-