Роджер ван дер Хайд: Для чого світлу темрява?

Архітектор по освітленню Роджер ван дер Хайд пропонує новий погляд на світ - через спостереження за світлом (темрявою). Приклади класичних будівель ілюструють глибоко продумане бачення гри світла навколо нас.

На екрані висвітлене чудове твердження

про те, що "Світло створює оточуючу атмосферу,

світло надає відчуття простору

та виражає структуру."

Це, звісно, не мої слова.

Це слова відомого архітектора,

Ле Корбузьє.

І ось тут на прикладі однієї з його чудових будівель,

каплиці Нотр Дам дю О Роншам,

де він створює таке світло,

яке може існувати лише за присутності тіні,

проілюстровано те, що він мав на увазі

І я думаю, що це і є суттю

цієї 18-ти хвилинної промови -

те, що не існує такого світла,

яке було б корисним для нашого здоров'я

без належної темряви.

Отож, отак ми зазвичай освітлюємо наші офіси.

У нас є правила і стандарти

щодо того, що світло має мати стільки-то люксів (одиниць освітлення)

і бути достатньо одноманітним.

Ось так ми створюємо одноманітне світло

від однієї стіни до іншої

в регулярній послідовності ламп.

І це повністю відрізняється

від того, що я щойно вам показав,

від Ле Корбузьє.

Якби ми застосували ці правила і стандарти

на римському Пантеоні,

він би в жодному разі не мав такого вигляду,

тому що цей прекрасний елемент освітлення

яке розтікаєтья там,

саме по собі може проявлятись

тільки через присутність темряви у тому ж приміщенні.

І приблизно те саме мав на увазі Сантьяго Калатрава,

коли сказав:" Таке світло, яким я роблю його у своїх будівлях,

створюється для комфорту.''

І він мав на увазі не комфорт вечері з п’яти страв,

протиставлений одній страві,

а справжній комфорт, який стосується

якості будівлі для людей.

Він мав на увазі те, що Ви можете бачити небо

і, що Ви можете відчувати сонце.

І він створив ці розкішні будівлі

в яких можна бачити небо

і, де можна відчувати сонце,

яке забезпечує нам кращі умови життя в штучному середовищі

тільки завдяки відповідності

яскравості світла та його тіней.

І це все, звісно, зводиться до сонця.

І ось це зображення сонця може наводити на думку,

що сонце - це щось зле та агресивне.

Але нам не слід забувати про те,

що фактично вся енергія цієї планети походить від сонця.

І світло є лише проявом

тієї енергії.

Сонце існує для динаміки, для зміни кольорів,

сонце є прикрасою нашого довкілля,

як ось у цій будівлі -

в Художньому Музеї в Атланті,

створеному італійцем Ренцо Піано

на пару з Аруп Лайтінг,

блискучою командою світлових дизайнерів,

які, завдяки усім цим чудовим отворам в даху, створили

дуже витончену модуляцію світла

крізь простір,

відповідно до того,

як поводить себе сонце ззовні.

Таким чином, можна

непрямо бачити сонце.

І їхньою заслугою є те,

що вони створили цілісний елемент будівлі

щоб покращити якість простору

що оточує відвідувачів музею.

Вони створили заслін

який можна побачити ось тут,

що насправді закриває сонце,

але відкриває шлях для достатнього освітлення від неба.

І ось тут можна побачити

як з допомогою матеріальних макетів,

з допомогою кількісних та якісних методів

вони майстерно склали процес створення прекрасного дизайну,

щоб прийти до кінцевого вирішення

яке, насправді, є досконалим і абсолютно всеохоплюючим

в архітектурі.

Вони дозволили собі зробити кілька помилок в процесі.

Як бачите, прямий промінь падає на підлогу,

але вони могли з легкістю визначити звідки він падає.

Цим вони дають змогу людям по-справжньому

насолодитися сонцем у тій будівлі,

доброю частиною сонця.

І насолоджуватись сонцем

можна, звісно, по-різному.

Можна отак,

можна так - досить своєрідно,

але це 1963 рік -

спостереження за затемненням сонця

у Сполучених Штатах.

Просто світло згори було занадто яскравим

і ці люди знайшли досить дивне вирішення проблеми.

Ось це зображення, на мою думку, максимально ілюструє те,

що я намагаюсь донести - привнесення у будівлю

чарівної динаміки сонця

ормує якість нашого збудованого оточення

і по-справжньому покращує наше життя.

І тут, звісно ж, йдеться про темряву

так само, як і про світло,

оскільки, у протилежному випадку Ви б не побачили цієї динаміки.

На противагу першому офісу, який я Вам продемонстрував

на початку моєї лекції,

це відомий офіс компанії Уайт Груп.

Вони займаються консультуванням у сфері ''зеленої'' енергії чи щось на подобі того.

І вони насправді слідують своїм принципам,

так як, у цьому офісі немає жодних приборів електричного освітлення.

Там лише з однієї сторони є

величезне вікно

яке дозволяє сонячному світлу проникати

в глибину цього простору

і створює прекрасну якість та велику динамічну площу освітлення.

Отже, коли ви працюєте, там може бути дуже темно

або дуже світло.

Але виявляється, що людський зір

може надзвичайно легко пристосовуватись

до різних умов освітлення,

які разом створюють оточення,

що ніколи не є нудним або похмурим

і таким чином допомагає нам покращувати наше життя.

Я зобов'язаний коротко представити вам цього чоловіка.

Це Річард Келлі

який народився 100 років тому,

що і є причиною того, що я згадую його зараз,

тому що цей рік - щось на кшталт річниці.

У 1930-х, Річард Келлі був першим, хто

по-справжньому описав

методологію сучасного світлового дизайну.

І він створив три терміни:

"акцентне освітлення,"

"всеохоплююче сяйво"

та "гра світла"

і хоча ці поняття про світло в архітектурі

досить помітно різняться

всі вони разом взяті

створюють чудове відчуття.

Тож почнемо з акцентного освітлення.

Він мав на увазі, щось на зразок цього -

світло вказує напрям простору

і допомагає вам орієнтуватись.

Або щось на зразок його світлового дизайну

для Дженерал Моторс, для виставкової зали автомобілів.

Коли Ви заходите у той простір,

ваші відчуття можна описати як: "О! Це вражаюче,"

лише завдяки цій центральній точці,

цьому гігантському джерелу світла посередині.

Як на мене, це запозичено з театру

і я повернусь до цього трішки згодом.

Це прожектор, направлений на актора,

який допомагає Вам зосередитись.

Це також можуть бути сонячні промені,

що пробиваються крізь хмари

і освітлюють клаптик землі, виділяючи його

на фоні похмурого довкілля.

Або, як в роздрібній торгівлі, в магазині -

висвітлення товарів

і створення акцентів, що допомагають Вам орієнтуватись.

Всеохоплююче сяйво це щось абсолютно інше.

Річард Келлі бачив його, як щось безмежне,

щось без жодного фокусу,

щось, у чому всі деталі

фактично розчиняються в безмежності.

І я сприймаю це, як дуже затишне світло,

яке допомагає розслабитись

і споглядати.

Воно також може бути таким:

Лондонський Національний Музей Науки,

де ця синява

огортає усі виставки і галереї

одним широким жестом.

Ну і на завершення, позиція Келлі щодо гри світла.

Оце справжня гра обрисів на фоні неба в Гонг - Конгу,

або, можливо, канделябра в оперному театрі,

чи тут в театрі,

де вона є прикрасою,

родзинкою, чимсь грайливим,

просто доповненням

до архітектурного оточення, я б сказав.

Ці три різні елементи

разом створюють освітлене оточення,

що допомагає нам почуватись краще.

І витворити це можна лише з темряви.

Я поясню це далі.

Я думаю, що це те, що Річард Келлі, той, що ліворуч,

пояснював Людовику Міс Ван дер Рое.

Позаду них Ви бачите хмарочос Сігрем,

який згодом перетворився на

ікону сучасного світлового дизайну.

Вже тоді були ранні спроби

використання світлової терапії.

Тут Ви можете побачити фотографію з американської Бібліотеки Медицини,

де людей виносили на сонце, щоб вони виздоровіли.

Це трохи інша історія,

це аспект світла, що стосується здоров'я,

не зовсім те, про що я сьогодні розповідаю.

В сьогоднішній сучасній медицині

існує розуміння світла

у, майже, біохімічному значенні.

І існує ідея про те,

що, коли ми дивимось на речі,

жовтий колір допомагає нам найбільше,

до нього ми найчутливіші.

Але наші циркадні ритми,

тобто, ритми які допомагають нам прокидатися і засинати,

бути уважним, розслабленим і тому подібне,

швидше реагують на синій колір.

Регулюючи кількість синього кольору

навколо нас,

ми можемо допомогти людям розслабитись чи навпаки, насторожитись,

заснути або ж залишатись бадьорим.

І таким чином,

можливо, в найближчому майбутньому,

світло зможе допомогти лікарням

покращувати стан людей швидше,

допомогти їм швидше видужати.

Можливо, в літаку ми зможемо перебороти нездужання,

пов'язане зі зміною часових поясів.

Можливо, ми зможемо допомогти дітям краще вчитись в школі,

так як, вони будуть більше зосереджуватись на своїй роботі.

Ви можете уявити собі набагато більше застосувань.

Але я б хотів поговорити ще

про комбінацію

світла й темряви,

як якості в нашому житті.

Світло, звісно, також слугує для соціальної взаємодії -

для створення відносин

з усіма елементами навколо нас.

Це -- місце, навколо якого ми збираємось

коли нам є що сказати один одному.

Це все стосується цієї планети.

Але, коли Ви дивитесь на цю планету вночі, вона виглядає отак.

І я думаю, що це зображення є найбільш вражаючим

у моїй сьогоднішній промові.

Тому що все це світло

спрямоване в небо.

Воно ніколи не сягає землі,

свого пункту призначення.

Воно ніколи не приносить користь людям.

Воно тільки псує темряву.

На глобальному рівні це виглядає так.

І я маю на увазі, що надзвичайним є те, що ми тут бачимо -

те, скільки світла йде в небо

і ніколи не сягає землі.

Якщо ми подивимось на таку Землю, якою вона має бути,

то побачимо щось на зразок цього надихаючого зображення,

де темрява існує для нашої уяви

і для споглядання,

і для того, щоб допомогти нам встановити контакт з усім.

Але світ змінюється

і урбанізація -- це велика рушійна сила для усього.

Я зробив цю фотографію два тижні тому у Гуанчжоу

і усвідомив, що 10 років тому,

там не було, навіть схожих будівель.

То було набагато менше місто

і темп урбанізації

є неймовірним і величезним.

І ми повинні зрозуміти ці основні питання:

Як люди переміщаються через ці нові міські простори?

Як вони діляться їхньою культурою?

Як ми справляємось з такими речами, як мобільність?

І чим світло може тут допомогти?

Тому що нові технології, здається,

знаходяться в дуже цікавому положенні,

щоб внести вклад у вирішення урбанізації

і забезпечити нас кращим навколишнім середовищем.

Не так давно

наше освітлення виникало

з допомогою ось таких ламп.

Ну і, звісно, в нас були металогалогенні і флюоресцентні лампи

і так далі.

Зараз у нас є світлодіодні лампи,

тут Ви побачите найновішу з них

і Ви бачите, наскільки вона крихітна.

І це саме те, що дає нам унікальну можливість,

тому що цей неймовірно крихітний розмір

дозволяє нам проводити світло туди, де воно нам, насправді, необхідно.

І ми, звісно, можемо не використовувати його там, де воно зовсім не потрібне

і можемо зберегти темряву.

Я вважаю, що це дуже цікава пропозиція

і новий шлях освітлення архітектурного середовища,

враховуючи наше хороше самопочуття.

Проте, проблема полягає у тому, що я хочу пояснити Вам, як це насправді працює -

я можу розмістити 4 таких лампи на своєму пальці,

так, що Ви не зможете їх добре бачити.

Тому я попросив нашу лабораторію допомогти з цим,

і вони погодились.

Вони створили для мене найбільшу у світі світлодіодну лампу

зокрема, для TED в Амстердамі.

Ось вона.

Це те саме, що Ви бачите тут, тільки у 200 разів більше.

І я швдко покажу вам, як вона працює.

Просто для розуміння.

Тепер, кожна світлодіодна лампа, яку виробляють в наш час

дає блакитне світло.

Це не зовсім приємно чи комфортно.

І тому

ми накриваємо її

фосфорним плафоном.

Фосфор стимулюється блакитним світлом

і створює біле, тепле і приємне світло.

І коли Ви додаєте до цього лінзу,

Ви можете зібрати світло в пучок і направити туди, куди треба

без необхідності упускати світло

в небо чи куди-небудь ще.

Таким чином, Ви можете зберегти тінь і створити світло.

Я лише хотів Вам це продемонструвати,

щоб Ви зрозуміли, як це працює.

Дякую.

Можемо йти далі.

Нам слід вигадати новий спосіб, щоб освітлювати наші міста.

Треба подумати ще раз

про світло, як про вирішення дефолту.

Чому всі ці автомагістралі постійно освітлені?

Це справді необхідно?

Можливо,нам слід ретельніше обирати

і створювати краще оточення, яке має користь з темряви?

Чи можемо ми бути більш акуратними із світлом?

Як ось тут - це наспрвді дуже низький рівень освітлення.

Чи можемо ми втягнути більше людей

в створення світлових проектів,

щоб вони насправді захотіли бути частиною цього, як тут?

Можливо, ми можемо просто створювати такі скульптури,

перебування навколо і в середині яких, надихає?

І чи можемо ми зберегти темряву?

Тому що сьогодні надзвичайно складно

знайти таке місце на Землі.

А відшукати таке зоряне небо ще важче.

Навіть серед океану ми створюємо багато світла,

яке теж можна було б заборонити, щоб тварини

почувалися комфортніше.

Відомо, що, наприклад, мігруючі птахи

дуже дезорієнтуються

через такі платформи в морі.

І ми виявили, що якщо зробити це світло зеленим,

птахи летітимуть правильним шляхом.

Їх це більше не турбуватиме.

І знову ж таки виходить,

що спектральна чутливість

є надзвичайно важливою тут.

Я думаю, що на всіх цих прикладах,

нам слід починати створювати світло з темряви

і використовувати темряву, як полотно -

як роблять такі художники,

як Едвард Хоппер на цій картині.

На мій погляд, в цій картині багато непевності.

Мені здається, що коли я її бачу,

я починаю думати про те, хто ці люди?

Звідки вони? Куди йдуть?

Що трапилось щойно? Що відбуватиметься в наступних 5 хвилин?

І вона втілює в себе всі ці історії і всю цю напругу

тільки через світло й тінь.

Едвард Хоппер був майстром

створення розповіді,

працюючи із світлом й тінню.

Ми можемо навчитись від цього

і створювати цікавіші і більш надихаючі архітектурні оточення.

Ми можемо робити це в ось таких рекламних місцях.

І Ви, все ж, можете вийти

і насолодитись найвеличнішим шоу у всесвіті,

а конкретно - самим всесвітом.

Я даю вам це чудове, інформативне

зображення неба,

яке простягається з самого серця міста,

де, крім кількох зірок, нічого не видно,

аж до сільської місцевості,

де можна насолодитись

цією розкішною і прекрасною виставою

зірок і сузір'їв.

В архітектурі працює така ж схема.

Цінуючи темряву при створенні світлового дизайну,

створюється значно цікавіше довкілля,

що справді покращує наше життя.

Це - найбільш відомий приклад,

Церква світла Тадао Андо.

Але я також думаю про

термальні ванни Петера Цумтора у Вальсі,

де світло й тінь замінюють один одного

в дуже делікатних комбінаціях, щоб окреслити простір.

Чи про Південну станцію метро Річарда МакКормака в Лондоні,

де справді можна побачити небо,

навіть перебуваючи під землею.

І насамкінець, я хотів би зазначити,

що багато що тут надихається театром.

І я вважаю чудовим те, що сьогодні ми вперше проводимо

ТЕD в театрі,

оскільки я вважаю, що ми повинні подякувати театру.

Ця сценографія не була б такою надихаючою

без театру.

І на мій погляд, театр - те місце,

де ми по-справжньому покращуємо життя світлом.

Дуже дякую.

(Оплески)