Найнудніше телебачення в світі... і чому воно таке веселе і захоплююче

Ви чули про повільну їжу. А тепер є повільне ... телебачення. У цьому смішному виступі норвезький телепродюсер Томас Хеллум розповідає, як він і його команда почали транслювати довгі і нудні події, часто в прямому ефірі, і отримали захоплених глядачів. Серед них є шоу про 7-годинну подорож потягом, 18-годинну рибалку, і про 5 з половиною днів паромної переправи вздовж норвезького узбережжя. Результати прекрасні і чудові. Справді.

Дякую.

У мене лише 18 хвилин,

щоб пояснити те, що триває
годинами й днями,

тож я краще вже почну.

Розпочнемо з сюжету для програми
Listening Post на каналі Al Jazeera.

Річард Ґізберт: Норвегія -- це країна,
яка мало висвітлюється у ЗМІ.

Навіть вибори минулого тижня
пройшли без перипетій.

Це і є стислою концепцією
норвезьких ЗМІ --

ніяких перипетій.

Кілька років тому

норвезький громадський канал NRK

вирішив транслювати в прямому ефірі
семигодинну подорож на поїзді -

сім годин звичайної зйомки

поїзда, що їде по колії.

Згідно рейтингів, більш як мільйону
норвежців це сподобалось.

Народився новий формат реаліті-шоу,

і він суперечить усім правилам
телевізійної взаємодії.

У ньому немає сюжетної лінії, сценарію,

драматичних подій, чи кульмінації.

Він називається повільне телебачення.

Упродовж минулих двох місяців

норвежці дивились подорож
круїзного судна вздовж узбережжя,

яке є дуже туманним.

Тепер керівництво Національної
Служби Телерадіомовлення

розглядає загальнонаціональну
трансляціїю ночі в'язання.

На перший погляд, це звучить нудно,

адже так воно і є,

але щось у цьому
телевізійному експерименті

приковує увагу норвежців.

Отож ми відправили в Осло
Марсела Пізарро з Listening Post,

щоб з'ясувати причину.
Але спочатку попередження:

деякі зображення у наступному сюжеті
можуть розчарувати глядачів.

(Сміх)

Tомас Хеллум: А за тим йде
восьмихвилинний сюжет на Al Jazeera

про якісь дивні телепрограми
у маленькій Норвегії.

Al Jazzera. CNN. Як ми там опинились?

Повернемось до 2009,

коли у мого колеги виникла чудова ідея.

Де в голову приходять ідеї?

У їдальні.

Він сказав: "Чому б нам не зробити
радіопрограму,

присвячену дню німецького
вторгнення в Норвегію в 1940 році?

Ми будемо транслювати її
в один і той самий час вночі."

Вау. Блискуча ідея, однак

це було за кілька тижнів
до дати вторгнення.

Тож ми сиділи у їдальні та обговорювали,

які ще історії можна
показати у їх розвитку.

Які ще речі тривають дійсно довго?

Тож в одного з нас
виникла ідея з поїздом.

Бергенська залізниця того року
святкувала своє сторіччя.

Вона простягається з заходу
на схід Норвегії.

Щоб перетнути її, необхідно
стільки ж часу, як і 40 років тому --

більше семи годин. (Сміх)

Тож ми спіймали наших редакторів
в Осло і сказали:

"Ми хочемо зробити документальний
фільм про Бергенську залізницю,

і ми хочемо, щоб він був повнометражним."

Відповідь була такою:

"Добре, але як довго
програма триватиме?"

Ми відповіли: "Повнометражна."

"Так, але ми маємо
на увазі програму."

І так по колу.

На щастя для нас, вони почали
сміятися... дуже сміятися.

Одного гарного дня у вересні,

ми розпочали програму, яка мала
тривати сім годин і чотири хвилини.

Насправді, вона тривала
сім годин і чотирнадцять хвилин

через втрату сигналу на останній станції.

Ми мали чотири камери,

три з них направлені
на чудову природу.

Трохи розмов з гостями,
трохи інформації.

(Відео) Оголошення в поїзді:
"Ми прибудемо на станцію Хоґастел."

ТХ: І це все.

Ну і, звичайно ж,

160 тунелів дали нам можливість
зайнятись деякими архівами.

Диктор [норвезькою]: "Тепер трохи
фліртування, поки їжа перетравлюється."

На останньому клаптику з гори,
перед кінцевим пунктом призначення,

ми проїжджаємо повз станцію Мюхєль.

Потім -- новий тунель.

(Сміх)

ТХ: А тепер, -- подумали ми, --
у нас блискуча програма.

Вона підійде для 2000
регулювальників поїздів у Норвегії.

Програма вийшла в ефір
у листопаді 2009 року.

Однак ні, це було набагато
більш привабливо.

Оці п'ять телеканалів
є найпоширенішими в Норвегії по п'ятницях.

Якщо ви подивитесь на NRK2 ось тут,

то погляньте, що сталось, коли вони
транслювали "Бергенську Залізницю:"

1,2 мільйона норвежців дивились
частину цієї прогрвми.

(Оплески)

І ще дещо смішне:

Коли ведуча нашого головного каналу,

після передачі новин

сказала: "А на нашому другому каналі

поїзд вже майже доїхав до станції Мідал."

Таким чином тисячі людей
стрибнуло в потяг

на нашому другому каналі.
(Сміх)

Програма мала величезний успіх
і з точки зору соціальних медіа.

Було так приємно побачити,
як тисячі Facebook і Twitter користувачів

обговорювали ті самі краєвиди,

розмовляли, наче вони були
у тому поїзді разом.

А особливо мені подобається оце:
76-літній чоловік

переглянув цілу передачу,

а на останній зупинці він піднявся,
буцімто взяти свою валізу,

і вдарився головою у карниз.

Тоді він усвідомив, що знаходився
у власній вітальні.

(Оплески)

Оце вам і є сильне й живе телебачення.

Чотириста тридцять шість хвилин,
хвилина за хвилиною у п'ятницю ввечері.

І в ту першу ніч

прийшло Twitter повідомлення:
"Навіщо бути боягузами?

Чому зупинятись на 436,
коли можна це розширити

до 8040, хвилина за хвилиною,

і зробити портретну подорож по Норвегії.

Подорож вздовж узбережжя кораблем
Хуртігрутен від Бергену до Кіркенесу.

Майже 3000 кілометрів,
проїжджаючи майже все узбережжя.

Воно має дуже цікаву
120-літню історію

і буквально бере участь
у житті і смерті вздовж узбережжя.

Отож через тиждень після
"Бергенської Залізниці"

ми зателефонували у компанію
Хуртігрутен і розпочали планування.

Ми хотіли зробити щось інакше.

"Бергенська Залізниця" була
записаною програмою.

Коли ми сіли в монтажній кімнаті

подивитись цю кінокартину, -
це була станція Ал -

ми побачили цього журналіста.

Ми йому зателефонували, поговорили,

а коли ми від'їжджали від станції,

він нас сфотографував
і помахав у камеру.

Тоді ми подумали:

а якщо б більше людей знало,
що ми були у цьому поїзді?

Чи з'явилося б більше людей?

Як би це виглядало?

Тож ми вирішили, що наш
наступний проект буде наживо.

Ми хотіли, щоб наше зображення
було одночасно на фіорді і на екрані.

Це не вперше для NRK побувати
на борту судна.

Ще у 1964 році,

коли технічні менеджери
носили костюми і краватки,

NRK завантажили все своє обладнання
на борт судна

і передавали сигнал
з 200 метрів від берега.

У кімнаті з обладнанням
вони розмовляли з інженером;

а на палубі вони мали
чудові розваги.

Отож це відбулось на кораблі
не вперше.

Проте п'ять з половиною днів у прямому
ефірі - потрібна допомога.

Ми запитали своїх глядачів:
"Що ви хотіли б побачити?

Що нам знімати?
Як ви хочете, щоб це виглядало?

Якщо ви хочете це як вебсайт,
що на ньому має бути?"

Ми отримали від вас деякі відповіді,

і це нам дуже допомогло
у створенні програми.

У червні 2011 року

23 нас піднялося на борт
прибережного корабля Хуртігрутен,

і ми вирушили.

(Музика)

У мене є дійсно сильні спогади
про той тиждень. І вони про людей.

Наприклад, цей чоловік

є керівником дослідження
в університеті у Тромсо.

(Сміх)

Я вам покажу деталь одягу -

ось цю.

Це ще один сильний спогад.

Вона належить Еріку Хансену.

Це, власне, такі люди взяли
контроль над нашою програмою

і разом з тисячами інших
по дорозі,

вони зробили цю програму такою,
якою вона є.

Вони придумали всі історії.

Це Карл. Він у дев'ятому класі.

"Завтра я спізнюсь до школи."

Карл мав би бути у школі
о 8 годині ранку.

Він прийшов о 9 ранку, тому що
не отримав записку від вчителя,

бо його вчитель дивився програму.

(Сміх)

Як нам це вдалося?

Ми взяли конференц-зал
на борту корабля Хуртігрутен

і перетворили його
в апаратну кімнату.

Ми привели все у робочий стан,

і взяли з собою 11 камер.

Це одна з них.

Це мій ескіз із лютого.

Якщо ви дасте цей ескіз професіоналам

у норвезькій телерадіокомпанії NRK,

то отримаєте від них деякі
прикольні штуки.

І з дуже креативними рішеннями.

(Відео) Диктор [норвезькою]:
Поведи вверх і вниз.

Зараз це є найважливішою
вправою в Норвегії.

Вона регулює висоту камери під час
телевиробництва у прямому ефірі --

однієї з 11, яка робить відмінні
знімки з теплоходу Норднорге.

Вісім проводів тримає камеру стабільною.

Оператор: "Я працюю з багатьма
типами камер.

Камера є знаряддям, яке можна
використати в іншому контексті."

ТХ: А це інша камера. Вона,
як правило, використовується у спорті.

Завдяки ній ми можемо робити
крупним планом фото людей,

які знаходяться 100 кілометрів від нас.

Як ось ця. (Сміх)

Нам телефонували і питали:
"Як в того чоловіка справи?"

В нього все гаразд. Все пройшло добре.

Ми також могли робити знімки людей,
які нам махали --

люди по дорозі, тисячі їх,

і всі вони тримали телефон у руці.

А коли ви їх фотографуєте,
вони отримують повідомлення, -

"Нас показують по телебаченню, тату."
І вони нам махають.

П'ять з половиною днів
телебачення з маханням.

Люди стають такі щасливі,

коли вони можуть надіслати
теплі повідомлення своїм близьким.

Також це мало великий успіх
у соціальних медіа.

В останній день ми зустріли
Її Величність Королеву Норвегії,

і Twitter не міг з цим дати ради.

Цього тижня ми також

транслювали в Інтернеті
більш, ніж 100 років відео

для 148 націй.

Вебсайти все ще там
і будуть там, насправді, завжди,

тому що "Хуртігрутен" було обрано

стати частиною норвезького
списку документів ЮНЕСКО.

Також наша програма
є в Книзі Рекордів Гіннеса

як найдовший документальний фільм.

(Оплески)

Дякую.

Але це довга програма,

тож дехто дивився тільки частину,
як-от прем'єр-міністр.

Дехто дивився трохи більше.

Він каже: "Я не лягав у ліжко п'ять днів."

Йому 82 роки і він майже не спав.

Він продовжував дивитись,
чи щось не станеться.

Проте, мабуть, нічого б і сталось.
(Сміх)

Це число глядачів впродовж маршруту.

Тут видно знаменитий Троль-фіорд,

а через день -- найвищий
рейтинг для NRK2.

Якщо поглянути на чотири найбільших
канали у Норвегії в червні 2011 року,

то вони виглядають ось так.

Мені, як телепродюсеру, дуже приємно
поставити "Хуртігрутен" на самому верху.

Це виглядає так:

3.2 мільйони норвежців
дивились частину цієї програми.

А нас тут тільки п'ять мільйонів.

Навіть пасажири на борту
судна лінії Хуртігрутен -

(Сміх) -

обирали дивитись телевізор
замість повернутись на 90 градусів

і дивитися у вікно.

Люди дозволили нам
бути присутніми у їхній вітальні

з цією дивною телепрограмою;

з музикою, природою, людьми.

Тепер повільне телебачення
стало модним словом,

і ми почали шукати інші теми,
на які ми б могли зробити програму.

Ми могли або взяти щось довге
і зробити це темою,

як "Бергенська Залізниця"
і "Хуртігрутен",

або взяти тему і зробити її довгою.

Це останній проект.
Це кінетоскоп.

Це 14 годин спостережень за птахами
на екрані телевізора;

насправді - 87 днів в Інтернеті.

Ми зробили 18 годин ловлі
лосося в прямому ефірі.

Нам забрало три години,
щоб зловити першу рибу;

і це досить повільно.

Ми зробили 12-годинну поїздку на човні
по мальовничому каналу Телемарк.

І ми ще раз проїхались потягом
по Північній Залізниці.

Оскільки ми не могли робити це наживо,
ми зробили чотири серії,

щоб наші глядачі могли
пізнати щось інше.

Таким чином, наш наступний проект
отримав увагу за межами Норвегії.

Це з передачі The Colbert Report
на каналі Comedy Central.

(Відео) Стівен Колберт: Я дивлюсь
шалено популярну передачу з Норвегії,

яка називається "Національна Ніч Дров."

Вона полягає в тому, що люди в парках
балакають і рубають дрова у лісі,

а потім камін з вогнем, який горить
протягом вісьмох годин. (Сміх)

Ця програма знищила
інші найголовніші норвезькі шоу,

такі як "Думаєш, ти вмієш нудити світом?"

і "Дивовижні гонки по льодовику."

І зрозумійте: майже 20 процентів
норвезького населення були глядачами.

20 процентів.

ТХ: Тож, якщо рубання і паління дров
може бути таким цікавим,

чому не в'язання?

У нашому наступному проекті,

ми затратили понад вісім годин,
щоб перейти наживо від вівці до светра.

І Джиммі Кіммелу з програми на АВС

це сподобалось.

(Музика)

(Відео) Джиммі Кіммел: Навіть люди
на шоу засинають.

І після цього всього, в'язальницям
все ж таки не вдалося

подолати світовий рекорд.

Їм не вдалося,

але пам'ятайте стару норвезьку приказку:

виграєш, не виграєш -
це не важливо.

Насправді, все байдуже,
адже смерть спіткає всіх нас.

(Сміх)

ТХ: Власне. Тож чому це виділяється?

Це абсолютно відрізняється
від інших телепрограм.

Ми беремо глядача у подорож,
яка зараз відбувається в реальному часі.

І глядач почувається так,
ніби він дійсно там присутній,

ніби він дійсно на потязі, у човні,

і в'яже разом з іншими.

Я думаю, що причиною для цього

є те, що ми не редагуємо таймлайн.

Це важливо, що ми не редагуємо
хронологію подій.

Так само важливим є і те,
що тематика повільного телебачення

сприймається як нами,
так і нашими глядачами,

і, якимось чином, має коріння
у нашій культурі.

Це фото з минулого літа,

коли ми знову сім тижнів
подорожували по узбережжю.

Звичайно, це включає багато
планування, багато логістики.

Це робочий план
минулого літа для 150 осіб,

проте найважливішим є те,
чого ви не плануєте.

Ви не плануєте, що саме відбудеться.

Ви повинні просто взяти
з собою свої камери.

Це як спортивна подія.

Ви все готуєте, а тоді
буде видно.

Ось така, власне, послідовність подій

у "Хуртігрутен", 134 години,
розписана на одній сторінці.

Ми більше нічого не знали,
коли покидали Берген.

Тож треба дозволити глядачам
самим придумати історії.

Я вам наведу приклад.

Це було минулого літа,

і, як телепродюсер, думаю:

"Це гарна картинка, але час
перескочити на наступний кадр."

У повільному телебаченні

цю картинку треба тримати,
доки не знудить,

а потім ще довше.

Якщо її потримати
досить довго,

то я впевнений, хтось із вас
вже зауважив корову.

Деякі з вас побачили прапор.

Деякі з вас почали цікавитись:
"А фермер вдома?

Чи ні? Він пасе корову?

І куди ця корова йде?"

Отож, чим довше так тримати картинку,

а ми її тримали 10 хвилин,

глядач починає вигадувати
історії у своїй голові.

Це і є повільне телебачення.

Тому ми вважаємо його хорошим
способом телерозповіді.

І думаємо, ми можемо
це продовжувати,

не надто часто, раз чи два на рік,
щоб утримати відчуття події.

Ми також думаємо, що добра
ідея для повільного телебачення -

це коли люди кажуть:

"О ні, це не можна показувати
по телебаченню."

Коли люди посміхаються, це може
бути дуже добра повільна ідея.

Врешті-решт, життя є найкращим,
коли воно трохи дивне.

Дякую.

(Оплески)