Return to Video

Історії створення культових обкладинок журналу "Нью-Йоркер"

  • 0:01 - 0:02
    Отже, 24 роки тому
  • 0:02 - 0:05
    мене запросили працювати
    в журнал "Нью-Йоркер"
  • 0:05 - 0:06
    художнім редактором,
  • 0:06 - 0:10
    щоб освіжити видання,
  • 0:10 - 0:15
    котре на той час вже встигло
    стати солідною установою,
  • 0:15 - 0:18
    і щоб залучити нових художників
  • 0:18 - 0:21
    та спробувати повернути журнал
    із його ізоляції
  • 0:21 - 0:25
    назад до сьогодення.
  • 0:25 - 0:27
    І це було завдання саме для мене,
  • 0:27 - 0:32
    адже я завжди захоплювалася тим,
    як зображення,
  • 0:32 - 0:34
    простий малюнок,
  • 0:34 - 0:38
    може пробитися через потік світлин,
    котрі ми бачимо щодня.
  • 0:39 - 0:41
    Як він може вловити момент,
  • 0:41 - 0:46
    узагальнити соціальний тренд
    чи складне явище так,
  • 0:46 - 0:51
    як не в змозі це зробити жодні слова,
  • 0:51 - 0:55
    та як він може дістатися до самої їх суті,
    перетворивши її на карикатуру.
  • 0:56 - 0:58
    Я пішла до бібліотеки
  • 0:58 - 1:04
    і подивилася на першу обкладинку,
    котру намалював Ріа Ірвін у 1925 році:
  • 1:04 - 1:08
    денді, що розглядає метелика
    крізь свій монокль.
  • 1:09 - 1:12
    Ми називаємо його Юстас Тіллі.
  • 1:12 - 1:16
    І я зрозуміла, що у процесі того,
    як журнал ставав відомим
  • 1:16 - 1:22
    завдяки своїм детальним дослідженням
    та довгим репортажам,
  • 1:22 - 1:25
    він втратив часточку свого гумору.
  • 1:25 - 1:29
    Адже зараз Юстаса Тіллі
    сприймають як пихатого денді,
  • 1:29 - 1:33
    хоча насправді у 1925 році,
  • 1:33 - 1:36
    коли Ріа Ірвін вперше створив
    це зображення,
  • 1:36 - 1:39
    він зробив це саме
    для гумористичного журналу,
  • 1:39 - 1:41
    щоб розважити тогочасну молодь:
  • 1:41 - 1:44
    флепперів "ревучих двадцятих".
  • 1:45 - 1:46
    У бібліотеці
  • 1:46 - 1:51
    я віднайшла світлини,
    котрі відображали дух
  • 1:51 - 1:54
    часів Великої депресії.
  • 1:54 - 1:58
    І на них зображувалась не лише
    тогочасна мода
  • 1:58 - 2:00
    чи зовнішній вигляд автомобілів.
  • 2:00 - 2:03
    Вони також відображали гумор
  • 2:03 - 2:05
    і упередження тих років.
  • 2:05 - 2:08
    І можна було справді відчути,
  • 2:08 - 2:11
    як це - жити у 1930-ті.
  • 2:12 - 2:15
    Тож я звернулася до сучасних художників,
  • 2:15 - 2:18
    як от Адріан Томін.
  • 2:18 - 2:21
    Я часто звертаюся
    до художників-оповідачів:
  • 2:21 - 2:23
    карикатуристів, авторів ілюстрацій для
    дитячих книжок.
  • 2:23 - 2:26
    Я даю їм теми як, наприклад,
  • 2:27 - 2:29
    поїздка у метро
  • 2:29 - 2:31
    чи День Святого Валентина,
  • 2:31 - 2:33
    а вони надсилають мені ескізи.
  • 2:33 - 2:37
    І коли їх затверджує редактор,
  • 2:37 - 2:38
    Девід Ремнік,
  • 2:39 - 2:41
    їм дається зелене світло.
  • 2:41 - 2:43
    Мені дуже подобається,
  • 2:43 - 2:49
    що ці малюнки не вказують
    вам, що саме думати.
  • 2:49 - 2:51
    Але вони спонукають вас думати.
  • 2:51 - 2:55
    Адже художник
  • 2:55 - 2:57
    (і це майже незбагненно)
  • 2:57 - 2:59
    він зображує лише "орієнтири",
  • 2:59 - 3:02
    за якими читач має відтворити
    цілісну картину.
  • 3:02 - 3:06
    Щоб зрозуміти ці зображення
    від Аніти Кунц зліва
  • 3:06 - 3:09
    та від Томера Ханука справа,
  • 3:09 - 3:12
    вам треба порівняти відмінності.
  • 3:12 - 3:15
    І це дещо таке,
  • 3:16 - 3:19
    за чим дуже цікаво спостерігати:
  • 3:19 - 3:25
    як, взаємодіючи із читачем,
  • 3:26 - 3:30
    ці світлини відображають
  • 3:30 - 3:32
    і обігрують стереотипи.
  • 3:32 - 3:34
    Але коли ви розумієте їх суть,
  • 3:34 - 3:37
    вони змінюють ті стереотипи,
    що живуть у вашій голові.
  • 3:38 - 3:41
    Проте на малюнку не обов'язково
    має бути щось зображено -
  • 3:41 - 3:43
    іноді вистачає тих почуттів,
    котрі він викликає.
  • 3:43 - 3:45
    Одразу після теракту 11 вересня
  • 3:46 - 3:49
    я була у такому стані,
  • 3:49 - 3:50
    як і усі довкола мене,
  • 3:50 - 3:55
    коли я просто не знала, як впоратися
    із усім тим, що з нами сталося.
  • 3:55 - 4:01
    І мені здавалося, що жодна світлина
    не зможе відобразити цей момент.
  • 4:01 - 4:03
    Я просто хотіла зробити чорну обкладинку,
  • 4:03 - 4:05
    наче її немає.
  • 4:05 - 4:09
    Я говорила зі своїм чоловіком,
    карикатуристом Артом Шпігельманом,
  • 4:09 - 4:13
    і у розмові згадала, що запропоную
    такий варіант обкладки,
  • 4:13 - 4:15
    на що він відповів:
    "О, якщо вже й робити її чорною,
  • 4:15 - 4:19
    то чому б не додати силуети
    веж-близнюків:
  • 4:19 - 4:21
    чорні на чорному?"
  • 4:21 - 4:22
    Я сіла, щоб намалювати це
  • 4:22 - 4:24
    і коли побачила результат,
  • 4:25 - 4:26
    то по спині побігли мурашки
  • 4:26 - 4:28
    і я збагнула,
  • 4:29 - 4:32
    що у такій відмові робити обкладинку
  • 4:32 - 4:37
    нам вдалося віднайти спосіб
    зобразити втрату,
  • 4:37 - 4:39
    жалобу,
  • 4:39 - 4:40
    спустошення.
  • 4:42 - 4:46
    У процесі роботи я зрозуміла
    дещо значуще:
  • 4:46 - 4:52
    іноді зображення,
    що промовляють до нас найбільше,
  • 4:52 - 4:55
    роблять це, використовуючи
    мінімальні ресурси.
  • 4:56 - 4:59
    Проста світлина може бути
    красномовнішою за будь-які слова.
  • 4:59 - 5:03
    Цей малюнок авторства Боба Стаака
    було опубліковано
  • 5:03 - 5:07
    одразу після обрання Барака Обами
    президентом.
  • 5:08 - 5:11
    Він відобразив цей історичний момент.
  • 5:11 - 5:14
    Але ми не можемо спланувати такі речі.
  • 5:14 - 5:15
    Адже щоб зробити такий малюнок,
  • 5:15 - 5:20
    нам треба дозволити художникові
    прожити ті емоції,
  • 5:20 - 5:23
    котрі ми усі переживаємо,
    у момент, коли ця подія відбувається.
  • 5:23 - 5:27
    Тож у листопаді 2016 року,
  • 5:27 - 5:30
    під час минулорічних виборів,
  • 5:30 - 5:33
    єдиним зображенням,
    котре ми могли опублікувати, було це.
  • 5:33 - 5:37
    Воно було на обкладинці у той тиждень,
    коли усі голосували.
  • 5:37 - 5:38
    (Сміх)
  • 5:38 - 5:41
    Адже ми знали, що дехто
    почуватиметься саме так,
  • 5:41 - 5:42
    (Сміх)
  • 5:42 - 5:45
    коли оголосили результати виборів.
  • 5:46 - 5:49
    І коли ми дізналися результати,
  • 5:51 - 5:52
    то були справді розгублені,
  • 5:52 - 5:58
    і цей малюнок, надісланий нам
    тим самим Бобом Стаком,
  • 5:59 - 6:02
    зачепив усіх за живе.
  • 6:02 - 6:04
    Знову ж таки,
  • 6:04 - 6:10
    ми не можемо передбачити,
    що саме відбудеться далі.
  • 6:10 - 6:13
    Але на цьому етапі
    ми просто не знали, як діяти,
  • 6:13 - 6:14
    але все ж діяли,
  • 6:14 - 6:20
    і саме це зображення ми надрукували
    після обрання Дональда Трампа,
  • 6:20 - 6:24
    у той самий час,
    коли Жіночі протести
  • 6:24 - 6:26
    проходили по всіх Сполучених Штатах.
  • 6:26 - 6:28
    Тож за 24 роки своєї роботи
    я стала свідком створення
  • 6:28 - 6:33
    більш як 1000 зображень,
    що з'являлися кожного тижня.
  • 6:33 - 6:35
    Мене часто запитують,
    котре з них моє улюблене.
  • 6:35 - 6:37
    Та я не можу обрати якесь одне,
  • 6:37 - 6:43
    адже я більш за все пишаюся тим,
    наскільки вони усі різняться
  • 6:43 - 6:44
    один від одного.
  • 6:44 - 6:48
    І це все завдяки таланту та
    несхожості
  • 6:48 - 6:51
    тих художників, котрі внесли свій вклад.
  • 6:52 - 6:53
    А тепер, ну...
  • 6:53 - 6:55
    Тепер ми трохи схиблені на Росії,
  • 6:55 - 6:56
    тож...
  • 6:57 - 6:58
    (Сміх)
  • 6:58 - 7:00
    У інтерпретації Баррі Блітта
  • 7:00 - 7:06
    Юстас перетворився на
    Юстаса Володимировича Тіллі.
  • 7:06 - 7:10
    А метелик - не хто інший, як
    приголомшений Дональд Трамп,
  • 7:10 - 7:12
    котрий тріпоче своїми крильцями,
  • 7:12 - 7:16
    намагаючись збагнути, як йому
    контролювати ефект метелика.
  • 7:16 - 7:22
    А легендарний логотип,
    створений Ріа Ірвіном у 1925,
  • 7:22 - 7:23
    тепер написаний кирилицею.
  • 7:24 - 7:28
    Тож, що мене найбільше хвилює
    у всьому цьому,
  • 7:28 - 7:31
    це те, яким чином...
  • 7:32 - 7:37
    Ну знаєте, вільна преса -
    фундаментальна для нашої демократії.
  • 7:37 - 7:40
    Можна спостерігати, як у діапазоні від
    урочистого до комічного
  • 7:40 - 7:45
    художники можуть відтворити
    усе, що відбувається,
  • 7:45 - 7:47
    так, як лише митець,
  • 7:48 - 7:53
    озброєний тільки тушшю та аквареллю,
  • 7:53 - 7:59
    може відтворити і долучити подію
    до культурного діалогу.
  • 7:59 - 8:04
    Це включає цих митців
    у самий вир культурного життя,
  • 8:04 - 8:06
    і саме там, на мою думку, їм і місце.
  • 8:07 - 8:10
    Тому що нам наразі дуже потрібні
    гарні карикатури.
  • 8:10 - 8:12
    Дякую.
  • 8:12 - 8:16
    (Оплески)
Title:
Історії створення культових обкладинок журналу "Нью-Йоркер"
Speaker:
Франсуаза Мулі
Description:

Зустрічайте Франсуазу Мулі – художнього редактора журналу «Нью-Йоркер». Останні 24 роки вона допомагала приймати рішення, що саме буде зображено на обкладинці відомого видання, починаючи від чорного-на-чорному зображення веж-близнюків Всесвітнього торгового центру за тиждень після атаки 11 вересня і закінчуючи новою, створеною під впливом Росії обкладинкою-пародією на денді Юстаса Тіллі – талісман журналу. У цій візуальній ретроспективі Мулі розмірковує про те, як простий малюнок може пробитися крізь потік зображень, котрі ми бачимо щоденно і витончено відтворити почуття (та емоційність) окремого моменту у часі.

more » « less
Video Language:
English
Team:
TED
Project:
TEDTalks
Duration:
08:29

Ukrainian subtitles

Revisions