Чому лікування часто має небезпечні побічні ефекти для жінок |Елісон МакҐреґор | TEDxProvidence

За останні сто років ліки, які було схвалено та запущено в обіг, переважно тестували лише на пацієнтах чоловічої статі, що призвело до неправильного дозування і неприйнятних побічних ефектів для жінок. Під час медичних досліджень важливі фізіологічні відмінності між чоловіками та жінками лише нещодавно почали брати до уваги. Лікар невідкладної допомоги Елісон МакҐреґор вивчає ці відмінності й у цій чудовій промові розповідає, як чоловіча модель стала головною, і як розуміння відмінностей між чоловіками й жінками може гарантувати ефективніше лікування хворих обох статей.

Ми всі ходимо до лікарів.

І робимо це з довірою та
сліпою надією на те,

що всі аналізи та медикаменти,
що їх вони приписують,

ґрунтуються на доказах -

доказах, що мають нам допомогти.

Хоча насправді так трапляється
не у всіх випадках.

А що як я вам скажу,

що всі медичні дослідження, які
проводились протягом минулого століття,

базувались лише на половині населення?

Я - лікар невідкладної допомоги.

Я навчалась надавати допомогу
у надзвичайних ситуаціях.

Йдеться про порятунок життя.
Круто, еге ж?

Так, багато хто скаржиться на нежить
та забій пальців на ногах,

і не важливо, хто заходить
у кабінет невідкладної допомоги:

всім призначають одинакові аналізи

й ті ж самі ліки,

і ніхто не приймає до уваги ні статі,
ні гендерних особливостей пацієнтів.

А чому це потрібно?

Нас же ніколи не вчили, що існують якісь
відмінності між чоловіками та жінками.

Недавнє дослідження підзвітності
уряду показало, що 80 відсотків ліків

було знято з обігу

через побічні ефекти для жінок.

Замислімось над цим
хоч на хвильку.

Чому ми дізнаємося про побічні
ефекти для жінок

лише після того, як ліки вже запущено
в обіг?

Чи знаєте ви, що минає багато років
від моменту, коли виникає ідея ліків,

і до тієї пори, коли її тестують на клітинах
у лабораторії,

тестують на тваринах,

тоді проводять клінічні дослідження
на людях,

потім нарешті погоджують усе
з регуляторними інстанціями,

і тільки тоді лікарі можуть їх призначати
пацієнтам?

Вже не кажучи про мільйони
і трильйони доларів,

що їх витрачають на всі ці дослідження.

То ж чому ми виявляємо недопустимі
побічні ефекти

для половини населення після всіх
цих дослідів?

В чому річ?

Виявляється, у лабораторії
використовували

чоловічі клітини,

а тварини, на яких проводились дослідження,
були чоловічими особинами,

тоді як клінічні дослідження проводились
майже виключно на чоловіках.

Виходить, чоловічий організм став головним
джерелом для медичних досліджень?

Розгляньмо приклад,
розтиражований у пресі.

Він стосується снодійного засобу
“Ембіен”.

“Ембіен” запустили в обіг
більш як 20 років тому,

і з того часу його призначали сотні
мільйонів разів,

насамперед жінкам, тому що вони частіше
страждають від безсоння ніж чоловіки.

Лише торік

Управління з контролю за харчуванням і ліками
запропонувало зменшити дозу на половину,

лише для жінок,

адже вони щойно зрозуміли,
що жінки метаболізують ліки

повільніше ніж чоловіки,

через що вони прокидаються зранку

з більшою дозою ліків
в організмі.

І тоді сідають сонні за кермо
автомобіля,

себто ризикують
потрапити в аварію.

Мені, як лікарю невідкладної допомоги,
тепер залишається лише думати,

скільки з моїх пацієнтів, яких я лікувала
за свою кар'єру,

потрапляли в аварії,

яким можна було б запобігти,

якби такий аналіз провели 20 років тому,

коли ці ліки лише запустили в обіг.

Як багато речей потрібно ще вивчати,
враховуючи гендерні особливості?

Де ще ми можемо допускати помилки?

Події Другої світової війни змінили багато що,

зокрема породили потребу захистити людей,

бо вони можуть бути жертвами медичних
досліджень, навіть не усвідомлюючи цього.

Тож було встановлено необхідні
вказівки й правила,

частина з яких забороняли
жінкам дітородного віку

брати участь у будь-яких
медичних дослідженнях.

Всі боялись: "А що, коли з плодом щось трапиться
під час дослідження?

Хто нестиме відповідальність?"

В той час науковці вважали,

що робили так на благо,

тому що - подивімось правді в вічі -

чоловічий організм досить однорідний.

Їхній рівень гормонів не змінюється
постійно,

а це могло б зруйнувати чисті дані,
отримані при дослідженні лише чоловіків.

Це було простіше і дешевше.

Вже не кажучи про те, що в цей час
панувала думка,

що чоловіки і жінки повністю однакові,

окрім відмінностей у репродуктивних
органах і статевих гормонах.

Тож, було вирішено:

медичні дослідження проводити на
чоловіках,

і результати пізніше так само
приписувались і жінкам.

А що ж тоді з жіночим здоров'ям?

Жіноче здоров'я ототожнюють лише із
здоров'ям репродуктивної системи:

грудей, яєчників, матки, а також вагітністю.

Зараз це називають “медицина зони бікіні”.

І така думка панувала аж до 1980-х,

коли медична спільнота кинуло виклик
такому підходові,

а органи в галузі охорони
здоров'я зрозуміли,

що не враховуючи жінок в усіх
медичних дослідах,

ми робимо для них “ведмежу послугу”,

бо окрім питання репродукції,

практично нічого не було відомо про
особливі потреби

пацієнтів жіночої статі.

Відтоді з'явилася величезна кількість
доказів,

що підтверджують, наскільки різними є
жінки та чоловіки.

Знаєте, у медицині існує така приказка:

діти — це не зменшена копія дорослих.

Ми так говоримо, щоб пам'ятати,

що фізіологія дітей відрізняється
від нормальної фізіології дорослих.

І саме через це в медицині з'явилась
педіатрія.

І тому зараз ми проводимо дослідження на
дітях, щоб допомагати їхньому життю.

І я знаю, що так само можна
сказати про жінок.

Жінки - це не просто чоловіки з грудьми
й трубами.

Вони мають свою особливу анатомію і
фізіологію,

яку потрібно так само досліджувати.

Наприклад, розгляньмо
серцево-судинну систему.

Ця галузь в медицині зробила все можливе,
щоб дослідити,

чому серцеві напади проходять
по-різному у жінок та чоловіків.

Серцеві хвороби вбивають
найбільше чоловіків і жінок,

та впродовж першого року після серцевого нападу
жінок помирає більше ніж чоловіків.

Чоловіки скаржаться на сильний біль
в грудях -

так звану “грудну жабу”.

Кажуть, що це типові ознаки.

У жінок також спостерігається біль
в грудях.

Але більше жінок ніж чоловіків скажуть,
що “просто почуваються погано”,

“наче їм не вистачає повітря”,

і “вони сильно втомилися останнім часом”.

З якихось причин це називають нетиповим,

хоча, як я вже казала раніше, жінки
становлять половину населення.

То ж як за допомогою наявних доказів
пояснити ці відмінності?

Якщо поглянути на анатомію,

то кровоносні судини, які оточують серце,
в жінок є меншими ніж у чоловіків,

і ці кровоносні судини розвивають
хворобу по-різному

у жінок та чоловіків.

Тест, який використовують, щоб визначити,
чи у людини є загроза серцевого нападу,

розробили, тестували й вдосконалювали,
враховуючи чоловічі особливості,

тому він не є аж таким дієвим
у діагностиці жінок.

А тепер поміркуймо про медичні препарати -

найпопулярніші, наприклад, аспірин.

Ми призначаємо аспірин здоровим
чоловікам, щоб запобігти серцевому нападу,

але чи знаєте ви, що давати аспірин
здоровим жінкам

насправді шкідливо?

Це вказує нам на те,

що ми не розуміємо проблеми
повністю.

Невідкладна медична допомога
швидко розвивається.

У скількох галузях медицини, які рятують
життя,

як-от у лікуванні раку чи інфаркту,

між чоловіками та жінками існують
важливі відмінності, які варто враховувати?

Або чому деякі люди страждають від нежиті

частіше ніж інші,

або чому спосіб, яким ми знеболюємо забій
пальців,

комусь допомагає, а комусь - ні?

Інститут медицини заявив, що
кожна клітина має стать.

Що ж це означає?

Стать - це ДНК.

А гендер - це те, як людина репрезентує
себе у суспільстві.

І ці два фактори не завжди
збігаються,

як ми бачимо на прикладі
трансгендерного населення.

Важливо усвідомити, що вже з моменту
зачаття

кожна клітина нашого тіла -

шкіра, волосся, серце й легені -

містить наш унікальний код ДНК,

а це ДНК вміщує хромосоми, які визначають,

яку стать ми отримаємо, ким будемо -
чоловіком чи жінкою.

Колись панувала думка,

що ці хромосоми, які визначають стать -

XY - чоловічі, ХХ — жіночі -

просто визначають, з чим ви народитесь:
яєчниками чи яєчками,

а статеві гормони,
що їх виробляли ці органи,

відповідали за зовнішні відмінності, які
ми бачимо в протилежній статі.

Але тепер ми бачимо, що ця теорія була
помилкова -

або ,щонайменше, недовершена.

Втім, завдяки таким науковцям як доктор
Пейдж з Вайтгедського інституту,

який досліджує Y хромосому,

і доктор Янґ з Каліфорнійського університету
в Лос-Анджелесі,

було знайдено докази, котрі підтверджують,
що хромосоми, які визначають стать,

які є в кожній клітині нашого тіла,

залишаються активними протягом усього
нашого життя

і можуть відповідати за відмінності,
які ми бачимо

в дозуванні ліків,

або за те, чому чоловіки й жінки

схильні до різних недуг
і по-різному їх переносять.

Це революційний результат

для тих науковців, які продовжують шукати
докази в цій галузі,

але лікарі самі мають почати
впроваджувати ці висновки

у лікарнях, уже сьогодні.

Просто зараз.

Я - співзасновниця
національної організації,

яка називається “Стать і гендер: спільна
ініціатива заради жіночого здоров'я”.

Ми збираємо всі ці дані, щоб зробити їх
доступними для навчання

і догляду за пацієнтами.

Зараз ми працюємо над тим, щоб зібрати
за одним столом усіх медичних науковців.

Це грандіозне завдання.

Воно змінить підхід до навчання
майбутніх медичних фахівців.

Я в них вірю.

Я знаю, що вони зрозуміють цінність
врахування гендеру

у сучасній програмі.

Це допоможе правильно навчати майбутніх
лікарів.

А на регіональному рівні

я - співзасновниця відділу у
Департаменті невідкладної медицини

у Браунівському університеті,

який називається "Стать і гендер у
екстреній медицині".

Ми проводимо дослідження, щоб визначити
відмінності між чоловіками та жінками

у надзвичайних станах,

таких як захворювання серця,
інфаркт, сепсис чи передозування.

Ми також віримо, що саме навчання
є найголовнішим.

І створили багатосторонню модель
навчання.

У нас є програми для лікарів, медсестер,
студентів

і пацієнтів.

Адже цю проблему не можна просто
залишити на органи охорони здоров'я.

Зміни залежать від кожного з нас.

Але мушу ваш застерегти: це не легко.

Насправді це важка справа.

Вона кардинально змінює
нашу думку про медицину,

дослідження і здоров'я.

Змінює наше ставлення до системи
охорони здоров'я.

Але дороги назад вже немає.

Ми вже достатньо багато знаємо,

щоб усвідомити, що досі ми
чинили неправильно.

Мартін Лютер Кінґ-молодший сказав:

“Зміна не просто прикочується на колесах
неминучості,

а проходить через постійну боротьбу".

І перший крок на шляху до зміни -
це усвідомлення.

Йдеться не лише про те, щоб удосконалити
медичний догляд за жінками.

Йдеться про індивідуальну систему
охорони здоров'я для кожного.

Така обізнаність здатна змінити медичний
догляд за чоловіками та жінками.

Відтепер і надалі я хочу, щоб ви
питали у своїх лікарів,

чи лікування, яке вам виписують, враховує
особливості вашої статі й гендеру.

Вони можуть не знати відповіді -

поки що.

Але цей діалог уже почався, і ми всі
можемо вчитися разом.

Пам'ятайте, для мене і моїх колег
у цій сфері,

ваша стать і гендер мають значення.

Дякую.

(Оплески)